Справа № 181/1558/24
Провадження № 1-кп/188/271/2025
11 лютого 2025 року с-ще Петропавлівка
Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
кримінальне провадження №12024041480000079
обвинувачений :
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Першотравенськ, Дніпропетровської області, громадянин України, маючий середню освіту, не одружений, не працює, неповнолітніх дітейна утриманні не має, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий:
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України
за участю:
прокурор ОСОБА_4
обвинувачений ОСОБА_3
захисник ОСОБА_5 .
В режимі відеоконференції
в підготовчому судовому засіданні
Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до частини 2 статті 54 Земельного кодексу України, навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.
Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до частини 3 статті 79 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Відповідно до частини 1 статті 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться землі історико-культурного призначення.
Відповідно до частини 1 статті 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельних ділянок.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки -це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо земельної ділянки.
Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 112 Земельного кодексу України, охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
Окрім того, вищевказаною нормою законодавства визначено, що нерухомий об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.
Положеннями частини 2 статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що археологічні об'єкти культурної спадщини - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.
Відповідно до частини 2 статті 13 «Про охорону культурної спадщини» об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу), переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.
Відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 16 грудня 2004 року № 2245-IV об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української PCP «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (не включення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать, зокрема, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
Відповідно до частини 6 статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини», рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов'язковими для виконання юридичними і фізичними особами.
Відповідно до частини 4 статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов'язків, що випливають із цього Закону.
Відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, забороняються зокрема, ландшафтні перетворення, меліоративні, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Відповідно до статті 43 Закону України «Про охорону культурної спадщини» за незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об'єкті археологічної спадщини, а також за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини чи їх частин винні особи притягаються до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Згідно ст.53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 381554495 від 05.06.2024 року, з деталізованою інформацією щодо реєстрації прав власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1222687700:01:001:0056 встановлено, що 17.09.2015 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 24636345 від 17.09.2015 на зазначену земельну ділянку було зареєстровано право власності за ОСОБА_6 , рнокпп: НОМЕР_1 , яка і на сьогодні являється власником вказаної земельної ділянки.
Відповідно до інформації наданої Директором Дніпропетровського обласного центру з охорони - культурних цінностей, що входить до технічної документації із землеустрою, щодо наявності об'єктів культурної спадщини на земельній ділянці пай № 55 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею - 4,9100 га на території Райпільської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, встановлено, що на вказаній земельній ділянці знаходяться пам'ятки археології з наземними ознаками, які повинні перебувати у державній власності і охороняються законом, а саме:
- Курган № 5103 - висотою 0,2 м, діаметром 10 м, площею 0,0309 га, охоронна зона - площею 0,1191 м від краю поли Кургана по колу.
Курган № 5103 знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 1222687700:01:001:0056, площею 4,9100 га, яка належить на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.03.2009 № 161 ОСОБА_6 та розташована на території Райпільської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області. Зазначена земельна ділянка, на підставі договору оренди землі від 17.09.2015, строком дії - 10 років, перебуває в користуванні з 2015 року і по теперішній час ФГ «Лада Агро», директор ОСОБА_7 , ЄДРПОУ: НОМЕР_2 .
Тобто, на вищезазначеній земельній ділянці з кадастровим номером 1222687700:01:001:0056, розташований курган № 5103. Зазначений курган відносяться до археологічних об'єктів культурної спадщини, знаходяться в охоронній зоні та не підлягають розорюванню, перебувають в оренді ФГ «Лада Агро» ЄДРПОУ: 35672090.
Так, ОСОБА_3 , за усною домовленістю з директором ФГ «Лада Агро» здійснював обробіток земельних ділянок та достовірно був обізнаним, що на земельній ділянці з кадастровим номером 1222687700:01:001:0056, мається пам'ятка культурної спадщини № 5103, та про заборону ведення на них будь-яких земельних робіт, у тому числі їх обробітку з метою вирощування сільськогосподарських культур, так як на території цієї земельної ділянки розташовані об'єкти культурної спадщини.
Проте, ОСОБА_3 , навесні 2024 року, точна дата та час не встановлені, у вечірній час доби, використовуючи сільськогосподарську техніку та власне оснащення до техніки, здійснював обробіток, а саме: дискування земель сільськогосподарського призначення, які перебувають в користуванні на умовах оренди у вищезазначеного фермерського господарства, у тому числі обробіток земельної ділянки за кадастровим номером 1222687700:01:001:0056, та умисно, протиправно, в порушення вимог ст.ст. 23, 32, 43 Закону України «Про охорону культурної спадщини», самовільно зайняв земельну ділянку, шляхом подрібнення поверхневого суцільного шару ґрунту, на якій розташовані об'єкти археології - курган № 5103 - висотою 0,2 м, діаметром 10м, площею 0,0309 га, охоронна зона - площею 0,1191 м від краю поли Кургана по колу, в результаті чого частково пошкодив та зруйнував межі вказаного об'єкта культурної спадщини.
Таким чином, ОСОБА_3 самовільно зайняв земельну ділянку земель в охоронній зоні, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.197-1 КК України, самовільне зайняття земельної ділянки земель в охоронних зонах.
27.09.2024 року укладено угоду про визнання винуватості за участю захисника ОСОБА_5 між ОСОБА_3 , та прокурором, ОСОБА_4 .
Прокурор в підготовчому судовому засіданні зазначив, що вважає можливим затвердження угоди.
В підготовчому судовому засіданні обвинувачений просить угоду затвердити, про наслідки її укладання йому роз'яснено.
Захисник вважає, затвердження укладеної з прокурором угоди відповідає інтересам обвинуваченого, покарання та обов'язки сторонами обумовлені, угода не суперечить інтересам обвинуваченого, укладена у його присутності.
Представник потерпілої особи дав письмову згоду прокурору на укладання угоди, не заперечує проти затвердження угоди.
Відповідно до угоди ОСОБА_3 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому досудовим слідством кримінального правопорушення за обставин, викладених у повідомленні про підозру, щиро розкаюється та підтверджує обставини скоєного відповідно до повідомлення про підозру, сторони не мають сумнівів щодо добровільності та істинності їхніх позицій.
В угоді про визнання винуватості зазначено її сторони, формулювання обвинувачення та правова кваліфікація з зазначенням статті закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання ОСОБА_3 своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов'язки обвинуваченого, узгоджене покарання та згода обвинуваченого на призначення йому покарання за ч.2 ст.197-1 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки.
Обвинувачений дав згоду на застосування до нього узгодженого покарання та виконання покладених угодою обов'язків.
Сторони розуміють наслідки укладання та затвердження угоди щодо обмеження права оскарження вироку та відмову від прав, передбачених ст.474 КПК України.
Розглядаючи питання про затвердження угоди суд приходить до наступних висновків.
Укладена угода про визнання винуватості відповідає вимогам ст.472 КПК України. Умови угоди не суперечать вимогам КПК України, правова кваліфікація кримінального правопорушення є правильною, умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін і інших осіб.
Суд бере до уваги, що сторони розуміють наслідки невиконання угоди відповідно до положень ст.476 КПК України.
Суд приходить до висновку, укладена угода підлягає затвердженню, обвинуваченому слід призначити покарання узгоджене сторонами.
Крім того, на підставі ч.1 ч.3 ст.75 КК України обвинуваченого слід звільнити від відбування призначеного покарання з випробувальним терміном один рік, якщо він протягом одного року не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України слід покласти на ОСОБА_3 обов'язки:
періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід обвинуваченому не обирався, клопотання про обрання запобіжного заходу до суду не надходили.
Процесуальні витрати та речові докази по справі відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.100, 368, 472-476 КПК України суд,
Затвердити угоду про визнання винуватості від 27.09.2024 року укладену за участю захисника ОСОБА_5 між ОСОБА_3 , та прокурором, ОСОБА_4 .
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, і призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.
На підставі ч.1 ч.3 ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробувальним терміном один рік , якщо він протягом одного року не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України - покласти на ОСОБА_3 обов'язки:
періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок суду на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним, може бути оскаржений в апеляційному порядку згідно з положеннями ст. 469, 474 КПК України.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1