Справа № 194/1954/23
Номер провадження № 6/194/5/25
10 лютого 2025 року м.Тернівка
Тернівський міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Корягіна В.О.
за участю секретаря судового засідання Сафонової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернівка Дніпропетровської області заяву Державної судової адміністрації України про заміну способу і порядку виконання судового рішення,
Представник Державної судової адміністрації України подала заяву, в якій, на підставі ст. 378 КАС України, просила змінити спосіб виконання рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року у справі №194/1954/23 в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до Державного бюджету України судового збору в розмірі 1211,20 грн. шляхом «Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області сплатити судовий збір у сумі 1211,20 грн. на користь Державного бюджету України». В обґрунтування заяви зазначила, що цим рішенням суду стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у сумі 1211,20 грн. На виконання зазначеного судового рішення було видано виконавчий лист. Відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» стягувачем за рішеннями про стягнення судового збору визначено ДСА України, тому ДСА України, пред'явила виконавчий лист до виконання органу ДВС. Однак ДВС повернув виконавчий лист на підставі ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про виконавче провадження» оскільки виконання даного рішення суду має здійснюватися центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування. ДСА України пред'явило виконавчий документ до виконання органу Державної казначейської служби України. Проте, вказаний виконавчий документ був повернутий органом Казначейства у зв'язку з тим, що у Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області не має відкритих рахунків у органі Казначейства. Таким чином, ДВС та Казначейства повернули вказаний виконавчий документ без прийняття до виконання.
Представник заявника в судове засідання не з'явився, просив розглянути заяву за його відсутності.
Представник боржника Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області 28 січня 2025 року надав суду письмові заперечення щодо задоволення заяви Державної судової адміністрації України про заміну способу і порядку виконання судового рішення, просив відмовити в задоволенні заяви.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року у справі №194/1954/23 стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області судовий збір у розмірі 1211,20 грн. на користь держави.
На виконання зазначеного рішення 06 червня 2024 року Тернівським міським судом Дніпропетровської області видано виконавчий лист по справі №194/1954/23.
Повідомленням від 14 жовтня 2024 року відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) повернув без прийняття до виконання виконавчий лист в частині стягнення судового збору по справі № 194/1954/23 на підставі ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий документ поданий не за місцем виконання. В даному випадку заявнику слід звернутися до органу казначейської служби для виконання рішення щодо стягнення коштів з державного бюджету.
Листом від 09 грудня 2024 року № 04-10-10/17727 зазначений виконавчий документ був повернутий ГУ Державної казначейської служби України у Дніпропетровській облаті на адресу Державної судової адміністрації у зв'язку з тим, що рахунки для фінансування пенсійних виплат та видатків на утримання Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області відкриті в банківських установах, а не у органах Казначейства, та, законодавством України органи Казначейства не уповноважені здійснювати безспірне списання коштів з рахунків боржника, відкритих в банківських установах. Одночасно, дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган.
Доводи заявника про повернення вказаного виконавчого документу органами ДВС та Казначейством без прийняття до виконання підтверджено матеріалами справи.
Судом встановлено, що при звернення до суду з цією заявою заявник керувався правовими нормами, які передбачені Кодексом адміністративного судочинства України. Однак у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14 звернула увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Оскільки порушене заявником питання стосується виконання рішення суду, ухваленого у порядку цивільного судочинства, суд розглядає заяву про зміну способу виконання рішення за правилами ЦПК України.
Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 2 ЦПК України обов'язковість судового рішення є однією з основних засад цивільного судочинства.
Згідно із ч. 1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 7 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Згідно з частиною 3 статті 33 ЗУ «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2427цс15 зазначив, що поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 Цивільного кодексу України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.
Суд звертає увагу на те, що під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений. При цьому суд не може змінити зміст рішення або його суть. Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 25 листопада 2015 року у справі №6-1829цс15, та Верховний Суд у постанові від 10 червня 2019 року, справа № 350/426/16.
У разі зміни способу виконання рішення на пропонований заявником відбудеться зміна суті рішення, оскільки зобов'язуватиме боржника до вчинення активних дій сплати судового збору, який є відмінним від визначеного у рішенні суду та, по суті, зводиться до пасивної поведінки боржника.
Також заявником не доведено, що зміна способу виконання судового рішення зі стягнення з боржника суми коштів судового збору на зобов'язання його сплатити відповідну їх суму призведе до реального виконання рішення суду в цій частині, а отже, буде ефективним засобом юридичного захисту.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.
Керуючись ст. ст.223,260,353,435 ЦПК України, суд,-
Відмовити у задоволенні заяви представника Державної судової адміністрації України про заміну способу і порядку виконання судового рішення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення або складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повне судове рішення складено 10 лютого 2025 року.
Головуючий суддя В.О. Корягін