ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"10" лютого 2025 р. справа № 300/6247/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання відмови протиправною та зобов'язати вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє Захаріїв Богдан Дмитрович (надалі, також - представник позивача), звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (надалі, також - відповідач. ГУ ПФУ в Чернігівській області), в якому просить:
- визнати протиправним відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у зарахуванні ОСОБА_1 : до страхового стажу, що дає право на призначення позивачу пенсії по інвалідності: періоду отримання допомоги по безробіттю з 12.10.1992 по 12.04.1993; періоду роботи з 05.05.1993 по 10.11.1994, з 11.05.1998 по 28.11.1998, з 15.05.2000 по 21.11.2000, з 01.06.2001 по 26.11.2001, з 15.05.2002 по 22.10.2002 та з 24.05.2003 по 20.11.2003;
- зобов'язати Пенсійний фонд України в Чернігівській області зарахувати позивачу до страхового стажу, що дає право на призначення позивачу пенсії по інвалідності: періоду отримання допомоги по безробіттю з 12.10.1992 по 12.04.1993; періоду роботи з 05.05.1993 по 10.11.1994, з 11.05.1998 по 28.11.1998, з 15.05.2000 по 21.11.2000, з 01.06.2001 по 26.11.2001, з 15.05.2002 по 22.10.2002, з 24.05.2003 по 20.11.2003 та призначити і виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з дня встановлення інвалідності 13.12.2023.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 19.02.2024 подала заяву про призначення пенсії по інвалідності. Однак, рішенням пенсійного органу від 26.02.2024 №092750010112 відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності, в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 12 років. При цьому, пенсійним органом не зараховано до страхового стажу періоди згідно з трудовою книжкою: період отримання допомоги по безробіттю з 12.10.1992 по 12.04.1993, оскільки відсутні номери та дати наказів на початок та про припинення отримання допомоги; період роботи з 05.05.1993 по 10.11.1994, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою та виправлено дату наказу про прийняття; період роботи з 11.05.1998 по 28.11.1998, оскільки виправлено дату звільнення, на записі про звільнення не читається печатка; період роботи з 15.05.2000 по 21.11.2000, з 01.06.2001 по 26.11.2001, з 15.05.2002 по 22.10.2002 та з 24.05.2003 по 20.11.2003, оскільки на записах про звільнення не читаються печатки та в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату внесків; період роботи згідно з довідкою від 17.09.2014 №367, оскільки відсутні відомості про реорганізацію господарства. Згідно з ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Представник позивача зазначив, що трудова книжка позивача містить всі необхідні дані, які підтверджують факт роботи у спірному періоді. Вказав, що працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки. Тому, спірне рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії, підлягає до скасуванню.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області в якості другого відповідача у даній справі.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що позивачу не зараховано до її страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 12.10.1992 по 12.04.1993, оскільки відсутні номери та дати наказів на початок та про припинення отримання допомоги; період роботи з 05.05.1993 по 10.11.1994, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою та виправлено дату наказу про прийняття; період роботи з 11.05.1998 по 28.11.1998, оскільки виправлено дату звільнення, на записі про звільнення не читається печатка; період роботи з 15.05.2000 по 21.11.2000, з 01.06.2001 по 26.11.2001, з 15.05.2002 по 22.10.2002 та з 24.05.2003 по 20.11.2003, оскільки на записах про звільнення не читаються печатки та в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату внесків; період роботи згідно з довідкою від 17.09.2014 №367, оскільки відсутні відомості про реорганізацію господарства. Звернув увагу, що загальний стаж роботи позивача складає 09 років 02 місяці 09 днів, якого недостатньо для призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст.ст.30,32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Просив суд в задоволенні позову відмовити.
26.11.2024 представником позивача через підсистему "Електронний суд" скеровано заяву, згідно якої останній з огляду на викладені висновки Верховного Суду просить позовні вимоги задоволити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України, дослідивши наявні в матеріалах адміністративної справи письмові докази та заперечення проти них, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, судом установлено наступне.
Судом встановлено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено ІІІ групу інвалідності з 13.12.2023, загальне захворювання, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №482751 (а.с.15).
ОСОБА_1 19.02.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (Тисменицьке об'єднане управління ПФУ) із заявою про призначення пенсії по інвалідності згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с.13,14).
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області рішенням від 26.02.2024 №092750010112 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
У даному рішенні зазначено про незарахування до страхового стажу періоди згідно з трудовою книжкою:
період отримання допомоги по безробіттю з 12.10.1992 по 12.04.1993, оскільки відсутні номери та дати наказів на початок та про припинення отримання допомоги;
період роботи з 05.05.1993 по 10.11.1994, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою та виправлено дату наказу про прийняття;
період роботи з 11.05.1998 по 28.11.1998, оскільки виправлено дату звільнення, на записі про звільнення не читається печатка; період роботи з 15.05.2000 по 21.11.2000, з 01.06.2001 по 26.11.2001, з 15.05.2002 по 22.10.2002 та з 24.05.2003 по 20.11.2003, оскільки на записах про звільнення не читаються печатки та в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату внесків;
період роботи згідно з довідкою від 17.09.2014 №367, оскільки відсутні відомості про реорганізацію господарства.
В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 9 років 2 місяці 9 днів.
Для зарахування до страхового стажу:
- періоду отримання допомоги по безробіттю необхідно надати уточнюючу довідку з посилання з посилання на первинні документи та довідку про реорганізацію;
- періодів роботи в 1993-1994, 1998, 2000-2003 роках необхідно надати уточнюючу довідку з відомостями про кількість вироблених вихододнів помісячно, довідку про заробітну плату по місячно та довідку про реорганізацію (а.с.8).
Позивач, вважаючи протиправним вищевказане рішення органу пенсійного фонду, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи (ч.1, 2 ст.30 Закону №1058-ІV).
Відповідно до статті 33 Закону №1058-ІV пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в розмірах, зокрема: особам з інвалідністю II групи - 90 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.
Особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ груп: від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років (частиною 1 статті 32 Закону №1058-ІV).
Згідно з ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній (надалі Порядок №637).
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).
Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 13.07.1992, копія якої містяться в матеріалах справи, підтверджується, що ОСОБА_1 :
з 12 жовтня 1992 р. по 12 квітня 1993 р. отримувала допомогу по безробіттю (запис №5);
з 05.05.1993 по 10.11.1994, з 11.05.1998 по 28.11.1998, з 15.05.2000 по 21.11.2000, з 01.06.2001 по 26.11.2001, з 15.05.2002 по 22.10.2002, з 24.05.2003 по 20.11.2003 - працювала на роботі у (місцеве господарство) ТОВ "Колос" (записи за №№6-7,8-9,10-11,12-13,14-15,16-17).
Крім того, спірні періоди роботи позивача додатково підтверджуються довідкою архівного відділу Тернопільської РДА від 17.09.2014 №367, однак така довідка пенсійним органом не взята до уваги, позаяк відсутні відомості про реорганізацію господарства.
Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу за спірний період.
Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (надалі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110, встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 1.1, 2.2, 2.4 Інструкції №58 передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Одночасно, пунктами 2.6, 2.8-2.10 Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів. У розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)" і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу.
Відповідно до п.2.27 Інструкції №58 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Днем звільнення вважається останній день роботи.
Як встановлено судом, в оскарженому рішенні Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області не зараховано до страхового стажу позивача період отримання допомоги по безробіттю з 12.10.1992 по 12.04.1993, оскільки відсутні номери та дати наказів на початок та про припинення отримання допомоги; період роботи з 05.05.1993 по 10.11.1994, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою та виправлено дату наказу про прийняття; період роботи з 11.05.1998 по 28.11.1998, оскільки виправлено дату звільнення, на записі про звільнення не читається печатка; період роботи з 15.05.2000 по 21.11.2000, з 01.06.2001 по 26.11.2001, з 15.05.2002 по 22.10.2002 та з 24.05.2003 по 20.11.2003, оскільки на записах про звільнення не читаються печатки та в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату внесків. Тобто, фактично, вказані періоди роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до стажу його роботи, який зараховується для призначення пенсії за віком, у зв'язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальними працівниками підприємства, на яких позивач працювала.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17, у якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, згідно з пунктом 1.5 Інструкції №58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, відповідач не позбавлений права, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
Суд приймає до уваги те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів трудової книжки ОСОБА_1 , натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірних періоду отримання допомоги по безробіттю та періодів роботи.
На переконання суду, навіть за умови наявності помилки при внесенні записів до трудової книжки, обов'язок щодо ведення якої покладено на роботодавця, така помилка не може мати наслідком позбавлення особи права зарахування певних періодів до страхового стажу.
Стосовно відсутності відомостей про сплату внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд виходить зі сталої сформованої позиції.
Згідно із статтею 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Фактично, внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі №199/1852/15-а та від 17 липня 2019 року у справі №144/669/17.
При цьому, Верховний Суд застосовуючи вказані норми Закону, не розділяє право особи на призначення пенсії із зарахуванням чи незарахуванням певного періоду трудової діяльності до страхового стажу, що дає право на пенсію за віком, після запровадження персоніфікованого обліку залежно від того, яку посаду на підприємстві-страхувальнику займала така застрахована особа, оскільки пенсійний орган мав своєчасно здійснювати контроль за сплатою страхувальником страхових внесків з заробітної плати працівників та притягувати чи ініціювати питання притягнення до відповідальності такого страхувальника та його посадових осіб, відповідальних за несвоєчасну сплату чи несплату таких внесків, а не фактично компенсувати свою бездіяльність на стадії призначення пенсії конкретній особі.
Наявні в матеріалах справи докази не підтверджують, а тому не дають можливості встановити, факт сплати страхових внесків, водночас відповідачем не надано суду належних та достатніх доказів для встановлення чи спростування доводів позивача, хоча до 31.12.2010 адміністрування та облік страхових внесків було покладено саме на Головні управління Пенсійних фондів України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З урахуванням наведеного, а також відсутності доказів, які б свідчили про недостовірність записів трудової книжки ОСОБА_1 щодо спірних періодів, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період отримання допомоги по безробіттю з 12.10.1992 по 12.04.1993, оскільки відсутні номери та дати наказів на початок та про припинення отримання допомоги; період роботи з 05.05.1993 по 10.11.1994, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою та виправлено дату наказу про прийняття; період роботи з 11.05.1998 по 28.11.1998, оскільки виправлено дату звільнення, на записі про звільнення не читається печатка; період роботи з 15.05.2000 по 21.11.2000, з 01.06.2001 по 26.11.2001, з 15.05.2002 по 22.10.2002 та з 24.05.2003.
Інших підстав для незарахування вищевказаних періодів роботи та періоду отримання допомоги по безробіттю позивача до страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Відповідачем обчислено страховий стаж позивача, який становить 9 років 2 місяці 9 днів, а врахувавши висновок суду про необхідність зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи та періоду отримання допомоги по безробіттю, у позивача наявний страховий стаж для призначення пенсії за приписами ст.ст.30-32 Закону №1058-IV.
Як наслідок, рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності від 26.02.2024 №092750010112, яке прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, підлягає до скасування.
Щодо вимоги зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 13.12.2023 (з дати встановлення інвалідності), суд зазначає, що, обираючи спосіб захисту порушеного права, необхідно зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що, зобов'язавши пенсійний орган врахувати до стажу роботи спірні періоди роботи позивача, суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії.
На підставі викладеного вище, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Частиною 2 статті 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію по інвалідності вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву позивача від 19.02.2024 про призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням висновків суду.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання відмови протиправною та зобов'язати вчинити певні дії, підлягає до часткового задоволення.
Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 968,96 грн згідно платіжної інструкції № 0.0.3858581641.1 від 02.09.2024 (а.с.33).
Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області підлягає стягненню частина сплаченого судового збору в розмірі 775,17 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 26.02.2024 №092750010112 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 12.10.1992 по 12.04.1993; період роботи з 05.05.1993 по 10.11.1994, з 11.05.1998 по 28.11.1998, з 15.05.2000 по 21.11.2000, з 01.06.2001 по 26.11.2001, з 15.05.2002 по 22.10.2002, з 24.05.2003 по 20.11.2003 та повторно розглянути заяву 19.02.2024 від 12.01.2024 про призначення пенсії по інвалідності та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П'ятницька, 83-а, м. Чернігів, 14005) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , с. Маркова, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 77770) сплачений судовий збір в розмірі 775 (сімсот сімдесят п'ять) гривень 17 (сімнадцять) копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Представнику позивача та відповідачу рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , с. Маркова, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 77770);
відповідач - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П'ятницька, 83-а, м. Чернігів, 14005).
Суддя Главач І.А.