10 лютого 2025 року
м. Київ
справа №300/5454/24
адміністративне провадження № К/990/5003/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Коваленко Н.В., Стрелець Т.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі №300/5454/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення від 11.06.2024 за № 262640007039 та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення від 11.06.2024 за № 262640007039 та зобов'язання до вчинення дій.
Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Рішенням Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 11.06.2024 за № 262640007039.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ 21782461, вул. Шевченка, 9, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404) призначити з 02.06.2024 ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , с. Красноїлля, Верховинський район, Івано-Франківська область, 78716) пенсію за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України "Про прокуратуру", зарахувавши при цьому до страхового стажу період проходження строкової військової служби з 02.07.1990 по 22.10.1990, період роботи в Красноілівському споживчому товаристві з 17.07.1989 по 23.09.1989 та до стажу роботи за вислугу років період роботи з 26.09.1994 по 04.01.1999 у контрольно-ревізійному управлінні Івано-Франківської області.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2025 рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 у справі №300/5454/24 скасовано та прийняте нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 11 червня 2024 року за № 262640007039.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду у Луганській області зарахувати до страхового стажу період проходження строкової військової служби ОСОБА_1 з 02 липня 1990 року по 22 жовтня 1990 року та період роботи в Красноілівському споживчому товаристві з 17 липня 1989 року по 23 вересня 1989 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду у Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 червня 2024 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
10.02.2025, до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржник просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2025, та залишити в силі рішення Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 08.10.2024.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Відповідно до статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить забезпечення апеляційного перегляду справи. Касаційне оскарження судового рішення допускається лише у визначених законом випадках.
Із зазначеною правовою нормою кореспондуються пункт 7 частини третьої статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою визначено право, зокрема, учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 1 статті 257 КАС України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За визначенням пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, віднесено до категорії справ незначної складності.
У даній справі суд першої інстанції, врахувавши наведені положення КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
При цьому, доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
В касаційній скарзі скаржник описує фактичні обставини у справі, зазначає нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, а також посилається пункти 1, 4 частини 4 статті 328 КАС України.
Також, в касаційній скарзі відповідач посилається на те, що дана справа підлягає касаційному оскарженню на підставі підпунктів «а», «б» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Судом не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Таким чином, касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи у касаційному порядку скаржником належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі та не підтверджені відповідними доказами, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Цей висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, якими рекомендовано державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Згідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), враховуючи особливий характер функції Верховного Суду як суду касаційної інстанції, Суд може визнати, що процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення від 19.12.1997 у справі «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії»).
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Верховний Суд, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі №300/5454/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення від 11.06.2024 за № 262640007039 та зобов'язання до вчинення дій.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С.Г. Стеценко
Судді Н.В. Коваленко
Т.Г. Стрелець