10 лютого 2025 року ЛуцькСправа № 140/14633/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Стецика Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі також - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі також - ГУ ПФУ у м. Києві, відповідач 2) в якому просив:
1. визнати протиправним рішення ГУ ПФУ у Волинській області №263040015806 від 16.10.2024 щодо відмови зарахувати до загального стажу періоди роботи з 01.04.1993 по 10.01.1995, з 13.01.1995 по 25.12.1996, з 30.01.1997 по 30.07.1998 та щодо відмови у призначенні пенсії за віком;
2. зобов'язати ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати до загального стажу періоди роботи з 01.04.1993 по 10.01.1995, з 13.01.1995 по 25.12.1996, з 30.01.1997 по 30.07.1998 та призначити пенсію за віком з дати виникнення права на її призначення, а саме з 02.08.2024;
3. зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві виплатити пенсію за віком з дати виникнення права на її призначення, а саме з 02.08.2024.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 09.10.2024 він звернувся до ГУПФУ в Києві із заявою про призначення йому пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до якої надав оригінали всіх необхідних документів (паспорт, реєстраційний номер облікової картки платника податків, трудову книжку, диплом, військовий квиток).
Однак, рішення ГУ ПФУ у Волинській області №263040015806 від 16.10.2024 йому було відмолено у призначенні пенсії, оскільки до страхового стажу не зараховано періоди його роботи на території російської федерації з 01.04.1993 по 10.01.1995, з 13.01.1995 по 25.12.1996, з 30.01.1997 по 30.07.1998 згідно Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993».
Позивач вважає таке рішення відповідача 1 протиправними, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
13.01.2025 представником ГУ ПФУ у Волинській області через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву у якому останній просить відмовити у задоволенні позову. Заперечуючи доводи позову, відповідач 1 вказує, що згідно поданих ОСОБА_1 документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка, документи про стаж) страховий стаж Позивача становить 28 років 10 місяців на право 30 років 17 днів.
Зазначає, що 29.11.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення». Відповідно до листа Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19.06.2023.
Таким чином за зверненнями, починаючи з 19.06.2023, обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому в незалежних державах, в тому числі російської федерації, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/ договорів. На сьогодні двостороння угода/договір в галузі пенсійного забезпечення, укладений із російською федерацією, відсутній. Відтак, за зверненнями осіб, починаючи з 19.06.2023 до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РСФСР по 31.12.1991.
Отже, підстави для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01 квітня 1993 року по 10 січня 1995 року, з 13 січня 1995 року по 25 грудня 1996 року, з 30 січня 1997 року по 30 липня 1998 року на території російської федерації відсутні.
У відповіді на відзив позивач звертає увагу, що в у прийнятій Кабінетом Міністрів України постанові №1328 від 29.11.2022 та Законі України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» відсутня норма, яка б вказувала на відсутність підстав не зараховувати стаж, набути на території держав-учасниць даної угоди чи періоду роботи на території СРСС по 31.12.1991.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
09.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення йому пенсії за віком згідно із Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності вказана заява позивача була розглянута ГУ ПФУ у Волинській області, рішенням якого від 16.10.2024 за №263040015806 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Обґрунтовуючи вказане рішення, відповідач 1 вказав, що до страхового стажу не зараховано період роботи позивача на території російської федерації з 01.04.1993 по 10.01.1995, з 13.01.1995 по 25.12.1996, з 30.01.1997 по 30.07.1998, згідно Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993» (а.с.18).
Не погоджуючись із даним рішення ГУ ПФУ у Волинській області, позивач звернувся до суду
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про зайнятість населення» права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
У розумінні абзацу 22 статті Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно із частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Судом встановлено, що до страхового стажу ОСОБА_1 відповідачем 1 не зараховано періоди його трудової діяльності на території російської федерації з 01.04.1993 по 10.01.1995, з 13.01.1995 по 25.12.1996, з 30.01.1997 по 30.07.1998, згідно Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993».
Суд зазначає, що стаж роботи позивача у спірних періодах підтверджений документально записами в трудовій книжці ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 (а.с.10-17).
Так, з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача судом встановлено, що:
в період з 01.04.1993 по 10.01.1995 позивач працював на посаді заступника директора технічного центру ТОВ Компанія «Юнікс» (запис 3-4);
в період з 13.01.1995 по 25.12.1996 позивач працював на посаді начальника технічно-торгового відділу ТОВ Фірма «Посад» (запис 5-6);
в період з 13.01.1995 по 25.12.1996 позивач обіймав посаду директора в приватному підприємстві (запис7-8).
Записи трудової книжки ОСОБА_1 є чіткими, зрозумілими та не підлягають подвійному тлумаченню, відтак, є належними та допустимими доказами на підтвердження його страхового (трудового) стажу.
Суд звертає увагу на те, що оскільки трудовий стаж набутий позивачем на території російської федерації, тому при визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону №1058-IV вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація.
Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.92, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі №555/2250/16-а, від 17.06.2020 у справі №646/1911/17, від 21.02.2020 у справі №291/99/17 та від 06.07.2020 у справі №345/9/17.
Також суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Таким чином, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.
Принагідно суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 передбачено вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.
Зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України з 19.06.2023.
Однак, суд наголошує, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Зокрема, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
Варто зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
Згідно положень частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що він при прийнятті рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто із забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним, з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
За наведених обставин, спірне рішення рішенням ГУ ПФУ у Волинській області №263040015806 від 16.10.2024 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи на території російської федерації та здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії за віком суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Тому з метою відновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 протиправно незараховані періоди його роботи на території російської федерації, а саме з 01.04.1993 по 10.01.1995, з 13.01.1995 по 25.12.1996, з 30.01.1997 по 30.07.1998.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 02.08.2024 та зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві виплати пенсію за віком з дати виникнення права на її призначення, суд враховує, що призначення пенсії за віком відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
Разом з цим, ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
До компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, судом здійснюється лише контроль правомірності рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень (відповідача) щодо вказаних питань.
При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Отже, належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах суд вважає зобов'язання органу Пенсійного фонду, який прийняв оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії (ГУ ПФУ у Волинській області), повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії за віком.
Відтак, позов в цій частині до задоволення не підлягає.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
У свою чергу вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 06.12.2024 (а.с.5).
Згідно із частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 8 статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник внаслідок протиправних дії ГУ ПФУ у Волинській області, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Волинській області.
На підставі викладеного, керуючись ст. 243, 243-246 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №263040015806 від 16.10.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 періоди його роботи на території російської федерації з 01.04.1993 по 10.01.1995, з 13.01.1995 по 25.12.1996, з 30.01.1997 по 30.07.1998.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 09.10.2024, , з врахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) судового збору.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано судом 10 лютого 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6; код ЄДРПОУ 13358826)
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДРПОУ 42098368).
Суддя Н. В. Стецик