10 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 340/106/24
адміністративне провадження № К/990/2685/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі №340/106/24 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кіровоградської обласної прокуратури, керівника Кіровоградської обласної прокуратури, Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання неправомірними дій, скасування рішення про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Кіровоградської обласної прокуратури, керівника Кіровоградської обласної прокуратури, Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Кіровоградської обласної прокуратури №242к від 05 грудня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами - начальника організаційно-методичного відділу прокуратури області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 05 грудня 2023 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №6 від 02 листопада 2023 року про неуспішне проходження атестації заступником начальника Управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами - начальником організаційно-методичного відділу Прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами - начальника організаційно-методичного відділу Прокуратури Кіровоградської області або на рівнозначній (аналогічній) посаді в Кіровоградській обласній прокуратурі;
- стягнути з Кіровоградської обласної прокуратури середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 06 грудня 2023 року по дату винесення судового рішення.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року позов задоволено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року абзац 4 резолютивної частини рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року скасовано та прийнято у новій редакції:
«Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань та нагляду за його оперативними підрозділами - начальника організаційно-методичного відділу Прокуратури Кіровоградської області з 06 грудня 2023 року».
В іншій частині рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року залишено без змін
Ухвалами Верховного Суду від 09 грудня 2024 року, 08 січня 2025 року касаційні скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі №340/106/24 були повернуті особі, яка їх подала.
21 січня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла повторна касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі №340/106/24.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник, зокрема, посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень не було враховано висновків Верховного Суду, які викладені у постановах: від 20 жовтня 2021 року у справі №280/25298/19; від 09 червня 2022 року у справі №160/1343/21;від 08 лютого 2024 року у справ №640/8351/22; від 14 березня 2024 року у справі №280/3460/22.
Скаржник указує на те, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме - пункту 11 Порядку №221 у взаємозв'язку з пунктом 17 розділу ІІ Закону №113-ІХ.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на застосовність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не обґрунтовано, що правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначених ним постановах, є застосовними до спірних правовідносин.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
З огляду на зазначене, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження Судом не вирішується.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі №340/106/24 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя О.Р. Радишевська