Справа № 344/14508/24
Провадження № 2/344/714/25
04 лютого 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого - судді Антоняка Т.М.,
секретарів: Мрічко Н.І., Ласки І.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Івано-Франківськ справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російської Федерації в особі представницьких органів: Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок агресії російської федерації проти України, -
ОСОБА_1 звернулася з позовом до держави Російської Федерації в особі представницьких органів: Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок агресії російської федерації проти України, у сумі 35 000 євро, що еквівалентно 1 482 156,97 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що до 24 лютого 2022 року проживала за адресою реєстрації у АДРЕСА_1 . Проте з початком збройної агресії ситуація у населеному пункті загострювалась, були постійні обстріли з різних сторін з боку РФ. Почали гинути люди, задля збереження свого життя вона була вимушена ночувати у бомбосховищах. У зв'язку з цим, через постійні обстріли та вибухи у 2022 році, вона покинула свій дім та виїхала до нового фактичного місця проживання у м. Івано-Франківськ, що підтверджується довідкою ВПО.
Беззаперечним є те, що у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, позивач, як громадянка України, була позбавлена звичного ритму життя, факт збройної агресії проти України спричинив їй душевного болю, оскільки вона була змушена переїхати з міста реєстрації, який з часу початку повномасштабної війни і до дня подання позовної заяви до суду піддається атакам дронів, ракетним та артилерійським обстрілам. Крім того особа, яка отримала від держави Україна довідку ВПО є потерпілою, постраждалою особою, жертвою війни, яку здійснює російська федерація, тобто позивачем доведено наявності завдання їй моральних страждань.
Відповідно до пункту 1.8 розділу І зазначеної постанови вся територія Харківської міської територіальної громади (UA63120270000028556) з 15.09.2022 віднесена до території можливих бойових дій. Таким чином реєстрація мешкання на даній території є беззаперечним доказом проживання позивача у епіцентрі військових/бойових дій, під час якого останній стає живим свідком вбивств, тілесних ушкоджень, знищення майна мирного населення тощо та чує, бачить військові постріли, бомбардування, вибухи пожежі, руйнування тощо.У зв'язку із цим, через постійні обстріли та вибухи у 2023 році позивач покинула свій дім та виїхала до нового фактичного місця проживання, а саме АДРЕСА_2 . Зазначений факт підтверджується довідкою ВПО, яка долучена до позову. Перебуваючи у постійному стресі, через вимушене переселення, вона намагається налагодити своє життя на новому місці, оскільки у неї не має надії на повернення додому. Лише з початку року окупаційні війська росії завдали по Харкову понад 1700 ударів, з них 230 - ракетних, про що висвітлювалось у ЗМІ. Найдовша повітряна тривога у Харкові тривала дві доби, дві години та 31 хвилину, повітряну тривогу у Харкові оголосили о 18:31 23 липня, у середу. Відбій повітряної тривоги оголосили о 21:02 25 липня.
Із цими діями пов'язане перебування позивача у постійному напруженні та стресі, неможливості вільного та спокійного проживання на рідній землі, спілкування з близькими та користування майном, оскільки позивач постійно перебуває в небезпеці, як і її рідні та взагалі всі громадяни нашої держави. Зазначені вище факти стосуються не окремо взятого позивача, а всіх, хто проживає на українській землі.
Всі ці події у житті позивачки, що спричинені збройною агресією відповідача, значно вплинули на якість її життя, яка суттєво знизилась, стала страждати пам'ять, у спілкуванні з іншими часто помічається підвищена емоційність. Окрім цього вона постійно переживає за свою сім'ю, яка перебуває під ракетними обстрілами у Харкові, без достатнього тепла та світла та взагалі цивільних ні в чому неповинних людей. Травми, отримані внаслідок збройної агресії відповідача та умови життя, в яких вона вимушена жити, завдали їй суттєвої моральної шкоди, яку має відшкодувати Російська Федерація.
Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду у сумі 35000 євро позивач вказує, що це є справедливою компенсацією з агресора - Російської Федерації за факт порушення основоположних рає людини в Україні через що позивачу завданий власний душевний невгамовний біль, безперервні страждання через війну.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, необхідно виходити із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20 000 кіпрських фунтів (станом на 01.01.1998 року, Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 євро і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини).
Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачам моральних страждань, істотних порушень їх конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які позивач відчуває роками через неможливість проживати на рідній землі та користуватись належним їй житлом, спілкуватись з близькими, позивач вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну їм моральну шкоду у сумі 1 482 156,97 грн, що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 35 000 евро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію.
У судовому засіданні позивачка підтримала заявлені позовні вимоги. 04.02.2025 позивач подала заяву про розгляд справи без її участі. Позовну заяву підтримує та просила повністю задоволити. Не заперечує щодо заочного розгляду справи.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений в передбаченому законом порядку - шляхом розміщення оголошень на сайті судової влади, своїм правом подання відзиву не скористався.
За таких обставин, з урахуванням положень статтей 223, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення.
Заслухавши вступне слово представника позивача, розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Так, судом встановлено, що згідно з копією паспорта громадянина України, ОСОБА_1 народилася у м. Ізюм Харківської області, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки від 19.10.2023 за № 2615-7001909822 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
Згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Третя фаза збройної агресії РФ розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії РФ проти України - повномасштабне вторгнення Збройних Сил Російської Федерації на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022 року «Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 23 листопада 2022 року Херсонська міська територіальна громада входила у перелік тимчасово окупованих територій. Місцем реєстрації позивача є м.Херсон, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 та довідкою про взяття її на облік внутрішньо переміщеної особи.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Також, відповідно до ч.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди РФ.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Внаслідок порушення цивільних прав особи згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України вона має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Моральна шкода відшкодовується коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1167 ЦК необхідно довести такі факти: а) протиправність діяння її заподіювача; б) наявність шкоди; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Таким чином, частина перша статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
У постанові від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц Верховний Суд дійшов висновку, що держава-окупант, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
У постанові від 22.06.2022 у справі № 311/498/20 Верховний Суд також зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету РФ у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету РФ позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет РФ не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету РФ є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет РФ не підлягає застосуванню з огляду на порушення РФ державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням РФ своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Отже, РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Таким чином, РФ є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме РФ є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Так, загальновідомим є той факт, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, і даний указ винесено у зв'язку з початком війни, яку російська федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України, а тому не підлягає доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Чинним ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).(ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Беззаперечно, що кожен громадянин, який проживав в Україні, у тому числі громадяни України, які були вимушені шукати безпечні умови для свого життя та життя своєї родини внаслідок збройної агресії РФ, прийняли рішення виїхати на період воєнного стану за межі України, зазнали безумовних моральних страждань. Беззаперечно, що кожен громадянин, який не покинув територію України, не відчуває себе в безпеці після введення в Україні воєнного стану, був позбавлений звичного ритму життя.
Проте, це не позбавляє особу, яка звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії РФ обов'язку обґрунтувати та довести у суді належними доказами, а суд - обов'язку встановити на підставі наданих доказів елементи правопорушення, що призвело до завдання моральної шкоди.
Відтак, у зв'язку зі збройною агресією РФ проти України ОСОБА_1 на час вторгнення проживала у м. Харків. Внаслідок збройної агресії російської федерації ОСОБА_1 змушена була покинути власне житло та рідне місто, в якому проживала, винаймати нове житло, налагоджувати новий побут та нові соціальні зв?язки, шукати роботу, пристосовуватись до нових реалій. ОСОБА_1 змушена була вживати додаткових заходів для організації свого життя. Це зумовило відчуття страху та безпорадності, невпевненості в майбутньому, емоційної подавленості, пригніченості та депресії. У зв?язку із постійними обстрілами Харкова росіянами ОСОБА_1 не може повернутись до рідного міста та проживає у місті Івано-Франківську, що призвело до значного погіршення морального та фізичного стану позивача.
Отже, враховуючи доведений характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій відповідача, виходячи із засад розумності, за вказаних позивачем обставин, суд визначає розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду у розмірі 1 462 156,97 грн, що еквівалентно 35 000 (тридцять п'ять тисяч) євро.
Відтак, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-285, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов задоволити.
Стягнути з держави РФ в особі Міністерства юстиції РФ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 462 156 (один мільйон чотириста шістдесят дві тисячі сто п'ятдесят шість) гривень 97 копійок, що еквівалентно 35 000 (тридцять п'ять тисяч) доларів США.
Заочне рішення може бути переглянуте Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання/перебування: АДРЕСА_2 ;
Відповідач : РФ в особі Міністерства юстиції РФ адреса : вул. Житня, буд.14, будівля 1, м.Москва.
Суддя Антоняк Т.М.
Повний текст рішення складено та підписано 07.02.2025 року.