П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/23770/24
Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О.В. Дата і місце ухвалення: 28.10.2024р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.05.2024 № 0496810-2407-1554-UA51100270000073549 щодо сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 29 308,50 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що має статус фізичної особи-підприємця і використовує будинок за його цільовим призначенням для підприємницької діяльності, а саме, виробництво складних меблів з металу. Посилається на положення підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, а також наведений у позовній заяві правовий висновок Верховного Суду, позивач вважає, що він звільнений від оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки щодо належній йому частки об'єкту оподаткування Будинку, а винесене відповідачем рішення є протиправним.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 23.10.2024 р. та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно позивач має спільну часткову власність, згідно з реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: :12745521, 28.05.2012 00:00:00, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер :28919690 від 24.03.2016 15:54:01, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є законним та скасуванню не підлягає.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначається про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, а тому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 21.02.2011 зареєстрований фізичною особою-підприємцем та здійснює наступні види діяльності за КВЕД: 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах (основний); 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 47.24 Роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах; 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах; 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; 25.93 Виробництво виробів із дроту, ланцюгів і пружин; 25.99 Виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 24.06.2016 №55893210 ОСОБА_1 є власником 1/2 об'єкта нерухомого майна: нежитлових будівель загальною площею 901.8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до технічного паспорту №112н-168-1274 від 28.03.2012 на виробничий будинок нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , таким містить наступні об'єкти: А, А1, Б, В, К, Л, М виробничі приміщення, та такий об'єкт відповідно до експертного висновку АС14 №2113903 від 19.05.2021 ДП «Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві» відноситься до групи «Будівлі промисловості та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель і споруд 018-2000.
Головним управлінням ДПС в Одеській області 27.05.2024 року винесено податкове повідомлення-рішення №0496810-2407-1554-UA51100270000073549, яким позивачу визначена сума податкового зобов'язання за 2023 рік за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, щодо нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 30210,30 грн.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення №0496810-2407-1554-UA51100270000073549 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено наявність у нього двох обов'язкових ознак наявності підстав для звільнення його від сплати податку на майно, відмінне від земельної ділянки щодо нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 на підставі абз. є 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (з наступними змінами та доповненнями в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - ПК України).
Відповідно до підпункту 266.1.1 підпункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).
База оподаткування об'єктів нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункт 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).
За змістом пп. 14.1.1291 п. 14.1 ст. 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.
Відповідно до пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування: будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Крім того, нормами пп. 266.7.1 і 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України визначено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Разом з цим, Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 року №507 затверджений і введений в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000. Даний Державний класифікатор(далі - ДК 018-2000) призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промислові», а холодильники та спеціальні склади віднесені до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1252 «Резервуари, силоси та склади».
Згідно з НК 018:2023 до групи (код 125) «Промислові та складські будівлі» належить клас (код1251) Промислові будівлі Цей клас включає: - будівлі, що використовуються для промислового виробництва, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні тощо. Цей клас не включає: - резервуари, силоси та складські приміщення (1252); - будівлі сільськогосподарського призначення (1271); - комплексні промислові споруди (електростанції, нафтопереробні заводи тощо), які не мають характеристик будівель (230;. (код 1252) Резервуари, силоси та склади Цей клас включає: - резервуари та ємності; - резервуари для нафти та газу; - силоси для зерна, цементу та інших сухих продуктів; - холодильники та спеціальні склади. Цей клас включає також: - складські майданчики. Цей клас не включає: - сільськогосподарські силоси та складські будівлі, що використовуються для сільського господарства (1271); - водонапірні башти (2222); - нафтотермінали (2303).
Згідно до експертного висновку ДП ДНДІАСБ АС14 № 2113903 від 19.05.2021 будівля за адресою м.Одеса, Балтська дорога, 23а відноситься до групи Будівлі промисловості та склади (код 125) Державного класифікатора будівель і споруд 018-2000.
В апеляційній скарзі апелянтом жодних спростувань щодо встановлених фактів судом першої інстанції не наведено.
Відповідно до КВЕД ДК 009:2010 у секції C зазначено такі види діяльності: 25.93 Виробництво виробів із дроту, ланцюгів і пружин; 25.99 Виробництво інших готових металевих виробів, н. в. і. у.
Позивач відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснює наступні види діяльності за КВЕД: 25.93 Виробництво виробів із дроту, ланцюгів та пружин; 25.99 Виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у.
Позивачем до суду на підтвердження використання ним у власній господарській діяльності вказаної вище будівлі надано докази на підтвердження понесених ним витрат на придбання матеріалів і комплектуючих для виготовлення металевих меблів, а також на підтвердження продажі позивачем виготовлених ним металевих меблів у 2023 році.
Отже, обираючи за вихідне поняття промисловість у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець, пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
При вирішенні даного спору необхідно враховувати правову позицію Верховного Суду щодо застосування положень пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, викладену в постанові від 05.03.2020 року у справі №825/1625/17, відповідно до якої норма підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПК України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону за умови використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду)».
В іншій постанові Верховного Суду від 17.02.2020 року у справі №820/3556/17 зазначено таку правову позицію: підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування. При цьому, застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
З урахуванням наведеного, судова палата в цій справі вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі №806/2676/17, де зазначила, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду)».
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постановах від 30.03.2020 року у справі №814/1469/18, від 22.03.2023 року у справі №580/10424/21, від 07.03.2023 року у справі №140/2387/19, від 07.03.2023 року у справі №580/3211/19, від 01.03.2023 року у справі №2340/3419/18, тощо.
Враховуючи все вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач, приймаючи оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення від 27.05.2024 року № 0496810-2407-1554-UA51100270000073549, діяв всупереч вимог Податкового кодексу України.
Також, судом першої інстанції при вирішенні справи було стягнуто на користь позивача судові витрати на адвоката, апелянтом в апеляційній скарзі рішення суду в цій частині не оскаржується, а тому колегією суддів у відповідності до ст. 308 КАС України не надається оцінка зазначеним обставинам.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на все вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 10 лютого 2025 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук