Справа № 214/1280/13-ц
2-п/214/19/25
10 лютого 2025 року м. Кривий Ріг
Суддя Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Євтушенко О.І., дослідивши матеріали заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.12.2013 у цивільній справі №214/1280/13-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Відповідач ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою 16.01.2025, в якій просить суд: поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.12.2013 у цивільній справі №214/1280/13-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором; переглянути заочне рішення суду, скасувати його та призначити справу до розгляду в загальному порядку.
В обґрунтування вимог заяви відповідач зазначила, що копію заочного рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.12.2013 у цивільній справі №214/1280/13-ц вона отримала в архіві суду 08.01.2025. До того часу жодних судових та позасудових документів ОСОБА_1 не отримувала, в результаті чого не з'явилась у судові засідання з поважних причин та об'єктивно не могла подати відзив на позов та докази на підтвердження своїх заперечень щодо пред'явлених до неї вимог. Вказані обставини, на її переконання, призвели до ухвалення судом неправильного судового рішення. З огляду на це відповідач вважає, що строк на подання заяви про перегляд заочного рішення нею пропущений з поважних причин, який просить поновити. Зауважила, що вона заперечує проти пред'явлених до неї вимог, оскільки рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04.04.2011 стягнуто з неї та ОСОБА_2 на користь ВАТ «Ощадбанк» 189 196 грн. 37 коп. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №КРФ-275/06 від 20.12.2006. За змістом розрахунку, вимоги в справі №214/1280/13-ц банком було заявлено щодо стягнення за рахунок предмету іпотеки процентів за користування кредитом та пені за період вже після ухвалення рішення, яким достроково було стягнуто суму боргу. Зауважила, що внаслідок дострокового стягнення всієї кредитної заборгованості строк кредитного договору закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини. До того ж при ухваленні судом рішення від 04.04.2011 у справі №2-548/11 суд не взяв до уваги той факт, що при укладенні кредитного договору №КРФ-275/06 від 20.12.2006 було укладено договір застави транспортного засобу від 26.12.2006 за №14699, а саме, автобуса марки БОГДАН А9202, 2006 року випуску, р/н НОМЕР_1 , тип - автобус Д. Звертаючись до суду з позовом у 2013 році, ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі ТВБВ №10003/0448 філії Дніпропетровське обласне управління ввів суд в оману, не повідомивши той факт, що ще у 2007 році вказаний транспортний засіб у відповідача був вилучений на підставі виконавчого напису №3441 від 29.09.2007, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, про звернення стягнення на майно, що належить ОСОБА_1 , на користь банку в межах суми 175 223 грн. 68 коп., а 14.07.2008 транспортний засіб реалізований на аукціоні, гроші за реалізацію майна отримало саме ПАТ «Державний ощадний банк України». Відтак, відповідно до п.6.62 договору, у разі набуття заставодержателем права власності на предмет застави зобов'язання, забезпечене заставою, вважається повністю виконаним і заставодержатель не вправі пред'являти заставодавцю інші вимоги у зв'язку з виконанням цього зобов'язання; усі обтяження відповідно предмету застави з вищим пріоритетом зберігають чинність, а обтяження з нижчим пріоритетом - припиняються. Окремо відповідач зауважила, що пред'явлення банком позову у 2013 році мало місце з пропуском строку позовної давності, що є окремою підставою для відмови у його задоволенні.
За результатами автоматизованого розподілу на підставі протоколу матеріали заяви передано у провадження судді Євтушенку О.І.
Суд, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, вимоги та зміст заяви про перегляд заочного рішення, доходить такого висновку.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Лише в разі одночасного існування всіх перелічених умов суд може ухвалити заочне рішення в справі.
Так, рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.12.2013 (головуючий суддя Ан О.В.), ухваленим при заочному розгляді цивільної справи №214/1280/13-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі ТВБВ №10003/0448 філії - Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено повністю: стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишок кредитної заборгованості за кредитним договором №КРФ-275/06 від 20.12.2006 у розмірі 31 101 грн. 36 коп.; стягнуто солідарно з відповідачів на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» витрати по сплаті судового збору у розмірі 311 грн. 01 коп.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 16.01.2025 подала заяву про його перегляд з клопотанням про поновлення процесуального строку на її подання.
Суд зауважує, що заочним розглядом справи є специфічна процедура розгляду цивільної справи та її вирішення за відсутності відповідача. У доктрині цивільного процесуального права вважається, що, з одного боку, заочне провадження є додатковою гарантією для позивача від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу та дотримання судами строків розгляду справи. З іншого боку, відповідачу ч.1 ст.284 ЦПК України гарантується право на перегляд заочного рішення за його письмовою заявою за «спрощеною процедурою», тобто тим самим судом.
Як визначено ч.ч.1-3 ст.284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Відповідно до ст.127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення; якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк.
За загальним правилом, мета встановлення процесуальних строків визначає надання визначеності у реалізації суб'єктами правовідносин своїх прав та обов'язків. З настанням або закінченням відповідного строку пов'язане виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Строк як відрізок часу обмежує дію суб'єктивних прав та обов'язків. Водночас процесуальний строк - це встановлений законом або визначений судом проміжок часу, протягом якого суд або учасники судового процесу мають право або зобов'язані вчинити певну процесуальну дію чи сукупність таких дій.
Процесуальні строки мають свою специфіку: по-перше, вони завжди мають імперативний характер; по-друге, процесуально-правові строки встановлюються для здійснення тих або інших процесуальних дій; по-третє, вони мають забезпечувати оперативність та ефективність здійснення правосуддя і сприяти дисциплінуючому впливові на учасників процесу.
Суд зауважує, що встановлений ч.2 ст.284 ЦПК України строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення є одним з інструментів забезпечення принципу правової визначеності, адже право відповідача на доступ до суду при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку та строку звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення. Отже, законодавець встановив темпоральні обмеження для реалізації відповідачем права на перегляд заочного рішення. Аналогічна позиція з цього приводу висловлена ВП ВС у постанові від 12.06.2024 у справі №756/11081/20.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску. Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв'язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
Дослідженням матеріалів справи встановлено, що відповідачі участь в судовому засіданні під час розгляду справи судом та при ухваленні рішення 11.12.2013 не брали. Разом з тим, суд викликав відповідачів у встановленому законом порядку, свідченням чому є наявні в матеріалах справи поштові відправлення з відмітками про завчасне отримання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судових повісток про виклик до суду на 11.12.2023 (а.с.34, 35).
Із заявою про отримання копії заочного рішення суду від 11.12.2013 відповідач ОСОБА_1 звернулася особисто до суду 20.05.2014 та цього ж дня отримала копію, свідченням чому є відповідні відмітки на поданій нею заяві (а.с.40). Повторно із заявою про отримання копії заочного рішення суду від 11.12.2013 відповідач ОСОБА_1 звернулася особисто до суду 06.01.2025, а отримала 08.01.2025, свідченням чому є відповідні відмітки на поданій нею заяві (а.с.43).
Норми ЦПК України не визначають спеціального механізму процесуального реагування суду на пропуск відповідачем строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо заявник не подав клопотання про поновлення пропущеного строку або якщо причини, зазначені ним у відповідному клопотанні, визнані судом неповажними. Разом з тим, наслідки пропуску процесуальних строків на вчинення процесуальних дій передбачені у ст.126 ЦПК України. Відповідно до ч.1 ст.126 ЦПК України, із закінченням встановленого законом або судом строку втрачається право на вчинення процесуальних дій. Таке право втрачається в силу закону, тому не потребує додаткового визнання судом. Суд лише констатує пропуск процесуального строку та відсутність поважних причин для його поновлення, якщо була подана заява про поновлення такого строку. Окремо ЦПК України встановлює наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов'язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.2 ст.126 ЦПК України).
У п.п.61-63 постанови від 12.06.2024 у справі №756/11081/20 ВП ВС зауважила, що ч.2 ст.126 ЦПК України треба розглядати у сукупності з нормами ст..127 ЦПК України, якою встановлено процедуру поновлення пропущеного строку. Тобто законодавець у ч.2 ст.126 ЦПК України під формулою «крім випадків, передбачених цим Кодексом» насамперед мав на увазі застосування ст.127 ЦПК України щодо поновлення строку за наявності поважних причин. Крім того, формулу «крім випадків, передбачених цим Кодексом» потрібно розуміти так, що процесуальний закон може передбачати випадки, коли законодавець у певній нормі надав імперативну вказівку про те, що суд не має права залишати без розгляду заяву, подану з пропуском строку на її подачу. За загальним правилом, пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов'язок застосувати передбачені ЦПК України наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Під залишенням документів без розгляду треба розуміти відмову суду давати правову оцінку документу, поданому з пропуском строку документу. Отже, перевірка судом дотримання процесуальних строків при поданні процесуальних звернень учасниками процесу відбувається ex officio. ВП ВС зауважила, що зміст ст.ст.284, 286, 287 ЦПК України не дає підстав для висновку, що у цих нормах міститься інакший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у ст..ст.126, 127 ЦПК України.
