10 лютого 2025 р. Справа № 480/3668/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.08.2024, головуючий суддя І інстанції: О.О. Осіпова, м. Суми, повний текст складено 13.08.24 по справі № 480/3668/24
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області
про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області (далі по тексту - ТУ ДСА в Сумській області, перший відповідач), Державної судової адміністрації України (далі по тексту - ДСА України, другий відповідач), Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області (далі по тексту - третя особа), в якому просила суд:
1. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за квітень 2024 року (за період з 01 квітня 2024 року до 30 квітня 2024 року), виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2 102 грн 00 коп.
2. Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 за квітень 2024 року (за період з 01 квітня 2024 року до 30 квітня 2024 року) у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого з 1 січня 2024 року складає 3 028 грн 00 коп., з урахуванням раніше виплачених сум.
3. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області у повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 за квітень 2024 року, виходячи із встановленого станом на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн 00 коп.
4. Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 за квітень 2024 року, виходячи із встановленого станом на 1 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн 00 коп.
В обґрунтування позовних вимог послалась на протиправність дій відповідачів щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 01.04.2024 по 30.04.2024 суддівської винагороди із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 9 листопада 2023 року № 3460-IX (далі по тексту - Закон № 3460-IX), як такі, що суперечать нормам Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі по тексту - Закон № 1402-VIII), виключно яким може регулюватися питання суддівської винагороди, що призвело до протиправного зменшення позивачу суддівської винагороди за вказаний період.
Враховуючи те, що з 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII (далі по тексту - Закон № 1401-VIII), яким, з-поміж іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції - «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій», з якою також співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону № 1401-VIII, наведене у поєднанні (системному зв'язку) дає чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.08.2024 у справі № 480/3668/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Сумській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за квітень 2024 року (за період з 01 квітня 2024 року до 30 квітня 2024 року), виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2 102 грн 00 коп.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (вул. Українських Перемог, 4, м. Суми, Сумська область, 40000, код ЄДРПОУ 26270240) здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за квітень 2024 року (за період з 01 квітня 2024 року до 30 квітня 2024 року) у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого з 1 січня 2024 року складає 3 028 грн 00 коп., з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Перший відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про відсутність у діях першого відповідача ознак протиправності, оскільки ТУ ДСА в Сумській області здійснює всі нарахування і виплати лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. При цьому, обрання першим відповідачем розрахункової величини для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн не є самовільною дією, а прямою вказівкою Закону № 3460-IX, який є чинним, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню.
Додатково заперечив проти розгляду справи в суді першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки таким чином ТУ ДСА позбавлена конституційного права щодо оскарження судових рішень в касаційному порядку.
З посиланням на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, звернув увагу, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя», розпорядником якої є ДСА України.
Позивач та третя особа правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працює суддею Конотопського міськрайонного суду Сумської області з 14.06.2002 року, що підтверджується довідкою від 12.02.2024 №1676/24-вих (а.с.6).
Також, судом встановлено, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивачу у квітні 2024 року ТУ ДСА України в Сумській області застосувало розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка становить 2102 грн.
Вважаючи, що у квітні 2024 року щомісячна винагорода судді нараховується та виплачується позивачці із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2 102, 00 грн., що не відповідає вимогам Конституції України та Закону України “Про судоустрій і статус суддів», позивач звернулась до суду із цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за квітень 2024 року (за період з 01 квітня 2024 року до 30 квітня 2024 року), виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2 102 грн 00 коп., суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на нарахування та виплату суддівської винагороди у квітні 2024 року, обчисленої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн., із врахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів, оскільки вважав, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі статті 7 Закону № 3460-IX є неправомірним.
З огляду на помилкове застосування до спірних правовідносин норм частини абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та невиконання обов'язку ТУ ДСА у Сумській області здійснити судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 нарахування та виплату суддівської винагороди за квітень 2024 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого з 1 січня 2024 року складає 3 028 грн 00 коп., суд зобов'язав першого відповідача вчинити такі дії.
Щодо позовних вимог, скерованих до ДСА України в частині незабезпечення ТУ ДСА в Сумській області у повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за квітень 2024 року, виходячи із встановленого станом на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн 00 коп., та зобов'язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА в Сумській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області виплату суддівської винагороди судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 за квітень 2024 року, виходячи із встановленого станом на 1 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн 00 коп., суд першої інстанції зазначив, що оскільки нарахування та виплата суддівської винагороди здійснюється іншим відповідачем, а не ДАС України, а ТУ ДСА в Сумській області, як розпорядник бюджетних коштів, має першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі, ДСА України прав позивача не порушувала.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (справа переглядається в частині задоволених позовних вимог) колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (частина друга статті 4).
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду №4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Положеннями частини 4 статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Положеннями статті 7 Закону № 3460-IX встановлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами по справі, ОСОБА_1 у період з 01.04.2024 по 30.04.2024 виплачувалась суддівська винагорода у розмірі 88835,77 грн, розмір якої обчислено відповідно до приписів статті 7 Закону № 3460-IX, а саме виходячи із розміру прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн (а.с. 16).
Колегія суддів наголошує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Так, у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі по тексту - Закон №1401-VIII).
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено у новій редакції, текст якої зазначено вище. Так, Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду, як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 3 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі по тексту - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Колегія суддів зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".
При цьому, Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість, абзацом 5 статті 7 Закону № 2710-ІХ було введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн.
Закон України № 2710-ІХ фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період з 01.04.2024 по 30.04.2024, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, отже законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Колегія суддів акцентує увагу, що Закон України № 2710-ІХ, № 3460-IX не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах апеляційного перегляду судового рішення в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.
Так, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, неправильним є застосування при розрахунку посадового окладу судді іншої величини, відмінної від тієї, що визначена спеціальним законом.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, які регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Отже, незважаючи на прийняття у часі пізніше Закону України № 3460-IX, пріоритет у застосуванні при вирішенні спірних правовідносин мають положення спеціальної норми, зокрема, статті 135 Закону № 1402-VIII.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року 3028 (грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), у період з 01.04.2024 по 30.04.2024 на підставі статті 7 Закону № 3460-IX є неправомірною.
Беручи до уваги, що розмір суддівської винагороди, встановлений статтею 135 Закону № 1402-VIII, не був виплачений позивачу, ОСОБА_1 має право на виплату недоотриманої суддівської винагороди за період з 01.04.2024 по 30.04.2024.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на необхідність застосування положень статті 7 Закону № 3460-IX, як чинних, не визнаних неконституційними норм, оскільки конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена вказаним законом. Відтак, в межах спірних правовідносин, норми Законів України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік застосуванню не підлягають, незалежно від того, чи переглядалися такі Закони на предмет їх конституційності.
Відповідно до частин 1, 3 статті 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Аналогічну норму також містить пункт 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 № 141/0/15-19 (далі по тексту - Положення № 141/0/15-19).
Статтею 154 Закону № 1402-VIII визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Крім того, відповідно до пункту 5 Положення № 141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
Відповідно до пункту 10 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 (далі - Порядок № 228) головні розпорядники забезпечують організацію та координацію роботи відповідальних виконавців, розпорядників нижчого рівня із складання проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів та помісячних планів використання бюджетних коштів на плановий бюджетний період та складання таких документів за бюджетними програмами, що виконуються безпосередньо головними розпорядниками.
Головні розпорядники керуються відповідними методичними вказівками Мінфіну, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання розпису відповідного бюджету, доводять відповідальним виконавцям, розпорядникам нижчого рівня вказівки щодо складання проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів та помісячних планів використання бюджетних коштів, термінів їх подання і показники, які необхідні для визначення обсягів видатків бюджету та надання кредитів з бюджету (пункт 11 Порядку № 228).
Відповідно до пункту 12 Порядку № 228 розпорядники під час складання проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів та помісячних планів використання бюджетних коштів забезпечують дотримання принципів, на яких ґрунтується бюджетна система, а також дотримання вимог законодавства під час проведення розрахунків до кошторису, розподілу видатків бюджету та надання кредитів з бюджету відповідно до економічної класифікації видатків бюджету та класифікації кредитування бюджету, визначення показників надходжень бюджету в частині доходів, фінансування або повернення кредитів, додержання тарифних ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших показників відповідно до законодавства.
Приписами абзаців 1 та 3 пункту 28 Порядку № 228 передбачено, що відповідальні виконавці подають головному розпоряднику зведені кошториси та зведені плани асигнувань загального фонду бюджету, зведені плани надання кредитів із загального фонду та зведені плани спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду, зведені плани використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і зведені помісячні плани використання бюджетних коштів за кожною бюджетною програмою, за виконання якої вони відповідають.
Відповідальні виконавці, розпорядники нижчого рівня складають кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, плани використання бюджетних коштів, помісячні плани використання бюджетних коштів, засвідчують підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби і подають їх відповідальним виконавцям або головним розпорядникам для складання зведених кошторисів, зведених планів асигнувань загального фонду бюджету, зведених планів надання кредитів із загального фонду бюджету та зведених планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду, а також зведених планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і зведених помісячних планів використання бюджетних коштів.
Аналіз наведених норм Порядку № 228 дає підстави стверджувати, що повноваженнями щодо складання проекту кошторису наділені розпорядникам бюджетних коштів, які зобов'язані дотримуватись вимог законодавства під час проведення розрахунків до кошторису.
За таких обставин, враховуючи положення частини 4 статті 148 Закону № 1402-VIII, саме ТУ ДСА в Сумській області уповноважено складати проект кошторису щодо фінансування місцевих судів, зокрема Конотопського міськрайонного суду Сумської області.
Колегією суддів встановлено, що відповідно до Кошторису на 2024 рік ТУ ДСА в Сумській області (а.с.41 зворот) поточні видатки на суддівську винагороду складають - 10834430 грн.
Як вбачається зі змісту штатного розпису Конотопського міськрайонного суду Сумської області, затвердженого начальником ТУ ДСА у Сумській області на 2024 рік, з 01.01.2024 посадовий оклад судді складає 63060 грн.
Відповідно до розрахунку річного фонду суддівської винагороди на 2024 рік (а.с. 46 зворот) суддівська винагорода ОСОБА_1 розрахована виходячи з розміру посадового окладу 63060,0 грн (2102 грн*30), тобто із застосуванням статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», що за вищенаведеними висновками колегії суддів є протиправним.
Таким чином, ТУ ДСА в Сумській області, будучи розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, склало та подало на затвердження до головного розпорядника бюджетних коштів ДСА України Кошторис на 2024 рік, який містив розрахунок суддівської винагороди, що не відповідає вимогам статті 135 Закону № 1402-VIII.
Колегія суддів зазначає, що ТУ ДСА в Сумській області зобов'язано було при визначенні розміру суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з 01.04.2024 по 30.04.2024 діяти відповідно до Закону № 1402-VIII та здійснювати її розрахунок, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 2024 рік у розмірі 30280 грн, а не 2102 грн, як це протиправно здійснено першим відповідачем, чим, відповідно, порушено права позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі.
Відповідно до пункту 29 Порядку № 228 головні розпорядники під час розгляду отриманих кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів перевіряють: дотримання вимог законодавства, а також вказівок щодо складання кошторисів на плановий бюджетний період; дотримання режиму економії, включення до кошторисів бюджетних асигнувань, зумовлених характером діяльності установи; дотримання доведених у лімітних довідках річних обсягів бюджетних асигнувань та їх помісячного розподілу з урахуванням строків проведення окремих заходів і можливості здійснення відповідних видатків бюджету та надання кредитів з бюджету протягом бюджетного періоду; підтвердження показників розрахунками та економічними обґрунтуваннями.
З наведеного слідує, що ДСА України, як головний розпорядник бюджетних коштів, мало перевірити поданий ТУ ДСА в Сумській області проект кошторису на 2024 рік на відповідність вимогам законодавства, зокрема і вимогам статті 135 Закону № 1402-VIII, однак другим відповідачем цього зроблено не було внаслідок помилкового застосування при розрахунку суддівської винагороди статті 7 Закону № 3460-IX.
Доводи першого відповідача про те, що він міг проводити нарахування і виплату лише із застосуванням статті 7 Закону № 3460-IX в межах виділених головним розпорядником коштів не спростовують обов'язку ТУ ДСА України в Сумській області діяти у спірних відносинах з дотриманням приписів статті 135 Закону № 1402-VIII.
Відповідачі, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2024 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя. Такий обов'язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за квітень 2024 року (за період з 01 квітня 2024 року до 30 квітня 2024 року), виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2 102 грн 00 коп.
Стосовно доводів апелянта про необхідність розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження колегія суддів зазначає наступне.
Ця справа у розумінні частини шостої статті 12 КАС не належить до справ незначної складності. Водночас така її характеристика автоматично не відносить її до тієї категорії справ, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).
Ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні згаданих статей, водночас суд першої інстанції, беручи до уваги передбачені частиною третьою статті 257 КАС України умови, може розглянути її за правилами загального позовного провадження, якщо дійде такого висновку.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що розгляд цієї справи за правилами спрощеного провадження не вплинув на остаточний результат у суді першої інстанції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 по справі № 340/1916/20.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон № 1402-VIII встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
З огляду на викладене, враховуючи висновки суду апеляційної інстанції стосовно протиправності дій ТУ ДСА в Сумській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.04.2024 по 30.04.2024, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, беручи до уваги, що виконання судового рішення є частиною процедури відновлення порушеного права особи в судовому порядку, колегія суддів погоджується із обраним судом першої інстанції способом захисту порушеного права позивача та вважає за необхідне зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 за квітень 2024 року (за період з 01 квітня 2024 року до 30 квітня 2024 року) у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого з 1 січня 2024 року складає 3 028 грн 00 коп., з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.08.2024 по справі № 480/3668/24 в частині задоволених позовних вимог - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко