вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" лютого 2025 р. Справа№ 910/9899/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Коробенка Г.П.
Михальської Ю.Б.
розглянувши у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 29.10.2024
у справі №910/9899/24 (суддя К.В. Полякова)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техномер»
до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія
«Київміськбуд»
про стягнення 254 227, 37 грн.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Техномер» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» про стягнення за договором поставки від 27.10.2020 № 731/з основного боргу в сумі 166191,60 грн., інфляційних втрат у сумі 72716,71 грн., трьох процентів річних у сумі 15319,06 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки №731/з від 27.10.2020, а саме неповною оплатою товару відповідно до умов договору.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі №910/9899/24 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Техномер» задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техномер» 166 191, 60 грн. основного боргу, 72 716, 71 грн. інфляційних втрат, 15 319, 06 грн. трьох процентів річних, 12 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також 3 813, 41 грн. витрат по сплаті судового збору.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, та неповно досліджено обставини справи.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що стягнення з відповідача індексу інфляції та 3% річних є надмірним тягарем для компанії та складним фінансовим навантаженням для діяльності компанії.
При цьому, відповідач зазначає, що надані позивачем до матеріалів справи тільки копії видаткових накладних не в повній мірі відповідають веденню бухгалтерського обліку та підтверджують заборгованість. На думку відповідача, необхідний пакет документів згідно з пунктом 5.4. договору позивачем не доданий до матеріалів справи.
Крім того, апелянт вважає, що лист Торгово-промислової палати України вих. №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, опублікований на офіційному веб-сайті, яким повідомлено, що військова агресія рф проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили), підтверджує існування для відповідача форс-мажорних обставин.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/9899/24 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Тищенко А.І., суддів: Михальської Ю.Б., Коробенка Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9899/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі №910/9899/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
21.11.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/9899/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» про відстрочення сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Холдинговакомпанія «Київміськбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі № 910/9899/24 залишено без руху. Надано Приватному акціонерному товариству «Холдингова компанія «Київміськбуд» строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання даної ухвали.
05.12.2024 через підсистему «Електронний суд» на виконання вимог ухвали суду від 25.11.2024 заявником усунуто недоліки апеляційної скарги, а саме: подано докази сплати судового збору (платіжна інструкція №1544 від 27.11.2024).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі № 910/9899/24; роз'яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи; учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 10 днів з моменту отримання даної ухвали.
Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, 27.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техномер» (постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» (замовником) укладено договір поставки №731/з, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник в порядку і на умовах, передбачених даним договором, протягом 2020-2021 років, зобов'язується поставити та передати у власність замовника лічильники тепла та комплектуючі для об'єктів замовника, далі за текстом - товар, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити його вартість, відповідно до умов даного договору.
Умовами договору сторони передбачили таке.
Кількість товару, його характеристики, обумовлюються у специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору (додаток №1 до договору) (пункт 1.2.).
Постачальник зобов'язаний при постачанні товару за цим договором, надати сертифікат відповідності, паспорт та супровідну документацію (пункт 2.4.).
Загальна ціна цього договору становить 4 500 000, 00 грн., у тому числі ПДВ (20%) - 750 000, 00 грн. (пункт 3.1.).
Замовник здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника у строк не пізніше 20 (двадцяти) календарних днів після дати поставки партії товару постачальником на умовах, передбачених в п.5.4. даного договору (пункт 4.1.).
Датою поставки товару вважається день, в який товар фактично переданий від постачальника до замовника на місце поставки, визначене замовником у заявці, в належній якості, кількості та з необхідним пакетом документів, до якого входять: товарно-транспортна накладна; сертифікат (паспорт) якості виробника; видаткова накладна; гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого (пункт 5.4.).
Право власності на товар виникає у замовника з дати поставки товару постачальником. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до замовника з дати поставки та належної передачі замовнику товару відповідно до п. 5.4. Договору (пункт 5.5.).
Цей договір набирає чинності з дати його укладення обома сторонами і діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе за цим договором зобов'язань (пункт 11.1.).
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 453 156, 84 грн, а саме:
- згідно видаткової накладної №128 від 02.03.2021 та акту прийому-передачі від 02.03.2021 на суму 86 696, 88 грн;
- згідно видаткової накладної №167 від 31.03.2021 та акту прийому-передачі від 31.03.2021 на суму 80 268, 36 грн;
- згідно видаткової накладної №884 від 30.11.2021 та акту прийому-передачі від 30.11.2021 на суму 98 400, 96 грн;
- згідно видаткової накладної №885 від 30.11.2021 та акту прийому-передачі від 30.11.2021 на суму 98 400, 96 грн;
- згідно видаткової накладної №886 від 30.11.2021 та акту прийому-передачі від 30.11.2021 на суму 89 389, 68 грн.
До вказаних видаткових накладних та актів позивачем також долучено відповідні товарно-транспортні накладні.
У свою чергу, відповідачем сплачено в рахунок оплати поставленого товару:
28.07.2021 за платіжним дорученням №5427 суму 39 046, 11 грн;
01.09.2021 за платіжним дорученням №6812 суму 40 000, 00 грн;
29.10.2021 за платіжним дорученням №8920 суму 30 000, 00 грн;
01.11.2021 за платіжним дорученням №8972 суму 57 919, 13 грн;
18.01.2022 за платіжним дорученням №395 суму 70 000, 00 грн;
07.02.2022 за платіжним дорученням №1069 суму 50 000, 00 грн.
Відтак, за відповідачем утворилась заборгованість за поставлений товар на суму 166 191, 60 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Внаслідок укладення договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов'язки.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Так, згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Виходячи зі змісту статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач на виконання умов договору від 27.10.2020 №731/з поставив відповідачу товар на загальну суму 453 156, 84 грн, що підтверджується підписаними обома сторонами відповідними видатковими накладними, актами прийому-передачі та товарно-транспортними накладними.
Оскільки відповідач оплату поставленого товару здійснив частково, за ним утворилась заборгованість у сумі 166 191, 60 грн.
В своїй апеляційній скарзі, апелянт звертає увагу, що надані позивачем до матеріалів справи тільки копії видаткових накладних не в повній мірі відповідають веденню бухгалтерського обліку та підтверджують заборгованість. На думку відповідача, необхідний пакет документів згідно з пунктом 5.4. договору позивачем не доданий до матеріалів справи.
Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи наявні підписані відповідачем видаткові накладні, акти прийому-передачі та товарно-транспортні накладні щодо спірної поставки товару.
При цьому, як передбачено пунктом 2.4 договору, сертифікат відповідності, паспорт та супровідну документацію постачальник зобов'язаний при постачанні товару.
Проте, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача із претензіями щодо не надання при поставці товару сертифікату відповідності та паспорту, чи щодо кількості або якості поставленого товару.
Відтак, оскільки сума боргу відповідача становить 166 191, 60 грн. та підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
З огляду на встановлені обставини бездіяльності відповідача щодо повної оплати вартості наданих послуг за договором поставки, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 72 716, 71 грн та трьох процентів річних у сумі 15 319, 06 грн, нарахованих на суми боргу з урахуванням часткових оплат за період з 23.03.2021 до 30.06.2024 є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреного судом.
Колегія суддів вважає даний висновок суд першої інстанції законним та обґрунтованим.
При цьому, за доводами скаржника, стягнення з відповідача індексу інфляції та 3% річних є надмірним тягарем для компанії та складним фінансовим навантаженням для діяльності компанії. Відповідач зазначає, що просив у суду першої інстанції надати належну оцінку при вирішенні питання щодо стягнення індексу інфляції та 3% річних з останнього, та просить зменшити їх розмір.
З аналізу частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України слідує, що право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача індексу інфляції та трьох процентів річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреного судом.
Крім того, апелянт вважає, що лист Торгово-промислової палати України вих. №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, опублікований на офіційному веб-сайті, яким повідомлено, що військова агресія рф проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили), підтверджує існування для відповідача форс-мажорних обставин.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (стаття 617 Цивільного кодексу України).
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (частина 2 стаття 218 Господарського кодексу України).
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 уведено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на час розгляду справи не скасований. Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України засвідчила форс - мажорні обставини (обставин непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 року відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи викладене, Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для об'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору (контракту, угоди тощо) обов'язків згідно із законодавчими чи іншими нормативними актами виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
При цьому, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами, адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).
Згідно з п. 9.3. договору, якщо виконання зобов'язань за цим договором стає неможливим через форс-мажорні обставини, сторони повинні негайно повідомити одна одну про виникнення форс-мажорних обставин та про припинення їх дії. У цьому випадку строк виконання зобов'язань за цим договором відкладається пропорційно до часу дії форс-мажорних обставин.
Між тим, відповідач не повідомив позивача у спосіб, встановлений договором поставки про настання форс-мажорних обставин, тому не може посилатися на таку причину несвоєчасного виконання зобов'язань. Також у вказаному договорі поставки не передбачений такий спосіб доведення інформації, а саме через сайт відповідача чи інші електронні сайти - у договорі поставки взагалі відсутня інформація про існування таких сайтів та такого способу припинення/відстрочення зобов'язань.
При цьому, відповідачем не долучено жодних доказів на підтвердження існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що зумовили прострочення виконання зобов'язання.
Крім того, спірна заборгованість утворилась ще в березні 2021 року, тобто до введення на території України воєнного стану, та відповідачем не наведено обставин, що спричинили неможливість своєчасного виконання зобов'язання.
Таким чином, твердження відповідача про існування форс-мажорних обставин, які перешкоджали виконанню зобов'язань по договору поставки №731/з від 27.10.2020, відхиляються як безпідставні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі №910/9899/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на заявника - Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд».
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі №910/9899/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі №910/9899/24 залишити без змін.
Матеріали справи №910/9899/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Г.П. Коробенко
Ю.Б. Михальська