10 лютого 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5348/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 в пільговому обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, з 1982 року по 1998 рік згідно записів у трудовій книжці;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 14 листопада 2022 року, зарахувавши до стажу роботи період роботи з 1982 року по 1998 рік в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, на пільгових умовах.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач відмовив у проведенні перерахунку пенсії позивача за віком з урахуванням до страхового стажу в пільговому обчисленні періоду роботи в районах Крайньої Півночі з 1982 року по 1998 рік. Зокрема, позивач вважає безпідставними висновки пенсійного органу про те, що в матеріалах пенсійної справи відсутні дані про роботу позивача в районах Крайньої Півночі, оскільки такі відомості підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1 та архівними довідками. Також позивач посилався на необґрунтованість тверджень відповідача про припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, оскільки вважає, що хоча російська федерація і припинила участь в угоді, проте у спірні періоди роботи позивача в районах Крайньої Півночі вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. Відповідно, у зв'язку з чинністю такої Угоди у спірні періоди роботи позивача він не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Ухвалою суду від 22 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; вирішено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву; витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області копію пенсійної справи позивача.
У поданому до суду відзиві відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказав, що згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, письмового трудового договору або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими законодавством. Разом з цим пільги при обчисленні стажу за періоди роботи, відпрацьовані на Крайній Півночі, після 31 грудня 1990 року не поширюються. За результатами додаткової перевірки матеріалів електронної пенсійної справи ОСОБА_1 встановлено, що при первинному призначенні пенсії період роботи позивача в районах Крайньої Півночі з 26 вересня 1985 року по 26 вересня 1988 року, який підтверджується записами трудової книжки, не було зараховано до страхового стажу в пільговому обчисленні. Відповідно, пенсію обчислено з урахуванням страхового стажу 17 років 11 місяців 9 днів. Поряд з цим періоди роботи в районах Крайньої Півночі з 12 лютого 1985 року по 27 липня 1985 року, з 06 серпня 1985 року по 25 вересня 1985 року, з 26 вересня 1988 року по 01 листопада 1989 року та з 10 листопада 1989 року по 31 грудня 1991 року враховано в одинарному розмірі, оскільки в матеріалах пенсійної справи відсутні дані про укладення трудових договорів з організаціями, де працював позивач. Також відповідач вказав, що райони Крайньої Півночі є частиною території російської федерації, а тому періоди роботи на Крайній Півночі після 31 грудня 1991 року не враховано до стажу роботи позивача, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація, а згодом з 19 червня 2023 року Україна припинила участь в Угоді про гарантії право громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які працювали, зокрема, на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року. З урахуванням наведеного відповідач вважає, що він не вчиняв жодних протиправних дій по відношенню до позивача. Розрахунок стажу позивача проведено у відповідності до вимог чинного законодавства. Просив суд відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно з матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 14 квітня 2023 року призначено пенсію по інвалідності (друга група, загальне захворювання) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням страхового стажу 16 років 5 місяців 9 днів. (а.с. 51)
У вересні 2024 року Головним управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області проведено перерахунок пенсії позивача та визначено страховий стаж тривалістю 17 років 11 місяців 9 днів. (а.с. 52)
Дослідженням змісту трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 03 січня 1983 року судом встановлено:
- з 19 жовтня 1980 року по 24 жовтня 1982 року позивач перебував на військовій службі у Радянській армії;
- з 03 січня 1983 року по 01 лютого 1984 року - слюсар, а в подальшому виробник сітчастих плат на заводі «Вимірювач»;
- з 15 лютого 1984 року по 01 жовтня 1984 року - робота в колгоспі « 30-річчя перемоги» Кіцманського району Чернівецької області;
- з 12 лютого 1985 року по 27 липня 1985 року - слюсар-ремонтник 3 розряду у нафтовидобувному управлінні «Усинськнафта» (район Крайньої Півночі). Вказаний період роботи також підтверджується відомостями архівної довідки нафтової компанії «Лукойл» №03/535-р від 13 вересня 2012 року (а.с. 39);
- з 06 серпня 1985 року по 09 листопада 1989 року - робота у спеціалізованому управлінні технологічного транспорту нафтовидобувного управління «Комінафта» (перетворений в базу виробничого обслуговування на правах цеху нафтовидобувного управління «Усинськнафта») (район Крайньої Півночі). Вказаний період роботи також підтверджується відомостями архівної довідки нафтової компанії «Лукойл» №03/536-р від 13 вересня 2012 року (а.с. 37);
- з 10 листопада 1989 року по 26 березня 1992 року - робота у виробничому кооперативі «Новатор» нафтовидобувного управління «Усинськнафта» (район Крайньої Півночі);
- з 27 березня 1992 року по 13 вересня 1993 року - робота у нафтогазовидобувному управлінні «Усинськнафта» об'єднання «Комінафта» (район Крайньої Півночі). Вказаний період роботи також підтверджується відомостями архівної довідки нафтової компанії «Лукойл» №03/537-л від 13 вересня 2012 року;
- з 16 вересня 1993 року по 31 березня 1994 року - робота у фірмі «Сіменс» (район Крайньої Півночі). Вказаний період роботи також підтверджується архівною довідкою Муніципального архіву Адміністрації муніципального утворення міського округу «Усинськ» від 18 лютого 2012 року №244 (а.с. 40);
- з 01 квітня 1994 року по 18 жовтня 1995 року - слюсар 5 розряду на підприємстві «Елекон» (район Крайньої Півночі);
- з 19 жовтня 1995 року по 01 грудня 1998 року - робота нафтогазовидобувному управлінні «Возейнафта» (приєднане в подальшому до нафтогазовидобувного управління «Усинськтермнафта» відкритого акціонерного товариства «Комінафта») (район Крайньої Півночі).
Як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку стажу ОСОБА_1 , до страхового стажу позивача враховані такі періоди його роботи: з 19 жовтня 1980 року по 04 жовтня 1982 року, з 03 січня 1983 року по 01 квітня 1983 року, з 02 квітня 1983 року по 01 лютого 2084 року, з 12 лютого 1985 року по 27 липня 1985 року, з 06 серпня 1985 року по 21 січня 1988 року, з 22 січня 1988 року по 09 листопада 1989 року, з 10 листопада 1989 року по 26 березня 1992 року, з 27 березня 1992 року по 25 квітня 1992 року, з 26 квітня 1992 року по 13 вересня 1993 року, з 16 вересня 1993 року по 31 березня 1994 року, з 01 квітня 1994 року по 18 жовтня 1995 року, з 19 жовтня 1995 року по 16 листопада 1995 року, з 17 листопада 1995 року по 01 березня 1997 року, з 02 березня 1997 року по 01 червня 1998 року, з 02 червня 1998 року по 01 грудня 1998 року, з 22 січня 1999 року по 31 грудня 2003 року, з 16 лютого 2009 року по 01 липня 2009 року, з 04 жовтня 2010 року по 16 травня 2011 року, з 02 липня 2019 року по 07 жовтня 2019 року. При цьому всі вказані вище періоди роботи зараховані до страхового стажу позивача в одинарному обчисленні (кратність - 1). (а.с. 13)
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками, позивач подавав до відповідача звернення щодо врахування до страхового стажу в пільговому обчисленні періодів роботи в районах Крайньої Півночі у 1982-1998 роках.
Листом від 26 вересня 2024 року №4241-4037/П-17/8-2400/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомило позивача про те, що пільги при обчисленні стажу за періоди роботи, відпрацьовані на Крайній Півночі, після 31 грудня 1990 року не поширюються. За результатами додаткової перевірки матеріалів електронної пенсійної справи ОСОБА_1 встановлено, що при первинному призначенні пенсії період роботи в районах Крайньої Півночі з 26 вересня 1985 року по 26 вересня 1988 року не зараховано до страхового стажу в пільговому обчисленні. Відтак, період роботи в районах Крайньої Півночі з 26 вересня 1985 року по 26 вересня 1988 року зараховано до страхового стажу в пільговому обчисленні, а розрахунок пенсії позивача приведено у відповідність до норм чинного законодавства з дати призначення пенсії - з 14 квітня 2023 року. Відповідно, пенсію обчислено з урахуванням страхового стажу 17 років 11 місяців 9 днів. Разом з цим, періоди роботи в районах Крайньої Півночі з 12 лютого 1985 року по 27 липня 1985 року, з 06 серпня 1985 року по 25 вересня 1985 року, з 26 вересня 1988 року по 01 листопада 1989 року та з 10 листопада 1989 року по 31 грудня 1991 року враховано в одинарному розмірі, оскільки в матеріалах пенсійної справи відсутні дані про укладення трудових договорів з організаціями, де працював позивач. Також у листі вказано, що райони Крайньої Півночі є частиною території російської федерації, а тому періоди роботи на Крайній Півночі після 31 грудня 1991 року не враховано до стажу роботи позивача, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація, а згодом з 19 червня 2023 року Україна припинила участь в Угоді про гарантії право громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які працювали, зокрема, на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року. (а.с. 16-17)
За таких обставин позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пунктів 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлених обставин, позивач не погоджується з діями відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 1982 року по 1998 року в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, у пільговому обчисленні (із застосуванням пільгового коефіцієнта - один рік роботи в районі Крайньої Півночі за один рік і шість місяців).
Так, дослідивши записи трудової книжки позивача за період з 1982 року по 1998 рік, судом встановлено, що позивач працював у районах Крайньої Півночі у такі періоди: з 12 лютого 1985 року по 27 липня 1985 року; з 06 серпня 1985 року по 09 листопада 1989 року; з 10 листопада 1989 року по 26 березня 1992 року; з 27 березня 1992 року по 13 вересня 1993 року; з 16 вересня 1993 року по 31 березня 1994 року; з 01 квітня 1994 року по 18 жовтня 1995 року; з 19 жовтня 1995 року по 01 грудня 1998 року.
При цьому, як свідчить зміст заяв по суті справи та наявних матеріалів, відповідачем не заперечується сам стаж роботи позивача в районах Крайньої Півночі у вказані вище періоди.
Спору, що місцевості, де працював позивач у зазначені періоди, відносились до районів Крайньої Півночі, між сторонами не існує.
Водночас відповідач відмовляється обраховувати вказані періоди роботи позивача на пільгових умовах із застосуванням пільгового коефіцієнта - один рік роботи в районі Крайньої Півночі за один рік і шість місяців, посилаючись на відсутність інформації про укладення трудових договорів з організаціями, в яких позивач працював (періоди роботи до 31 грудня 1991 року), а також з тих підстав, що з 01 січня 2023 року російська федерація, а згодом з 19 червня 2023 року Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (періоди роботи позивача після 31 грудня 1991 року).
У зв'язку з цим суд зазначає таке.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Згідно з пунктом 5 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Підпунктом «д» пункту 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» регламентовано, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 29 вересня 1967 року скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених ст. 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, а саме: зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах строком на три роки.
Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» (далі - Постанова №148) передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу 1 Інструкції про порядок встановлення пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Президії Всесоюзної центральної ради професійних союзів (ВЦРПС) від 16 грудня 1967 року №530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 «Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» і від 26.09.1967 «Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що необхідною та достатньою правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях; 2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10.02.1960 та від 29.09.1967 та Постановою №148.
Водночас для обчислення пільгового стажу роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка, або письмовий трудовий договір, або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто, достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність. При цьому основним документом, який підтверджується стаж роботи особи, є саме трудова книжка.
Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі №173/637/17, від 03 липня 2018 року у справі №302/662/17-а, від 25 вересня 2018 року у справі №554/1723/17, від 18 грудня 2018 року у справі №263/13671/16-а, від 10 січня 2019 року у справі №352/1612/15а (2а/352/70/15), від 10 вересня 2019 року у справі №348/2208/16-а, від 21 серпня 2019 року у справі №750/1717/16-а, від 07 листопада 2019 року у справі №341/1327/17, яку суд враховує згідно з вимогами частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вирішуючи питання про наявність правових відстав для врахування у пільговому обчисленні до страхового стажу позивача періодів його роботи в районах Крайньої Півночі з 12 лютого 1985 року по 27 липня 1985 року, з 06 серпня 1985 року по 09 листопада 1989 року, з 10 листопада 1989 року по 31 грудня 1991 року, суд зауважує, що вказані періоди роботи підтверджуються записами трудової книжки позивача, а тому, враховуючи наведені вище висновки, суд вважає протиправними дії пенсійного органу щодо відмови у зарахуванні зазначених періодів роботи позивача до його страхового стажу у пільговому обчисленні.
При цьому суд також бере до уваги і те, що факт роботи позивача в районі Крайньої Півночі у періоди з 12 лютого 1985 року по 27 липня 1985 року та з 06 серпня 1985 року по 09 листопада 1989 року, крім записів трудової книжки, додатково підтверджується архівними довідками нафтової компанії «Лукойл» №03/535-р та №03/536-р від 13 вересня 2012 року, в яких зазначено не лише період роботи, а й про наявність підстав для зарахування трудового стажу на пільгових умовах.
Стосовно періоду роботи позивача з 06 серпня 1985 року по 09 листопада 1989 року у спеціалізованому управлінні технологічного транспорту нафтовидобувного управління «Комінафта» (перетворений в базу виробничого обслуговування на правах цеху нафтовидобувного управління «Усинськнафта») суд зазначає таке.
Як стверджується у листі від 26 вересня 2024 року №4241-4037/П-17/8-2400/24 та відзиві на позовну заяву, при первинному призначенні ОСОБА_1 пенсії період роботи в районах Крайньої Півночі з 26 вересня 1985 року по 26 вересня 1988 року не було зараховано до страхового стажу в пільговому обчисленні. Відтак, період роботи в районах Крайньої Півночі з 26 вересня 1985 року по 26 вересня 1988 року зараховано до страхового стажу в пільговому обчисленні, а розрахунок пенсії позивача приведено у відповідність до норм чинного законодавства з дати призначення пенсії - з 14 квітня 2023 року.
Однак на підтвердження того, що період роботи позивача в районах Крайньої Півночі з 26 вересня 1985 року по 26 вересня 1988 року дійсно був зарахований до страхового стажу позивача у пільговому обчисленні, відповідач не надав суду жодних належних доказів.
При цьому суд зауважує, що згідно з положеннями абзацу 1 частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Також відповідачем у ході судового розгляду справи не наведено жодних тверджень стосовно того, що доданий до позову розрахунок страхового стажу ОСОБА_1 , згідно з яким усі періоди його роботи зараховані в одинарному обчисленні, не відповідає дійсності. Жодних спростувань стосовно відомостей, викладених у вказаному розрахунку стажу, поданий до суду відзив не містить.
Стосовно доводів відповідача щодо відсутності інформації про укладення строкового трудового договору у періоди роботи позивача до 31 грудня 1991 року, то такі суд вважає безпідставними, оскільки надання письмового трудового договору (у тому числі й строкового) для підтвердження пільгового обчислення страхового стажу не є обов'язковою умовою для пільгового обчислення страхового стажу, а альтернативою у виборі між рядом документів, які підтверджують вказаний стаж.
Вказаної позиції також дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у справах №600/2132/22-а (постанова від 18 квітня 2023 року), №560/2481/24 (постанова від 10 грудня 2024 року).
Крім того, у п. 2 Розділу 1 Інструкції №530/П-28 чітко вказано, що пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
З огляду на викладене, суд зобов'язує Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити перерахунок пенсії позивача з урахуванням періодів роботи в районах Крайньої Півночі з 12 лютого 1985 року по 27 липня 1985 року, з 06 серпня 1985 року по 09 листопада 1989 року, з 10 листопада 1989 року по 31 грудня 1991 року на пільгових умовах із застосуванням пільгового коефіцієнта - один рік роботи в районі Крайньої Півночі за один рік і шість місяців.
Щодо не зарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області до страхового стажу у пільговому обчисленні періодів роботи позивача в районах Крайньої Півночі з 01 січня 1992 року по 26 березня 1992 року, з 27 березня 1992 року по 13 вересня 1993 року, з 16 вересня 1993 року по 31 березня 1994 року, з 01 квітня 1994 року по 18 жовтня 1995 року, з 19 жовтня 1995 року по 01 грудня 1998 року суд зазначає наступне.
При визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону №1058-IV вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація.
Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Статтею 7 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно приписів пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, зі змісту наведеного необхідно враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання, пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в рф. Тобто, існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Відтак, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.
Окрім того, аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328) передбачено вихід України з цієї Угоди, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України з 19.06.2023 року.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 Україна як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача у пільговому обчисленні періодів роботи після 01 січня 1992 року через те, що з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки під час роботи позивача в російській федерації (місцезнаходження районів Крайньої Півночі саме на території російської федерації учасниками справи не заперечується) вказана Угода була обов'язкова для України як держави-учасниці. Водночас вихід російської федерації з даної Угоди жодним чином не впливає на зобов'язання України як держави-учасниці даної Угоди дотримуватися норм цієї та угоди та зарахувати стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди до трудового стажу, який враховується при встановленні права на пенсію (її перерахунку).
Надана трудова книжка позивача із здійсненими записами про періоди роботи з 01 січня 1992 року по 26 березня 1992 року, з 27 березня 1992 року по 13 вересня 1993 року, з 16 вересня 1993 року по 31 березня 1994 року, з 01 квітня 1994 року по 18 жовтня 1995 року, з 19 жовтня 1995 року по 01 грудня 1998 року є достатньою підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу позивача у пільговому обчисленні.
При цьому доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача про його роботу у всі періоди, які є спірними у межах заявлених позовних вимог, відповідачем суду не надано.
Враховуючи викладене у своїй сукупності, суд приходить до висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не зарахування до страхового стажу позивача у пільговому обчисленні періодів роботи з 01 січня 1992 року по 26 березня 1992 року, з 27 березня 1992 року по 13 вересня 1993 року, з 16 вересня 1993 року по 31 березня 1994 року, з 01 квітня 1994 року по 18 жовтня 1995 року, з 19 жовтня 1995 року по 01 грудня 1998 року є безпідставними та не обґрунтованими.
З огляду на викладене та виходячи з повноважень, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки згідно з даними пенсійної справи пенсія позивачу призначена 14 квітня 2023 року (а не 14 листопада 2022 року, як зазначено позивачем у позові), суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірних відносинах буде зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача починаючи із 14 квітня 2023 року із зарахуванням до його страхового стажу періоди роботи в районах Крайньої Півночі з 12 лютого 1985 року по 27 липня 1985 року, з 06 серпня 1985 року по 09 листопада 1989 року, з 10 листопада 1989 року по 26 березня 1992 року, з 27 березня 1992 року по 13 вересня 1993 року, з 16 вересня 1993 року по 31 березня 1994 року, з 01 квітня 1994 року по 18 жовтня 1995 року, з 19 жовтня 1995 року по 01 грудня 1998 року у пільговому обчисленні, а саме: один рік роботи в районі Крайньої Півночі за один рік і шість місяців, та здійснити позивачу виплату пенсії з урахуванням раніше проведених виплат.
Стосовно періодів роботи позивача з 19 жовтня 1980 року по 24 жовтня 1982 року, з 03 січня 1983 року по 01 лютого 1984 року та з 15 лютого 1984 року по 01 жовтня 1984 року суд звертає увагу на те, що в записах трудової книжки ОСОБА_1 відсутні відомості про те, що робота у вказані періоди була пов'язані з перебуванням позивача у районах Крайньої Півночі.
Вказане свідчить про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивача із зарахуванням указаних вище періодів роботи до страхового стажу у пільговому обчисленні, а тому позов у цій частині є безпідставним і задоволенню не підлягає.
Згідно змісту частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.
Відповідно до частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За приписами частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в сумі 605,60 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи в районах Крайньої Півночі з 12 лютого 1985 року по 27 липня 1985 року, з 06 серпня 1985 року по 09 листопада 1989 року, з 10 листопада 1989 року по 26 березня 1992 року, з 27 березня 1992 року по 13 вересня 1993 року, з 16 вересня 1993 року по 31 березня 1994 року, з 01 квітня 1994 року по 18 жовтня 1995 року, з 19 жовтня 1995 року по 01 грудня 1998 року у пільговому обчисленні.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 починаючи з 14 квітня 2023 року із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи в районах Крайньої Півночі з 12 лютого 1985 року по 27 липня 1985 року, з 06 серпня 1985 року по 09 листопада 1989 року, з 10 листопада 1989 року по 26 березня 1992 року, з 27 березня 1992 року по 13 вересня 1993 року, з 16 вересня 1993 року по 31 березня 1994 року, з 01 квітня 1994 року по 18 жовтня 1995 року, з 19 жовтня 1995 року по 01 грудня 1998 року у пільговому обчисленні, а саме: один рік роботи в районі Крайньої Півночі за один рік і шість місяців, та здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії з урахуванням раніше проведених виплат.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10 лютого 2025 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ); відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Площа Центральна, будинок 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).
Суддя О.П. Лелюк