П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/32575/23
Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса;
Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:
05.06.2024 року;
Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І.
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - Крусяна А.В.
- Яковлєва О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
визнати протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яка полягає у не зарахуванні стажу роботи за періоди з 01.01.2004 року по 31.08.2004 року, з 06.01.2005 року по 28.02.2018 року, з 01.03.2018 року по 28.02.2022 року у подвійному розмірі, з урахуванням раніше сплачених сум, починаючи з 30.01.2016 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії, зарахувавши періоди роботи з 01.01.2004 року по 31.08.2004 року, з 06.01.2005 року по 28.02.2018 року, з 01.03.2018 року по 28.02.2022 року до стажу роботи у подвійному розмірі, з урахуванням раніше сплачених сум, починаючи з 30.01.2016 року.
В обґрунтування позову зазначено, що позивачка з січня 2016 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та одержує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В порушення вимог статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» УПФУ відмовляє позивачці у зарахуванні періодів робіт з 01.01.2004 року по 31.08.2004 року, з 06.01.2005 року по 28.02.2018 року, з 01.03.2018 року по 28.02.2022 року до стажу роботи у спеціалізованих закладах охорони здоров'я, лікувально-профілактичних закладах у подвійному розмірі.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні стажу роботи за періоди з 01.01.2004 року по 31.08.2004 року, з 06.01.2005 року по 28.02.2018 року, з 01.03.2018 року по 28.02.2022 року у подвійному розмірі, з урахуванням раніше сплачених сум, починаючи з 30.01.2016 року.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 зарахувавши періоди роботи з 01.01.2004 року по 31.08.2004 року, з 06.01.2005 року по 28.02.2018 року, з 01.03.2018 року по 28.02.2022 року у подвійному розмірі, з урахуванням раніше сплачених сум, починаючи з 30.01.2016 року.
Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1073,6 грн.
Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що роботи позивачки у періоди з 01.01.2004 року по 31.08.2004 року, з 06.01.2005 року по 28.02.2018 року, з 01.03.2018 року по 28.02.2022 року на посадах палатної медсестри палатного відділення анестезіології та інтенсивної терапії Комунального некомерційного підприємства «Тарутинська центральна районна лікарня» Тарутинської селищної ради Одеської області; палатної медсестри у Комунальній установі «Обласний протитуберкульозний диспансер №2», сестри медичної стаціонару палатного відділення №9 легеневого туберкульозу на хіміорезистентний туберкульоз (паліативне лікування), сестри медичної стаціонару палатного в легенево-хірургічному відділенні лікування туберкульозу, сестри медичної стаціонару в 4 туберкульозному відділенні у Комунальному некомерційному підприємстві «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради дають право на зарахування їй цього стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
При цьому, суд зауважив на тому, що положення статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинними, а норми статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» їх не зупиняють та скасовують.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції під час вирішення справи по суті помилково не враховано, що з позовом про здійснення перерахунку стажу робіт за період з 30.01.2016 позивачка звернулась лише в грудні 2023, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 122 КАС України. При цьому, отримання позивачкою листа УПФУ з відмовою у перерахунку стажу не змінює момент, з якого позивачка повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Також, апелянт зауважує на тому, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням законодавства, що регулює спірні правовідносини, та помилково не враховано, що з набранням чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону і до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Тому, оскільки Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено пільги у виді зарахування стажу в подвійному розмірі, положення статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суперечать вимогам цього Закону, апелянт наполягає на повній необґрунтованості адміністративного позову та відсутності підстав для його задоволення.
Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 у визначений апеляційним судом строк не надійшов.
Судом першої інстанції з'ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 з січня 2016 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та одержує пенсію за вислугу років, призначену на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У жовтні 2023 позивачка звернулась до УПФУ із заявою, в якій просила здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням у подвійному розмірі стажу роботи за періоди з січня 2004 року по лютий 2022 року на підставі статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Розглянувши заяву, УПФУ відмовило у задоволенні вказаних вимог, про що повідомило у листі від 31.10.2023 за №34836-32505/П-02/8-1500/23.
Так, УПФУ зазначило, що відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до страхового стажу в подвійному розмірі зарахований період робіт позивачки з 04.11.2001 по 31.12.2003. Натомість, з січня 2004, а саме з набранням чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж обчислюється згідно статті 24 цього Закону, а тому правові підстави для зарахування стажу у подвійному розмірі за цей період відсутні.
Не погоджуючись із висновками УПФУ, посилаючись на їх необґрунтованість та неправомірність, позивачка звернулась до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів на належне пенсійне забезпечення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 року №1058-ІV передбачено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Слід враховувати, що відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 05.11.1991 №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
У статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 05.11.1991 №1788-XII передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04.11.1993 №909 до закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, відносяться: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, санаторно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України №303 від 08.10.1997 проведено реорганізацію анестезіологічної служби у складі лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я. Замість відділень (груп) анестезіології реанімації та відділень реанімації і інтенсивної терапії були створені анестезіологічні відділення або відділення анестезіології, анестезіологічні відділення з ліжками (палатами) для інтенсивної терапії, анестезіологічні групи, відділення інтенсивної терапії, вузькоспеціалізовані відділення інтенсивної терапії.
Відповідно до Переліку протитуберкульозних закладів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України №514 від 16.07.2009 до таких закладів відносяться лікарні - протитуберкульозні диспансери, та структурні підрозділи лікарняних, амбулаторно-поліклінічних та санаторно-курортних лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я: туберкульозне (протитуберкульозне, фтизіатричне) відділення, туберкульозний (протитуберкульозний, фтизіатричний, у т.ч. дитячий) кабінет.
В контексті спірних правовідносин слід зауважити на тому, що згідно преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 року №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу) станом на час звернення позивачки за призначенням пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб'єктами під час виконання покладених на них функцій.
Виходячи з обставин справи, як і не оспорюється УПФУ, протягом спірного періоду позивачка працювала у анестезіологічних відділеннях, лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я.
Отже, за правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період таких робіт підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №689/872/17, від 20 квітня 2022 року у справі № 214/3705/17, від 27 квітня 2023 року №160/14078/22, у яких Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими зобов'язано відповідачів зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи позивачів у відповідних закладах охорони здоров'я після 01 січня 2004 року, тобто після дати набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стосовно доводів апелянта про порушення позивачкою строку звернення із цим адміністративним позовом, апеляційний суд враховує, що відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України.
Частинами 1, 2 вказаної статті КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналіз наведених норм показав, що звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів особа може реалізувати в межах терміну, визначеного адміністративним процесуальним законодавством або іншими законами.
Строк звернення до адміністративного суду вважається проміжком часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Обов'язок доведення обставин, з якими пов'язується поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась із адміністративним позовом.
У постанові від 31 березня 2021 року по справі № 240/12017/19 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду визначив, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
У спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 року по справі №510/1286/16-а).
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Також, Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав наголошено на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав звернула увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
З урахуванням наведеного, Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав зазначено, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
З урахуванням наведеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18) та дійшла наступного висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Апеляційний суд враховує, що вказані висновки Верховного Суду викладені з питання застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, а відтак відповідно до положень частини 5 статті 242 КАС України підлягають застосуванню у цій справі.
Так, спірні правовідносини виникли з приводу відмови УПФУ у проведенні позивачці перерахунку страхового стажу, починаючи з 2004 року.
Право на зарахування спірного страхового стажу у подвійному розмірі позивачка має на момент призначення пенсії з січня 2016 року.
Як свідчать обставини справи, відповідний розрахунок страхового стажу не був проведений Управлінням з моменту призначення позивачці пенсії на пільгових умовах.
Про відмову у зарахуванні спірного страхового стажу позивачка дізналась з листа УПФУ від 31.10.2023 №34836-32505/П-02/8-1500/23 за результатом розгляду її особистого звернення про перерахунок цього стажу.
Інших доказів, які б достеменно свідчили про більш ранню обізнаність позивачки стосовно порядку розрахунку її страхового стажу, у тому числі у виді направлення Управлінням відповідних листів чи повідомлень тощо, матеріали справи не містять.
Таким чином, доводи апелянта про не дотримання позивачкою строків звернення із позовом та необхідність застосування до позову наслідків порушення процесуального строку є необґрунтованими.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін.
Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий-суддя: О.В. Єщенко
Судді: А.В. Крусян
О.В. Яковлєв