м. Вінниця
10 лютого 2025 р. Справа № 120/15637/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області від 11.09.2024 № 025550008596 про відмову у призначенні пенсії за віком.
Відтак, з метою, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 05.09.2024, зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи: з 14.10.1992 по 15.08.2000 в Діксонській ПМК треста "Арктикстрой" Міністерства морського флоту СРСР на посаді водія з розрахунку один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком; з 15.09.2000 по 22.09.2003 у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою від 26.11.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання відзиву.
Відповідач правом заперечити проти позову не скористався, хоча належним чином був повідомлений про розгляд справи. Зокрема, ухвала про відкриття провадження у справі направлена в електронний кабінет останнього та доставлена 26.11.2024, що підтверджується довідкою про доставлення документу (а.с. 38).
Верховний Суд у постанові від 23.11.2022 у справі № 500/8027/21 дійшов висновку, що довідка про доставку в електронному вигляді рішення суду є належним доказом отримання стороною такого рішення.
Відтак, суд розглядає справу за наявними в ній доказами, які визнає достатніми для розгляду справи по суті.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову, встановив такі обставини.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до вимог ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До заяви позивачем долучені документи, що підтверджують право на пенсію на пільгових умовах та наявність страхового і спеціального стажу в районах Крайньої Півночі на території, що нині належить до складу російської федерації.
За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Рівненській області та прийнято спірне рішення від 11.09.2024 № 025550008596, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Так, відповідно до рішення страховий стаж позивача становить 15 років 4 місяці 5 днів, тоді як відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» необхідний страховий стаж становить не менше 30 років. До страхового стажу позивача не зараховані періоди роботи з 14.10.1992 по 15.08.2000, з 15.09.2000 по 22.09.2003 за час роботи на території російської федерації, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила виконання зобов'язань відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. З 19.06.2023 року Україна також припинила участь у зазначеній Угоді.
Позивач не погоджується з рішенням відповідача, тому звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон від 09,07.2003 № 1058-ІV).
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Аналогічну норму містить стаття 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Необхідний страховий стаж визначений п. 2 частини 2 статті 114 становить з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок, для працівників, які зайняті повний робочий день на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці.
Згідно зі статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, а, відповідно до статті 62 Закону №1788-XII - основним документом, що підтверджує стаж роботи. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 12.08.1993р. №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд зазначає, що на час заповнення трудової книжки позивача в частині спірних періодів діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 № 252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 № 412, та яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993) (далі Інструкція №162).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" .
Згідно з положеннями пункту 1, 13, 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" (із змінами, далі Постанова № 656) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців.
Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.
Згідно з відомостями трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач працював з 14.10.1992 по 15.08.2000 в Діксонській ПМК треста «Арктикстрой» Міністерства морського флоту СРСР на посаді водія; з 15.09.2000 по 22.09.2003 в Військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія.
Спірним рішенням дані періоди не зараховані позивачу до страхового стажу з підстав того, що з 01.01.2023 росія, а з 19.06.2023 і Україна припинили виконання зобов'язання відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Оцінюючи такі доводи відповідача, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.92 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України" припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 25 Закону України "Про міжнародні договори України" припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення" постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у місті Москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023 року, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України суд висновує, що денонсація Угоди від 13.03.1992 та Угоди від 14.01.1993 означає, що вказані Угоди припинили породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цих Угод, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод.
Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2024 року у справі № 580/3576/22 вказав, що не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (ст. 13 Угоди).
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та Угода між Урядом України і урядом російської федерації Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 підлягають застосуванню при призначенні пенсії позивачу, оскільки вказані Угоди були чинними на час роботи позивача в росії і позивач мав легітимні очікування щодо пенсійного забезпечення.
Таким чином стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні, тому відповідач неправомірно відмовив у зарахуванні цих періодів до страхового стажу позивача.
Щодо особливостей зарахування періоду роботи позивача на території російської федерації в районах Крайньої Півночі з 14.10.1992 по 15.08.2000 в Діксонській ПМК треста «Арктикстрой» Міністерства морського флоту СРСР, то суд зазначає таке.