Системне тлумачення ст.ст.286, 287 ЦПК України в сукупності із ч.1 ст.288 ЦПК України дає підстави для висновку, що в разі, коли відповідач не довів наявність поважних причин неявки в судове засідання та неподання відзиву, а також не подав доказів по суті справи, суд залишає заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Для застосування повноважень, передбачених у ч.3 ст.287 ЦПК України, суд звертає увагу, по-перше, на подання доказів по суті справи, які потенційно можуть змінити висновки по суті спору, викладені в заочному рішенні, та, по-друге, звертає увагу на існування і доведеність поважних причин, через які відповідач не зміг з'явитися на судове засідання, а також подати відзив, у зв'язку із чим і було ухвалене заочне рішення. Це означає, що до підстав залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення не відноситься питання оцінки причин пропуску строку на подання такої заяви (п.п.65-66 постанови від 12.06.2024 у справі №756/11081/20 ВП ВС).
Відтак, очевидно, що передбачені ст.287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення і не мають відношення до вирішення питання щодо наслідків пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. На користь такого висновку свідчить і те, що як вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення (ст.285 ЦПК України), так і строк звернення до суду з такою заявою (ст.284 ЦПК України) наведені законодавцем перед врегулюванням ним дій суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення, які визначені у ст.286 ЦПК України та наступних статтях. Тобто суд зобов'язаний перевірити дотримання відповідачем вимог ст.ст.284, 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті.
У п.п.71-72 постанови від 12.06.2024 у справі №756/11081/20 ВП ВС зауважила, що відсутність у главі 11 «Заочний розгляд справи» розділу III «Позовне провадження» ЦПК України прямої вказівки на ті повноваження суду, які мають бути ним реалізовані у разі пропуску відповідачем строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, дає підстави для висновку про те, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (ч.2 ст.126 ЦПК України) така заява має бути залишена без розгляду.
Крім того, у п.п.73, 74 вказаної постанови ВП ВС констатувала, що інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила. Так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано. Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК України, а саме, ст.127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
За обставинами даної справи, при вирішенні питання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення підлягає оцінці, зокрема, процесуальна поведінка відповідача ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді, а також її дії після отримання інформації про постановлення рішення та його копії.
Судом встановлено, що фактично вперше копію заочного рішення суду від 11.12.2013 відповідач ОСОБА_1 отримала 20.05.2014, та саме з того моменту у неї виникло право на звернення до суду із заявою про його перегляд у порядку ст.ст.228-229 ЦПК України в редакції, що діяла на той момент. Факт повторного отримання нею копії судового рішення після сплину понад 10 років не може змінювати перелік строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. З огляду на викладене, суд має достатньо підстав стверджувати про обізнаність ОСОБА_1 з наявністю заочного судового рішення щодо стягнення з неї заборгованості за кредитним договором щонайменш з травня 2014 року. Відтак, подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення суду від 11.12.2013 зі сплином понад 11 років з моменту його ухвалення, та відповідно зі сплином майже 10 років з моменту отримання вперше, свідчать про свідоме нехтування процесуальними правами та несумлінне відношення до виконання обов'язків не тільки як відповідача у справі, а й загалом як споживача кредитних послуг та сторони за зобов'язально-договірними відносинами з ПАТ «Державний ощадний банк України». Як наслідок, наведені відповідачем посилання на необізнаність з наявністю судового рішення, отримання його вперше у січні 2025 року у сукупності із встановленими обставинами свідчать про її намір ввести суд в оману та спотворити дійсні обставини, які не відповідають фактичним та доводять достеменну обізнаність відповідача з наявністю судового рішення ще з травня 2014 року. Зважаючи на це, суд піддає сумніву об'єктивну неможливість відповідача ОСОБА_1 подати заяву про перегляд заочного рішення раніше, а тому наведені нею причини пропуску строку не є поважними, що виключає підстави для поновлення строку на подання такої заяви.
Як зауважено у п.108 постанови ВП ВС від 12.06.2024 у справі №756/11081/20, «у питаннях оцінки поважності причин пропуску процесуального строку на оскарження як підстави для його поновлення Велика Палата Верховного Суду послідовно враховує критерії, сформовані у практиці ЄСПЛ, а саме: тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин; при цьому заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання».
Установивши відсутність у ОСОБА_1 об'єктивних непереборних труднощів для подання заяви про перегляд заочного рішення в строки, визначені ЦПК України, та відсутність безумовних підстав для поновлення строку на звернення до суду з такою заявою, суд дійшов висновку про необхідність відмови у поновленні ОСОБА_1 строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.12.2013 у цивільній справі №214/1280/13-ц, та залишення поданої нею заяви без розгляду на підставі ст.126 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.260, 261, 284, 285 ЦПК України суд, -
Відмовити ОСОБА_1 у поновленні процесуального строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.12.2013 у цивільній справі №214/1280/13-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.12.2013 у цивільній справі №214/1280/13-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена протягом 15 днів з моменту її підписання шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвалу складено та підписано 10.02.2025.
Суддя О.І. Євтушенко