Номер провадження 2/754/332/25
Справа №754/8527/24
Іменем України
06 лютого 2025 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого - судді - Галась І.А.
при секретарі - Кирилова А.
за відсутності сторін
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,
Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ( АДРЕСА_2 ), 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
З 2015 року по 2017 рік позивач проживав з ОСОБА_2 у цивільному шлюбі.
Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька, ОСОБА_3 , про що в книзі реєстрації актів про народження зроблено відповідний актовий запис №1358 та видано свідоцтво серія НОМЕР_1 .
Відповідач мала та має по цей час алкогольну залежність. Навіть під час вагітності вживала алкоголь та палила. Після народження дитини продовжувала зловживати алкогольними напоями, на підставі чого у нас виникали суперечки та сварки.
Так, як Відповідач після народження дитини перебувала у декретній
відпустці (неофіційній), позивач мав самостійно забезпечувати їх сім'ю (себе, дитину, Відповідача, оплачувати комунальні платежі тощо), тому був змушений працювати на декількох роботах одночасно, іноді працюючи і в нічні зміни.
Через постійні зловживання Відповідачем алкогольними напоями та палінням, дитина не отримувала взагалі грудного вигодовування від матері. Неодноразово, під час його перебування на роботі, він отримував дзвінки від сусідів з проханням приїхати додому, у зв'язку з тим, що з їх кімнати (комунальної) чути сильний плач дитини, а двері ніхто не відчиняє. Після цих дзвінків він, знервований та наляканий почутим, терміново приїздив з роботи додому, де знаходив Відповідача в нетверезих й несвідомих станах та налякану, голодну, в брудному одязі та/або брудних памперсах, що вже давно підлягали заміні, в істериці, дитину.
Вранці 31 грудня 2017 року, він разом з Відповідачем відвезли дитину до його батьків, залишивши її на святкування Нового року. Після чого, він з Відповідачем поїхали до себе додому, де вона вирішила розпочати святкування Нового року заздалегідь, - почавши вживати алкогольні напої. На ґрунті вживання алкогольних напоїв Відповідачем, у них почався черговий скандал, після якого Відповідач пішла і не повернулася. Він намагався з нею зв'язатися, але вона не відповідала на його дзвінки, а згодом заблокувала його, на дзвінки його батьків теж не відповідала та не з'являлася додому. У зв'язку з чим, він змушений був звертатися за допомогою у пошуках її до дільничного офіцера поліції, який зв'язався з нею по телефону для з'ясування обставин, пов'язаних з її зникненням. На його дзвінок вона відповіла голосом (тоном) притаманним до голосу людини, що перебуває в
нетверезому стані. У своїй відповіді Відповідач дала чітко зрозуміти, що її не цікавить те, що її розшукує цивільний чоловік (тобто він) та потребує маленька дитина, а також повідомила, що дитина їй не потрібна. Після вищезазначеної події, Відповідач на зв'язок з позивачем та його батьками не виходила.
08.03.2017 йому надійшов дзвінок з номеру телефону Відповідача. Прийнявши дзвінок, він почув невідомий чоловічий голос. Чоловік почав розмову з претензій до нього, завів розмову за дитину та намагався вивести його на конфлікт. В ході розмови з цим чоловіком, він дізнався про місце знаходження Відповідач на той час. Чоловік наполягав на зустрічі з ним та Відповідачем, тому він вирішив приїхати за вказаною цим чоловіком адресою. По прибуттю за вказаною адресою, його зустрів невідомий йому чоловік та Відповідач, повідомивши йому, що цей чоловік являється новим цивільним чоловіком
Відповідача. Цей чоловік був налаштований дуже агресивно проти позивача та перебував у стані алкогольного сп'яніння, як і Відповідач. Він намагався вивести його на відповідні агресивні емоції та спровокувати скандал, до того ж намагався спровокувати бійку, застосовуючи до нього й фізичну силу. Разом з тим, Відповідач дала йому чітко зрозуміти, що ні він, ні дитина їй більше не потрібні та не цікаві, заявивши, що вона й не хотіла цю дитину, та попросила більше її не шукати, не турбувати. Тобто, Відповідач фактично відмовилася від виховання дитини.
Позивача батьки ще якийсь період намагалися з нею зв'язуватися й закликати її до виконання своїх батьківських обов'язків, пояснюючи їй, що вона мати, дитина росте і дуже потребує її материнського тепла та уваги. Та, на жаль, всі ці старання були марними. Відповідач знов і знов заявляла, що їй не потрібна та не цікава дитина, вона не хоче її бачити, виховувати та спілкуватися, навіть побачити фото дитини відмовлялася, а також наполягала на тому, щоб мої батьки перестали їй дзвонити та залишили її у спокої.
Додатково повідомляю, що Відповідач має ще одну дитину, - сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стосовно якого Відповідач неналежним чином виконувала свої батьківські обов'язки (її син неодноразово відбував покарання в виправних/виховних колоніях, де й перебуває по цей час). ОСОБА_2 - це дівоче прізвище Відповідача. Тільки на початку 2024 року, за допомогою знайомих, позивачу вдалося вийти на зв'язок з Відповідачем.
Відповідач і зараз відмовляється від виховання, будь-якого спілкування та побачень з дитиною, заявляючи, що дитина їй не цікава та не потрібна (письмова заява Відповідача додається).
З моменту розлучення і по цей час Відповідач не бачила жодного разу дитину. Ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини Відповідач не надавала і не надає по цей час, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не спілкується з дитиною взагалі, тобто не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, так як це встановлено ч.І ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства». Дитина не отримує від Відповідача жодного подарунку на день народження, жодної іграшки. Все наведене буде підтверджене у судовому засіданні показаннями свідків.
Відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, навіть не цікавилася життям дитини, не відвідувала і не відвідує її вдома, у дошкільному навчальному закладі №620 (докази відвідування та проходження попереднього медичного огляду додаються), у спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів №255 з поглибленим вивченням природничо-математичних предметів. Відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом
здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти - створились умови, які шкодять інтересам дитини.
Відповідач, покладених законодавством України на батьків обов'язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні дитини. Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку Відповідача. Дитина знаходиться на повному його утриманні.
Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини матір'ю, свідомого нехтування нею своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення Відповідача до своїх батьківських обов'язків.
Все наведене вище буде підтверджене у судовому засіданні показаннями свідків.
Саме тому, в першу чергу, він звернувся до служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної державної адміністрації в місті Києві (далі - Служба) з проханням позбавити Відповідача батьківських прав, на що йому було рекомендовано звернутися до суду.
Так, він звернувся до Служби з заявою від 03.05.2024 щодо надання висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав його колишньої цивільної дружини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно їх малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з ним за адресою: АДРЕСА_3 , та надання акта обстеження житлово-побутових умов проживання його дитини (додається), але, у відповідь на неї, отримав лист про розгляд звернення (заяви) від 09.05.2024 №101/42/П-692-11, з відмовою у наданні запитуваних документів в зазначеній заяві, крім того, в ньому йде мова про малолітню дитину, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (додається). З огляду на цей факт, мною до Служби було відправлено лист щодо розгляду заяви від 21.05.2024 (додається) з проханням надати коректну відповідь на його заяву від 03.05.2024.
Разом з тим, він звернувся до навчального закладу, де навчається дитина ( далі - Заклад) з заявою від 03.05.2024 про надання наступних документів: 1. Пояснення класного керівника про те, що: мати дитини не приводить до школи та не забирає дитину зі школи;
мати не відвідувала жодних батьківських зборів. 2. Характеристика з місця навчання дитини, в якій вказано, що мати ухиляється від виконання своїх обов'язків. 3. Висновок психолога після бесіди з дитиною (психолога установи, в якій навчається дитина). 4. Характеристика учня.
У відповідь на його заяву від 03.05.2024 про надання документів, ним було отримано лист від Закладу від 14.05.2024 №01-16/157 (далі - Лист), яким йому було відмовлено у наданні більшості документів з переліку, зазначеного у цій заяві. Проте, разом з Листом, Закладом було надано 2 документи з вищезазначеного переліку, а саме: 1. Характеристика учня, що додається. 2. Висновок психолога після бесіди з дитиною, що додається.
Враховуючи вищевикладене, він не мав змоги надати усі зазначені вище докази разом з позовною заявою, оскільки, така інформація йому недоступна.
Вищеперераховані факти вважає доказами вжиття таких заходів та причинами неможливості самостійного отримання цих доказів та, з яких потрібні докази не може бути подано у зазначений строк. Тобто, ним були вжиті усі можливі заходи для отримання потрібних доказів самостійно.
Додатково ним отримано довідку про фактичне місце проживання (за адресою: АДРЕСА_3 ), від експлуатаційної організації, що обслуговує будинок, в якому проживає він з дитиною, - ТОВ «Ковальська- Житлосервіс», від 28.05.2024 №258/КЖС-24, що додається.
21.05.2024 він мав зустріч з Відповідачем, у зв'язку з її бажанням написати заяву, в якій вона свідомо відмовляється від дитини (додається), чим фактично погоджується з позовними вимогами цієї позовної заяви.
З огляду на викладене Позивач просить суд:
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно неповнолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 14 червня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - залишено без руху.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01 липня 2024 року було відкрито провадження по справі, призначено підготовче судове засідання.
В підготовче судове засідання з'явився позивач.
Відповідач в підготовче судове засідання не з'явився. Будь яких заяв, клопотань до суду не надходило.
3-тя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації подали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав.
Позивач в судове засідання не з'явився. Подав заяву про розгляд справи у його відсутність. Позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явилась. Будь яких заяв, клопотань до суду не надходило.
Представник 3-тої особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації надав суду Висновок від 18.12.2024 року №101-11982 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до якого вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Матеріали справи містять клопотання про розгляд справи у відсутність представника третьої особи.
Суд вважає за необхідне розглянути справу без участі учасників справи, виходячи з вимог ст.128 ЦПК України та рішення Конституційного суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, згідно яких в разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема, позовна заява), вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення у відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд, дослідивши письмові докази, з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне. Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.
Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про народження дитини виданого 21 березня 2018 року Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 , актовий запис №1358.(а.с.12)
Як установлено судом, відповідач належним чином не виконують свої батьківські обов'язки щодо виховання та належного утримання дитини, не проявляє щодо доньки батьківської турботи, не цікавиться життям та здоров'ям, не утримує дитину матеріально.
Дитина, проживає разом з батьком ОСОБА_1 , який займається вихованням доньки, належно утримує, проявляє турботу, підтримує необхідний рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дитини.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до приписів ст. 150 Сімейного кодексу України які перекликаються з положеннями абз.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», на батьків покладено обов'язок виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї, своєї Батьківщини, також покладено обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, батьки зобов'язані поважати дитину, забезпечити здобуття дитиною загальної освіти, готувати дитину до самостійного життя.
Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Згідно із статей 3, 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. У всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до положень ст. 9 Конвенції ООН «Про права дитини» держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
У цьому випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що батьки (один із батьків) ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один із батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов'язки.
Також, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Суду не надано доказів, які б свідчили про те, що мати дитини виконує свої обов'язки щодо доньки, або які б свідчили про поважність причин невиконання нею своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини.
Окрім цього, матеріали справи містять заяву від 21.05.2024 року підписану ОСОБА_2 про її відмову від дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом, відповідно до вимог ч.4 ст.155 СК України.
Згідно із п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» від 12.06.1998року №16, складання письмових висновків органів опіки і піклування та їхню участь у судових засіданнях покладено на відділи й управління освіти районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій і виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад.
Відповідно до Висновку від 18.12.2024 року №101-11982 Служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За таких обставин, суд прийшов до висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її доньки, оскільки вона ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ст. 153 СК мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини. Тому, у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати.
Позбавлення батьківських прав - це водночас і санкція за протиправну винну поведінку матері або батька, яку можна вважати юридичною відповідальністю.
Конвенцією про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної Ради УРСР № 798 від 27.02.1991 року визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дітей та несуть відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, встановлює принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини і предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною 2 ст. 27 Конвенції передбачено, що батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Відповідно до приписів ст.150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Право дитини на належне батьківське виховання, відповідно до ст.152 СК України, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Згідно ч.4 ст.155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30.03.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них, а також повно і всебічно досліджувати обставини справи, оскільки, позбавлення батьківських прав - це крайній захід впливу на недобросовісних батьків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Позивачем доведено ті обставини, що відповідач не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не сприяє позивачу у забезпеченні дитині необхідного медичного догляду та лікування, не забезпечує харчуванням, медичним доглядом що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання, не спілкується з дитиною, не дає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу тощо.
Зазначені фактори, як кожен окремо, такі в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини, з урахуванням винної поведінки матері, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками.
Отже, встановлені обставини вказують на злісне ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню й матеріальному утриманню дитини, не забезпечує законних прав дитини на нормальні умови життя, також жодним чином не приймає участі в утриманні спільної дитини, не цікавиться життям дитини, та не приймає участь у її вихованні.
Суд наголошує, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі малолітньої дитини. Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01.11.2017 у справі № 211/559/16-ц).
Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Положеннями ст. 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно вимог ч.ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі ст.ст. 80, 84, 180,181,182,184, 191, СК України, керуючись ст.ст.10,13,77-81,89,141,247,258,263-265,273, 280-289,352,354ЦПК України,суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав задовольнити.
Позбавити батьківських прав громадянку України ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) щодо малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається до безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено протягом 11 лютого 2025 року .
Суддя: І.А. Галась