Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 лютого 2025 року Справа№200/8631/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
До Донецького окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щомісячних страхових виплат з 01.08.2022 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області поновити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , нарахування та виплату щомісячних страхових виплат та виплатити заборгованість з моменту її виникнення, а саме: з 01.08.2022 року.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як одержувач щомісячних страхових виплат по втраті годувальника відповідно до Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХІV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №1105).Також позивач є внутрішньо переміщеною особою. З 01.08.2022 року позивач не отримує щомісячні страхові виплати по втраті годувальника.
На адвокатський запит б/н від 31.10.2024 року відповідач листом від 06.11.2024 року повідомив, що щомісячна страхова виплата (регрес) позивачу у серпні-вересні 2022 року не нараховувалась та не виплачувалась, а з 01.08.2022 року - була затримана на підставі п.6 ч.1 ст.46, ч.2 ст.16 Закону №1105 (в редакції, що діяла на час припинення виплат). Надав копію постанови про затримання щомісячної страхової виплати від 10.10.2022 року, в якій зазначено як підставу припинення нарахування виплати п.6 ч.1 ст.46, ч.2 ст.16 Закону №1105, а саме: з причини невідомого місця мешкання.
Позивач звернулась до відповідача із заявою від 28.11.2024 року про поновлення страхових виплат позивачу з дати їх припинення, проте відповідач листом від 04.12.2024 року №33015-31253/К-02/8-0500/24 фактично відмовив у розгляді вказаної заяви.
Таким чином, позивач безпідставно позбавлена права на отримання щомісячних страхових виплати з 01.08.2022 року, які їй не нараховується та, відповідно, не виплачується відповідачем.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, зазначив, що позивач перебувала на постійному обліку в Горлівському міському відділенні у Микитівському районі УВД ФССУ в Донецькій області. З червня 2014 року м. Горлівка знаходиться на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, згідно розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» від 07.11.2014 №1085-р (із змінами).
За даними Єдиної інформаційно-аналітичної системи Фонду соціального страхування України позивач отримувала щомісячні страхові виплати як внутрішньо переміщена особа в Маріупольському міському відділення УВД ФССУ в Донецькій області.
Постановою Маріупольського відділення Фонду від 10.10.2022 №14029/287224/31420158.1/10 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати особі, яка має на неї право у разі смерті потерпілого» виплати були припинені з 01.10.2022, підстава затримання п.6 ч. 1 ст. 46, ч. 2 ст. 16 Закону №1105-ХІV «невідоме місце мешкання».
Також за даними АС «Реєстр потерпілих» щомісячна страхова виплата за серпень та жовтень 2022 року ОСОБА_1 не виплачувалась.
За період з 01.10.2022 по теперішній час щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 не нараховувалися. Станом на 01.12.2024 заборгованість перед потерпілим відсутня.
Ухвалою суду від 12 грудня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, залишено без руху та надано позивачу строк в 10 (десять) днів з дня вручення їй копії цієї ухвали для надання суду заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску.
Ухвалою суду від 16 грудня 2024 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено позивачу строк звернення до суду із позовною заявою, позовну заяву прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який було неодноразово продовжено та який триває станом на дату розгляду даної справи.
02 березня 2022 року опублікованими Радою суддів України 02.03.2022 року Рекомендаціями щодо роботи судів в умовах воєнного стану року, судам України рекомендовано за можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через залучення до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя.
Донецький окружний адміністративний суд продовжує свою роботу у дистанційному режимі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:13486010, місцезнаходження: м.Слов'янськ, пл. Соборна, 3) є суб'єктом владних повноважень основним завданням якого є реалізація, у тому числі, норм законодавства щодо страхових виплат.
Суд зазначає, що з 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 21 вересня 2022 року № 2620-IX, ч. 2 розд. VII Прикінцеві та перехідні положення якого припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
Частинами 3 - 8 розд. VII Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону (Закону України від 21 вересня 2022 року № 2620-IX) також визначено, що до завершення заходів, пов'язаних з приєднанням до Пенсійного фонду України Фонду соціального страхування України та його робочих органів, виконання функцій та завдань, передбачених цим Законом, забезпечують у межах компетенції виконавча дирекція та робочі органи Фонду соціального страхування України. Установлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України. Фонду соціального страхування України забезпечити передачу Пенсійному фонду України особових справ потерпілих (членів їхніх сімей), баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення щодо ведення обліку та здійснення страхових виплат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, платники єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та отримувачі виплат (матеріального забезпечення) є такими, що зареєстровані (взяті на облік) Пенсійним фондом України. Їх перереєстрація не здійснюється. Стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до дня набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду України.
Отже, з 01 січня 2023 року (у зв'язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.
Суд зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, будучи територіальним органом Пенсійного фонду України, є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, отже, є належним відповідачем у даній справі.
Позивач є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , 8, 9, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.10.2020 року № 1411-5000316378.
Згідно постанови Маріупольського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 10 жовтня 2022 р. № 14029/287224/10158.1/10, ОСОБА_1 перебуває на обліку з 24 вересня 2012 р., має зареєстрований страховий випадок втрата годувальника з датою початку виплат 24 вересня 2012 р., затримано особі, яка має на неї право номер справи 287224, номер випадку 20158.1 щомісячну страхову виплату в розмірі 3711,19 грн. на підставі п. 6 ч. 1 ст. 46, ч. 2 ст. 16 Закону № 1105-XIV (невідоме місце мешкання) з 1 жовтня 2022 р.
31.10.2024 року представником позивача скеровано до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області адвокатський запит, в якому представник позивача просила надати інформацію та документи, а саме: обґрунтування причин не нарахування та не сплати Клієнту пенсії та регресу; повідомити місяць та рік, з якого припинено нарахування пенсії та регресу Клієнту; надати копію рішення ГУ ПФУ в Донецькій області про припинення нарахування пенсії та регресу Клієнту.
Листом від 06.11.2024 року №0500-0202-8/107110 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило представника позивача про те, що Постановою Маріупольського відділення Фонду від 10.10.2022 №14029/287224/31420158.1/10 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати особі, яка має на неї право у разі смерті потерпілого» виплати були припинені з 01.10.2022, підстава затримання п.6 ч. 1 ст. 46, ч. 2 ст. 16 Закону №1105-ХІV «невідоме місце мешкання». За період з 01.10.2022 року по теперішній час ОСОБА_1 за продовженням щомісячних страхових виплат до відділень УВД ФССУ в Донецькій області та Головного управління не зверталась.
Позивач звернулась до відповідача із заявою від 28.11.2024 року про поновлення страхових виплат з дати їх припинення, проте листом від 04.12.2024 року №33015-31253/к-02/8-0500/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило представника позивача про те, що заява позивача про продовження страхових виплат кваліфікується як звернення, яке регулюється Законом України «про звернення громадян». Продовження щомісячних страхових виплат здійснюється на підставі поданої заяви встановленої форми та виключно у способи, визначені розділом II Порядку призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальних страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №4-1 від 26.01.2024.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, суд виходить з наступного.
Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначені Законом № 1105-XIV (надалі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до ст. 46 Закону № 1105-XIV, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Як вже було зазначено судом, приписами ч. 1 ст. 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно приписам ч.ч. 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Пунктом третім розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства).
З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до п.п. 3.7, 3.8, 3.9 Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого Постановою Правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 № 27 (далі Порядок №27), щомісячні страхові виплати внутрішньо переміщеній особі продовжуються (відновлюються) на підставі рішення Комісії з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та фінансуються впродовж тридцяти календарних днів з дати прийняття постанови про продовження раніше призначених страхових виплат.
Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду.
Відповідно до п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України
від 8 червня 2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок до теперішнього часу не прийнято.
Щодо доводів відповідача відносно відсутності відомостей про місце перебування позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
За пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміну «законодавство» від 09 липня 1998 року № 12-рп/98, Конституція України значно розширила коло питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної сили в системі нормативно-правових актів. Відповідно до статті 92 Конституції України законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо).
Разом з тим за змістом пункту 3 Рішення Конституційного Суду України у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000, виходячи з Конституції України Закон України Про Рахункову палату Верховної Ради України від 11 липня 1996 року, як і будь-який інший закон України, - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України).
У межах своєї компетенції КМУ видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Нормативно-правові акти КМУ, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом (стаття 117 Конституції України). Нормативно-правові акти КМУ належать до категорії підзаконних.
З наведеного випливає, що Верховна Рада України може змінити закон виключно законом. Закон не може бути змінений підзаконним правовим актом.
Проте на теперішній час будь-які зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо обмеження прав на отримання страхових виплат особами, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади або на якій ведуться активні бойові дії, не вносилися.
Навпаки, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Також, у постанові від 30 серпня 2023 року у справі № 200/619/21-а Верховний Суд дійшов висновку, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні, гарантованого Законом України від 11 грудня 2003 року №1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти її права на отримання страхових виплат.
Отримання позивачем страхових виплат не може ставитись в залежність від місця проживання особи, наявність чи відсутність довідки про взяття особи на облік як внутрішньо переміщеної, де визначена адреса її фактичного місця проживання.
Відтак, Верховний Суд виснував, що припинення позивачу страхових виплат через зміну місця проживання в межах Донецької області протиправно обмежує реалізацію конституційних прав позивача.
Доводи відповідача, що позивач впродовж спірного періоду для вирішення питання щодо отримання щомісячних страхових виплат не звертався до робочих органів виконавчої дирекції Фонду з письмовою заявою про продовження страхових виплат як внутрішньо переміщена особа судом не приймаються, оскільки саме позивачу надано право вирішувати про необхідність звернення до відповідача щодо продовження страхових виплат, тож відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволенні позову.
Така позиція суду кореспондує, правовим висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 243/3505/16-ц.
Поряд із цим, відповідно до п. 4 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни: забороняється здійснення перевірок фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщених осіб при призначенні (відновленні) соціальних виплат; продовжується виплата внутрішньо переміщеним особам соціальних виплат (пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування), призначених до періоду встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383, карантин діяв до 30.06.2023 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону № 1105-XIV, на який також посилається відповідач як на підставу припинення страхових виплат, застраховані особи зобов'язані:
1) надавати страхувальнику, страховику достовірні документи, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення та надаються соціальні послуги відповідно до цього Закону;
2) своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови або зміни розміру матеріального забезпечення та соціальних послуг;
3) знати та виконувати вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що стосуються застрахованого, а також додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором, контрактом) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації, гіг-контрактом та внутрішніми документами резидента Дія Сіті;
4) у разі настання нещасного випадку або професійного захворювання: лікуватися в лікувально-профілактичних закладах або в медичних працівників, з якими Фонд уклав угоди на медичне обслуговування; дотримуватися правил поведінки та режиму лікування, визначених лікарями, які його лікують; не ухилятися від професійної реабілітації та виконання вказівок, спрямованих на якнайшвидше повернення його до трудової діяльності;
5) дотримуватися режиму, визначеного лікарем на період тимчасової непрацездатності;
6) виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Водночас, з матеріалів адміністративної справи суд встановив, що відповідачем не доведено, що відносно позивача існують обставини, які одночасно визначені п. 2 ч. 2 ст. 16 Закону № 1105-XIV та передбачені ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV.
Щодо покликання відповідача на положення Закону України від 03 грудня 2019 року №324-IX «Про верифікацію та моніторинг державних виплат», Методику верифікації державних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Фонду соціального страхування України, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 26.07.2021 № 426 та Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат, що затверджений постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року № 11, суд звертає увагу, що посилання на означені нормативно-правові акти відсутні у постанові про припинення страхових виплати позивачу.
Водночас, Преамбулою Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» від 03 грудня 2019 року № 324-IX (надалі Закон № 324-IX) визначено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади здійснення верифікації та моніторингу державних виплат в Україні. Метою цього Закону є підвищення адресності державних виплат, сприяння розбудов системи соціального забезпечення, а також забезпечення ефективного використання бюджетних коштів.
Відповідно до ст. 1 Закону № 324-IX, в контексті цього закону:
- верифікація - комплекс заходів щодо збору та перевірки достовірності інформації, що визначена законодавством для призначення, нарахування та/або здійснення державних виплат і впливає на визначення права на отримання та розмір таких виплат, а також виявлення невідповідності даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних;
- державні виплати - пенсії, допомоги, пільги, субсидії, соціальні стипендії, інші виплати, що здійснюються за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування;
- моніторинг - систематична діяльність з проведення аналізу інформації, отриманої під час верифікації, та аналізу результатів верифікації;
- органи, що здійснюють державні виплати, - розпорядники бюджетних коштів, інші органи, установи та організації, що призначають, нараховують та/або здійснюють державні виплати;
- реципієнти - фізичні особи, яким призначено, нараховано та/або здійснено державні виплати, а також фізичні особи, які звернулися за призначенням державних виплат;
- рекомендація - повідомлення про результат верифікації державних виплат щодо невідповідності інформації, що визначена законодавством для призначення, нарахування та/або здійснення державних виплат і впливає на визначення права на отримання і розмір таких виплат.
З огляду на викладене, дія Закону № 324-IX за суб'єктним складом поширюється на спірні правовідносини.
Відповідно до ст. 6 Закону № 324-IX, орган, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, зобов'язаний надавати органам, що здійснюють державні виплати, своєчасно та в повному обсязі рекомендації за результатами здійснення верифікації, а також інформацію, необхідну для опрацювання рекомендацій.
Згідно ст. 7 Закону № 324-IX, органи, що здійснюють державні виплати, мають такі повноваження: проводити додаткові перевірки інформації, наданої реципієнтами під час звернення за державними виплатами та опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат; надсилати запити для отримання інформації, що впливає на право реципієнтів на отримання державних виплат; приймати рішення щодо припинення або продовження державних виплат реципієнтам за результатами опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат; здійснювати передбачені законодавством заходи щодо повернення та/або стягнення сум неправомірно отриманих державних виплат.
Частиною 1 ст. 8 Закону № 324-IX, суб'єкти надання інформації в обов'язковому порядку та безоплатно надають органу, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, інформацію, що визначена законодавством для призначення, нарахування та/або здійснення державних виплат і впливає на визначення права на отримання та розмір таких виплат, персональні дані з автоматизованих інформаційних систем, реєстрів, баз даних, володільцем, розпорядником та/або адміністратором яких вони є, у тому числі інформацію з обмеженим доступом.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 324-IX, верифікація державних виплат здійснюється в інформаційно-аналітичній платформі шляхом застосування комплексу заходів із збору, проведення аналізу та порівняння параметрів інформації, отриманої від суб'єктів надання інформації, за кожним реципієнтом з подальшим визначенням відповідності інформації визначеним законодавством вимогам, що впливають на визначення права на отримання та розмір державних виплат, а також виявлення невідповідності даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних.
Порядок здійснення верифікації та моніторингу державних виплат встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Перелік державних виплат, що підлягають верифікації, затверджує орган, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що формують та реалізують державну політику у сфері надання відповідних державних виплат.
Відповідно до ст. 13 Закону № 324-IX, для здійснення верифікації та моніторингу державних виплат використовується така інформація про реципієнта: прізвище, ім'я, по батькові; дата народження/смерті; місце народження; стать; серія, номер, дата видачі паспорта громадянина України та найменування уповноваженого суб'єкта, що його видав (номер, дата видачі паспорта громадянина України у формі картки та код уповноваженого суб'єкта, що його видав), а для іноземців та осіб без громадянства - реквізити паспортного документа іноземця та/або документа, що підтверджує право на постійне або тимчасове проживання в Україні; серія, номер, дата видачі свідоцтва про народження дитини реципієнта; унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі та дата внесення інформації про особу до цього реєстру; відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання; реєстраційний номер облікової картки платника податків (або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті); інформація, отримана від суб'єктів надання інформації, що підтверджує або спростовує право на отримання та розмір державних виплат відповідно до законодавства; інформація, що подається реципієнтом під час призначення, нарахування та/або здійснення державних виплат, відповідно до визначених законодавством вимог для отримання таких виплат, необхідна для здійснення верифікації.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 16 Закону № 324-IX, за результатами верифікації орган, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, надає органам, що здійснюють державні виплати, підтвердження відповідності наданої реципієнтом інформації вимогам законодавства, що впливають на визначення його права на отримання та розмір державних виплат, під час здійснення превентивної верифікації або рекомендації щодо:
1) проведення додаткової перевірки інформації, що містить невідповідності;
2) усунення невідповідностей даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних, володільцем, розпорядником та/або адміністратором яких є орган, що здійснює державні виплати.
Орган, що здійснює державні виплати, опрацьовує отримані рекомендації у строк, що не перевищує 15 робочих днів з дня їх отримання.
За результатами опрацювання наданих рекомендацій орган, що здійснює державні виплати, приймає рішення щодо:
1) призначення (перерахунку) державної виплати;
2) припинення нарахування та/або здійснення державної виплати;
3) поновлення нарахування та/або здійснення державної виплати;
4) усунення невідповідностей даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних, володільцем, розпорядником та/або адміністратором яких є орган, що здійснює державні виплати.
Прийняття рішення про припинення державних виплат, а також про перегляд розміру або строку їх призначення приймається органом, що здійснює державні виплати, відповідно до законодавства, що регламентує здійснення державних виплат.
У разі виявлення під час здійснення верифікації розбіжностей даних щодо реципієнтів у різних джерелах інформації орган, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, інформує суб'єктів надання інформації, які є володільцями, розпорядниками та/або адміністраторами автоматизованих інформаційних систем, реєстрів, баз даних інформації про реципієнтів, про виявлені факти таких розбіжностей для вжиття заходів відповідно до законодавства.
Системно проаналізувавши наведені норми Закону № 324-IX, суд дійшов висновку що у разі надання органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, органу, що здійснює державні виплати рекомендацій щодо усунення невідповідностей даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних, володільцем, розпорядником та/або адміністратором яких є орган, що здійснює державні виплати, останній опрацьовує отримані рекомендації у строк, що не перевищує 15 робочих днів з дня їх отримання та за результатами опрацювання наданих рекомендацій в контексті спірних правовідносин мав прийняти рішення щодо припинення нарахування та/або здійснення державної виплати або рішення щодо усунення невідповідностей даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних, володільцем, розпорядником та/або адміністратором яких є орган, що здійснює державні виплати.
Стаття 16 Закону № 324-IX, яка визначає результати верифікації державних виплат, не встановлює випадків припинення виплати пенсії, а тільки надає відповідачу право припинення нарахування та/або здійснення державної виплати за результатами опрацювання наданих рекомендацій, при цьому рішення про припинення державних виплат приймається органом, що здійснює державні виплати, відповідно до законодавства, що регламентує здійснення державних виплат.
Таким чином, норма ст. 16 Закону № 324-IX в цій частині є бланкетною та в частині визначення наявності підстав для припинення виплати пенсії відсилає читача до приписів Закону № 1105-XIV.
З огляду на викладене, припинення виплати пенсії відповідно до Закону № 324-IX на підставі рекомендації органу, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, можливе тільки у разі наявності відповідної підстави в Законі № 1105-XIV.
Поряд із цим, відповідач не надав до суду доказів, що верифікація взагалі проводилась відносно позивача.
Таким чином, суд дійшов висновку, що щомісячні страхові виплати позивачу відповідачем припинено керуючись п. 6 ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV, проте за відсутності відповідних правових підстав, встановлених цією нормою.
Щодо доводів відповідача відносно невідповідності заяви про поновлення страхових виплат приписам Порядку призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальних страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №4-1 від 26.01.2024, суд зазначає, що предметом судового розгляду у цій справі є правомірність/неправомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо припинення страхових виплат 01.10.2022 року та не нарахування та невиплати таких виплат за серпень та вересень 2022 року, а не правомірність відмови відповідача у поновленні страхових виплат у грудні 2024 року.
Відтак, ці доводи відповідача є неприйнятними та не відносяться до предмету спору.
Крім того, в постанові від 26 серпня 2021 року по справі № 440/4434/18, Верховний Суд звернув увагу, що «у межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини" від 02 березня 2005 року заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02 ("Von Maltzan and Others v. Germany").
Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.1999 в справі "Брумареску проти Румунії" зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 610). Також у Рішенні від 13.12.2001 у справі "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109)».
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
В абз.2-4 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 7 жовтня 2009 року№ 25-рп/2009, Конституційний суд зазначив, що зазначені конституційні положення розвинуті в розділі ІІ Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В абз. 1 підпункту 5.3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року№ 5-рп/2005, Конституційний суд України зазначив, Україна як демократична і правова держава закріпила принцип поваги і непорушності прав та свобод людини, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави. Конституційний принцип правової держави вимагає від неї утримуватися від обмеження загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина, в тому числі майнових прав (стаття 1, частина друга статті 3, статті 21, 22, 64 Конституції України).
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідачем не надано суду жодного переконливого доказу правомірності дій щодо припинення страхових виплат та не заявлено доводів на обґрунтування цього, які б не були спростовані підчас розгляду справи.
Поряд з цим, відповідно до абз. 4 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2016 р. № 167, починаючи з 1 липня 2016 р. виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, довічних державних стипендій за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України.
Згідно п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам в поточній редакції виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства Державний ощадний банк України з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
В порядку касаційного перегляду постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2017 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 року по справі №826/11272/16, Верховний суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 25.09.2018 року прийняв постанову, в якій дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України, приймаючи оспорювані зміни до Постанови № 637, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки будь-яких обмежень прав громадян, зокрема, вільно переміщених осіб, пов'язаних із соціальними виплатами, не встановлено, також не вбачається також і не відповідність вказаної постанови вимогам Конституції України.
Так, Верховний суд зазначив, що обмеження права вибору банківської установи, що здійснює пенсійне обслуговування громадян, не можуть свідчити про незаконність оспорюваних змін до постанови Уряду, оскільки вона спрямована саме на збереження коштів соціально незахищених осіб, які перебувають на обліку як особи, що переміщуються з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення, забезпечення виплати пенсій та соціальних допомог, недопущення застосування шахрайських схем і протиправних дій під час здійснення таких виплат, запобігання фінансуванню тероризму.
Оскільки внутрішньо переміщені особи, зокрема, потребують спеціального захисту з боку держави, надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом, встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян, тому оспорюванні позивачем зміни до Постанови № 637 не можуть вважатися дискримінаційними в розумінні положень Закону № 5207-VI.
Так, в постанові від 21.08.2018 року по справі №219/3611/17 Верховний суд в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив: «Без відкриття позивачем рахунку в установі - Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України , у відповідача відсутні правові підстави для виплати пенсії з 01.07.2016 року і заборгованість з виплати пенсії, яка повинна нараховуватися відповідачем щомісячно з 01.07.2016 року може бути виплаченою за умови відкриття позивачем рахунку в ПАТ «Державний ощадний банк України».
Враховуючи викладене, необхідною умовою для забезпечення ефективного захисту порушеного права позивача на відновлення страхових виплат є відкриття останнім банківського рахунку в АТ «Державний ощадний банк України».
Проте, докази наявності у позивача відкритого рахунку в зазначеній банківській установі в матеріалах справи відсутні.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
З матеріалів адміністративної справи суд встановив, що рішення, яким припинено страхові виплати, оформлено постановою Маріупольського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 10.10.2022 № 14029/287224/20158.1/10 про припинення щомісячної страхової виплати з 01 жовтня 2022 року.
Також, як зазначено представником відповідача Головного управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області у відзиві на позов, нарахування та виплата щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 за серпень та жовтень 2022 року не здійснювалась.
Водночас, суд враховує, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області вибуло зі спірних правовідносин в наслідок реорганізації шляхом приєднання до відповідача, до звернення позивача до суду з позовною заявою.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог задля забезпечення ефективного відновлення порушеного права позивача та часткове задоволення адміністративного позову шляхом: визнання протиправною та скасування постанови Маріупольського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 10.10.2022 № 14029/287224/20158.1/10 про припинення щомісячної страхової виплати з 01 жовтня 2022 року; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.08.2022 року та виплатити заборгованість з 01.08.2022 року на рахунок, відкритий у АТ «Державний ощадний банк України» на її ім'я.
При зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.
У відповідності до ч. 3, 8 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Ураховуючи викладене, суд вирішив стягнути судовий збір з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача у сумі 968,96 грн.
Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Маріупольського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 10.10.2022 № 14029/287224/20158.1/10 про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з 01 жовтня 2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) поновити ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.08.2022 року та виплатити заборгованість з 01.08.2022 року на рахунок, відкритий у АТ «Державний ощадний банк України» на її ім'я.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122 Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, буд. 3 ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення складене у повному обсязі та підписане 10 лютого 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров