Номер провадження: 11-кп/813/757/25
Справа № 523/8706/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
06.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання: ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 21 червня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12024162490000454 від 23 березня 2024 року, відносно
ОСОБА_9 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Одесі, громадянки України, з середньою освітою, заміжньої, утримуючої п'ятеро малолітніх дітей, офіційно не працевлаштованої, засудженої:
- вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 02 травня 2019 року, за ч.1 ст.185 КК України, до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, ухвалою суду від 28 грудня 2021 року звільнена від його сплати внаслідок спливу строку давності виконання вироку;
- вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2022 року, за вчинення 31 грудня ч.1 ст.190 КК України, до покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2024 року, за ч.2 ст.190 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, штраф за попереднім вироком виконувати самостійно (штраф не сплачено); зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, -
установив
Зміст оскарженого судового рішення та обставини, встановлені судом першої інстанції
Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 21 червня 2024 року ОСОБА_9 визнана винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та їй призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ч.1 ст.71 цього ж Кодексу до зазначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2024 року та визначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років і 10 (десять) днів.
Строк відбуття покарання ОСОБА_9 вирішено рахувати з дати попереднього ув'язнення в кримінальному провадженні №12024162490000015 від 04 січня 2024 року, в якому її було засуджено вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2024 року за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України.
В задоволенні цивільного позову ТОВ «Вигідна покупка» (код ЄДРПОУ 41130363, м. Полтава, провулок Першотравневий, буд.№18а) про стягнення із ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , спричиненої майнової шкоди в розмірі 497 грн. вирішено відмовити.
Стягнуто із ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь держави процесуальні витрати на суму 3029 (три тисячі двадцять дев'ять) грн 12 коп.
Також вказаним вироком вирішені питання із речовими доказами і заходами забезпечення кримінального провадження.
Оскарженим вироком встановлено, що ОСОБА_9 , будучи судимою за ст.190 КК України, достовірно знаючи про запроваджений Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України воєнний стан, дія якого була неодноразово продовжена іншими Указами Президента України, затвердженими відповідними їм Законами України, діючи повторно в кожному із випадків з корисливих мотивів та з новим прямим умислом на таємне викрадення чужого майна, переконавшись, що за її діями будь-хто не спостерігає, вчинила наступні крадіжки чужого майна, яким розпорядилась на власний розсуд:
1) близько 17 години 20 хвилин 22 березня 2024 року, перебуваючи в торгівельній залі магазину «Аврора» (м. Одеса, пр-кт Добровольського, буд.№129), взяла із стелажу, приховала у дитячому візку належні ТОВ «Вигідна покупка»: сумку жіночу через плече «Корона», вартістю 124,17 грн, сумку - рюкзак, вартістю 207,50 грн, чоловічий гаманець, вартістю 82,50 грн, а всього товар, загальною вартістю 414,17 грн, з яким вийшла повз каси, без здійснення його оплати;
2) близько 17 години 00 хвилин 27 квітня 2024 року, перебуваючи біля магазину (м. Одеса, м. Жоліо - Кюрі, буд.№20), непомітно для, перебуваючого у стані алкогольного сп'яніння ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , взяла з лавки залишений ним без нагляду, належний тому мобільний телефон «Meizu M6T», імей 1: НОМЕР_2 ; імей 2: НОМЕР_3 ; вартістю 1100 грн, з яким залишила місце події.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала
На вказаний вирок суду першої інстанції заступник керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок скасувати в частині призначеного покарання та початку строку відбування покарання з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_9 вважати засудженою за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання призначеного вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 11.04.2024 та остаточно визначити ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 10 днів та штрафу в розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, який згідно з ч. З ст. 72 КК України виконувати самостійно.
Строк відбування покарання ОСОБА_9 за даним вироком обчислювати з дня набрання вироком законної сили.
Абзац третій резолютивної частини вироку суду виключити.
У вступній частині вироку зазначити правильні відомості щодо судимостей ОСОБА_9 , а саме те, що вона раніше судима:
вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 29.03.2019 за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ухвалою суду від 28.12.2021 звільнена від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку;
вироком Суворовським районним судом м. Одеси від 29.09.2022 за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що суд першої інстанції недостатньо врахував положення Розділу XI Кримінального Кодексу України, якими визначенні поняття покарання та його види, а також загальні засади призначення покарання.
Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_9 вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 11.04.2024 за ч. 2 ст. 190 КК України на підставі ст. 71, 72 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, штраф, призначений вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 29.09.2022 визначено виконувати самостійно.
Відповідно до вироку Суворовського районного суду м. Одеси від 21.06.2024 року
ОСОБА_9 засуджено за злочини, передбачені ч. 4 ст. 185 КК України, які нею вчинено 22.03.2024 та 27.04.2024, тобто до і після постановлений попереднього вироку.
У такому випадку суд кваліфікує зазначені кримінальні правопорушення за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК України та призначає покарання, передбачене її санкцією, а остаточне покарання визначає за правилами ст. 71 КК України за сукупністю вироків.
Однак, судом при призначенні остаточного покарання ОСОБА_9 на підставі ч. 1 ст. 71 КК України приєднано лише невідбуту частину основного покарання у виді позбавлення волі, при цьому не враховано, що покарання у виді штрафу на момент постановлення оскаржуваного вироку, було невідбутим.
Крім того, встановлено, що вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 21.06.2024 визначено, що строк відбуття покарання ОСОБА_9 рахувати з дати попереднього ув'язнення в кримінальному провадженні № 12024162490000015 від 04.01.2024, в якому її було засуджено вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 11.04.2024 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Відповідно до вимог Кримінального Кодексу України покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, зараховується в строк покарання, лише у випадку його призначення на підставі ч. 4 ст. 70 КК України та не зараховується у разі застосування ст. 71 КК України.
В рамках кримінального провадження за №12024162490000454 від 23.03.2024 року до ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не застосовувався.
Визначивши строк відбуття покарання ОСОБА_9 з дати попереднього ув'язнення в рамках іншого кримінального провадження, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що виразилося у застосуванні закону, який не підлягав застосуванню.
Крім того, судом у вступній частині вироку зазначено, що ОСОБА_9 раніше судима вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 02.05.2019 за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ухвалою суду від 28.12.2021 звільнена від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та 31.10.2022 Суворовським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Разом з тим, моніторингом Єдиного державного реєстру судових рішень та інформації щодо стану розгляду справ на порталі Судової влади України, встановлено, що ОСОБА_9 раніше судима вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 29.03.2019 (справа № 523/3106/19) за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та 29.09.2022 - Суворовським районним судом м. Одеси за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Таким чином інформація про попередні судимості ОСОБА_9 у вироку відображено не вірно.
За таких обставин ці відомості про особу, що мають значення для справи, мають бути зазначено правильно.
Позиції учасників апеляційного розгляду
В судовому засіданні апеляційного суду прокурор ОСОБА_6 частково підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати оскаржений вирок у зв'язку із декриміналізацією діяння ОСОБА_9 .
Захисник ОСОБА_7 підтримала думку прокурора.
Обвинувачена ОСОБА_9 у судове засідання не з'явилась у зв'язку із незадовільним станом здоров'я, захисник ОСОБА_7 повідомила апеляційний суд про те, що позиція із обвинуваченою узгоджена і вона не заперечує щодо скасування вироку у зв'язку із втратою чинності закону, яким встановлювалась кримінальна протиправність діяння, і погоджується із закриттям кримінального провадження на підставі на підставі п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Частина 1 статті 5 Кримінального Кодексу України регламентує, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Такий же принцип гарантований ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Цей принцип втілюється в правилі про те, що, якщо існують відмінності між кримінальним законодавством, чинним на момент вчинення злочину, та наступними кримінальними законами, прийнятими до винесення остаточного рішення, суди повинні застосовувати закон, положення якого є найбільш сприятливими для обвинуваченого.
За приписами ч.6 ст.3 КК України зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.
09.08.2024 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року №3886-IX (далі - Закон №3886-IX).
Законом №3886-IX внесені зміни у ст.51 КУпАП, якою передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якими підвищена верхня межа вартості майна, викрадення якого охоплюється цим положенням, з 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином статті 185, 190, 191 КК України фактично містять відсилку до ст.51 КУпАП, яка, встановлюючи верхню межу вартості викраденого майна для кваліфікації його як дрібного викрадення, тим самим визначає нижню межу цього параметра для кримінальної відповідальності за крадіжку, шахрайство, привласнення чи розтрату чужого майна.
Отже, з часу набуття 09.08.2024 року чинності Законом № 3886-IX кримінальна відповідальність за статтями 185, 190, 191 КК України може настати, лише якщо розмір викраденого майна перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Унаслідок цієї зміни частина діянь, які на час їх вчинення передбачали кримінальну відповідальність, після цього охоплюється диспозицією ст. 51 КУпАП.
В постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року (справа №278/1566/21, провадження №51-2555кмо24), зроблено правовий висновок, відповідно до якого Закон №3886-IX, яким внесені зміни до ст.51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст.5 КК для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст.51 КУпАП. Зміни, внесені Законом №3886-IX, мають зворотну дію в часі.
У ході з'ясування, чи перевищує вартість викраденого майна розмір, визначений ст.51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV Податкового кодексу України.
Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв'язку з набуттям чинності Законом №3886-IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Пунктом 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України встановлено, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_9 визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.
Два неоподаткованих мінімуми для працездатної особи станом на 01.01.2024 становили 3028 грн, тоді як вартість викраденого обвинуваченою ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 185 КК України майна становила 414 грн. 17 коп. за епізодом від 22 березня 2024 року та 1100 грн. за епізодом від 27 квітня 2024 року, що станом на день розгляду кримінального провадження судом може бути лише підставою адміністративної відповідальності.
За таких обставин у даному кримінальному провадженні за вказаними епізодами вартість викраденого обвинуваченою майна на час вчинення діяння не перевищувала 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 3028 грн - станом на 2024 рік, отже до цих діянь мають застосуватись положення ст.5 КК і на теперішній час інкриміновані обвинуваченій дії не підпадають під ознаки злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.
Відповідно до положень ч.1 ст.479-2 КПК суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до положень ч.2 ст.479-2 КПК за відсутності згоди підозрюваного на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, та в разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1-2 частини другої статті 284 цього Кодексу. Якщо судом не встановлено, що підозрюваним вчинено діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 або 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.3 ст.479-2 КПК якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 - 1 частини першої статті 284 цього Кодексу. Суд закриває кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує. За відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом встановлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 1-2 частини другої статті 284 цього Кодексу. Якщо судом не встановлено, що обвинуваченим вчинено діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд ухвалює виправдувальний вирок.
Враховуючи той факт, що в даному кримінальному провадженні обвинуваченою надана згода на закриття кримінального провадження у зв'язку з тим, що втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, апеляційний суд керується положеннями п.4-1 ч.1 ст.284, ч.3 ст.479-2 КПК.
Відповідно до абз.5 ч.7 ст.284 КПК ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п.4-1 ч.1 ст.284 КПК, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених ст. 479-2 цього Кодексу.
Відповідно до ст.417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
У зв'язку із тим, що оскаржений вирок підлягає скасуванню, а кримінальне провадження №12024162490000454закриттю з підстав втрати чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2024 року слід виконувати самостійно.
Відтак інші вимоги апеляційної скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 апеляційний суд не переглядає.
Долю речових доказів слід вирішити на підставі ст. 100 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України необхідно скасувати арешт майна накладений на речові докази.
Крім того, за змістом ст.129 КПК України суд наділений правом розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні лише при ухваленні вироку або постановленні ухвали про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру та позбавлений можливості вирішити цивільний позов у разі постановлення ухвали про закриття провадження, у зв'язку з чим цивільний позов потерпілої юридичної особи ТОВ «Вигідна покупка» до ОСОБА_9 не підлягає вирішенню по суті та його слід залишити без розгляду.
Згідно із ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
За змістом наведеної норми КПК процесуальні витрати сторони обвинувачення на проведення експертиз у певному кримінальному провадженні здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України без окремого судового рішення, а їх покладення на обвинуваченого здійснюється лише у разі ухвалення обвинувального вироку за умови належного документального підтвердження.
Таким чином, якщо суд дійшов висновку про те, що кримінальне провадження підлягає закриттю, процесуальні витрати не можуть бути стягнені із обвинуваченої, а мають бути віднесені на рахунок держави. Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 01.03.2021 року (справа № 266/3090/18).
На підставі викладеного, враховуючи надання обвинуваченою згоди на закриття провадження, керуючись положеннями п.4-1ч.1 ст.284, ч.3 ст.479-2, ст.417 КПК, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції та закрити кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 185 КК України, з огляду на втрату чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Керуючись ст.ст. 5, 7 КК України, п.4-1 ч.1 ст.284, ст.ст. 376, 404, 405, 406, 418, 419 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив
Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 21 червня 2024 року, яким ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, - скасувати.
Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, закрити, на підставі п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку з декриміналізацією відповідно до Закону України № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18.07.2024 року.
Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2024 року відносно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виконувати самостійно.
Речові докази по справі, а саме:
- сумку жіночу через плече «Корона», сумку - рюкзак, чоловічий гаманець - повернути ТОВ «Вигідна покупка»;
- носій із відеозаписом події - зберігати в матеріалах досудового розслідування;
- мобільний телефон «Meizu M6T», імей 1: НОМЕР_2 ; імей 2: НОМЕР_3 - вважати повернутим ОСОБА_10 .
Арешт, накладений на вищезазначені речові докази - скасувати.
Процесуальні витрати на залучення експерта в сумі 3029 (три тисячі двадцять дев'ять) грн 12 коп. віднести на рахунок держави.
Цивільний позов ТОВ «Вигідна покупка» про стягнення зі ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спричиненої майнової шкоди в розмірі 497 грн - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4