Єдиний унікальний номер 341/1112/24
Номер провадження 2/341/41/25
27 січня 2025 року м. Галич
Галицький районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого судді Островської Н. І.,
секретаря судового засідання Гомерди Г. М.,
відповідач: представник за ордером Боднарчук А. в режимі відеоконференції,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТзОВ «Бізнес Позика» (юридична адреса: м. Київ, б. Лесі Українки, буд. 26, офіс, 411) до ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: с. Острів Івано-Франківського району) про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Представник позивача Цюпа О. В. звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в сумі 21081,97 гривень та судових витрат.
Як підставу зазначено, що 12.03.2021 між ТзОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 256533-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію». ОСОБА_1 направлено пропозицію (оферту) укласти вищевказаний договір про надання кредиту, на що остання погодилась. Товариством направлено відповідачу через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G9788 на номер телефону НОМЕР_1 , котрий боржником було введено/відправлено. Товариство зобов'язання за договором кредиту виконало, надано позичальнику грошові кошти в сумі 8000,0 гривень на засадах строкості, поворотності, платності, строком на 16 тижнів на умовах сплати процентів за користування кредитом у розмірі 1,3585625 % за кожен день користування кредитом, а позичальник в свою чергу зобов'язався повернути кредит на умовах встановлених договором та графіком платежів. Проте всупереч вимогам законодавства та умовам кредитного договору відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконала, а саме, не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому порядку та строки, у зв'язку з чим станом на 12.05.2024 утворилась заборгованість у розмірі 21081,97 гривень, що складається з: 8000,0 гривень - сума прострочених платежів по тілу кредиту; 12281,97 гривень - сума прострочених платежів по процентах; 800,0 гривень - сума прострочених платежів за комісією. Просить стягнути з відповідача вказану суму.
Ухвалою від 31.05.2024 суд відкрив спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначив судове засідання для розгляду справи по суті.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надіславши заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному об'ємі.
Представником відповідача-адвокатом Боднарчук А. надіслано відзив на позов, за яким відповідач позов не визнає, заперечує факт отримання грошових коштів в розмірі 8000,0 гривень від ТзОВ «Бізнес Позика». Зазначив, що метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Тобто, якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Саме по собі посилання позивача на ознайомлення відповідача із вказаними документами та погодження із ними шляхом їх підписання цифровим підписом у мобільному додатку, без надання відповідних доказів, не може бути прийнято до уваги, оскільки будь-яка дія користувача додатком фіксується у відповідній програмі та надалі обробляється спеціалістами позивача, що й здійснюють реагування та відповідні дії з боку клієнта.
Відповідач не була ознайомлена з умовами кредитування. Крім цього, жоден з документів, поданих представником товариства не був підписаний електронним підписом одноразового ідентифікатора ні відповідачем, ні товариством. Вважає, що позивач не надав суду доказів того, що між відповідачем та товариством було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору про надання кредиту, зокрема щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами та комісії.
16.10.2011 набрав чинності Закон України № 3795-VI від 22.09.2011»Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким ч. 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Положення п.1 вказаного договору про сплату комісії за надання кредиту, є нікчемним в силу ст. 228 ЦК України. Тому нарахована комісія в розмірі 800,0 гривень, не може бути включена у вартість кредиту.
Враховуючи викладне, просив відмовити у задоволенні позову, а також стягнути з товариства на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,0 гривень.
У судовому засіданні представник відповідача-адвокат Боднарчук А. підтримав викладене у відзиві. При цьому зазначив, що відсутні будь-які докази того, що відповідач отримувала кредитні кошти, а також відсутні докази, що відповідач подавала заявку на отримання таких коштів.
Згідно з ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (частина 1статті 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 дав судам роз'яснення, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
Виходячи з наведеного вище, суд, дослідивши матеріали, з'ясувавши позиції сторін, дійшов наступного.
Відповідно до ч 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ст. 530 цього ж Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно вимогам ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Електронні правочини оформляються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фвіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Приписами абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі.Тобто, будь-який вид договору, який укладаєтьс на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді. Важливо, щоб електронний договір включав усі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Тобто, якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання електронного підпису або електронно цифрового підпису відповідно до вимог закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису усіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Водночас, за змістом наведеного Закону, електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля,іноді в парі "логін-пароль" або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Правові висновки з цього питання викладені Верховним Судом у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.
Проте, саме по собі посилання позивача на ознайомлення відповідача з вказаними документами та погодження з ними шляхом їх підписання цифровим підписом у мобільному додатку без надання відповідних доказів не береться до уваги, оскільки будь-яка дія користувача додатком фіксується у відповідній програмі та надалі обробляється спеціалістами позивача, що і здійснюють реагування на відповідні дії з боку клієнта.
Крім цього, як встановлено в судовому засіданні, жоден з документів, долучених позивачем до справи, не підписані електронним підписом одноразового ідентифікатора.
Отже, суду не надано належних доказів того, що між ОСОБА_1 ,, та ТОВ "БІЗПОЗИКА" укладено договір та досягнуто згоди з усіх істотних його умов про надання кредиту, зокрема, щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами та комісії.
16.10.2021 набрав чинності Закон України № 3795-VІ від 22.09.2011 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", яким ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Частинами 2, 3 статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, 11, частини 8 статті 18, частини 3 статті 22 Закону України "Про захичт прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини 4 статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, 11 Закону України "Про захичт прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини 4 статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, як банк здійснює на власну користь (введення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, зміни або припинення правовідносин укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 09.12.2019 у справі № 524/515/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемним. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним в силу закону.
Тому, положення п. 1 вищевказаного договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемним в силу ст. 228 ЦК України, а нарахована комісія відповідачу в розмірі 800,0 грн не може бути включена у вартість кредиту.
Окрім того, згідно відповіді першого заступника голови правління, картка № 5375-2351-0324-2655, на яку за твердженням позивача надійшли кошти за укладеним з ОСОБА_1 договором, емітована на ім'я ОСОБА_4 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 .
У постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 569/7648/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Таким чином, не надання банком виписки по картці позичальника, не підтверджують обставин видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по тілу кредиту, розмір якої відображено в розрахунку. Крім того, вищевказана картка № НОМЕР_3 , на яку нібито позивачем надіслано кредитні кошти в розмірі 8000,0 грн, не належить відповідачу ОСОБА_1 , оскільки є емітованою на ім'я ОСОБА_4 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 .
Отже доказів належного отримання кредитних коштів відповідачем, суду не надано, відсутні виписка по картці, а також докази на підтвердження користування відповідачем кредитними коштами.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін (ст. 12 ЦПК України), в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. При цьому кожна сторона в силу статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вимогами ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Згідно правовому висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 21 липня 2021 року в справі 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2022 року в справі 857/7/22).
Всі інші доводи представника відповідача про не укладання договору між товариством та відповідачем, не заповнення його та відсутність доказів перерахунку кредитних коштів є слушними, заслуговують на увагу та ґрунтуються на вимогах Закону.
Сам по собі розрахунок заборгованості не є доказом надання кредиту, наявності заборгованості та її розміру, оскільки не є первинним документом, що може підтвердити наявність заборгованості.
Таким чином, укладення кредитного договору і надання позичальнику кредитних коштів за обставин, викладених у позові, не є доведеним.
Отже позовні вимоги на основі належних, допустимих та достатніх доказів позивачем не доведено, а тому у задоволенні вказаного позову слід відмовити.
Вирішуючи питання про стягнення з позивача судових витрат на правничу допомогу, суд керується ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно з якою стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, у разі відмови в позові - на позивача.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У відповідності до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
06.06.2024 між відповідачкою та адвокатом Боднарчуком М. М. укладено договір про надання професійної (правничої) допомоги.
Представником відповідача представлено документальне підтвердження (квитанція до прибуткового касового ордера від 06.06.2024) понесених витрат на правову допомогу в розмірі 5000,0 грн. Також долучено розрахунок винагороди згідно договору про надання правової допомоги, договір про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі виконаної роботи до договору про надання правової допомоги від 06.06.2024.
Беручи до уваги викладене, обсяг виконаних процесуальних дій представником відповідача, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,0 грн є такими, що підлягають задоволенню.
На підставі керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 223, 247, 259, 263, 265, 268, 273, 280-285, 354-355 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,0 грн.
Копію рішення направити позивачу.
Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня ухвалення рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій ст. 358 цього Кодексу.
СуддяНаталя ОСТРОВСЬКА