10 лютого 2025 року ЛуцькСправа № 140/14661/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Лозовського О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Діва» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,
Приватне підприємство «Діва» (далі - ПП «Діва0, позивач») звернулась з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 15.10.2024 №00/28573/03-20-24-06-06.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ГУ ДПС у Волинській області безпідставно винесено рішення про застосування штрафних санкцій у розмірі 7448,35 грн та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 21.12.2012 до 29.09.2022 у розмірі 88140,67 грн, тобто в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України, що є порушенням вимог п. 9-11.1 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та п.9-21 розділу VIII Прикінцеві та перехідних положень даного Закону про ЄСВ тимчасово, на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану та протягом трьох місяців після припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану, штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 Закону про ЄСВ, не застосовуються.
На підставі вищевикладеного просить позов задовольнити та скасувати оскаржуване рішення.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
В поданому до суду відзиві на позовну заяву представник відповідача позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні за безпідставністю. Вказує, що контролюючий орган має обов'язок здійснювати нарахування штрафних санкцій і пені у випадках порушення законодавства щодо своєчасності та повноти сплати єдиного внеску. Це відповідає статті 6 Закону №2464-VI, яка покладає на платників внеску зобов'язання щодо своєчасної та повної сплати. Також звертає увагу, що позивач був обізнаний про наявність заборгованості та мав реальну можливість її погашення, оскільки відповідне зобов'язання частково виникло ще у 2012 році. Незважаючи на тривалість існування заборгованості, дії, спрямовані на її врегулювання, не були здійснені вчасно. В податковому праві діє принцип презумції добросовісності платника податків. З огляду на це, платник податків повинен був вжити заходів для обліку податкових зобов'язань, контролю за їх своєчасним виконанням та дотриманням вимог законодавства, що виключає можливість необізнаності про наявність боргу.
Положення ПК України встановлюють для суб'єктів підприємницької діяльності відповідні права та обов'язки, з урахуванням обсягів та форм здійснюваної діяльності, меж її здійснення, щодо зміни такого правового статусу особи для продовження здійснення обраного виду господарської діяльності в межах чинного законодавства, а також - щодо сплати податків та обов'язкових платежів, у разі здійснення такою особою діяльності, яка відповідає визначеним чинним податковим законодавствам критеріям.
Відповідач зазначає, що відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України зазначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з ПКУ або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з ПКУ.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Згідно з пунктом 2 частини 11 статті 25 Закону №2464 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) сум єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (частина 10 статті 25 Закону №2464). Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (частина 13 статті 25 Закону № 2464). Відповідно до частини 15 статті 25 Закону № 2464 рішення податкового органу про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, зі змінами та доповненнями (далі - Інструкція), за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції. Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційно- комунікаційних систем ДПС. Інформаційно-комунікаційні системи ДПС в автоматичному режимі здійснюють розрахунок фінансової санкції, при цьому, початком моменту, з якого починає здійснюватися нарахування є перший календарний день, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, а закінченням день фактичної сплати. При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за зазначені періоди (при цьому недоїмка за кожен такий період повинна бути повністю сплачена (погашена)).
Враховуючи викладене, представник відповідача вважає, що ГУ ДПС у Волинській області діяло у відповідності до норм законодавства. Просить в задоволенні позову відмовити повністю. Крім того, заперечує проти стягнення витрат на правову допомогу в сумі 10000 грн у зв'язку з їх неспівмірністю та необгрунтованістю.
За змістом статті 162 КАС України у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову, відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, позаяк заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України. Отже, заявлене у відзиві представником ГУ ДПС у Волинській області клопотання про розгляд справи за участі сторін не підлягало судом вирішенню по суті.
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ПП «Діва» зареєстроване як юридична особа виконавчими комітетом Луцької міської ради 15.07.1992, його діяльність не припинена, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач перебуває на обліку як платник податків з 22.07.1994 у Луцькій ОДПІ, ГУ ДПС у Волинській області.
15.10.2024 ГУ ДПС у Волинській області прийняло рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 00/14529/03202403, відповідно до якого до ПП «Діва» застосовано штраф у розмірі 7448,35 грн та за період з 21.12.2012 до 29.09.2022 нарахована пеня в розмірі 88140,67 грн (а. с. 7).
Не погоджуючись рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI ( далі Закон № 2464-VI, в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з частиною четвертою статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування -Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Згідно з частиною восьмою статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з податковим органом за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.
Відповідно до частини 11 статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно з частиною третьою статті 14 Закону №2464-VI податкові органи зобов'язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Заходи впливу та стягнення передбаченні статтею 25 Закону України №2464-VI.
Відповідно до частин другої, третьої статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску (абзац перший частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI).
Згідно з частини десятої статті 25 Закону №2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до пункту другого частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VI податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Згідно з частиною тринадцятої статті 25 Закону №2464-VI нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.
Відповідно до частини чотирнадцятої статті 25 Закону №2464-VI про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа податкового органу у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску або на єдиний рахунок. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до податкового органу вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це податкового органу, яким прийнято це рішення.
Оскарження рішення податкового органу про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов'язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.
Порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень податкового органу щодо нарахування пені та застосування штрафів.
Згідно з частиною п'ятнадцятою статті 25 Закону №2464-VI рішення податкового органу про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом.
Частиною шістнадцятою статті 25 Закону №2464-VI визначено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин.
Відтак початок карантину було встановлено постановою Кабінету Міністрів України №211 від 12.03.2020 та продовжено постановами Кабінету Міністрів України за №239 від 25.03.2020, №291 від 22.04.2020, №343 від 04.05.2020, №392 від 20.05.2020, №500 від 17.06.2020, №641 від 22.07.2020, №760 від 26.08.2020, №956 від 13.10.2020, №1236 від 09.12.2020, №104 від 17.02.2021, №405 від 21.04.2021, №611 від 16.06.2021, №855 від 11.08.2021, №981 від 22.09.2021, №1336 від 15.12.2021, №229 від 23.02.2022, №630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, №1423 від 23.12.2022, № 383 від 25.04.2023.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 17.03.2020 №533-IX Розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктами 9-10 - 9-12, в які вносилися зміни Законами України від 30.03.2020 №540-IX та від 13.05.2022 № 591-IX.
Згідно із пунктом 9-11.1 розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) тимчасово штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, не застосовуються за такі порушення, вчинені у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19):
несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску;
неповна сплата або несвоєчасна сплата суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів);
несвоєчасне подання звітності, передбаченої цим Законом, до податкових органів. При цьому абзаци другий та третій пункту 7 частини одинадцятої статті 25 цього Закону щодо такого порушення, вчиненого у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) року, не застосовується.
Відповідно до пункту 9-11.2 розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №2464-VI протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за ці періоди підлягає списанню.
Відповідно до розрахунку штрафних санкцій до рішення ГУ ДПС у Волинській області (а. с. 8-12), податковим органом нарахована пеня за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 2012 по 2023, що суперечить вимогам пункту 9-11.1, 9-21 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI.
При цьому, вказаний розрахунок штрафної санкції свідчить про те, що період та кількість днів прострочення платежу, що вплинуло на суму пені та штрафу, обраховувався до 29.09.2022.
Тобто, як період нарахування пені, так і період нарахування штрафу згідно із оскаржуваним рішенням охоплює періоди (з 01.03.2020 і по останній календарний день місяця, в якому завершується дія карантину; з 24.02.2022 по 01.08.2023), протягом яких відповідно до пунктів 9-11.2, 9-21, 9-22 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 Закону №2464-VI, не застосовуються, а пеня - платникам єдиного внеску не нараховується.
Отже, пеня у період дії карантину і по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину не нараховується.
У постанові від 16.03.2023 у справі №480/5678/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що правове значення у контексті застосування пункту 9-11.2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI має саме факт вчинення відповідного порушення, складом, якого, в даному випадку, є порушення строків сплати єдиного внеску (несвоєчасна сплата). При цьому податкове правопорушення у вигляді несвоєчасної сплати є триваючим порушенням, початком якого є перший календарний день, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, а закінчується таке правопорушення в день фактичної сплати (перерахування) єдиного внеску. Пеня нараховується за кожний день прострочення платежу. Колегія суддів зазначила, що обставини щодо періоду вчинення правопорушення мають значення для визначення розміру нарахування пені, а не у цілях встановлення застосовності пункту 9-11.2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI до спірних правовідносин у правовій кваліфікації такого правопорушення, як триваючого. Пункт 9-11.2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI містить чітку вказівку на темпоральний критерій застосування з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину.
Крім того, пунктом 9 прим. 21 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про ЄСВ тимчасово, на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану та протягом трьох місяців після припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану, штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 Закону про ЄСВ, не застосовуються.
Правовий режим воєнного стану було затверджено Указом Президента України №64/2022 та законом №2102-ІХ від 24.02.2022, який неодноразово продовжено та діє по теперішній час.
Обов'язок щодо сплати обов'язкового платежу, зокрема єдиного внеску, визначається законом, чинним станом на час існування встановленого законом юридичного факту, який породжує цей обов'язок, а не рішенням суб'єкта владних повноважень про сплату суми обов'язкового платежу. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, як це визначено статтею 58 Конституції України.
Наведені вище норми унеможливлювали прийняття податковим органом 15.10.2024 рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 2012 по 2022.
Відповідачем не подано належних доказів правомірності нарахування пені у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) та в період дії правового режиму воєнного стану в Україні.
На думку суду, у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування позивачу пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску, починаючи з 01.03.2020 по 29.08.2022, та для застосування штрафу за несвоєчасну сплату єдиного внеску, починаючи з 24.02.2022 по 29.08.2022. Проте, за період до 01.03.2020 пеня підлягає нарахуванню, як і підлягає застосуванню штраф за період до 24.02.2022 (вказаний висновок суду в частині періоду нарахування пені відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №480/5678/21).
Верховний Суд у постанові від 28.03.2023 у справі №260/433/19 вказав, що встановивши невідповідність частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій. Разом з тим, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому. Надаючи правову оцінку підставам відповідальності і розміру податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом, суд не вправі підміняти собою такий орган та приймати рішення щодо зміни чи визначення суми податкового зобов'язання. Суд, виключно, досліджує прийняті рішення суб'єкта владних повноважень на предмет їх відповідності закону.
Суд зазначає, що наданий контролюючим органом розрахунок штрафної санкції (а. с. 8-12) не дає можливості виокремити суму застосованого до позивача штрафу за період до 24.02.2022 та нарахованої пені за період до 01.03.2020, тобто суд позбавлений можливості встановити точні суми штрафу та пені, застосування/нарахування яких є правомірним та протиправним відповідно. Зважаючи на вказані обставини та те, що суд не вправі підміняти собою контролюючий орган та приймати рішення щодо зміни чи визначення суми санкцій, тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення в цілому з наведених підстав належить задовольнити.
Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Отже, суд вказує, що інші аргументи та підстави, зазначені сторонами, не спростовують висновків суду, викладених вище, оскільки судом надано правову оцінку основним аргументам, на яких ґрунтувалися доводи та заперечення учасників справи та оцінено їх в розрізі норм чинного законодавства та встановлених обставин справи.
Згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас слід зазначити, що відповідач зі свого боку як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності нарахування позивачеві штрафних санкцій та прийняття у зв'язку з цим оскаржуваного рішення.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність рішення ГУ ДПС у Волинській області про застосування фінансових санкцій від 15.10.2024 №00/28573/03-20-24-06-06 та, відповідно, про його скасування.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивач сплати судовий збір у розмірі 3028,00 грн, що підтверджується квитанцією №6 від 18.12.2024 (а. с. 5).
Таким чином, у зв'язку із задоволенням позову, позивачу належить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача документально підтвердженні судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 3028,00 грн.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1, пунктів 1, 3 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані із проведенням експертиз.
Згідно з частиною 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної статті для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частинами 4, 5 статті 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Згідно з частиною 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Компенсація витрат на правову допомогу може бути проведена тільки у тих випадках, якщо вона полягала в участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді - в межах судового розгляду справи.
Вирішуючи питання щодо пов'язаності витрат з розглядом справи та пропорційності розміру наданих послуг, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються положеннями КАС України та іншими законами.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Суд встановив, що представник позивача, адвокат Мохнюк Максим Вікторович на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надав: копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АС №1120994 від 16.12.2024; копію Договору про надання правничої допомоги від 06.12.2024 №1-12-24; копію платіжної інструкції від 13.12.2024 №18; копію акту прийому-передачі від 09.12.2024.
Відповідно до опису послуг, вказаних в акті прийому-передачі від 09.12.2024, Адвокатом надано Клієнту ряд послуг: вивчено документи, надані Клієнтом, проаналізовано судову практику у спірних правовідносинах, випрацювано правову позицію, яку погоджено з Клієнтом; надано інші правові консультації.
Загальний розмір послуг (гонорар) згідно пункту 7.2 розділу 7 Договору про надання правничої допомоги від 06.12.2024 №1-12-2 складає 10000,00 грн.
Зважаючи на предмет спору, заявлені позовні вимоги, а також зміст позовної заяви, суд вважає, що даний спір є типовим та не потребує глибокого правового аналізу та дослідження, а відтак і часових затрат.
По даній категорії справ є стала судова практика, а тому адвокату, який надавав правову допомогу позивачу не потрібно вивчати додаткові джерела права, оскільки він не міг бути необізнаним у законодавстві, яким регулюється спір у даній справі, у зв'язку з чим підготовка цієї справи в суді не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.
Вивчення та правовий аналіз матеріалів у типовій справі для професійного досвідченого адвоката, наслідками чого є більш технічний підхід (викладення фактичних обставин справи та посилання на відповідні норми, з чого фактично і складається наявні в матеріалах справи позов, без проведення складного та глибокого правового аналізу у їх відповідному взаємозв'язку та, як наслідок, відповідні висновки), не вимагали за висновком суду великого обсягу аналітичної роботи та затрат часу, з огляду на що розмір таких витрат також підлягає зменшенню.
Щодо відшкодування вартості витрат на професійну правничу допомогу за надані послуги на аналіз наявних у позивача документів та формування пакету документів до суду суд вважає за необхідне зазначити, що такі послуги за своєю суттю та спрямуванням не є професійною правничою допомогою адвоката та не охоплюється його професійною діяльністю.
Отже, суд дійшов висновку, що складність даної справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві.
Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Підсумовуючи викладене, суд звертає увагу позивача на те, що понесені ним судові витрати повинні бути не лише фактично сплаченими та неминучими, а і обґрунтованими, тобто не завищеними та співмірними з критерієм складності справи.
При цьому, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Враховуючи викладене у сукупності, а також фактичний об'єм виконаної роботи та її незначну складність, суд вважає, що розумно обґрунтованими, справедливими та співмірними заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу у розмірі 3000,00 грн за всіма визначеними у акті виконаних робіт складовими професійних правничих послуг.
Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21.01.2021 у справі №280/2635/20.
Оскільки суд задовольняє позов, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської митниці судові витрати в загальному розмірі 6028,40 грн (з них: судовий збір в сумі 3028,00 грн; витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн).
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
Позов Приватного підприємства «Діва» (43017, Волинська область, Луцький район, місто Луцьк, вулиця Шота Руставелі, 9, код ЄДРПОУ 13365128) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, код ЄДРПОУ 44106679) про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Волинській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 15.10.2024 №00/28573/03-20-24-06-06.
Стягнути з Головного управління ДПС у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства «Діва» судові витрати у сумі 6028 (шість тисяч двадцять вісім) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.А. Лозовський