ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.02.2025Справа № 910/14026/24
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "АРКС" (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок 8) до Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ВУСО" (03150, місто Київ, вулиця Казимира Малевича, будинок 31) про стягнення 10610,52 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
14.11.2024 через канцелярію суду (засобами поштового зв'язку) від Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "АРКС" надійшла позовна заява до Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ВУСО" про стягнення 10610,52 грн та 15.11.2024 передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Цивільного кодексу України та Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу матеріальну шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
25.11.2024 від МТСБУ на виконання вимог ухвали суду від 18.11.2024 надійшли відомості щодо умов укладеного відповідачем страхового договору (полісу).
31.07.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він останній зазначає зокрема, що вимогами до можливості складання на місці саме європротоколу, є наступні чинники: відсутність травмованих серед людей; наявність в обох водіїв не більше 2-х транспортних засобів чинного поліса страхування; відсутність ознак алкогольного сп'яніння в обох водіїв; досягнення згоди водіями щодо того, хто винний в даній події. У разі невиконання хоча б однієї з зазначених умов, виклик відповідного підрозділу Національної поліції для оформлення ДТП є обов'язковим.
27.05.2024 року Потерпілий ОСОБА_1 подав в ПрАТ «СК ВУСО» заяву про страхове відшкодування, а також пояснення щодо ДТП. В пояснені від 30.05.2024 року потерпілий ОСОБА_1 не визнає свою винну. Зробивши аналіз документів а саме, (схема ДТП, фото з ДТП, дорожні знаки та розмітки), 05.09.2024 року Відповідачем на адресу Позивача була направлена відмова щодо страхового відшкодування по вищевказаній події.
Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
З огляду на вказані приписи ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев'ятої ст. 165 ГПК України та частини другої ст. 178 ГПК України.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
24 травня 2024 року о 17 год. 10 хв. у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Mercedes-Benz GLC 300», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля «Honda CR-V», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 .
Вищезазначена дорожньо-транспортна пригода за взаємним погодженням водіїв була оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (електронним європротоколом).
07.02.2024 між Приватним акціонерним товариством "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "АРКС" (далі - Страховик) та ОСОБА_3 (далі - Страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 17014Га4ко, за яким Страховик застрахував майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіля Honda CR-V, д/н. НОМЕР_2 .
Згідно з абзацу 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» № 1306 від 10.10.2001, визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка, водії таких транспортних засобів після складення ними зазначеного повідомлення звільняються від обов'язків, передбачених підпунктами "д" - "є" пункту 2.10 цих Правил.
Відповідно до пункту 33.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
Рішенням Президії МТСБУ від 13.07.2017 №403/2017 визначено, що з 01.10.2017 європротокол, оформлений в електронній формі, є повним аналогом європротоколів, надісланих або пред'явлених страховику у паперовій формі.
Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 30.05.2022 № 108 «Про деякі питання здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» максимальні розміри страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Національної поліції України в розмірі 80 000 гривень на потерпілого.
Отже, враховуючи вищенаведене, беручи до уваги приписи чинного законодавства, позивачем подано електронний європротокол від 24.05.2024 як доказ настання 24.05.2024 дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу «Mercedes-Benz GLC 300», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіля «Honda CR-V», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , факт настання ДТП вдповідачем не заперчується.
Заперечуючи стосовно позовних вимог представник відповідача зазначив, що 27 травня 2024 року на адресу Відповідача надійшла Заява щодо виплати страхового відшкодування з додатками.
04.06.2024 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «СК ВУСО» був підписаний договір про погодження розміру та умов здійснення страхового відшкодування Поліс № 219380837. А також оформлений страховий акт № 2368119-1 від 07.06.2024 року.
Окрім того ОСОБА_1 надав свої пояснення від 30.05.2024 у яких останній зазначив наступне: «Я, ОСОБА_1 , 24.05.2024 о 17 год 10 хв, рухаючись на власному авто марки Mercedes-Benz, днз НОМЕР_1 , ін. з SPORTOI Володимирським узвозом зупинився на забороняючий сигнал світлофору біля Київського Фунікулера, в середній смузі з якого дозволено повернути праворуч. Дочекавшись зеленого світла продовжив рух праворуч згідно з наявними інформаційно-вказівними знаками в напрямку Боричів узвоза, заздалегідь увімкнувши правий сигнал повороту. Виконуючи поворот без зміни рядності, відчув удар в задню частину свого автомобіля. Наїзд на мій автомобіль здійснила водійка автомобіля марки Honda, днз НОМЕР_2 - ОСОБА_2 , яка рухалась по крайній правій смузі прямо, порушуючи вимоги інформаційно-вказівних знаків, які дозволяють рух з крайньої правої смуги лише праворуч.
Остання свою вину по вищевказаній події визнала в повній мірі.».
Суд зазначає, що однією з обов'язкових умов складання європротоколу є визнання вини одним із учасників ДТП, у той же час у Електронному євро протоколі учасники ДТП не визнають своєї вини.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі статтею 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Згідно зі страховим актом №ARX4148989 від 06.06.2024, складеним Приватним акціонерним товариством "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "АРКС", сума страхового відшкодування за Договором страхування становить 10610,52 грн, на підставі якого та заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування позивачем 07.06.2024 було виплачено страхове відшкодування за вказаним договором добровільного страхування у загальному розмірі 10610,52 грн на рахунок СТО, що підтверджується платіжними дорученням №1062794.
Позивач вважаючи винного водія транспортного засобу «Mercedes-Benz GLC 300», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , звернувся до відповідача із Заявою про виплату страхового відшкодування.
Листом № 4061/2024/вих/ел/2385174 від 05.09.2024 р. відповідач повідомив позивача, що на підставі наданих до ПрАТ «СК «ВУСО» документів (схема ДТП, пояснення ОСОБА_1 , фото з місця події, дорожніх знаків та розмітки), вина водія забезпеченого транспортного засобу Mercedes-Benz GLC 300, держ. номер НОМЕР_1 , за полісом № 219897329 від 18.03.2024 року, укладеним в ПрАТ «СК «ВУСО» у дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 24.05.2024 року, не встановлена.
З огляду на викладене відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування по вищевказаній події.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача страхове відшкодування у розмірі 10610,52 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Нормами статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У відповідності до пункту 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до частини 2 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з нормами статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику за Договором страхування, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Норма ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Як встановлено судом, відповідно до калькуляції орієнтовної вартості ремонтно-відновлювальних робіт та запасних частин від 30.05.2024, виставленого СТО - Приватне акціонерне товариство «Дніпр Мотор Інвест», вартість відновлювального ремонту автомобіля «Honda CR-V», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 24110,52 грн.
З огляду на те, що страхувальником за договором добровільного страхування було сплачені страхові платежі 15.02.2024 у сумі 9417,00 грн та 04.05.2024 у сумі 9416,00 грн та сума не сплачених страхових платежів складає 18832,00 грн, Страховиком було відшкодовано Страхувальнику страхове відшкодування у сумі 10610,52 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що належним доказом вартості відновлювального ремонту автомобіля «Honda CR-V», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , може бути калькуляція орієнтовної вартості ремонтно-відновлювальних робіт та запасних частин від 30.05.2024, виставленого СТО - Приватне акціонерне товариство «Дніпр Мотор Інвест».
Для здійснення відшкодування шкоди, що була отримана внаслідок використання джерел підвищеної небезпеки, насамперед необхідно встановити та підтвердити вину особи, що має відповідати за шкоду, у вчиненні такої дії, отже, цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того, чи є в діях цієї особи склад адміністративного проступку чи злочину.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 16.07.2018 по справі №910/20412/16.
Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Суд зазначає, що не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в дорожньо-транспортній пригоді може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами.
У пунктах 61 та 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц зроблено висновок, що для отримання страхової виплати за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну потерпілого.
У примітці до статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники дорожньо-транспортної пригоди скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Дорожньо-транспортна пригода, що відбулася 24.05.2024 була оформлена електронним європротоколом.
Відповідно до п.33.2. ст.33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідний підрозділ Національної поліції про її настання.
У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідного підрозділу Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
При цьому суд зазначає, що при розгляді справи, суд не позбавлений та не обмежений у праві самостійно, в рамках розгляду даного виду спору та при наявності відповідних документальних доказів, встановити наявність/відсутність вини в діях, в даному випадку водія «Mercedes-Benz GLC 300», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що наявний в матеріалах справи електронний європротокол від 24.05.2024 є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортні засоби 1-й та 2-й учасник ДТП, зазначено дату, час дорожньо-транспортної пригоди, наявні фотографії з місця дорожньо-транспортної пригоди, міститься інформація про наявність полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Разом з тим, дослідивши наданий позивачем у матеріали справи електронний європротокол від 24.05.2024, суд дійшов висновку, що зі змісту зазначеного європротоколу не можливо встановити, що винною особою у ДТП є водій автомобіля марки «Mercedes-Benz GLC 300», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з огляду на наступне.
Європротоколом можна скористатися при умовах, коли:
настання контактної (наявне зіткнення) дорожньо-транспортної пригоди за участю лише двох забезпечених транспортних засобів,
шкода заподіяна майну виключно у вигляді пошкодження (знищення) транспортного засобу,
не заподіяна шкода життю та здоров'ю фізичних осіб,
водії-учасники ДТП мають чинні договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс чи іноземний страховий сертифікат «Зелена картка»)
наявна згода водіїв транспортних засобів - учасників ДТП щодо її обставин,
у водіїв відсутні ознаки алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів.
Як вбачається з позовної заяви, а також з долучених представником відповідача пояснень Бабаяна Т.В., жоден з водіїв спірної ДТП свою вину не визнав.
У своїх же поясненнях ОСОБА_1, зокрема зазначив, що виконуючи поворот без зміни рядності, відчув удар в задню частину свого автомобіля. Наїзд на мій автомобіль здійснила водійка автомобіля марки Honda, днз НОМЕР_2 - ОСОБА_2 , яка рухалась по крайній правій смузі прямо, порушуючи вимоги інформаційно-вказівних знаків, які дозволяють рух з крайньої правої смуги лише праворуч.
З долученої представником позивача схеми вбачається, що автомобіль «Mercedes-Benz GLC 300», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 знаходиться чітко у своїй смузі у той же час транспортний засіб «Honda CR-V», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 знаходиться частково поза межами крайньої правої смуги, що свідчить про зміну руху.
Подібну за змістом схему було долучено представником відповідача.
У той час як у долученому Електронному протоколі сторони зазначили, що здійснювали рух в одному і тому ж напрямку, але в іншій смузі.
Долучені до матеріалів справи фотографії не дозволяють встановити механізм дорожньо-транспортної пригоди.
Враховуючи вище встановлені судом обставини, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази вини водія транспортного засобу «Mercedes-Benz GLC 300», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача страхового відшкодування у сумі 10610,52 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
За наведених у сукупності обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. ) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 11.02.2025
Суддя Владислав ДЕМИДОВ