Справа № 347/2948/24
Провадження № 2/347/229/25
11 лютого 2025 року м. Косів
Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Книщука Р.М.,
секретаря Додяк А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Косів цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного кредитного договору №4046-2003-2 від 24.12.2023р. між ТОВ «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_1 , відповідач отримав кредит у розмірі 4000грн., строком на 365 днів до 23.12.2024р., шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «КБ «ПриватБанк», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5% від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних). Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https//procent.com.ua та підписанням кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором. ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору, не повернув суму кредиту та не сплатив нараховані відсотки відповідно до графіку платежів в зв'язку з чим його заборгованість за кредитним договором станом на 25.12.2024р. становить 40 500грн., з якої 4000грн. -заборгованість за кредитом, 36 500грн.- заборгованість за нарахованими процентами за період з 24.12.2023р. по 23.12.2024р., що нараховані відповідно до п.1.2 кредитного договору за ставкою 2,5% за кожен день користування кредитом (912,5% річних) та графіку платежів. В добровільному порядку відповідач не бажає погасити вказану суму заборгованості. А тому, просить стягнути з нього заборгованість за кредитним договором.
Представник позивача подав до суду заяву в якій просить справу розглянути у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задоволити.
Відповідач подав відзив на позовну заяву в якому вимоги позову визнає частково та з врахуванням невеликої суми кредиту просить зменшити суму нарахованих процентів до 5 713,16грн., що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ з дати, якої виникла заборгованість (дата платежу процентів першого періоду, згідно умов кредитного договору -11.01.2024р.) по дату подачі позову до суду -27.12.2024р. Вважає, що відповідно до п.8.38 постанови ВП ВС від 18.03.2020р. у справі № 902/417/18 на відміну від розміру процентів за користування кредитом, розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання може бути зменшений судом. Також просить зменшити витрати на правничу допомогу, оскільки розмір витрат в даній справі не є співмірним з складністю справи та виконаних адвокатом робіт.
Відповідач подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності.
Суд, вивчивши матеріали справи вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
У відповідності до статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено в судовому засіданні 24.12.2023р. між ТОВ «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №4046-2003-2, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 4000грн., строком на 365 днів до 23.12.2024р., шляхом переказу вказаної суми на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «КБ «ПриватБанк».
На підтвердження отриманої відповідачем суми кредиту, позивачем надано квитанцію про перерахування коштів за договором №4046-2003-2 від 24.12.2023р. в сумі 4000грн. на умовах фінансового кредиту.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 не оспорюється факт укладення вищевказаного договору та факт отримання кредитних коштів у сумі 4000 грн. відповідно до умов договору, а також матеріали справи не містять доказів повного або часткового виконання відповідачем зобов'язань з повернення суми кредиту та сплати процентів.
А тому, вимога позивача в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в сумі 4000грн. підлягає до задоволення, оскільки судом встановлено, що вказані кредитні кошти відповідач отримав та не повернув позивачу у вказані в договорі строки.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 відсотків за кредитним договором №4046-2003-2 від 24.12.2023р. в сумі 36 500грн., суд зазначає наступне.
Згідно п.1.2 розділу 1 кредитного договору від 24.12.2023р. «предмет договору та строк дії договору» зазначено, що процентна ставка за користування кредитом становить -2,5% від суми кредиту за кожен день, річна процентна ставка становить 912,50%. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою.
В той час в п.3.3. розділу 3 «відповідальність за невиконання або неналежного виконання договору» вказано, що у випадку порушення строків повернення Кредиту, встановлених цим Договором, сторони погодили, що Позичальнику встановлюється відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Позичальник сплачує Товариству проценти за неправомірне користування грошовими коштами за процентною ставкою - 2.5% (річна процентна ставка становить 912.50 %) від суми несвоєчасно і звернутих грошових коштів переданих Позичальнику за цим Договором (суми кредиту) за кожний день користування.
Тобто, згідно укладеного договору визначено процентну ставку як за користування кредитом, так і в якості відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) вказано, що за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Суд зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).
Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
Згідно з умовами Кредитного договору, факт укладення якого не заперечується відповідачем, процентна ставка за користування кредитом становить - 2,5% від суми кредиту за кожен день (річна процентна ставка становить 912,50%)користування кредитом, що на переконання суду є непомірним тягарем для споживача фінансових послуг.
Відповідно до матеріалів справи стверджується, що позивач просить суд стягнути відсотки у розмірі, що значно перевищують розмір заборгованості за тілом кредиту, а отже змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не в компенсаційний, а в каральній, штрафній функції, при цьому, сума нарахованих в такому порядку відсотків є очевидно непропорційною до суми зобов'язання, та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Конституційний Суд України зазначив, що з огляду на ч. 4 ст. 42 Конституції участь у договорі споживача як слабшої сторони, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту (рішення КСУ від 11.07.2013 року № 7-рп/2013).
А тому, враховуючи наведені обставини, суд при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, встановивши співрозмірність нарахованих відсотків по невиконаному зобов'язанню відповідача та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважає за необхідне зменшити розмір відсотків до 5 713,16грн.
Таким чином, зважаючи на об'єктивні обставини, що склалися в межах цієї справи, які підтверджуються належними та допустимими письмовими доказами, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути 4000грн. заборгованості за кредитом та 5 713,16грн. заборгованості за нарахованими відсотками.
Що стосується витрат на правову допомогу, то Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
А тому, враховуючи те, що спір, який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв'язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов'язання, матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження та збирання яких адвокат витратив значний час, виходячи з критерію реальності та розумності, суд вважає, що з відповідача слід стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 3000грн.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином на користь позивача з відповідача слід стягнути оплачений судовий збір в розмірі 581грн., виходячи з розрахунку 9713,16 грн. розмір задоволених позовних вимог х 2422,40 грн. сума витрат / 40500 грн. розмір заявлених позовних вимог.
На підставі наведеного, ст.ст. 11, 509, 526, 530, 627-629, 638-639, 1054-1055 ЦК України та керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд,-
Позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» код ЄДРПОУ 41466388 - заборгованість за кредитним договором №4046-2003-2 від 24.12.2023р. в сумі 9 713 ( дев'ять тисяч сімсот тринадцять )гривень 16 копійок, 581 (п'ятсот вісімдесят одна) гривня оплаченого судового збору та 3000 (три тисячі) гривень витрат на правову допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Суддя: Р.М.Книщук