30 січня 2025 року м. Дніпросправа № 404/7242/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області
на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19.11.2024 року (головуючий суддя Павелко І.Л.)
в адміністративній справі №404/7242/23 за позовом ОСОБА_1 до відповідачів Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Інспектора СРПП ВП №1(м.Долинська) Кропивницького РУП ГУ Управління національної поліції в Кіровоградській області Мирошніченко Іллі Ігоровича про скасування постанови, стягнення витрат,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Кіровського районного суду м. Кіровограда з позовом до відповідачів: Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (відповідач-1), Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (відповідач-2), Інспектора СРПП ВП №1(м.Долинська) Кропивницького РУП ГУ Управління національної поліції в Кіровоградській області Мирошніченко Іллі Ігоровича (відповідач-3), в якому просив (а.с. 2-5, 16-18):
- скасувати постанову серії ЕАТ № 7501779 від 11.08.2023 року.
Також просив стягнути судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вважає винесену постанову незаконною, пославшись на те, що він не порушував правила дорожнього руху, а тому підстав вимагати у нього чинний поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у інспектора не було, про що відповідач сам і заявив. Крім того, позивач надав копію чинного полісу(а.с.21 та зворотна сторона).
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19.11.2024 року позов задоволено.
Скасовано постанову серії ЕАТ № 7501779 від 11.08.2023 року, винесену інспектором СРПП ВП № 1(м.Долинська) Кропивницького РУП ГУ Управління національної поліції в Кіровоградській області Мирошніченко Іллею Ігоровичем про притягнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.126 КУпАП.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.126 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрито.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з ГУ Управління національної поліції в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з ГУ Управління національної поліції в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 2500грн. витрат на правничу допомогу.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що позивач на момент притягнення до адміністративної відповідальності мав чинний поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з терміном дії з 19.07.2023 по 18.07.2024 (включно). Отже, правові підстави для притягнення водія до адміністративної відповідальності за порушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП, відсутні.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 2500грн. на користь позивача.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині витрат на правничу допомогу, Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області (відповідач1) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні витрат.
Вказує, що ухвалена сума професійної правничої допомоги є не співмірною, щодо складності справи, оскільки не відповідає обсягу проведеної роботи, розгляд справи відбувався за правилами спрощеного провадження.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що інспектором СРПП ВП № 1 (м.Долинська) Кропивницького РУП ГУ Управління національної поліції в Кіровоградській області Мирошніченко І.І. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії № ЕАТ № 7501779 в якій зазначено, що 11.08.2023 року ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом NISSAN SUNNY, номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Нова, 90 м. Долинська, Кіровоградської області був зупинений згідно ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» та при перевірці документів встановлено, що водій керував транспортним засобом без чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги п. 2.1 «ґ» ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП /а.с.21/
На підставі зазначеного відповідачем притягнуто громадянина ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн.
Позивач вважає протиправною постанову серії № ЕАТ № 7501779.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, норми Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Предметом даного спору є правомірність/протиправність постанови серії ЕАТ №7501779 від 11.08.2023 року (яка скасована рішенням суду першої інстанції), водночас, апеляційна скарга відповідача стосується розміру витрат на правничу допомогу, які стягнуто судом першої інстанції на користь позивача в розмірі 2500грн.
Отже предметом апеляційного дослідження є рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 2500грн.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат враховується:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В силу ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, і складність справи, і витрачений час на надання правничої допомоги і ціна позову та ін. мають значення для суду для визначення розміру витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги.
На підтвердження розміру витрат матеріали справи містять:
-Договір між позивачем та адвокатом Чуприною С.П. про надання правничої правової допомоги від 14.08.2023 року;
-акт здачі-приймання виконаних робіт від 21.08.2023 року;
-квитанція за № 21/08/2023 про сплату 2500грн.(а.с. 92-95).
Визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів апеляційної вважає, що розмір 2500 грн. є значно перевищеним та не є співмірним складності справи та витраченого часу на надання правничої допомоги.
Так, перевіривши відповідні документи щодо витрат на правничу допомогу та проаналізувавши зміст і обсяг наведених послуг, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що такі послуги як оформлення позовної заяви та копій документів для подальшого пред'явлення засобами поштового зв'язку до суду не є правничою допомогою та не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги.
Такі послуги є складовими процесу підготовки позовної заяви, що свідчить про відсутність підстав для їх відокремлення від послуги складання позовної заяви, відповідно, здійснення вказаних видів роботи не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів апеляційної інстанції також бере до уваги, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Саме такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.
Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише ті витрати, які були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
У постанові Верховного Суду від 23.04.2019 по справі №826/9047/16 зазначено, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що співмірною сумою витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню на користь позивача є сума в розмірі 500 грн.
Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру витрат на правничу (правову) допомогу, а в іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 317, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області - задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19.11.2024 року - змінити в частині визначення розміру витрат на правничу (правову) допомогу.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ГУ Управління національної поліції в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 500 грн. витрат на правничу допомогу.
В іншій частині рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19.11.2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття 30.01.2025 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова