Справа № 177/2354/24
Провадження № 2/177/207/25
Іменем України
11 лютого 2025 року
Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Березюк М. В.
за участі: секретаря Дятел К. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати, -
07.10.2024 позивач звернувся до суду з позовом та просив стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь 3249 гривень недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2020-2021 роки (включно).
В обґрунтування позову вказано, що ОСОБА_1 працює на підприємстві відповідача - СП «Криворізька дистанція електропостачання» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», на посаді електромеханіка. За період з 2020-2021 роки йому надавалась щорічна тарифна відпустка та він користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка відповідно до умов колективного договору мала складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Однак, за вказаний період матеріальна допомога була надана лише у розмірі: за 2020 рік - 3211,00 грн., та за 2021 рік - 4540,00 грн. А мала бути виплачена у розмірі мінімальної заробітної плати: за 2020 рік - 5000 грн., а за 2021 рік - 6000,00 грн.
У зв'язку з цим, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх трудових прав та просити суд стягнути з відповідача недоплачену суму матеріальної допомоги за період з 2020 по 2021 роки в розмірі 3249,00 грн.
Ухвалою суду від 08.10.2024 відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
Відповідач, будучи користувачем системи «Електронний суд», отримавши копію ухвали про відкриття провадження у справі через електронний кабінет 08.10.2024 (а.с. 23), скористався правом подання відзиву на позовну заяву та 29.10.2024 через систему «Електронний суд», надав суду відзив на позовну заяву, з доказами направлення позивачу. Крім цього, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності. Так, відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог, не визнаючи їх, посилався на те, що вказаний спір є колективним, а не трудовим. Вказував, що пунктами Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковою організацією в особі її виборчого органу встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 % відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Після внесення змін до законодавства щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. На виконання вказаних норм законодавства, на підприємствах відповідача вживалися заходи для приведення своєї діяльності до вимог законодавства та відповідач і голова Дорожньої профспілкової організації, спільним рішенням у формі постанови від 31.03.2017 № П-4-5 г/а, постановили застосовувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб», встановленого законом. Відповідач вказував, що зміна відбулася не в односторонньому порядку, заперечував звуження права позивача.
Посилаючись на положення ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону України № 2352-ІХ від 01.07.2022, що набрав чинності 19.07.2022, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог за період з 2020 по 2021 роки, вказуючи на пропуск позивачем строку звернення до суду - строку позовної давності.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Відповідачем заявлялося клопотання про зупинення провадження по справі (а.с. 32), що ухвалою суду від 20.12.2024 залишено без задоволення. Інших заяв, клопотань щодо суті спору, а також з процесуальних питань, від сторін не надходило.
У зв'язку з розглядом справи за відсутністю учасників справи, оскільки розгляд справи призначено без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові матеріали справи, встановивши правовідносини, які виникли між сторонами та яка правова норма підлягає застосуванню до них, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, зі слідуючих підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді електромеханіка в СП «Криворізька дистанція електропостачання» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» (а.с.7-8).
Відповідно до наданого позивачем в позовній заяві розрахунку заробітної плати, ОСОБА_1 отримував матеріальну допомогу на оздоровлення, до відпустки, у 2020 році - 3211,00 грн., а в 2021 році - 4540 грн (а.с. 2), що також підтверджується довідкою №22 від 17.09.2024 про нараховані та виплачені суми матеріальної допомоги за період з 01.01.2017 по 14.03.2022 роки (а.с. 8).
Відповідно до колективного договору укладеного між адміністрацією та трудовим колективом ДП «Придніпровська залізниця», його укладено з метою регулювання виробничих, трудових відносин та соціально-економічних інтересів залізничників та адміністрації дирекції (п.1.1) (а.с. 11).
Положення колективного договору в повному обсязі поширюються на працівників управління залізниці, структурних підрозділів, які знаходяться на фінансовому обслуговуванні господарської служби залізниці, відокремлених структурних підрозділів залізниці, виборних штатних працівників профспілкових органів (п. 1.2) (а.с. 11).
Згідно п. 1.4 колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників залізниці, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін і затверджуються на спільному засіданні керівництва залізниці і президії Дорпрофсожу, а всі інші - на конференції трудового колективу (а.с.11). Пунктом 1.7 колективного договору, визначено, що він набирає чинності з дня його схвалення конференцією трудового колективу і діє до укладення нового (а.с. 11).
Відповідно до п. 3.1.16 колективного договору, при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 % тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с. 13).
Колективний договір пролонгований відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди».
01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774 -VIII від 06.12.2016, згідно п. 3, 5 розділу ІІ якого, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно, згідно умов вказаного закону, мінімальна заробітна плата перестала бути розрахунковою величиною при визначенні розмірів заробітної плати та інших виплат, в тому числі вона не могла бути застосована як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторони, які укладали такі договори мали б привести їх до норм вказаного закону протягом 3 місяців.
Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотної сили.
Як зазначили сторони у своїх заявах по суті справи, 31.03.2017 керівництво регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голвоа Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В., прийняли спільну постанову № Н-32/20 П-4-5г від 31.03.2017 «Про застосування розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» у колективному договорі», згідно якої поставлено застосовувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» (а.с. 2 зворот, 26 зворот).
Разом з тим, вищевказана зміна, є такою, що погіршує становище працівників, порівняно з положеннями колективного договору в попередній редакції, адже зменшує розмір матеріальної допомоги, в порівнянні з тим розміром, що був встановлений п. 3.1.16 колективного договору у схваленій конференцією трудового колективу редакції - не менше мінімального розміру заробітної плати.
Так, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2020 року був встановлений на рівні 2102 грн., з липня - 2197 грн., з грудня 2270 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на день отримання позивачем матеріальної допомоги (жовтень 2020 (а.с. 8), становила 2742,50 грн (позивачу нараховано 3211 грн), а мінімальна заробітна плата по Україні з 01 вересня 2020 року була встановлена на рівні 5000,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 1 січня - 2270 гривень, з липня 2379 грн., а з 1 грудня - 2481 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на день отримання позивачем матеріальної допомоги, становило 2837,50 грн (позивачу нараховано 4540 грн (а.с. 8), а мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6000 грн.
Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Прийняття 31.03.2017 спільної постанови про застосовування з 01.04.2017 у діючому колективному договорі (умови якого були погоджені конференцією трудового колективу), замість величини «мінімальна заробітна плата», розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», дія якої продовжувалася на 2017-2021 роки, фактично є рішенням, що погіршує становище працівників порівняно із колективним договором в редакції до змін (передбачав матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі не менше мінімальної заробітної плати на момент виплати матеріальної допомоги), а тому, вказане рішення повинно було прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу.
Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Відповідно до ст. 16 КЗпП України, умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.
Вказані норми законодавства, зокрема ст. 16 КЗпП України, не вимагають будь-якої процедури визнання недійсними умов колективних договорів, що погіршують становище працівників порівняно з законодавством і угодами, оголошуючи такі умови недійсними і не вимагаючи судової процедури визнання їх недійсними.
Будь-яких доказів того, що відповідачем у визначеному законом та колективним договором порядку (прийняття рішення на конференції трудового колективу), виконано вимоги Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774 - VIII від 06.12.2016 щодо укладення чи приведення існуючих колективних договорів чи угод у відповідність із цим Законом, протягом трьох місяців, чи в подальшому, відповідачем суду не надано. Разом з тим, враховуючи положення колективного договору, прийняття державних норм з рівнем гарантій нижче, ніж передбачено колективним договором, має наслідком продовження дії саме норм колективного договору, до закінчення терміну їх чинності, або внесення змін до нього в порядку визначеному законодавством та самим колективним договором.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.16 Колективного договору, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.16 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягають застосуванню не спільні постанови адміністрації та голови профспілкового комітету, які погіршують становище працівників та прийняті з порушенням вимог Колективного договору (вносять зміни до колективних договорів що погіршують права працівників порівняно з діючими положеннями колективного договору, не на конференції трудового колективну), а п. 3.1.16 Колективного договору в редакції, що діяла до прийняття спільних постанов 31.03.2017(а.с. 9-14).
Суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, тому з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога в розмірі 3249 грн., що складається з:
- 1789 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2020 рік (5000 - 3211грн.),
- 1460 гривень недоплачена допомога на оздоровлення за 2021 рік (6000 - 4540 грн.).
Невиплачена частина матеріальної допомоги є заробітної платою, оскільки згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить:
- основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;
- додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій,
- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 760/14696/16-ц та від 10.02.2021 у справі № 143/179/19.
Вказаний спір є трудовим, оскільки предметом даного спору є саме стягнення недоотриманої частини матеріальної допомоги, що є частиною заробітної плати та входить до її структури.
Щодо доводів відповідача про застосування позовної давності, суд звертає увагу на ту обставину, що згідно ч.2 ст. 233 КЗпП України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Оскільки норми закону № 2352-IX від 01.07.2022, що набрав чинності 19.07.2022, на які посилається відповідач як на підставу для застосування строку позовної давності, передбачають право працівника звернутися до суду лише протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто норми вказаного закону погіршують становище працівника, скорочують строк протягом якого він може звернутися до суду з позовом про захист трудових прав, в тому числі на виплату заробітної плати, суд приходить до висновку, що положення Закону № 2352-IX від 01.07.2022, в даному випадку не мають зворотної дії в часі та до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення ст. 233 КЗпП України, в редакції яка діяла станом на дату виникнення спірних правовідносин, а це 2017-2021 роки відповідно (момент коли матеріальна допомога виплачувалася в неповному обсязі).
Крім того, суд звертає увагу, що за п.1 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постанова КМ України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 651 від 27.06.2023, набрала чинності лише 30.06.2023.
За таких обставин, позовна давність у даній справі не підлягає застосуванню.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини визначені ч. 3 ст.141 ЦПК України.
Оскільки позивач відповідно до п. 1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, його позов задоволено в повному обсязі, тому відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік на загальну суму 3249 (три тисячі двісті сорок дев'ять) гривень 00 копійок.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.В. Березюк