Справа № 758/14446/24
04 лютого 2025 року Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Войтенко Т.В., за участю секретаря судового засідання Вигівської В.В.., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 від 23.10.2024 р. №861/2024 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Позов обґрунтований тим, що 23.10.2024 р. начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП: за неявку ОСОБА_1 14.10.2024 за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_1 у строк та місце, зазначені в повістці/розпорядженні/викликом, чим порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Таку постанову позивач вважає незаконною та просить її скасувати, посилаючись на те, що виконав вимоги законодавства та оновив свої дані за допомогою застосунку «Резерв+». У своїх даних зазначив адресу місця фактичного проживання: АДРЕСА_1 , яка відмінна від адреси його реєстрації: АДРЕСА_2 .
Вказує, що 4 жовтня 2024р. направив на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву, якою повідомляв, що є особою, яка має право на відстрочку, до якої долучив відповідні додатки. Зазначає, що вказану заяву відповідач отримав 7 жовтня 2024р..
19 жовтня 2024р. ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку отримав листа від відповідача, у вкладенні якого містилася повістка №300924/1 про виклик ОСОБА_1 до відповідача у кабінет НОМЕР_1 по АДРЕСА_3 14.10.2024 о 09.30 год. для проходження медичного огляду.
У позовній заяві звертає увагу суду на те, що незважаючи на зазначену у застосунку «Резерв+» адресу фактичного місця проживання позивача, відповідач направив повістку на поштове відділення за адресою реєстрації позивача, у зв'язку з чим позивач ОСОБА_1 був змушений робити переадресацію задля того, щоб отримати вищевказаний лист.
Вважає, що не міг бути викликаний до відповідача для проходження медичного огляду до прийняття рішення за його заявою про відстрочку від мобілізації у відповідності до пункту 63 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024р..
Зазначає, що станом на дату подання позовної заяви до суду, рішення відповідача за результатами розгляду його заяви про відстрочку від мобілізації відсутнє.
У позовній заяві зазначає, що його стан здоров'я погіршився, а тому 21 жовтня 2024р. він повідомив відповідача про неможливість прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом направлення відповідного повідомлення засобами поштового зв'язку, до якого долучив медичний висновок про тимчасово непрацездатність З 21 по 23 жовтня 2024р. Відповідач отримав таке повідомлення 23 жовтня 2024р..
29 жовтня 2024го року позивач знову направив до ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлення про неможливість прибути у зв'язку зі смертю його бабусі. На підтвердження вказаних обставин додав свідоцтво про смерть бабусі, довідку про причину смерті, довідку на одержання праху, лікарське свідоцтво про смерть.
Втім, посилається на те, що 30 жовтня 2024 року на месенджер Вайбер отримав від відповідача повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності та фотокопію оскаржуваної постанови, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 25 500 грн.
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, у якому просить суд скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 23.10.2024 р. №861/2024 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення - закрити. Вважає, що мав поважні причини неприбуття до відповідача у строк, визначений у повістці, оскільки отримав повістку про виклик на 14 жовтня 2024 року лише 19 жовтня 2024 року, потім хворів, а потім займався похованням його близької особи.
Ухвалою судді від 29 листопада 2024 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.
Відповідачем ухвала суду та копія позову отримана 12.12.2024 р., своїм правом на подання відзиву та доказів відповідач не скористався.
Дослідивши надані докази у їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 23.10.2024 р. начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 прийнято постанову №861/2024, якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 25 500 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме, що ОСОБА_1 14.10.2024 не з'явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_1 у строк та місце, зазначені в повістці/розпорядженні/викликом, чим порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Копія оскаржуваної постанови від 23.10.2024 надійшла ОСОБА_1 в месенджер на телефон.
Надаючи оцінку доводам позивача, суд зазначає, що ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за неявку 14.10.2024 за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_1 у строк та місце, зазначені в повістці/розпорядженні/викликом.
Згідно із частиною третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до абзацу 7 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Абзацами 10, 11 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:
перешкода стихійного характеру,
хвороба громадянина,
воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;
смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Відповідно до частини першої пункту 2 Додатку 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Положеннями статті 235 КУпАП встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до статей 7, 8 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності та ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Положеннями статті 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Положеннями статті 280 КУпАП закріплено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з частиною першою статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини третьої статті 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З аналізу вищезазначених правових норм у контексті спірних правовідносин слідує, що для висновку щодо правомірності оскаржуваної постанови необхідно встановити: факт отримання позивачем повістки для необхідності з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; факт відповідності змісту повістки вимогам законодавства; наявність поважних причин неприбуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, визначений у повістці.
З матеріалів справи вбачається, що повістка про виклик до відповідача була направлена ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою реєстрації позивача ОСОБА_1 30 вересня 2024 року.
3 жовтня 2024р. з ініціативи позивача поштове відправлення було переадресовано для отримання за іншою адресою. Поштове відправлення від відповідача надійшло до відділення, до якого було переадресовано, 7 жовтня 2024 року; було отримане позивачем 19 жовтня 2024 року. Такі обставини повідомляються особисто позивачем та доводяться долученою до позовної заяви роздруківкою трекінгу поштового відправлення 0504060211823.
Фактично, станом на 19 жовтня 2024р., дата, на яку позивач ОСОБА_1 викликався до відповідача, минула.
Факт отримання виклику до відповідача означає настання для позивача обставини, яка відповідно до ч. 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» покладає на позивача обов'язок прибути до відповідача за будь-яких обставин. Невиконання такого обов'язку може бути таким, що відбулося з поважних причин, якщо явці до відповідача перешкоджала, зокрема, хвороба позивача і смерть близького родича.
Факт наявності поважної причини неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, не звільняє особу від подальшої явки до відповідача у найкоротші строки, встановлені статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Маючи відомості про отримання повістки про виклик 19 жовтня 2024 року, відповідач зі спливом 3 днів (20-22 жовтня 2024 р.) мав законні підстави вважати ОСОБА_1 таким, що не з'явився до ТЦК без поважних причин.
У конкретному випадку суд звертає увагу на те, що сама по собі хвороба у період з 21 по 23 жовтня 2024р. могла бути поважною причиною неявки до відповідача. Втім, позивач будучи повідомленим про необхідність явки до відповідача, не з'явився до відповідача відразу, коли дізнався про виклик, 20 жовтня 2024 року.
В подальшому, позивач про причину неявки за повісткою, яку отримав 19 жовтня 2024р., повідомив у спосіб, який передбачає не моментальне, а відтерміноване повідомлення відповідача про причини неявки. В силу розумної обачності особи, позивач не міг не розуміти, що відповідач отримає повідомлення про причини неявки поза межами допустимого строку неявки до ТЦК, якщо такі причини були поважними.
23 жовтня 2024р. відповідач мав законні підстави скласти відносно позивача постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Дані висновки суду не спростовує та обставина, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 , яку позивач називає своєю бабусею. Виникнення нових причин, які давали підстави не з'явитися до ТЦК вже після дати, коли особа зобов'язана була прибути до ТЦК за отриманим викликом, ретроспективно не виправдовує неявку позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Висновків суду про порушення позивачем вимог статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо обов'язку явки до ТЦК за повісткою, не спростовують посилання позивача на ті обставини, що така повістка йому направлялася за адресою реєстрації, а не за адресою фактичного місця проживання. Так, відповідно до пункту 34 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560:
«Повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.
У разі коли резервіст або військовозобов'язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов'язаним під час уточнення облікових даних.
У разі неуточнення протягом 60 днів резервістом або військовозобов'язаним своєї адреси місця проживання повістка може надсилатися на його адресу зареєстрованого / задекларованого місця проживання».
Отже, Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період допускає направлення повісток як на адресу місця проживання, так і за адресою зареєстрованого / задекларованого місця проживання, залежно від факту уточнення своїх облікових даних. Втім, направлення повістки за адресою реєстрації, а не за адресою місця проживання особи, якщо така повістка була отримана військовозобов'язаним, не призводить до втрати повісткою юридичної сили; не свідчить про те, що військовозобов'язаний позбавляється обов'язку явки до ТЦК.
Таким чином, суд приходить до висновку, що викладені позивачем аргументи є необґрунтованими, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5-7, 77, 90, 139, 241-246, 286 КАС України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або проголошення постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В. Войтенко