03 лютого 2025 рокуСправа №160/31233/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
25.11.2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо не звільнення позивача з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи;
- зобов'язати Відповідача розглянути рапорт Позивача про звільнення з військової служби та звільнити Позивача з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є молодшим сержантом, командиром господарчого відділення взводу матеріального забезпечення 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_2 від 14.02.2014р. Позивач має право на звільнення з військової служби як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. 30 серпня 2024 року позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 та п. З ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю, ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного догляду. Рапорт датований 23.08.2024р., відправлений рекомендованим листом №4600313279148 із описом вкладення. Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення згаданий вище рапорт Позивача 14 вересня 2024 року «вручено особисто». Проте, відповідач проігнорував рапорт, станом на момент подання даної позовної заяви не вжив жодних заходів щодо звільнення позивача з військової служби, не надав жодної належної та обгрунтованої відповіді щодо підстав для не звільнення позивача з військової служби. Таку бездіяльність відповідача позивач вважає необґрунтованою та протиправною, а тому позивач змушений звернутися до суду для відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 позивачу відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 23.12.2024, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
11.12.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що з 31.01.2023 по т.ч. Позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у складі військової частини НОМЕР_1 . ОСОБА_1 при подачі спірного рапорту засобами поштового зв'язку взагалі не дотримано основних приписів Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 та Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 в розрізі дотримання порядку подачі рапорту та вимог щодо його змісту та форми, чим останній порушив встановлений законодавчий механізм реалізації своїх особистих питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби (звільнення з військової служби). Крім того, вказаний рапорт через вищевикладені обставини (відсутність постійного місця дислокації та юридичної адреси) Військова частина НОМЕР_3 взагалі не отримувала. 26.11.2024 на адресу Військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт ОСОБА_1 за вх. № 3-20(4)22228, котрий останній подав особисто за підпорядкованістю. Надалі, позивачу особисто направлено відповідь від 08.12.2024 № 3-19/4/14480 про направлення вказаного вище рапорту на доопрацювання з причин, викладених у листі. Незважаючи на викладене, підставою для звернення до суду відповідно до міркувань позивача стала «бездіяльність» Відповідача щодо нерозгляду рапорту від 23.08.2024, хоча ОСОБА_1 замовчується не тільки наявність рапорту від 26.11.2024, а й відповіді від 08.12.2024 № 3-19/4/14480. Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Військовослужбовці, при наявності правових підстав для звільнення з військової служби, зобов'язані надати вичерпний пакет документів, який чітко визначений відповідними приписами Переліку. Відповідач звертає увагу суду на те, що пакет документів, який військовослужбовець зобов'язаний надати командуванню частини разом з рапортом на звільнення, є не тільки вичерпним, а й корелюється з правовою підставою для звільнення й вимогами Додатку № 19 до Інструкції № 170. Відповідач звертає увагу суду на необхідність повного та всебічного аналізу не тільки самої правової підстави для звільнення позивача з військової служби, а й наявності повного та вичерпного переліку документів, які, ОСОБА_1 , в силу наявних і зазначених імперативних вимог, мав надати командуванню Військової частини НОМЕР_1 для прийняття відповідного позитивного рішення, направленого на звільнення даного військовослужбовця з військової служби. До рапорту про звільнення позивачем не були додані оригінали документів, що підтверджують підставу звільнення останнього, що свідчить про порушення ОСОБА_1 встановленої процедури подання документів на звільнення. В той же час, Позивачем взагалі не вказано у відповідному рапорті, що останній має оригінали документів і може надати їх за вимогою командуванню військової частини НОМЕР_1 для дослідження. Позивач, на підтвердження відповідних родинних зв'язків з ОСОБА_2 і відсутність в останньої інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, надав суду виключно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 02.11.1994 та заяв ОСОБА_2 від 26.07.2024 та від 13.08.2024, зареєстрованих в реєстрі за № 1632 і № 1482 відповідно. В своїй сукупності вказані документи не підтверджують відсутність в матері позивача інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення. однією з підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії правового режиму воєнного стану є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Спірний висновок ЛКК містить виключно рекомендацію щодо отримання ОСОБА_2 соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи та не підтверджує потребу останньої в здійсненні за нею постійного догляду до 01.06.2026, що взагалі протирічить поняттю постійного догляду, що має прийнятися судом до уваги. Порядком організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 взагалі не передбачений висновок, копія якого додана позивачем до позовної заяви, як підтвердження необхідності отримання ОСОБА_2 постійного догляду.
11.12.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду, в якому представник відповідача зазначає, що представник ОСОБА_1 зауважує, що вказаний рапорт особисто вручено Відповідачу 14.09.2024, а надалі адвокат Володимир Сагайдак самостійно посилається на відповідні приписи п.п. 2 п. 9 Р. ІІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 (далі - Порядок № 531) відповідно до яких розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту. Представник відповідача зазначає, що з 23.09.2024 до 11.11.2024, тобто близько 1,5 місяці ОСОБА_1 , як і його представником, без поважних причин проігноровано можливість звернення до адміністративного суду з позовною заявою, а матеріали справи взагалі не містять будь-якого клопотання про поновлення судом пропущеного строку звернення до адміністративного суду. В той же час, ретроспектива обізнаності позивача з можливим порушенням своїх прав особисто викладена представником останнього у відповідній позовній заяві. Будь-яких доказів, як і відповідного клопотання, стосовно поважності причин пропуcку звернення до адміністративного суду позивач суду не надав - вважаємо, що відсутні поважні причини пропуску строку звернення до суду із позовом. Позовна заява ОСОБА_1 до до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, повинна бути залишена без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду із адміністративним позовом.
11.12.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання Військової частини НОМЕР_1 про закриття провадження у справі, в якому представник відповідача зазначає, що 26.11.2024 на адресу Військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт ОСОБА_1 за вх. № 3-20(4)22228, котрий останній подав особисто за підпорядкованістю. Надалі, позивачу особисто направлено відповідь від 08.12.2024 № 3-19/4/14480 про направлення вказаного вище рапорту на доопрацювання з причин, викладених у листі зміст першого рапорту позивача абсолютно дублюється з наповненням другого рапорту ОСОБА_1 , а прохальні частини останніх є ідентичними - Відповідач обґрунтовано вважає, що рапорт вказаного військовослужбовця, який надіслано на адресу Військової частини НОМЕР_1 30.08.2024, розглянуто, а тому провадження у справі № 160/31233/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в частині зобов'язання Відповідача розглянути рапорт Позивача про звільнення з військової служби за п.п. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи підлягає закриттю.
Стосовно строку звернення до суду з позовом, суд зазначає, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача, яка, на відміну від дії, має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв'язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу.
Верховний Суд у постанові від 22.11.2023 у справі № №9901/396/21, зазначив, що положення ч. 2 ст. 122 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, але не повинні використовуватися як засоби легалізації неправомірної поведінки і не повинні застосовуватися стосовно заходів, які спрямовані на припинення неправомірної поведінки.
За вказаних обставин позивачем дотримано строк звернення з позовною заявою до суду.
Стосовно клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Тобто для застосування такої підстави для закриття провадження у справі необхідна сукупність певних фактів. Зокрема, оскаржувані порушення мають бути виправлені самостійно суб'єктом владних повноважень, а також мають бути відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких дій чи бездіяльності протиправними.
Представник відповідача у своєму клопотанні зазначає, що 26.11.2024 на адресу Військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт ОСОБА_1 за вх. № 3-20(4)22228, котрий останній подав особисто за підпорядкованістю. Представник відповідача вважає,що надавши позивачу відповідь на його Рапорт від 26.11.2024, Військова частина НОМЕР_1 виправила «порушення» (на думку позивача) в розрізі нерозгляду рапорту останнього від 23.08.2024, чим поновила право ОСОБА_1 на отримання відповіді на його рапорт до вирішення справи судом першої інстанції по суті.
Однак судом встановлено, що предметом спору є оскарження бездіяльності відповідача щодо залишення без розгляду заяви позивача від 30.08.2024 про звільнення з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Вказана заява не була розгляну та відповідачем по суті, а саме не прийнято рішення про звільнення позивача з військової служби та не надано належної та обґрунтованої відповіді щодо підстав для не звільнення позивача з військової служби позивача.
З вказаного слідує, що відновлення порушених прав позивача, про які зазначено у позові та у обраний спосіб відновлення порушеного права (про зобов'язання розглянути заяву позивача та звільнити його з військової служби) не відбулось, а тому без надання судом оцінки усім доводам позивача, зазначеним у позові відсутні підстави для закриття провадження по цій справі.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що з 31.01.2023 по теперішній час ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у складі військової частини НОМЕР_1 .
Як вбачається з свідоцтва про народження (серія НОМЕР_4 ) від 02.11.1994р. батьками ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ №774459 від 10.05.2024 ОСОБА_2 призначено II групу інвалідності, загальне захворювання, від 10.05.2024р. до 01.06.2026р. з черговим переоглядом 10.05.2026.
Відповідно до висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 24.05.2024 ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Згідно з заключенням ЛКК №39 від 24.05.2024р. ОСОБА_2 у зв'язку із станом здоров'я, плановим лікуванням, посиленим медикаментозним лікуванням та плановим курсом реабілітації потребує постійного догляду зі сторони родичів. Функції догляду довірено здійснювати ОСОБА_1 .
Заявою №1632 від 26.07.2024р., посвідченою приватним нотаріусом Громик І.Б., ОСОБА_2 повідомляє, що її син, ОСОБА_1 , є єдиною особою, яка її утримує та доглядає за нею, інших невійськовозобов'язаних осіб, які можуть утримувати та доглядати її, немає.
Заявою №1482 від 13.08.2024р., посвідченою приватним нотаріусом Шаль Н.О., ОСОБА_2 повідомляє, що із числа військовозобов'язаних членів сім'ї першого ступеня споріднення для свого утримання (догляду) вона обирає Позивача, ОСОБА_1 .
30 серпня 2024 року позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 та п. З ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю, ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного догляду.
Рапорт датований 23.08.2024р., відправлений рекомендованим листом №4600313279148 із описом вкладення. Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення 14 вересня 2024 року «вручено особисто».
Проте, відповідачем вказаний рапорт не було розглянуто, не прийнято рішення, а також не надана відповідь щодо підстав для не звільнення позивача з військової служби.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача вважаємо протиправною, позивач звернутися до суду для відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 2232-ХІІвійськова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з ч.6ст.2 Закону України № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч.3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII, а у ч. 4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п.1), під час воєнного стану (п. 2).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII Про військовий обов'язок і військову службу (далі Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Як уже встановлено судом, позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, відносини, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення №1153). Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення № 1153 передбачено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі Інструкція №170).
Підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану визначені у пункті 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Зокрема, абзацом 14 вказаного пункту передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Згідно з ч.7 ст.26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п.п. 6, 7 розділу І Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно п. 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п.225 цього Положення. Так, пп.2 п.225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2частини четвертої, пунктом 3частини п'ятої та пунктом 3частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Стосовно порядку звільнення, п.233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.3 п.241 Положення №1153/2008).
Згідно з п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за№438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до п.14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Відповідно до п. 1 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 це Положення визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пп.1 п.11 цього Положення міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого.
Відповідно до п.19, 24 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
В п.п. 169, 170 рішення Європейського суду з прав людини у справі Олександр Волков проти України суд зазначив наступне: «вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25 березня 1998 року у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).
Отже, ця фраза передбачає, inter alia, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24 квітня 2008 року у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39). Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі «Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.Н. v. the United Kingdom), заява № 44787/98, п. 46, ЕСНR 2001-IX)».
Позивачем дотримано законодавчо визначену процедуру подання рапорту та доданих до нього документів. Крім того, на виконання пп. г п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ позивачем підтверджено існування поважних сімейних обставин для звільнення з військової служби, а саме, наявність матері із числа осіб з інвалідністю II групи.
Таким чином, ОСОБА_1 має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю матері із числа осіб з інвалідністю ІІ групи на підставі рапорту від 30.08.2024 р.
Натомість, відповідачем не доведено дотримання вимог законодавства при розгляді рапорту позивача.
Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999р. №548-ХІУ (далі Статут) передбачено, що дія цього Статуту поширюється і на військовослужбовців, зокрема, Національної гвардії України.
У відповідності до вимог статті 14 згаданого Статуту передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 наведеного Статуту, встановлено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Ап.п.3.11.6 Інструкції з діловодства в Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України від 07.04.2017р. №124 встановлює загальний 30 денний строк для виконання документів, в яких не зазначено строк виконання. Перебіг 30 денного строку розпочинається з моменту реєстрації документа у військовій частині, до якої він надійшов.
Наведене свідчить про те, що, за загальним правилом, рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути розглянутий командиром військової частини протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині. Розглянутим вважається рапорт той, по якому прийнято рішення (наказ, відповідь на рапорт та інше) та таке рішення(відповідь на рапорт) доведена до військовослужбовця належним чином.
З матеріалів справи вбачається, що рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами від 30.08.2024 отримано військовою частиною НОМЕР_1 14.09.2024.
При цьому, рішення відповідача за результатами розгляду рапорту матеріали справи не містять.
Таким чином, військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у встановлені законодавством спосіб та строк.
В частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто, дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
Відповідно до норм чинного законодавства, прийняття рішення за рапортом належить до повноважень відповідача, у зв'язку з чим суд не може перебирати на себе функцію державного органу та вирішувати по суті рапорт.
Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає необхідним зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 30.08.2025 про звільнення з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, у зв'язку з чим адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією №5623-2713-0727-2769 від 04.11.2024 року.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапотру позивача з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 30.08.2024 про звільнення з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) сплачений судовий збір у сумі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок)
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець