вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" лютого 2025 р. Справа №910/12046/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Коротун О.М.
Кравчука Г.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт 112"
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024
у справі №910/12046/24 (суддя Ягічева Н.І)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт 112"
про стягнення 141 987,86 грн
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" (далі - ТОВ "Українська бронетехніка") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт 112" (далі - ТОВ "Експерт 112") заборгованості у розмірі 141 987,86 грн, з яких: 76 690,14 грн - пеня, 40 371,10 грн - штраф, 6 286,07 грн - три проценти річних, 18 640,55 грн - інфляційні втрати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ "Українська бронетехніка" посилається на порушення ТОВ "Експерт 112" умов договору купівлі-продажу від 20.12.2023 №20122023/100-БГ, в частині прострочення поставки товару, у зв'язку з чим позивач, на підставі пункту 7.2 договору, здійснив нарахування пені у сумі 76 690,14 грн та штрафу в розмірі 40 371,10 грн, а також 6 286,07 грн трьох процентів річних та 18 640,55 грн інфляційних втрат, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/12046/24 позов задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ "Експерт112" на користь ТОВ "Українська бронетехніка" 28 259,77 грн штрафу, 52 818,00 грн пені та 2 470,06 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.
Ухвалюючи зазначене рішення, місцевий господарський суд, перевіривши розрахунок пені, дійшов висновку, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню, у зв'язку з невірним розрахунком позивача в частині визначення початку та закінчення перебігу прострочення, оскільки день здійснення поставки не включається в період часу, за який стягується пеня, з огляду на що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 75 454,29 грн за період прострочення починаючи з 06.02.2024. При цьому, на переконання суду першої інстанції, оскільки порушення строку поставки товару мало місце понад 15 днів, позовна вимога про стягнення штрафу в розмірі 40 371,10 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню. У той же час, оцінюючи наявні матеріали справи, доводи сторін, а також беручи до уваги інтереси позивача, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов'язання відповідачем, незначних строків прострочення виконання зобов'язання, зважаючи на військову агресію російської федерації на території України, а також виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, враховуючи інтереси обох сторін, поведінку самого відповідача, яким вживалися заходи щодо своєчасної поставки товару, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру штрафних санкцій на 30%, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України. Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що в даному випадку між сторонами склались правовідносини, які виникли з договору поставки, за яким у відповідача перед позивачем виникло зобов'язання з поставки товару, яке не є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього не можуть нараховуватися інфляційні втрати та три проценти річних, на підставі частини 2 статті 625 цього Кодексу. За таких підстав, позовні вимоги ТОВ "Українська бронетехніка", в частині стягнення з ТОВ "Експерт112" 6 286,07 грн трьох процентів річних та 18 640,55 грн інфляційних втрат задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Експерт 112" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/12046/24 та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не є повною мірою обґрунтованим та законним, адже його було ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням окремих норм матеріального права, що стало причиною помилкового розрахунку штрафних санкцій та порушення принципу пропорційності при розгляді судом питання щодо їх зменшення з огляду на обставини цієї справи.
Так, скаржник зазначає, що в розрахованому судом розмірі штрафних санкцій допущено помилку, адже реальний загальних їх розмір складає 86 875,06 грн. Крім того, на думку відповідача, частка розміру штрафних санкцій, на яку їх було зменшено судом, не узгоджується з усіма обставинами справи та порушує баланс інтересів позивача та відповідача.
Також, на переконання відповідача, з урахуванням всіх обставин справи для дотримання оптимального балансу інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню суттєвих негативних наслідків для обох сторін, необхідно зменшити розмір штрафних санкцій не менше як на 50% від розрахованої відповідачем суми штрафних санкцій.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Експерт 112" у справі №910/12046/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Кравчук Г.А., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Експерт 112" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/12046/24. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12046/24. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 20.01.2025.
26.12.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/12046/24.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
16.01.2025, через систему "Електронний суд", позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу ТОВ "Експерт 112" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/12046/24 - без змін.
Так, у своєму відзиві позивач зазначає, що відповідач в апеляційній скарзі необґрунтовано стверджує, що 7% штрафу, згідно з пунктом 7.2 договору, необхідно обчислювати від суми нарахованої пені. Вказане твердження є помилковим, оскільки зазначені умови нарахування чітко викладені в договорі та не допускають неоднозначного трактування. Вказаним пунктом договору встановлено, що за порушення строків поставки товару продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого (недопоставленого) товару, за кожний день прострочення поза встановлені цим договором строки поставки, а за прострочення понад 15 днів з продавця додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної суми. Тобто чітко вказано, що штраф розраховується та сплачується від вартості непоставленого (недопоставленого) товару.
Також, позивач звертає увагу на те, що не маючи необхідних доказів, що підтверджують поважність причин порушення термінів поставки товару за договором, відповідач в апеляційній скарзі намагається вплинути на суд описом складності технологічного процесу виготовлення товару, щоб створити ілюзію існування таких підстав. Проте, як зазначає відповідач в апеляційній скарзі, товар є його власною розробкою та повний процес комплектування, збирання та тестування проводиться виключно ним самим. Отже, відповідач досконало володіє необхідними знаннями, навичками, має мати необхідні товарні, фінансові та виробничі ресурси для виготовлення товару в обумовлений строк та має бути обізнаний щодо всіх можливих ускладнень при виготовлені товару та щодо реальних строків такого виготовлення.
Крім того, позивач вказує, що договір, на підставі якого виникли спірні правові відносини, укладено 20.12.2023, в період, коли військова агресія російської федерації, повітряні тривоги та аварійні відключення електроенергії існували вже тривалий час та мали бути враховані відповідачем у своєму виробничому циклі.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
20.12.2023 між ТОВ "Українська бронетехніка" (покупець) та ТОВ "Експерт12" (продавець) укладено договір купівлі-продажу №20122023/100-БГ, за умовами якого продавець передає у власність покупцеві замовлений товар, назва, кількість, вартість якого визначається у специфікації (додаток №1 до даного договору), що є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до пункту 2.1 договору загальна вартість замовленого товару вказується сторонами в специфікації.
Умови оплати погоджені сторонами у пункті 2.2 договору наступним чином:
- попередня оплата коштів на поточний рахунок продавцю здійснюється у розмірі 50% від загальної вартості товару, визначеної у специфікації;
- доплата у розмірі 50% від загальної вартості товару здійснюється покупцем протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання ним коштів у якості оплати за вироби від Державного замовника.
Ціна специфікації є твердою протягом всього терміну дії цього договору (пункт 2.3 договору.
Згідно з пунктом 2.4 договору товар, який передається продавцем покупцеві, повинен відповідати наступним вимогам: новий, в упаковці та в технічно справному стані. Продавець передає покупцю разом з товаром сертифікат якості або паспорт.
За умовами пункту 3.1 договору продавцем поставляється за власний рахунок товар покупцю на умовах DDP склад покупця, за адресою: Закарпатська область, Хустський район, село Ільниця, вулиця Центральна, 3а (відповідно до правил Інкотермс в редакції 2010 року).
Пунктом 3.2 договору встановлено, що продавець за власний рахунок поставляє товар покупцю та на умовах DDP склад покупця, за адресою: Закарпатська область, Хустський район, село Ільниця, вулиця Центральна, 3а (відповідно до правил Інкотермс в редакції 2010 року) протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів з моменту отримання від покупця попередньої оплати.
Продавець має право достроково поставити товар покупцю. Поставка товару покупцю щоразу здійснюється за рахунок продавця (пункт 3.3 договору).
Відповідно до пункту 3.4 договору право власності на поставлений товар переходить від продавця до покупця з моменту підписання уповноваженим представником видаткової накладної на кожну партію товару, що оформлюється продавцем у встановленому порядку.
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення підписів печатками та діє до 31.12.2024, а в частині взятих на себе сторонами зобов'язань - до повного їх виконання (пункт 9.1 договору).
20.12.2023 між сторонами підписано специфікацію (додаток №1 до даного договору), відповідно до якої сторони узгодили поставку продаж продавцем покупцеві - систему пожежогасіння підкапотного простору автомобіля (FS-M-2) у кількості 100 одиниць на загальну суму 749 000,00 грн з ПДВ.
На виконання умов договору, 20.12.2023 ТОВ "Українська бронетехніка" здійснило оплату за систему пожежогасіння, згідно з рахунком від 20.12.2023 №37 на суму 374 500,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 20.12.2023 №20247.
Отже, враховуючи строки поставки, визначені пунктом 3.2 договору, у відповідача виник обов'язок поставити позивачу товар протягом сорока п'яти календарних днів з моменту отримання від покупця попередньої оплати.
У той же час, відповідачем поставлено позивачу систему пожежогасіння з порушенням визначених договором строків, що підтверджується наступними видатковими накладними: від 08.03.2024 №19 на суму 74 900,04 грн, від 15.03.2024 №22 на суму 74 900,04 грн, від 01.07.2024 №39 на суму 149 800,08 грн, від 19.07.2024 №43 на суму 112 350,06 грн, від 30.08.2024 №50 на суму 37 450,02 грн, від 13.09.2024 №54 на суму 127 330,07 грн.
У зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з поставки товару за договором купівлі-продажу від 20.12.2023 №20122023/100-БГ позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 76 690,14 грн пені та 40 371,10 грн штрафу, а також 6 286,07 грн трьох процентів річних та 18 640,55 грн інфляційних втрат, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/12046/24 оскаржується відповідачем в частині стягнення пені та штрафу, а тому враховуючи вимоги частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підставі укладеного між сторонами договору у відповідача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у позивача - прийняти та оплатити такий товар на умовах викладених у спірному договорі.
Колегією суддів встановлено, що наявними у матеріалах справи фактичними даними підтверджується факт порушення відповідачем строків поставки товару за укладеним між сторонами договором.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Пунктом 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Положеннями пункту 4 статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Таким чином, сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором. Беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями, положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.
Схожа за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №922/2220/19, від 17.09.2020 у справі №922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі №910/1972/20.
За умовами пункту 7.2 договору за порушення строків поставки товару продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого (недопоставленого) товару, за кожний день прострочення поза встановлені цим договором строки поставки, а за прострочення понад 15 днів з продавця додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної суми.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафних санкцій, апеляційний господарський суд погоджується з судом першої інстанції, що до стягнення з відповідача підлягають 75 454,29 грн пені та 40 371,10 грн штрафу.
Щодо клопотання скаржника про зменшення розміру штрафних санкцій колегія суддів зазначає таке.
За приписами частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При цьому, неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.
Аналогічні правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
Крім того, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
За положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини 1 цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).
Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20.
Таким чином, застосування неустойки має здійснюватися з дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За приписами частини 2 статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина 3 статті 216 ГК України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин, як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі №910/11733/18).
Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина 3 статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому, слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Аналогічна правова позиці міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
Отже, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині 3 статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такі висновки викладені в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2024 у справі №910/12247/23.
Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи сторін, а також беручи до уваги інтереси позивача, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов'язання відповідачем, незначних строків прострочення виконання зобов'язання, зважаючи на військову агресію російської федерації на території України, а також виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, враховуючи інтереси обох сторін, поведінку самого відповідача, яким вживалися заходи щодо своєчасної поставки товару, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру штрафних санкцій на 30%, з чим також погоджується судова колегія.
Таким чином, з ТОВ "Експерт 112" на користь ТОВ "Українська бронетехніка" підлягає стягненню штраф у розмірі 28 259,77 грн та пеня в сумі 52 818,00 грн.
Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/12046/24 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга ТОВ "Експерт 112" задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на ТОВ "Експерт 112".
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт 112" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/12046/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/12046/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Експерт 112".
4. Матеріали справи №910/12046/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді О.М. Коротун
Г.А. Кравчук