Справа №305/1919/24
Провадження по справі 2/305/636/24
06.02.2025. Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючої судді Марусяк М.О.
секретаря судового засідання Вербещука В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу запозовом адвоката Губка Владислава Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-
09.07.2024, адвокат Губко Владислав Валентинович, що діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 , з відповідачем ОСОБА_2 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 05.10.2012. Рішенням Рахівського районного суду від 20.01.2023 по справі № 305/2504/22, шлюб між ними було розірвано. За час перебування у шлюбі в них народилася дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що засвідчено Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 21.03.2016. У період шлюбу подружжям був збудований житловий будинок загальною площею 194,7 м.кв., та житловою площею 97,3 м.кв., за адресою: АДРЕСА_1 (право власності рареєстровано 13.12.2022) та набуто у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибну ділянку) загальною площею 0,0822 га, кадастровий номер 2123684000:06:002:0023 (право власності зареєстровано 18.02.2014). Наявність нерухомого майна засвідчено наступними документами: Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 317910988 від 16.12.2022; Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 17956227 від 18.02.2014; Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиногореєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 384837902 від 28.06.2024. У документах власником зазначеного нерухомого майна вказано колишнього чоловіка позивачки ОСОБА_2 . Однак, насправді вищезазначене нерухоме майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Як зазначено вище, у шлюбі позивачки з відповідачем народилася дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розлучення син проживає разом з позивачкою і зареєстрований за її адресою. На підставі судового наказу Рахівського районного суду Закарпатської області 17.12.2022 у справі №305/2518/22 відповідача зобов'язано сплачувати аліменти на утримання однієї дитини, у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, починаючи з 21 грудня 2022 року до досягнення дитиною повноліття. Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів (додається) розмір аліментів, що стягується з відповідача на утримання дитини у грошовій сумі складає 2858,75 грн. Однак, така сума одержуваних аліментів є недостатньою для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини, тобто забезпечення всім необхідним для його нормального розвитку. Ці кошти навіть не покривають прожитковий мінімум, встановлений на дітей віком від 6 до 18 років, який становить 3196 гривень. Їх не вистачає на покриття базових потреб: харчування, проживання, купівлю одягу. За інформацією позивачки, приблизна сума витрат на утримання дитини в місяць становить біля 10000 гривень а саме: 3000 гривень харчування дитини вдома; 2000 гривень харчування дитини в школі та придбання шкільного приладдя; 2000 гривень витрати на одяг та взуття; 3000 гривень комунальні послуги (електроенергія, інтернет, телебачення; мобільний зв'язок, опалення, вивіз побутових відходів, тощо). Всі ці витрати необхідні для забезпечення всебічного розвитку, навчання, виховання дитини. Вказані витрати здійснюються за рахунок позивачки, так як сплачених відповідачем аліментів вкрай не вистачає. Крім вищенаведеного, у сина позивачки серйозні проблеми зі здоров'ям. У дитини діагностовано бронхіальну астму та супутні захворювання. У зв'язку з цим дитина потребує на регулярній основі медичного обстеження та лікування, яке забезпечує позивачка. У свою чергу, це зумовлює значні витрати на діагностику, лікування, придбання ліків і медикаментів. Одне обстеження і лікування дитини у медичному центрі «Пріма Мед» (м. Івано-Франківськ) обійшлося позивачці більше 5 тисяч гривень (не враховуючи витрати на транспорт, проживання і харчування). Ці витрати також лягли повністю на плечі позивачки (підтверджуючі документи додаються). Відповідач участі у витратах, пов'язаних з хворобами дитини, не бере. Разом з тим, за інформацією позивачки, відповідач на регулярній основі працює на сезонних роботах за кордоном і отримує достатній дохід, однак, наразі довести це не має можливості, тому стягнення аліментів з відповідача здійснюється, як з непрацюючої особи. Таким чином, з урахуванням істотних обставин, зокрема, інтересів неповнолітньої дитини, її проживання з позивачкою, одноосібне виховання нею дитини, недостатність одержуваних аліментів для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування, позивачка вважає за необхідне просити відступити від презумпції рівності часток подружжя при вирішенні спору про поділ спільного майна подружжя, визнавши за позивачкою право власності на 2/3 житлового будинку загальною площею 194,7 м.кв., за адресою: АДРЕСА_1 та 2/3 земельної ділянки загальною площею 0,0822 га, з кадастровим номером 2123684000:06:002:0023. Позивачка вважає, що такий поділ буде справедливим, оскільки на час набуття спірного нерухомого майна їх сім'я складалася з трьох осіб: чоловіка, жінки і дитини, тому кожному з них має належати рівна частка, тобто 1/3 майна. Оскільки дитина проживає в позивачкою, вважає, вони разом можуть претендувати на 2/3 майна. Крім цього, позивачка просить стягнути з відповідача судовий збір в сумі 9084 гривні, а також витрати пов'язані з розглядом справи в сумі 2500 гривень за послуги здійснення оцінки нерухомого майна для визначення суми судового збору.
Ухвалою судді Рахівського районного суду Закарпатської області, Марусяк М.О. від 11.07.2024 відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Призначено справу до судового розгляду на 13 годину 30 хвилин, 16 вересня 2024 року. Надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на позовну заяву.
13.08.2024, представник відповідача, адвокат Бакшеєва А.В., подала відзив на позовну заяву. Зміст якого зводиться до наступного, ознайомившись із позовною заявою, відповідач повністю заперечує проти задоволення позову та бажає зазначити наступне. Дійсно сторони перебували у шлюбі, який було зареєстровано 05.10.2012. Від даного шлюбу відповідач з позивачкою мають малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Щодо позовних вимог про розподіл земельної ділянки, звертають увагу суду на наступне. Земельна ділянка, з кадастровим номером 2123684000:06:002:003 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0822 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить відповідачу по справі на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 17956088 в порядку приватизації від 18.02.2014 (копія додається). Таким чином, вважають, що спірна земельна ділянка є особистою власністю відповідача, оскільки придбана ним в порядку приватизації. Крім того, звертають увагу суду, що на спірній земельній ділянці розташовано фактично два житлових будинки. Згідно свідоцтва про право власності на даній земельній ділянці розташований також житловий будинок, що належить відповідачу на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11.04.2008. Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності за відповідачем ОСОБА_2 , зареєстроване 13.12.2022. Як сама позивачка зазначила, шлюбно-сімейні стосунки припинені з січня 2022 року, що встановлено рішенням суду про розірвання шлюбу. Тобто позовні вимоги щодо розподілу житлового будинку, як об'єкту нерухомого майна сформовані позивачем юридично не коректно, оскільки на момент припинення шлюбно-сімейних стосунків, спірний об'єкт ще не мав статусу нерухомого майна. Щодо необхідності у додатковому лікуванні та будь-яких додаткових витрат на утримання дитини, відповідач зазначає, що позивачка не позбавлена можливості звернутись до суду із заявою про збільшення розміру аліментів, або щодо стягнення додаткових витрат на утримання сина. Відповідач, ОСОБА_2 вважає, що в даному випадку, позивачка зловживає своїми правами та її позовні вимоги обумовлені не необхідністю у додаткових витратах на дитину, а виключно бажанням отримати додаткове матеріальне благо. Доказів, які б давали підстави для відступу від рівності часток у праві спільної власності подружжя позивачем не надано. Таким чином, вважають позовні вимоги ОСОБА_1 , про розподіл майна подружжя не підлягають задоволенню в повному обсязі.
27.08.2024, представником відповідача подано через канцелярію суду клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання мотивував тим, що з метою повного та об'єктивного розгляду справи, доведення своєї правової позиції, надаючи судові особисті пояснення та забезпечення рівності та змагальності сторін, необхідним є розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
04.09.2024, позивачка ОСОБА_1 , подала через канцелярію суду відповідь на відзив. Зміст якого зводиться до наступного. Звертає увагу суду, що існують обгрунтовані сумніви, щодо дотримання строків на подання відзиву на позовну заяву представником відповідача. При цьому у відзиві на позов не наведено поважних причин пропуску строку подання відзиву та не міститься клопотання про поновлення строку для надання відзиву. Крім того, копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. Однак отримана позивачем копія відзиву не містила взагалі жодних додатків. Позивачка, ОСОБА_1 , не може погодитися з твердженням і аргументами викладеними у відзиві, вважає їх необгрунтованими та безпідставними. Абсолютно не згідна і категорично заперечує проти посилання представника відповідача на преюдиційні факти, які ніби-то мали місце. По-перше, у рішенні Рахівського районного суду від 20.01.2023 про розірвання шлюбу факт припинення з січня 2022 шлюбно-сімейних стосунків між сторонами судом не встановлювався. Про це йдеться лише у вступній та описовій частині рішення суду, де наводяться аргументи позивача. Натомість цей факт жодним чином не зафіксовано ані в мотивувальній, в резулятивній частині рішення суду. По-друге, у статті 60 Сімейного кодексу України чітко закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Оскільки, з відповідачем позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з 05.10.2012 до 22.02.2023, тому набуте ними за цей період вважає об'єктом спільної сумісної власності. По третє, справді право власності на спірний будинок зареєстровано 13.12.2022, однак будівництво вказаного будинку вони з колишнім чоловіком почали набагато раніше. Будівельний паспорт на вказаний будинок був виданий 26.09.2019, повідомлення про початок будівельних робіт 14.10.2019, а вже технічний паспорт виготовлено станом на 30.09.2022 (копії додаються). По четверте, зазначає, що оформлення та державну реєстрацію спірного будинку здійснено особисто нею, на підставі нотаріально посвідченої Довіреності виданої її колишнім чоловіком. Вказана довіреність видана відповідачем на її ім'я добровільно, без примусу. Вважає доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву необгрунтованими та безпідставними. Наполягає на необхідності відступити від презумпції рівності часток подружжя при вирішенні спору про поділ спільного майна подружжя, визнавши за нею право власності на 2/3 спірного майна, оскільки їх спільна дитина проживає з нею, чоловік жодним чином не займається вихованням дитини, залишив сім'ю, працює за кордоном, а сплачує аліменти, як не працюючий, отже вона з сином може претендувати на 2/3 майна. Вважає, що такий поділ буде справедливим, позовні вимоги підтримує та просить їх зодовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді Рахівського районного суду Закарпатської області, Марусяк М.О. від 26.09.2024 клопотання представника відповідача задоволено. Вирішено розгляд справи за позовом Губка Владислава Валентиновича, що діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін.
22.10.2024, представник відповідача Бакшеєва Аліна В'ячеславівна надіслала до суду клопотання, через систему "Електронний суд" в якому просила витребувати від Рахівської міської ради копії документів, наданих заявником (представником заявника) для проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок.
Ухвалою судді Рахівського районного суду Закарпатської області, Марусяк М.О. від 22.10.2024 клопотання зпредставника відповідача задоволено. Витребувано від Рахівської міської ради копії документів, наданих заявником (представником заявника) для проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2670894721060 від 13.12.2022, зареєстрованим державним реєстратором Петращуком І.В..
25.10.2024 Рахівська міська рада надала копії документів, наданих заявником (представником заявника) для проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок.
Сторони в судове засідання не з'явилися.
04.02.2025, представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Бакшеєва А.В., надіслала суду через систему «Електронний суд» письмові судові дебати та клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, зміст яких, зводиться до наступного. Вважають, що у ході розгляду справи, доводи позивача не знайшли свого підтвердження зібраними по справі доказами. Відповідачу по справі на праві приватної власності в порядку приватизації від 18.02.2014 належить земельна ділянка з кадастровим номером 2123684000:06:002:0023 з цільовим призначенням ділянки: «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)», загальною площею 0,0822 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Законом №4766-УІ від 17.05.2012, який набрав чинності 13.06.2012, ч.5 ст. 61 СК України виключена, ч.1 ст.57 доповнена пунктом 5, згідно з яким земельна ділянка, набута будь-ким із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебуває в її, його користуванні, або отримана в результаті приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій, або отримана із земель державної та комунальної власності в межах норм безплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України, визнається особистою приватною власністю кожного з них. Таким чином, спірна земельна ділянка є особистою власністю відповідача, оскільки придбана ним в порядку приватизації. Згідно витягу з реєстру права власності на нерухоме майно, за відповідачем ОСОБА_2 , зареєстровано право власності від 13.12.2022, на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Надаючи пояснення у судовому засіданні у ході розгляду справи, позивачка відмовилась надати пояснення щодо дати припинення шлюбних відносин між нею та чоловіком, тобто жодним чином не спростувала факт припинення шлюбних відносин між сторонами саме з січня 2022 року, тобто припинили ведення спільного господарства та спільного сімейного бюджету. Тобто, позовні вимоги щодо розподілу житлового будинку, як об'єкту нерухомого майна сформовані позивачем юридично не коректно, та не підлягають задоволенню, оскільки на момент припинення шлюбно-сімейних стосунків, спірний об'єкт ще не мав статусу нерухомого майна. В даному випадку, між сторонами може бути поділена вартість будівельних матеріалів і конструктивних елементів будинку, або вирішено питання щодо їх грошової компенсації при залишенні їх у власності однієї зі сторін. Як зазначає сама позивачка, вона отримує аліменти на утримання малолітнього сина, встановлені рішенням. Заборгованість зі сплати аліментів відсутня. Крім того, відповідачем надані до матеріалів справи чеки, з яких вбачається, що відповідачем з особистого чеського рахунку постійно перераховуються додаткові грошові кошти на рахунок сина, отже бере участь у додаткових витратах на його утримання. Щодо необхідності у додатковому лікуванні та будь-яких додаткових витратах на утримання дитини, позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду із заявою про збільшення розміру аліментів, або щодо стягнення додаткових витрат на утримання сина. Таким чином, позивачка не довела існування будь-яких окремих обставин, які б давали судові підстави для відступлення від рівності часток при поділі спільної власності подружжя. На підставі наведеного просять відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а також стягнути з позивачки ОСОБА_1 , на користь відповідача судові витрати, понесені ним у зв'язку з розглядом справи, а саме витрати на правничу допомогу у розмірі 20000 гривень.
06.02.2025, представник позивачки ОСОБА_1 , адвокат Губко В.В., надіслав суду письмові судові дебати, а також заперечення на клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, зміст яких, зводиться до наступного. Сторона позивача вважає, що доводи позивача знайшли своє підтвердження і навпаки, доводи відповідача є безпідставними та необгрунтованими. Наполягають, що відповідачем не надано відзив у встановлений судом строк без поважних причин та не заявлено клопотання про поновлення строку, тому просять не брати до уваги наведені у відзиві доводи. Щодо аргументів представника відповідача про відсутність позовної вимоги щодо визнання спірного майна об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, повідомляють наступне. Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, таким чином відсутня потреба судом додатково визнавати майно об'єктами права спільної сумісної власності подружжя. Крім того, такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 23.01.2024 у справі №523/14489/15-ц. Щодо посилання представника відповідача на преюдиційні факти, які ніби-то мали місце, пояснюють наступне. У рішенні Рахівського районного суду від 20.01.2023 по справі №305/2504/22 про розірвання шлюбу факт припинення з січня 2022 шлюбно- сімейних стосунків між сторонами судом не встановлювався. Про це йдеться лише у вступній та описовій частині рішення суду. Отже, цей факт жодним чином не зафіксовано ані в мотивувальній, ані в резолютивній частині рішення суду. Тому твердження відповідача, що даний факт є преюдиційним є безпідставним, необгрунтованим і некоректним. Щодо посилання представника відповідача на статус майна набутого за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин повідомляють наступне. Позивачка з відповідачем, ОСОБА_2 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 05.10.2012 до 22.02.2023, тому на підставі ст.60 СК України усе майно, набуте ними за цей період є об'єктом спільної сумісної власності. Режим окремого проживання подружжя передбачений ст.ст.119-120 СК України у встановленому законом порядку рішенням суду встановлений не був. Щодо заперечень проти розподілу земельної ділянки зазначають наступне. В офіційних документах зафіксовано, що оспорюваний житловий будинок загальною площею 194,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,0822 га, з кадастровим номером 2123684000:06:002:0023, в усіх документах чітко визначено цільове призначення цієї земельної ділянки: «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)». Щодо заперечень представника відповідача відносно відступу від засад рівності часток подружжя, повідомляють наступне. Суд згідно з ч.2,3 ст.70 СК України в окремих випадках може відступити від засад рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Таким чином, з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини, її проживання з позивачкою, одноосібне виховання нею дитини, недостатність одержуваних аліментів, продовжують наполягати на відступленні від презумпції рівності часток при вирішенні спору про поділ спільного майна подружжя. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі і наполягають на їх задоволенні. Щодо клопотання представника відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу. Вважають таке безпідставним і необгрунтованим та заперечують проти задоволення вказаного клопотання.
Дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Судом встановлено, що рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 20.01.2023 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зареєстрований 05 жовтня 2012 року, у виконавчому комітеті Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, актовий запис №15, розірвано.
За час перебування у шлюбі в сторін народилася дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що засвідчено Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 21.03.2016. Після розлучення син проживає разом з позивачкою і зареєстрований за її адресою.
У період шлюбу подружжям був збудований житловий будинок загальною площею 194,7 м.кв., та житловою площею 97,3 м.кв., за адресою: АДРЕСА_1 (право власності рареєстровано 13.12.2022) та набуто у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибну ділянку) загальною площею 0,0822 га, кадастровий номер 2123684000:06:002:0023 (право власності зареєстровано 18.02.2014).
Будівельний паспорт на вищевказаний будинок був виданий 26.09.2019.
Згідно роздруківки Держархбудінспекції України повідомлення про початок будівельних робіт від 14.10.2019.
Технічний паспорт виготовлено станом на 30.09.2022.
Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №317910988 від 16.12.2022 року, будинок в АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №17956227 від 18.02.2014 року, земельна ділянка з кадастровим номером 2123684000:06:002:003 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0822 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить відповідачу по справі на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 17956088 в порядку приватизації від 18.02.2014.
Згідно довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості, від 02.05.2024, вартість житлового будинку загальною площею 194,7 кв.м., розташованого в АДРЕСА_1 , складає 1931813,92 гривень.
Згідно довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості, від 02.05.2024, вартість земельної ділянки з кадастровим номером 2123684000:06:002:003 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0822 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , складає 260272,79 гривень.
Так, відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч.1 ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до вимог ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст.ст.177, 178, 179, ст. 181 ч. 1, ст. 182 ч.ч. 1, 2, 4, ст. 331 ч. 2 ЦК України, право власності на новостворений житловий будинок виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації; державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна (на нерухому річ) забезпечує його оборотоздатність у цивільному обороті.
Як на час перебування сторін у шлюбі, так і на час припинення шлюбу та на час державної реєстрації права власності на житловий будинок загальною площею 194,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , закон установлював правила, за якими майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності; кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном, якщо не погоджено інше; подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (доходу); розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу; за загальним правилом, у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними; у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ст.ст.4, 86, 112 ЦК Української РСР (1963 р.), ст.ст.2, 16 Закону України «Про власність», ст.22, 28, 29 КШС України, ст.ст.11, ст.368 ч.3, ст.ст.369, 372 ЦК України, ст.ст. 60, 63, 68, 69, 70 СК України).
Житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був побудований і введений в експлуатацію під час перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у шлюбі і як такий, відповідно до прямої вказівки закону охоплюється поняттям спільної сумісної власності подружжя в разі оформлення відповідних прав на нього, із презумпцією рівності часток кожного з подружжя (колишнього подружжя) у праві власності, на що реєстрація права власності на будинок за одним із подружжя (колишнього подружжя) ОСОБА_2 , не впливає. У справі немає доказів інших, окрім як визначених законом, умов набуття сторонами права власності на це майно, відмови ОСОБА_4 від свого права тощо.
Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 , не спростовував жодним чином належність спірного житлового будинку до спільної сумісної власності колишнього подружжя.
Відповідно до вимог ст.70 ч.1 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц та від 5 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.
Крім того, суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) вказано, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 жовтня 2012 року по 20 січня 2023 року. Таким чином, житловий будинок, загальною площею 194,7 кв.м., який розташований в АДРЕСА_1 , був побудований та зареєстровано право власності на нього під час перебування сторін у шлюбі, а також набуто у власність земельну ділянку загальною плащею 0,0822 га з кадастровим номером 2123684000:06:002:0023, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), тому відповідно вказаний будинок та земельна ділянка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними.
Згідно ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Згідно вимог частини 1 статті 120 ЗК України (в редакції на 30 березня 2011 року, день реєстрації приватної спільної часткової власності подружжя), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Як зазначено в частині 1 статті 377 ЦК України (в редакції на 30 березня 2011 року, день реєстрації приватної спільної часткової власності подружжя) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Дана правова позиція додатково викладена у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 691/1240/18 (провадження № 61-4680св23).
Також і в підпункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року №2) судам роз'яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі N 2-3392/11(провадження N 14-105цс19) сформульований правовий висновок, що у тому разі, якщо одним із подружжя під час шлюбу, дійсного на момент виникнення спірних правовідносин, придбано будинок, то в подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право другого з подружжя на частину будинку. У зв'язку з тим, що земельну ділянку виділено у власність для будівництва та обслуговування цього будинку, то в чоловіка, за яким визнається право власності на 1/2 частку будинку, в такій же частці виникає і право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.
У постанові Верховного Суду від 25 лютого 2019 року у справі N 199/2099/17 (провадження N 61-35533св18) зазначено, що земельна ділянка, одержана особою в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Втім, якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, тоді у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно достатті 120 ЗК України 2001 року,статті 377 ЦК України.
Подібні висновки викладені впостанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі N 6-814цс15.
З урахуванням зазначеного, оскільки споруджений на земельній ділянці житловий будинок є спільним майном подружжя, тому до позивачки ОСОБА_1 , перейшло право власності і на земельну ділянку під ним в частці, розмір якої відповідає частці у праві на будинок. З наведених підстав правильними є висновок про те, що спірна земельна ділянка за наведених обставин належить до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між колишнім подружжям по 1/2 частці за кожним.
При розгляді цивільної справи, суд, керується положеннями статей 77-79 ЦПК України, згідно яких належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування, не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до положень статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Керуючись положеннями статті 89 ЦПК України суд, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду зазделегіть встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У відповідності до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
В силу приписів статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписами пунктів а), в) частини 2 статті 89 ЗК України, у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: подружжя; співвласників жилого будинку. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом (частина 4 цієї статті). Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом (частина 5 цієї статті).
Незважаючи на те, що земельна ділянка, на якій збудовано спірний будинок, набута відповідачем на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно в порядку приватизації, однак з врахуванням того, що на такій подружжям за час шлюбу збудовано житловий будинок, тому суд дійшов висновку, що земельна ділянка підлягає поділу між подружжям.
Відповідачем ОСОБА_2 , та його представником, адвокатом Бакшеєвою А.В., під час розгляду справи в суді не спростовано презумпцію правового режиму спільного сумісного майна подружжя, яким являється житловий будинок та земельна ділянка.
У зв'язку з чим, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки загальною площею 0,0822 га, з кадастровим номером 2123684000:06:002:0023 об'єктами спільної сумісної власності подружжя та визнання за позивачкою право власності на 1/2 частину вищевказаного майна.
Щодо позовної вимоги позивачки про відступлення від рівності часток при поділі спільного майна подружжя, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, не достатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Як зазначила позивачка та не спростувала цього вході розгляду справи , вона отримує аліменти на утримання малолітнього сина встановлені Рішенням. Фактично заборгованість зі сплати аліментів відсутня. Як встановлено, письмовими доказами, відповідач сплачує встановлені судом аліменти та бере участь у додаткових витратах на його утримання.
Щодо необхідності у додатковому лікування та будь-яких додаткових витратах на утримання дитини, суд погоджується з позицією представника відповідача, ОСОБА_7 , відповідно до якої позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду із заявою про збільшення розміру аліментів, або щодо стягнення додаткових витрат на утримання сина. Таких позовних вимог позивачкою до суду не заявлено.
Таким чином стороною позивачки не доведено існування будь-яких окремих обставин, які б давали суду підстави для відступлення від презумпції рівності часток при поділі спільної власності подружжя.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Крім того, відповідно до ст.264 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. При цьому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог , інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно із наданих до суду платіжних інструкцій №1418-9632-8130-0321, №3078304410 ОСОБА_1 було сплачено судовий збір в сумі 9084 гривень, 51 копійка за подання позову та 2500 гривень за здійснення оцінки нерухомого майна, отже всього сплачено 11584 гривень.
Оскільки заявлених позовних вимог задоволено половину, то з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 5792гривень. Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення витрат зі сплати судового збору та за оцінку нерухомого майна в сумі 5792 гривень з відповідача.
Поряд з цим, оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог відповідачу, таким чином суд залишає за відповідачем понесені судові витрати на правову допомогу пов'язану з розглядом даної справи.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 273, 274, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позовну заяву адвоката Губка Владислава Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 194,7 м.кв., житловою площею 97,3 м. кв., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2670894721060, дата державної реєстрації: 13.12.2022, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,0822 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 295713821236, дата державної реєстрації 18.02.2014, кадастровий номер земельної ділянки: 2123684000:06:002:0023, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 5792 (п'ять тисяч сімсот дев'яносто дві) гривні.
Відомості щодо учасників справи:
Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_2 , мешканка АДРЕСА_2 .
Відповідач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Повне судове рішення складено 10 лютого 2025 року.
Головуюча: М.О. Марусяк