Пунктом 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV встановлено, що період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Тобто, пільговому обчисленню підлягає лише період роботи до 01 січня 1991 року, оскільки положення Тимчасової угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.93 лише надає громадянам Сторін цієї угоди право на достроковий вихід на пенсію по старості (за віком) за вказаних у статті 1 угоди умов, а також визначає порядок реалізації цього права.
Проте, ні в Тимчасовій угоді від 15.01.93, ні в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не передбачено пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Не передбачено пільг при обчисленні трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991 й нормами Законів України "Про пенсійне забезпечення" і "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 08 липня 2021 року в справі № 459/2778/16-а, від 31 січня 2018 року в справі № 676/7065/14-а, від 30 травня 2019 року в справі № 348/2974/14-а, від 19 вересня 2019 року в праві № 348/2208/16-а.
Отже, суд доходить висновку про відсутність підстав для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача з 14.10.1992 по 15.08.2000 у районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях. Вказаний період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача в календарному обчисленні відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 .
Підсумовуючи, встановлені при розгляді справи обставини та надану їм оцінку, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення від 11.09.2024 № 025550008596.
Належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 14.10.1992 по 15.08.2000 та з 15.09.2000 по 22.09.2003, та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 05.09.2024 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, сплачений при зверненні до суду судовий збір належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У пунктах 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.05.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування понесених документально підтверджених ним витрат на правничу допомогу.
Разом з тим, при вирішенні питання присудження судових витрат на користь позивача, суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", у справі "East/West Alliance Limited" проти України" та "Ботацці проти Італії" (заява N 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Так, між адвокатом Чернілевською Р.В. (далі - Адвокат) та ОСОБА_1 (далі - Клієнт) укладений Договір про надання правничої (правової) допомоги від 24.09.2024 (далі - Договір).
Відповідно до Розділу 1 Договору, Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання на представництво та захист інтересів Клієнта в порядку та на умовах, визначених цим Договором у відносинах з органами влади, в усіх судових установах, органах національної поліції, прокуратури, ІНФОРМАЦІЯ_1 , інших підприємствах, установах, організаціях, органах місцевого самоврядування, органах державної виконавчої служби, незалежно від форм власності, перед будь-якими фізичними особами з усіма правами, які надані законом позивачеві, відповідачеві, третій особі (крім права відмови від позову і визнання позову) заявнику, стягувачу і боржнику у виконавчому провадженні, потерпілому, заявнику, свідку, підозрюваному, обвинуваченому, засудженому у кримінальному провадженні, іншому учаснику у кримінальному провадженні та особі, яка притягується до відповідальності у справах про адміністративні правопорушення, потерпілому, а Клієнт зобов'язується оплатити такі послуги.
Згідно із п. 4.1 Договору, за надання послуг з правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату плату у формі гонорару, розмір якого встановлюється за домовленістю сторін і становить 6000,00 грн за супровід справи за позовом до пенсійного фонду в суді першої інстанції.
Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із Актом виконаних робіт від 01.11.2024 Адвокат надала правову допомогу щодо підготовки та подання позовної заяви до Вінницького окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до Квитанції до прибуткового касового ордеру від 01.11.2024 № 01-11/24 Клієнт сплатив Адвокату за надані послуги гонорар в сумі 6000,00 грн.
Таким чином понесені витрати позивачем на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн підтверджується матеріалами справи.
Суд, оцінивши надані докази, доходить висновку, що заявлена сума до відшкодування є завищеною з огляду на те, що дана справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, матеріали справи не містять великого обсягу, а відтак заявлена до відшкодування сума є не співмірною із складністю справи.
Відтак, враховуючи критерій обґрунтованості понесених позивачем витрат, та те, що позов задоволений частково, суд вважає що розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 3000,00 грн, що відповідає критерію розумності та співмірності.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 11.09.2024 № 025550008596 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 14.10.1992 по 15.08.2000 та з 15.09.2000 по 22.09.2003 в календарному обчисленні відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 та повторно розглянути його заяву від 05.09.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ - 21084076, вул. Борисенка Олександра, 7, м. Рівне, 33028).
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна