10 лютого 2025 року справа №320/4857/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Києві, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Києві (далі - відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Києві щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 24 січня 2022 року по 23 січня 2023 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації У країни у м. Києві нарахувати ОСОБА_1 суддівську винагороду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за період з 24 січня по 31 грудня 2022 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2022 року у розмірі 2481 грн. 00 коп.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Києві нарахувати ОСОБА_1 суддівську винагороду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за період з 01 січня по 23 січня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2023 року у розмірі 2684 грн. 00 коп.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрацій України у м. Києві виплатити ОСОБА_1 різницю між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за період із 24 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період, з утриманням з виплачених сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Києві виплатити ОСОБА_1 різницю між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за період із з 01 січня по 23 січня 2023 року та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період, з утриманням з виплачених сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Києві бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків для виплати судді Борзнянського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 (на час відрядження: судді Солом?янського районного суду м. Києва) різниці між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за періоди із періоди з 24 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 01 січня по 23 січня 2023 року, та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня кожного календарного року;
- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві та Державну судову адміністрацію України, як суб'єктів владних повноважень, не на користь яких ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
Позов мотивовано тим, що всупереч вимог чинного законодавства України відповідач 1 протягом спірного періоду здійснював нарахування та виплату йому суддівської винагороди, застосовуючи як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн. У зв'язку з наведеним, розмір його суддівської винагороди у спірний період не відповідав розміру, встановленому спеціальним законодавством України, що призвело до порушення права позивача на належне матеріальне забезпечення.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського окружного адміністративного суду позовну заяву передано на розгляд судді Балаклицькому А.І.
Ухвалою суду (суддя Балаклицький А.І.) від 13.02.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
У зв'язку зі звільненням судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицького А.І. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/4857/24 передано 28.10.2024 на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Частиною 14 ст. 31 КАС України визначено, що у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 2 ст. 35 КАС України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 адміністративну справу №320/4857/24 було прийнято до провадження суддею Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розгляд справи буде проводитись за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 27.11.2024 року о 10 год. 45 хв. в приміщенні Київського окружного адміністративного суду (адреса: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, 1-й під'їзд, 4-й поверх).
У судове засідання призначене на 27.11.2024 о 10:45 год. сторони не з'явились згідно довідки наявної в матеріалах справи.
Черговий розгляд справи призначено на 15.01.2024 о 10:45 год.
Згідно довідки від 15.01.2025 у зв'язку з перебуванням судді Парненко В.С. на лікарняному, судове засідання призначене на 15.01.2025 о 10:45 год. не проводилось, розгляд справи відкладено.
Черговий розгляд справи призначено на 29.01.2024 о 10:45 год.
27.01.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява, в якій просить розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Від представника відповідача 28.01.2025 надійшла заява, в якій просить розгляд справи здійснювати без участі представника відповідача, позицію, заявлену у відзиві, підтримує в повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 закрито підготовче провадження в адміністративній справі №320/4857/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у м.Києві, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії. Ухвалено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач 1 не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Також 27.11.2024 до суду надійшла відповідь на відзив відповідача 1, згідно якої позивач підтримує свою правову позицію, викладену у позові.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач є суддею Борзнянського районного суду Чернігівської області з 15 липня 2020 року по теперішній час, призначений Указом Президента України від 15.07.2020 року № 276/2020.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 11.01.2022 року № 4/0/15-22 його було відряджено до Солом'янського районного суду м. Києва.
З 24 січня 2023 року він продовжує здійснювати правосуддя у Борзнянському районному суді Чернігівської області.
За період з 24 січня по 31 грудня 2022 року позивачу повинна була нараховуватись суддівська винагорода, для визначення розміру якої необхідно використовувати посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2022 року, а також доплати за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу та 15% за науковий ступінь.
Крім того, за період з 1 січня по 23 січня 2023 року позивачу повинна була нараховуватись суддівська винагорода, для визначення розміру якої необхідно використовувати посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2023 року, а також доплати за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу та за науковий ступінь у розмірі 15% від посадового окладу.
Проте, за період з 24 січня 2022 року по 23 січня 2023 року відповідач 1 - Територіальне управління Державної судової адміністрації у м. Києві нарахував позивачу суддівську винагороду та виплатив допомогу на оздоровлення, для визначення суми яких використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», у розмірі 2102 грн.
Позивач вважає, що відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач 1 повинен був нараховувати суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме:
за 2022 рік - встановленого на 1 січня 2022 року в розмірі 2481 грн;
за 2023 рік - встановленого на 1 січня 2023 року в розмірі 2684 грн.
Внаслідок цього розмір суддівської винагороди позивача не відповідає визначеному спеціальним законодавством, що є підставою для його незгоди із сумою виплаченої суддівської винагороди. Позивач вважає, що відповідачами порушено його право на належне матеріальне забезпечення та право на володіння майном у розумінні ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.
Згідно зі статтею 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
Згідно з статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною першою статті 4 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону №1402-VIII).
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. (частина п'ята статті 135 Закону №1402-VIII).
Відповідно до частини дев'ятої статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Відповідач вважає, що суддівську винагороду обчислено, виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Законів України про Державний бюджет України на 2021-2023 роки, з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 №11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII.
При цьому, норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII).
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Разом із цим, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон №966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Водночас, Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
При цьому, Законами України про Державний бюджет України на 2021-2023 роки, разом із встановленням на 01 січня календарного року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Разом з тим, зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди протягом спірного періоду, а також у Законі №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Законів України про Державний бюджет України на 2021-2023 роки.
Водночас Закони України про Державний бюджет України на 2021-2023 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.
У постанові від 10.11.2021 у справі №400/2031/21 Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
З огляду на викладене у сукупності, суд вважає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), протягом спірного періоду на підставі Законів України про Державний бюджет України на 2022-2023 роки була неправомірною.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Києві бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків для виплати судді Борзнянського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 (на час відрядження: судді Солом?янського районного суду м. Києва) різниці між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за періоди із періоди з 24 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 01 січня по 23 січня 2023 року, та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня кожного календарного року, слід заначити наступне.
Згідно частин 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
На виконання ст. 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Частини 1, 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) встановлюють, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
На виконання пунктів 2 та 4 ч. 5 ст. 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно ч. 1 ст. 23 БК України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пунктів 1-3 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.
Отже, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Також, за правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постановах від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а та від 20.11.2023 у справі № 120/709/22-а, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII системному взаємозв'язку з положеннями частин 1, 2, 5 ст. 22, ч. 1 ст. 23 Бюджетного Кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Також, Верховний Суд зазначив, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Тут треба зауважити, що, ураховуючи приписи частини 1 статті 2, частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів
Як встановлено вище, відповідач 2 при затвердженні бюджетного кошторису на виплату суддівської винагороди, застосовав розрахункову величину 2 102 грн. Тобто, ДСА України не забезпечено ТУ ДСА бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу у розмірі, встановленому законодавством, а тому відповідні позовні вимоги до відповідача 2, на думку суду підлягають задоволенню.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа № 280/788/19) та у постанові від 20.11.2023 у справі № 120/709/22-а, зокрема, про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди" яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Осовська та інші проти України» від 28.06.2018 зазначив, що юридична визначеність передбачає дотримання принципу остаточності судових рішень (§ 26).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), п. 40, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), п. 67, також рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), п.71).
Відтак, у спірному випадку, суд виходить із принципу ефективного захисту порушеного права позивача.
Отже позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб зобов'язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА бюджетними асигнуваннями необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за спірний період, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня відповідного року прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Щодо вимог позивача зобов'язати відповідачів подати у встановлений судом строк звіти про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття судового рішення у справі. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 31.07.2018 у справі №235/7638/16-а.
Разом з тим, стаття 382 КАС України визначає, що прийняття судом ухвали про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, яке пов'язано з наявністю певних передумов, які можуть свідчити про ухилення відповідача від обов'язку виконати судове рішення.
З матеріалів справи судом не встановлено, а позивачем не доведено, що відповідачі ухилятимуться від обов'язку виконати судове рішення, яке, в силу статті 129-1 Конституції України є обов'язковим до виконання.
Відтак, суд вважає, що підстави для зобов'язання відповідачів подати звіт про виконання постанови суду відсутні.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Таким чином суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Києві, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково;
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Києві щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 24 січня 2022 року по 23 січня 2023 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації У країни у м. Києві нарахувати ОСОБА_1 суддівську винагороду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за період з 24 січня по 31 грудня 2022 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2022 року у розмірі 2481 грн. 00 коп.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Києві нарахувати ОСОБА_1 суддівську винагороду на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за період з 01 січня по 23 січня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2023 року у розмірі 2684 грн. 00 коп.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрацій України у м. Києві виплатити ОСОБА_1 різницю між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за період із 24 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період, з утриманням з виплачених сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Києві виплатити ОСОБА_1 різницю між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за період із з 01 січня по 23 січня 2023 року та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період, з утриманням з виплачених сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Києві бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків для виплати судді Борзнянського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 (на час відрядження: судді Солом?янського районного суду м. Києва) різниці між фактично нарахованим і виплаченим розміром суддівської винагороди за періоди із періоди з 24 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 01 січня по 23 січня 2023 року, та перерахованим розміром суддівської винагороди за цей період виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня кожного календарного року.
В іншій частині вимог позову - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.