П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/9327/24
Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В. Дата і місце ухвалення: 28.11.2024 р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії №155250019506 від 18.12.2023 року на заміну рішення про відмову у призначенні пенсії від №155250019506 від 22.06.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії за вислугу років відповідно до п. “е» ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з 18 листопада 2022 року із зарахуванням до спеціального стажу період з 04.10.2005 року по 02.04.2017 року в повному обсязі згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 та період роботи з 08.08.2018 року по 18.11.2022 року посаді рентгенолаборанта в ФОП ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідач повністю ігноруючи рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року по справі №420/1148/23 щодо застосування п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, що з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначенні позивачці пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивач зазначає, що необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VІІІ та Законом №911-VIII.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не повне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 28.11.2024 р. з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу, що позивачем не надано документи на підтвердження спірного періоду стажу, які б в сукупності дали змогу віднести його до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.
Апелянт звертає увагу, що право особи на призначення пенсії пов'язується з наявністю у позивача необхідного спеціального стажу роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності. Спеціальний стаж обчислюється відповідно до Порядку №1191. ФОП не відноситься до переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, а отже період роботи з 08.08.2018 по 18.11.2022 на посаді рентгенлаборанта у ФОП ОСОБА_2 зараховано як загальний страховий стаж.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу згідно якого позивач просить відмовити в її задоволенні, оскільки рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та законним.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 18.11.2022 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “е» ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.11.2022 року № 155250019506 було відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи.
Відмова була мотивована тим, що страховий стаж особи становить 24 роки 7 місяців 10 днів, пільговий стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, становить 13 років 7 місяців 10 днів. До страхового та спеціального стажу не зараховано період роботи згідно записів трудової книжки з 01.08.1995 року по 06.09.1996 року, оскільки запис про даний період роботи посвідчено печаткою УРСР. До пільгового стажу не зараховано період роботи з 21.10.1996 року по 01.09.2003 року, оскільки дана посада не передбачена постановою КМУ № 909 від 04.11.1993 року.
Не погоджуючись з даною відмовою ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року по справі №420/1148/23, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023 року, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення від 25.11.2022 року № 155250019506 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. “е» ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 , який дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. “е» ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», період її роботи з 01.08.1995 року по 06.09.1996 рік та з 21.10.1996 року по 01.09.2003 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.11.2022 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “е» ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення». В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року по справі №420/1148/23 ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 18.11.2022 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “е» ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №155250019506 від 18.12.2023 року на заміну рішення про відмову у призначенні пенсії №15250019506 від 22.06.2023 року (а.с. 47-48).
У рішенні вказано наступне:
«Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону, особам, які на день набрання чинності Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення».
Вік заявниці 51 рік.
Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я незалежно від віку, якщо вони мали стаж роботи за спеціальністю при стажі роботи для жінок на:
01.04.2015 - 25 років, на 01.01.2016 - 25 років 6 місяців; на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців.
Згідно пункту 2.4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25.12.2005 №22-1 (далі Порядок 22-1) для призначення пенсії за вислугу років призначаються у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.
Страховий стаж особи становить 25 років 8 місяців.
Спеціальний стаж роботи становить 21 рік 6 місяців (станом на 11.10.2017).
Додатковий коментар: згідно рішенню Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2023 по справі № 420/1148/23 до спеціального стажу зараховано періоди роботи з 01.08.1995 по 06.09.1996 та з 21.10.1996 по 01.09.2003.
Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату - 27.04.2040.».
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ст.46 Конституції України Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.51 Закону України “Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положеннями ст.52 Закону України “Про пенсійне забезпечення» визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту “е» статті 55.
Пунктом “е» ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Згідно із пунктом «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ, в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом № 213-VIII (набрав чинності 01.04.2015) стаття 13 Закону №1788-ХІІ була викладена в новій редакції, відповідно до якої на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII (далі - рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020):
визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII;
стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам».
Згідно із пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) на пільгових умовах пенсія за віком призначається:
працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Виходячи з наведених норм та встановлених обставин справи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що на час виникнення спірних правовідносин у цій справі була колізія між нормами Закону №1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020) з одного боку, та Законом №1058-IV - з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах за Списком №1 для жінок, а саме перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.
Натомість, суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 за позовом фізичної особи до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, яке є правонаступником Управління ПФУ в Попаснянському районі Луганської області, про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання призначити пенсію, які полягають у такому.
Норми Законів №1788-ХІІ та №1058-IV регулюють одне і те ж коло відносин, явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»). Оскільки у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи (такий правовий висновок сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а), тому застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, а не Закону №1058-IV.
Отже, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі Закону №1788-ХІІ (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020) мають жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах.
З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії позивач досягла віку 45 років.
В свою чергу, відповідно до положень ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У тих випадках, коли і у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників (додаток № 5 пункту 20 Порядку № 637).
Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , а саме: записи №№ 7-11 позивачка безперервно працювала в Комунальній установі «Одеський обласний консультативно-діагностичний центр», що також підтверджується довідкою від 28 лютого 2024 року №6, і спеціальний стаж роботи для вислуги років становить 11 років 5 місяців 28 днів.
Колегія суддів встановила, що фактично спірним у цій справі є не зарахування періоду роботи з 08.08.2018 року по 18.11.2022 року посаді рентгенолаборанта в ФОП ОСОБА_2 .
З цього приводу слід зазначити, що як вбачається з матеріалів справи з 08.08.2018 року позивачка працювала у ФОП ОСОБА_2 рентгенлаборантом, що також підтверджено записом в трудовій книжці, довідкою від 19.01.2021 №1, копією розпорядження про прийняття на роботу від 07.08.2018 р. №П-18-3 та Наказом № П23-6 про припинення трудового договору з 16 березня 2023 року і стаж роботи, що повинен зараховуватись до вислуги років становить 4 роки 3 місяці 10 днів станом на дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років - 18.11.2022 року.
Відповідно до п.2 Примітки до Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
З огляду на викладене, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що період роботи на посаді рентгенлаборанта у ФОП ОСОБА_2 з 08.08.2018 року по 18.11.2022 року (дата звернення до відповідача із заявою) є підтвердженим та підлягає зарахуванню до вислуги років, яка дає право на даний вид пенсії.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції під час розгляду справи надав правильну правову оцінку всім вищевказаним обставинам та відповідно спростував всі твердження відповідача, які є аналогічними твердженням пенсійного органу в апеляційній скарзі.
Принцип законності вимагає, щоб рішення органів пенсійного фонду були обґрунтованими та відповідали нормам матеріального права; відмова в перерахунку пенсії без належного аналізу наданих документів і без наведення обґрунтованих підстав порушує ці вимоги.
Легітимні очікування особи, яка звертається до органу публічної влади, мають забезпечуватися через врахування попередньої практики такого органу та надання обґрунтованих пояснень у разі відступу від такої практики; особа має право розраховувати на те, що її справа буде розглянута справедливо та з урахуванням усталених підходів.
Натомість, апелянт не навів жодних норм матеріального права, які б були порушені судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення, в свою чергу відповідач без аналізу правових норм порушує право позивача на отримання пенсії за вислугу років, шляхом прийняття фактично повторного рішення про відмову в її призначенні.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права.
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх зокрема у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і за жодних умов не можуть бути скасовані а їх обмеження не допускаються, крім випадків передбачених Конституцією України.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав, тому, в даному випадку суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не перебирав на себе функції Пенсійного фонду, а визначив спосіб захисту порушеного права з посиланням на норми, які регулюють дані правовідносини та вказав на те, що такі дії відповідача призвели до повторного звернення до суду за захистом порушеного права.
Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем протиправно фактично вдруге відмовлено позивачу у призначенні пенсії без наявності на то правових підстав.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції про задоволення позову, тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 10 лютого 2025 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук