04 лютого 2025 року м. Харків Справа № 922/2178/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Тихий П.В.,
за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І.,
за участю представників:
від позивача - Гайдук Ю.І. - на підставі довіреності від 01.09.2023;
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", м.Харків, (вх. №3000 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі № 922/2178/24 (суддя Ємельянова О.О., ухвалене в м.Харків, дата складення повного тексту - 26.11.2024)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол", м. Запоріжжя,
до відповідача: Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", м.Харків,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерного товариства “Завод “Електроважмаш», м. Харків,
про стягнення 1275065,60грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство Агрінол» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства “Українські енергетичні машини» про стягнення 882753,05грн. суми заборгованості, 44137,65грн. - пені, 22931,99грн. - 1 % річних, 325246,96грн. - інфляційні.
03.07.2024 позивачем подано до господарського суду заяву про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство “Завод “Електроважмаш».
Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.07.2024, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство “Завод “Електроважмаш».
У відзиві на позовну заяву поданому до господарського суду Харківської області 11.09.2024 відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Агрінол» (продавець, постачальник) до Акціонерного товариства “Українські енергетичні машини» про стягнення боргу за договором поставки (купівлі-продажу) товарно-матеріальних цінностей, що укладений між позивачем (продавцем, постачальником) та покупцем - Акціонерним товариством “Завод “Електроважмаш» (правонаступник Державного підприємства “Завод Електроважмаш»).
Отже, Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" не є належним відповідачем у даній справі.
Також, відповідач звертав увагу суду на те, що позивачем не надано (не приєднано) до матеріалів справи належних та допустимих доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики та публікації в офіційних періодичних виданнях останнього, як і не надано доказів того, що величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка та не надано доказів того, що Держстатом здійснено публікацію щодо цього не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, в офіційних періодичних виданнях. Щодо позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 44137,65грн. відповідач наголошував на застосуванні спеціального (скороченого) строку позовної давності.
Окрім викладеного, у відзиві на позовну заяву відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому просив суд, визнати наявними форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) у господарській діяльності відповідача-АТ "Українські енергетичні машини" в період з 24.02.2022 по теперішній час та у відповідності до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України застосувати принципи справедливості і збалансованості інтересів сторін при вирішенні питання застосування штрафних санкцій, у зв'язку із чим звільнити АТ "Укренергомашини" від цивільно-господарської відповідальності (з оплати пені, інфляційних втрат та 1 % відсотків річних в період з 22.02.2022 по цей час), оскільки з боку відповідача відсутня вина, яка є необхідною умовою для їх застосування, або застосувати принцип справедливості, у зв'язку із чим якщо не відмовити позивачу у стягненні з відповідача на користь позивача пені, 1 % річних та інфляційних втрат, то принаймні зменшити розмір їх стягнення на 99 %.
Також, у зв'язку із скрутним фінансовим становищем, відповідач просив суд, у разі ухвалення рішення на користь позивача відстрочити чи розстрочити виконання судового рішення на один рік згідно зі статтею 331 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/2178/24 в позові відмовлено частково; задоволено частково клопотання відповідача викладене у відзиві на позовну заяву (вх. № 22858/24 від 11.09.2024) щодо зменшення штрафних санкцій; стягнуто з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Агрінол" суму основного боргу у розмірі 882735,05грн., пеню в сумі 17655,06грн., інфляційні у розмірі 325242,96грн., 1 % річних у розмірі 22920,97грн. та 19125,88грн. судового збору; відмовлено в частині стягнення 1 % річних у розмірі 11,02грн. та пені в сумі 26482,59грн.; відмовлено в клопотанні відповідача викладеного у прохальній частині відзиву на позовну заяву (вх. № 22858/24 від 11.09.2024) про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення на один рік згідно зі статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, у разі ухвалення рішення на користь позивача.
Відповідні висновки місцевого господарського мотивовані тим, що відповідач у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, доказів оплати заборгованості не надав, у зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 882753,05грн. основного боргу за договором №238-13/1087-ТД від 04.08.2021 обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами і підлягають задоволенню.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 1% річних та інфляційних, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у відповідній частині, а саме: 1% річних в розмірі 22920,97грн. та інфляційних в сумі 325242,96грн.
Приймаючи до уваги ступінь виконання зобов'язання відповідачем, відсутність доказів понесення позивачем збитків у результаті порушення відповідачем зобов'язання та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, господарський суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявності правових підстав зменшення розміру нарахованої пені на 60% відсотків, та стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 17655,06грн.
Також, судом було відмовлено в задоволенні клопотанні відповідача про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, з огляду на те, що останнім не було наведено жодного графіку (із зазначенням конкретних дат), якого боржник мав на меті дотримуватися у разі розстрочення виконання рішення судом.
Акціонерне товариства “Українські енергетичні машини» з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд врахувати, що в період з 24.02.2022 по теперішній час у відповідача діють форс-мажорні обставини (докази надані до суду першої інстанції), тому стягнення пені, інфляційних збитків та 3 % річних за цей період є незаконним; скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/2178/24 в частині стягнення пені в сумі 17655,06грн., 1% річних в сумі 22920,97грн. та інфляційних в розмірі 325242,96грн., та прийняти нове рішення, яким перевірити правильність нарахування, розрахунку та правові підстави нарахування пені, 1 % річних та інфляційних втрат.
Зокрема, здійснити перевірку розрахунків пені, інфляційних втрат і відсотків річних та зменшити їх розмір, оскільки з боку відповідача відсутня вина, яка є необхідною умовою для їх застосування; визнати наявними форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) у господарській діяльності відповідача в період з 24.02.2022 по теперішній час та у відповідності до ч. 1 ст. 2 ГПК України застосувати принципи справедливості і збалансованості інтересів сторін при вирішенні питання застосування штрафних санкцій, у зв'язку із чим звільнити скаржника від цивільно-господарської відповідальності (з оплати пені, інфляційних та 1 % відсотків річних у період з 22.02.2022 по цей час), оскільки з боку відповідача відсутня вина, яка є необхідною умовою для їх застосування або застосувати принцип справедливості, у зв'язку із чим, якщо не відмовити позивачу у стягненні з відповідача на користь позивача пені, 1 % річних та інфляційних, то принаймні зменшити розмір їх стягнення на 99 %.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом було порушено як норми матеріального так і процесуального права, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Тихий П.В., суддя Терещенко О.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 задоволено заяву судді Терещенко О.І. про самовідвід у справі №922/2178/24; матеріали апеляційної скарги у справі №922/2178/24 передано на повторний автоматизований розподіл відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до витягу з протоколу повторного розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду у зв'язку із задоволенням заяви про самовідвід судді Терещенко О.І., для розгляду справи №922/2178/24 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Тихий П.В., суддя Мартюхіна Н.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі № 922/2178/24; встановлено позивачу у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; призначено справу до розгляду на 04.02.2025 о 09:15 годині.
14.01.2025 позивачем подано до апеляційного господарського суду клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення - підсистеми "Електронний суд".
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2025 задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні 04.02.2025 о 09:15 годині у справі №922/2178/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
21.01.2025 позивачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№994), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі № 922/2178/24 залишити без змін.
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 04.02.2025 представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі № 922/2178/24 залишити без змін.
Враховуючи, що представник позивача з'явився в судове засідання та надав пояснення в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а відповідач (апелянт) був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 04.08.2021 між Державним підприємством “Завод “Електровожмаш» (надалі- замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство Агрінол» (надалі - постачальник) було укладено договір № 238-13/1087-ТД (надалі - договір т.1 а.с.19-21), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити продукцію партіями у власність замовника, а замовник зобов'язується прийняти від постачальника продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому цим договором (пункт 1.1. договору).
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022 (пункт 14.1. договору).
Найменування, номенклатура, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва, відповідно до Національного класифікатора України ДК 021-2015 “Єдиний закупівельний словник» затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.12.2015 №1749, зазначаються у специфікації № 1, 2 (додаток № 1, 2), якає невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.2. договору).
Замовлення на поставку продукції повинно бути оформлено замовником у формі листа, який включає в себе найменування, кількість та термін поставки продукції (пункт 1.3. договору).
Пунктом 2.1. договору, сторони погодили, що постачальник здійснює поставку продукцію замовнику протягом 10 календарних днів з моменту отримання письмового листа або заявки замовника, згідно з пунктом 1.3. цього договору.
Передача продукції здійснюється за адресою: специфікація № 1 - м. Харків, пр.. Московський, 299, специфікація № 2 - Київська ГЕС, Середньодніпровська ГЕС, Дніпровська ГЕС. Транспортування продукції здійснюється транспортом постачальника та за його рахунок, на умовах DDP (згідно Інкотермс -2010). Право власності на продукцію переходить до замовника з моменту її фактичної поставки від постачальника (пункти 2.2. - 2.4. договору).
Згідно пункту 3.1. договору, сторони погодили. що загальна вартість цього договору складає 11003635,20грн., в т.ч. ПДВ - 1833939,20грн.
Відповідно до пункту 4.1. договору, замовник здійснює оплату продукції протягом 30 календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю.
При відвантаженні продукції постачальник надає замовнику наступні документи: видаткову накладну, рахунок - фактуру, товарно - транспортну накладну. У разі неправильного заповнення документів оплата замовником не проводиться, документи повертаються постачальнику для переоформлення. У разі затримки надання належним чином оформлених документів замовник має право провести термін оплати пропорційно кількості днів прострочення їх надання. Відповідальність за несвоєчасну оплату замовник у даному випадку не несе (пункт 4.2. договору).
Пунктом 5.1. договору, сторони погодили. що замовник зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі здійснювати оплату кожної окремої партії продукції, на умовах цього договору.
Також між сторонами було підписано додаток № 1 до договору - специфікацію № 1 від 04.08.2021 на загальну суму 8 987 635,20 грн., та специфікацію № 2 від 04.08.2021 на загальну суму 2 016 000,00 грн. (т.1 а.с.22)
01.12.2021 між Акціонерним товариством “Українські енергетичні машини» (надалі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство Агрінол» (надалі - постачальник) було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 238-13/1087-ТД від 04.08.2021 (т.1 а.с.8), відповідно до умов якої сторони погодили, що у зв'язку із затвердженням та підписанням 01.12.2021 передавального акту між Акціонерним товариством “Завод “Електровожмаш» та Акціонерним товариством “Українські енергетичні машини» усі права та обов'язки замовника за договором № 238-13/1087-ТД від 04.08.2021 перейшли до Акціонерного товариства “Українські енергетичні машини» з 01.12.2021.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач зазначав, що ним як постачальником було належним чином виконано прийняті на себе зобов'язання щодо поставки відповідачу (замовнику) товару на загальну суму 882753,05грн., що підтверджується доданими до позовної заяви копіями видаткових накладних №АП-1008026 від 10.08.2021, №АП-0909020 від 09.09.2021, №АП-0909030 від 09.09.2021, №АП-2910028 від 29.10.2021, №АП-0111030 від 01.11.2021, №АП-0111031 від 01.11.2021, №АП-1011028 від 10.11.2021.
Проте, відповідачем в порушення умов договору не було здійснено оплату за поставлений позивачем товар, що і стало підставою звернення 24.06.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство Агрінол» до господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства “Українські енергетичні машини» про стягнення 882753,05грн. суми заборгованості, 44137,65грн. - пені, 22931,99грн. - 1 % річних, 325246,96грн. - інфляційні (т.1 а.с.1-33).
Рішенням господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у даній справі в позові відмовлено частково, з підстав викладених вище (т.2 а.с.39-63).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається із пункту 4.1. договору, сторони поголили, що замовник здійснює оплату продукції протягом 30 календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю.
Статтею 664 Цивільного кодексу України визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним в момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору, було поставлено товар на загальну суму 882753,05грн., про що свідчить наявні у матеріалах справи видаткові накладні, проте, замовник в порушення умов договору, не здійснив розрахунок за отриманий товар.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до вимог частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем заборгованості за договором, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 882753,05грн.
Судова колегія зазначає, що рішення господарського суду у відповідній частині не оскаржено учасниками справи, а отже, не є предметом розгляду в даному апеляційному провадженні.
Разом з тим, як під час розгляду справи місцевим господарським судом так і під час апеляційного перегляду даної справи, відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Агрінол» (продавець, постачальник) до Акціонерного товариства “Українські енергетичні машини» про стягнення боргу за договором поставки (купівлі-продажу) товарно-матеріальних цінностей, укладеним між позивачем (продавцем, постачальником) та покупцем - Акціонерним товариством “Завод “Електроважмаш» (правонаступник Державного підприємства “Завод Електроважмаш»).
Отже, Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" не є належним відповідачем у даній справі.
Судова колегія зазначає, що правонаступництво - це перехід суб'єктивного права від однієї особи до іншої. Правонаступництво прав та обов'язків юридичної особи може мати місце у разі коли до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов'язок боржника. Здійснення правонаступництва є результатом наявності визначеного юридичного складу, тобто сукупності юридичних фактів, необхідних і достатніх для того, щоб отримати відповідний ефект - наступництво в правах та обов'язках. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва, господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.
В позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов'язки одного із суб'єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі.
Для процесуального правонаступництва юридичної особи необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов'язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов'язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов'язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №264/5957/17).
Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Процесуальне правонаступництво виникає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв'язок матеріального і процесуального права. Процесуальне правонаступництво фактично слідує за матеріальним. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.
Статтею 106 Цивільного кодексу України передбачено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.
Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення регламентовано статтею 107 Цивільного кодексу України, за приписами якої кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов'язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов'язання, або забезпечення виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.
Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.
Отже, законодавцем визначено дві форми припинення юридичної особи в результаті реорганізації або в результаті ліквідації, а також визначено наслідки припинення юридичної особи в результаті реорганізації, які, на відміну від припинення юридичної особи в результаті ліквідації, полягають, зокрема у переході майна, прав і обов'язків до правонаступників. Таким чином, у разі реорганізації юридичної особи шляхом її приєднання факт настання правонаступництва безпосередньо пов'язаний з моментом передання прав та обов'язків від правопопередника до правонаступника.
У разі реорганізації юридичної особи шляхом приєднання складається передавальний акт, який має містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється.
Так, відповідно до відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань 26.08.2021 Державне підприємство "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121) було реорганізовано в Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121) на підставі рішення щодо реорганізації (номер запису: 1004801120068009292).
За даним кодом ЄДРПОУ в реєстрі міститься запис про Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш".У графі про дані про юридичних осіб, правонаступником яких є Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш", зазначено Державне підприємство "Завод "Електроважмаш".
Кабінетом Міністрів України 26.08.2021 було видано розпорядження №1005-р "Про погодження реорганізації акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" шляхом приєднання до Акціонерного товариства "Турбоатом", відповідно до якого визначено погодитися з пропозицією Фонду державного майна щодо реорганізації Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (код згідно з ЄДРПОУ 00213121) після завершення перетворення Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" у процесі приватизації шляхом приєднання до Акціонерного товариства "Турбоатом" (код ЄДРПОУ 05762269); Фонду державного майна здійснити комплекс заходів і процедур, пов'язаних із приєднанням Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" до Акціонерного товариства "Турбоатом" відповідно до вимог законодавства.
Згідно з відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 05762269 зареєстрована юридична особа: Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини".
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш" знаходиться в стані припинення, 17.09.2021, 1004801270001089799, шляхом внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації.
Наказом Фонду державного майна України від 01.12.2021 №2143 "Щодо АТ "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121)" затверджено Передавальний акт між АТ "Завод "Електроважмаш" та АТ "Українські енергетичні машини".
Колегія суддів зазначає, що у відповідності до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, обставини правонаступництва неодноразово були предметом судового дослідження, зокрема, у справі №922/3979/21 під час заміни сторони спору (АТ "Завод "Електроважмаш") на його правонаступника АТ "Українські енергетичні машини" на стадії виконання рішення суду та видачі наказу.
У постанові Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 та постанові Верховного Суду від 16.03.2023, якими залишено без змін ухвалу господарського суду Харківської області від 25.07.2022 у справі №922/3979/21, встановлено правонаступництво відповідача щодо майна, усіх залишків, прав та обов'язків АТ "Завод "Електроважмаш" переходить правонаступнику - АТ "Українські енергетичні машини" з моменту затвердження даного Передавального акту з 01.12.2021.
Відповідно до пункту 4 Передавального акту всі підтверджені належним чином права, обов'язки, зобов'язання АТ "Завод "Електроважмаш", що приєднується, а також права, обов'язки, зобов'язання інших осіб в частині правовідносин з АТ "Завод "Електроважмаш", що приєднується, переходять в повному обсязі до АТ "Українські енергетичні машини" - правонаступника навіть у випадку, якщо вони мали (матимуть) місце після дати складання Передавального акту або з будь-яких причин не були включені в Передавальний акт.
Передавальний акт затверджено АТ "Українські енергетичні машини" та Фондом державного майна України.
Отже, усі активи, зобов'язання, майно, права та обов'язки АТ "Завод "Електроважмаш", що приєднується, передаються товариству-правонаступнику, а саме, АТ "Українські енергетичні машини" в порядку та на умовах, встановлених чинним законодавством України з дати затвердження та підписання передавального акта.
Протоколом позачергових загальних зборів АТ "Українські енергетичні машини" (попередня назва АТ "Турбоатом") від 03.12.2021 №31/2021 та протоколом №4 про підсумки голосування на позачергових загальних зборах (крім кумулятивного голосування) від 03.12.2021 прийнято рішення, зокрема, про затвердження передавального акту між Акціонерним товариством "Завод "Електроважмаш" та Акціонерним товариством "Українські енергетичні машини" станом на 31.10.2021; уповноважено генерального директора Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (з правом передоручення) на підписання передавального акта, затвердженого рішенням цих позачергових загальних зборів.
Також, вказаним протоколом прийнято рішення про затвердження договору про приєднання Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини"; уповноважено генерального директора Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (з правом передоручення) на підписання договору про приєднання Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш".
Вказані протоколи позачергових загальних зборів з протоколами про підсумки голосування знаходяться у відкритому доступі на офіційному сайті АТ "Українські енергетичні машини" за посиланням https://ukrenergymachines.com/investors/229/230/8171, https://ukrenergymachines.com/investors/229/231/8169.
Відповідно до пункту 1.4 Статуту Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (нова редакція), затвердженого протоколом річних загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", які відбулись 25.04.2023, №36 від 01.05.2023, Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" є правонаступником всіх прав та обов'язків Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" внаслідок приєднання останнього до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 №1005-р "Про погодження реорганізації Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" шляхом приєднання до Акціонерного товариства "Турбоатом".
Відповідний статут також знаходиться у вільному доступі на офіційному сайті Відповідача.
Будь-яких доводів того, що спірні зобов'язання не передавались відповідачу за відповідним передавальним актом, відповідач не наводить.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах правонаступництво щодо майна, усіх залишків, прав та обов'язків Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" перейшло правонаступнику - Акціонерному товариству "Українські енергетичні машини" з моменту затвердження даного Передавального акту, а саме, з 01.12.2021.
Крім того, безпосередньо між сторонами у даній справі 01.12.2021 було укладено № 1 до договору № 238-13/1087-ТД від 04.08.2021, за умовами якої саме відповідач взяв на себе кредиторську заборгованість Акціонерного товариства "Завод Електроважмаш" перед позивачем за договором № 238-13/1087-ТД від 04.08.2021.
Таким чином, всі права та обов'язки замовника за договором № 238-13/1087-ТД від 04.08.2021 перейшли до відповідача.
Щодо доводів апелянта про те, що станом на даний час АТ "Завод "Електроважмаш" перебуває в стані припинення, проте запис про його припинення до вказаного реєстру не внесено, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.09.2020 у справі №296/443/16-ц (провадження №61-16634сво19) дійшов висновку про те, що у статтях 104 та 107 ЦК України не визначається момент переходу прав та обов'язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов'язуватися із внесення запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов'язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов'язків при такому виді реорганізації неможливий.
В частині восьмій статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.
Водночас при відповідній реорганізації не має значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов'язків, адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов'язків. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі №922/347/21, від 16.03.2023 у справі №922/3979/21 та від 08.06.2023 у справі №911/343/22.
Отже, лише при припиненні суб'єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов'язків при таких видах реорганізації неможливий (висновок в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/5953/17).
Судова колегія наголошує, що чинне законодавство не містить загальної норми щодо моменту виникнення універсального правонаступництва юридичної особи, внаслідок приєднання.
Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов'язків, а всієї їх сукупності. Тобто, при універсальному правонаступництві до правонаступника чи правонаступників переходить усе майно особи як сукупність прав та обов'язків, які їй належать (незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва), на підставі передавального акта. Наведені обставини передують внесенню запису до Реєстру про припинення юридичної особи, яка припиняється в результаті реорганізації.
Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції в сукупності обставини, в контексті застосування статей 104, 107 Цивільного кодексу України, та приймаючи до уваги не визначений момент переходу прав та обов'язків від юридичної особи, яка припиняється у зв'язку з реорганізацією, судова колегія вважає, що з моменту складання та затвердження передавального акта обставини щодо завершення/незавершення певних процедур, зокрема, внесення відповідного запису до реєстру, ніяким чином не можуть впливати на обсяг переданих за таким актом прав та обов'язків товариства, що приєднується.
З наведеного вище випливає, що відповідачем у даній справі є саме Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини", а доводи апеляційної скарги щодо неналежного відповідача спростовуються вищевикладеним.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1% річних в розмірі 22931,99грн. та інфляційних в сумі 325242,96грн., судова колегія зазначає наступне.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 10.5. договору визначено, що за порушення строку оплати продукції, передбачених цим договором, постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних витрат.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 та у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18
Перевіривши розрахунок 1% річних та інфляційних, наданий позивачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у відповідній частині, а саме: 1% річних в розмірі 22920,97грн. та інфляційних в сумі 325242,96грн.
В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що місцевий господарський суд при ухваленні оскаржуваного рішення не перевірив правильність розрахунку інфляційних та річних, проте, вказане твердження визнається судовою колегією необґрунтованим, оскільки власного контррозрахунку ним не надано, про наявність конкретних можливих помилок не зазначено.
Апелянт вказує, що позивачем не надано (не приєднано) до матеріалів справи доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики та публікації в офіційних періодичних виданнях, проте такі дані публікуються в мережі Інтернет та будь-яка особа має доступ до них. При цьому також відсутні посилання апелянта на невідповідність такого обчислення.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 44137,65грн., судова колегія зазначає наступне.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За правилами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно пункту 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За змістом частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Пунктом 10.4. договору визначено, що за порушення строку оплати, передбачених цим договором постачальник має право пред'явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.
Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині, а саме: пені в розмірі 44137,65грн.
Щодо доводів апелянта про застосування спеціального (скороченого) строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені, судова колегія зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).
Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (стаття 262 Цивільного кодексу України).
Відповідно до приписів статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 258 Цивільного кодексу України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені);
Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно пункту 19. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Крім того, відповідно до частини 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
З огляду на наведене, строк позовної давності, який встановлено статтею 258 Цивільного кодексу України не сплив, у зв'язку з чим клопотання відповідача про його застосування не підлягає задоволенню.
Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість набувати кошти та здійснювати господарську діяльність з початком війни, відсутності вини у затримці розрахунків та застосування форс-мажорних обставин щодо відповідача, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
Листом від 28.02.2022 Торгово-промисловою палатою України, на підставі статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з тим, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорним саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21, постанові від 14.06.2022 у справі №922/2394/21.
Сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для невиконання боржником зобов'язання та звільнення від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив форс-мажорних обставин на можливість виконання ним зобов'язання, тобто наявність причинно-наслідкового зв'язку між обставинами форс-мажорними обставинами та неможливістю належного виконання зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Наданий відповідачем Сертифікат Харківської ТПП №6300-22-1122, стосується оплати податку на прибуток за 1 квартал та 1 півріччя 2022, але не стосується виконання спірного зобов'язання перед Позивачем. Отже, Відповідачем не надано відповідних документів Торгово - промислової палати України щодо унеможливлення виконання зобов'язання з оплати наданих послуг за Договором внаслідок обставин непереборної сили.
Відповідачем не доведено, що загальновідомі форс-мажорні обставини впливають у даному конкретному випадку на виконання ним зобов'язань по оплаті за спожиту електроенергію за договором.
Так, Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 "Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10.12.2022" (втратив чинність 27.12.2022) Харків та населені пункти Харківської області були віднесені до територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій. При цьому, очевидним є той факт, що для всіх суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність в даному регіоні, це є причиною зниження обсягів здійснення підприємницької діяльності або і взагалі її припинення.
Разом з тим, з початком війни діяльність відповідача не припинена, а отже, відповідач здійснює господарську діяльність, має можливість отримувати грошові кошти за поставку товарів, а тому посилання відповідача на дію форс-мажорних обставин є необґрунтованим.
Апелянт також вважає, що відсутні підстави до стягнення інфляційних та 1% річних, починаючи з 24.02.2022.
Відносно вказаних доводів скаржника судова колегія враховує, що згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Верховний Суд в постанові від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22, досліджуючи питання щодо форс-мажору в контексті застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, зазначив, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання. Цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору.
Отже, нарахування у вигляді інфляційних та 1% річних, що передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою статтею 611 Цивільного кодексу України та статтею 217 Господарського кодексу України, тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені статтею 617 Цивільного кодексу України та статтею 218 Господарського кодексу України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.
Разом з тим, судова колегія враховує, що згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 2, 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання, відповідність/невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Згідно з пунктом 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №924/414/19).
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 Господарського кодексу України).
При цьому, обов'язково варто розмежовувати вимоги про стягнення основної суми боргу і збитків. Аналіз судової практики дає підстави для висновку про недопустимість ототожнення збитків з несплаченими за товар грошовими сумами, які іменуються заборгованістю.
Цивільні та господарські відносини у країні ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.10.2019 у справі №910/1005/19).
У постанові від 23.03.2021 у справі №921/580/19 Верховний Суд вказав, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18).
Нормами чинного законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.
Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 р. № 7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
У постанові від 16.03.2021 у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №924/633/20).
Судова колегія зауважує, що застосування штрафних санкцій у вигляді пені спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.
Поміж тим, слід зазначити, що пеня є лише санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, а тому збільшувати на цих платежах свої доходи позивач не може.
В такому випадку стягнення штрафних санкцій з відповідача не виконує своєї основної мети, а саме стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання.
Приймаючи до уваги ступінь виконання зобов'язання відповідачем, відсутність доказів понесення позивачем збитків у результаті порушення відповідачем зобов'язання та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав зменшення розміру нарахованої пені на 60% відсотків, та стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 17655,06грн.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв'язку з їх юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права.
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі № 922/2178/24 без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суду,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/2178/24 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 10.02.2025
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя П.В. Тихий