06 лютого 2025 року Київ справа №320/42165/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження з 01.10.2022 максимального розміру пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, та невиплати йому пенсії у повному розмірі;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.10.2022 перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії без обмежень десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням проведених раніше виплат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач при перерахунку пенсії позивача протиправно обмежив розмір пенсії позивача її максимальним розміром, чим порушив його право на отримання пенсії в належному розмірі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, де позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити. Та серед іншого, зазначив, що в діях органу пенсійного фонду не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача, Головним управлінням проведено перерахунок та виплату пенсії позивачу згідно вимог законодавства, що діяли на час вчинення відповідних дій. Розмір пенсії, який отримує позивач станом на час розгляду даної судової справи, не дає підстав для його перерахунку та виплати згідно позовних вимог.
Розглянувши позовну заяву, відзив відповідача на позовну заяву, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача із врахуванням нарахованої індексації, при цьому основний розмір пенсії обмежено її максимальним розміром з 01.10.2022.
Вважаючи дії відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року (далі Закон №2262-ХІІ), відповідно до якого держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з положеннями статті 43 Закону №2262-XII (в редакції Закону України від 08 липня 2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до частини другої Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08 липня 2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Пунктом 2 резолютивної частини цього рішення №7-рп/2016 визначено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, частина сьома статті 43 Закону №2262-ХІІ втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №7-рп/2016 20 грудня 2016 року.
Буквальне розуміння змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Наведене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 16 жовтня 2018 року (справа №522/16882/17).
Отже, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) до частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 03 серпня 2018 (справа №127/4267/17), від 06 листопада 2018 року (справа №522/3093/17), від 31 січня 2019 року (справа №638/6363/17), від 12 березня 2019 року (справа №522/3049/17), які підлягають врахуванню судом у відповідності до вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
До того ж, згідно рішення Другого сенату Конституційного суду України від 12.10.2022 року №7-р(II)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Тобто, аналіз наведеного дає підстави для висновку про те, що приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII також втратили чинність у зв'язку з прийняттям рішення Другим сенатом Конституційного суду України від 12.10.2022 року №7-р(II)/2022.
Отже, обмеження максимального розміру пенсії визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Поряд з цим, варто зазначити що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У названих рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян які під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення №5-рп/2002).
Таким чином, у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України зазначених вище рішень обмеження розміру пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, є протиправним.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідач, обмеживши розмір пенсії позивача максимальним розміром десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, діяв не на підставі Конституції та Законів України.
Тому, з метою ефективного захисту порушених прав, суд зобов'язує Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження її максимального розміру та здійснити виплату пенсії із врахуванням виплачених сум.
Решта доводів учасників справи, в тому числі, викладених у відзиві, не спростовують висновків суду стосовно протиправного обмеження пенсії позивача її максимальним розміром.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений ст. 3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, відповідно до рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року.
Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відповідача не свідчать про законність вчинених ним дій.
З огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 1073,60 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1073,60 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження з 01.10.2022 максимального розміру пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, та невиплати йому пенсії у повному розмірі.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) здійснити перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) пенсії без обмежень десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.10.2022, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: вул. Бульварно - Кудрявська, 16, м. Київ, 04053) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ), сплачений ним судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.