Справа № 947/20082/24
Провадження № 2/947/343/25
29.01.2025 року
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,
за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.
розглянувши за правилами спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги -
До Київського районного суду м. Одеси 25.06.2024 року надійшла позовна заява ТОВ « Інфокс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення квартири АДРЕСА_1 в період з 01.06.2021 по 30.04.2023, у розмірі 7367,42 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 , як власник квартири у вказаний період не сплачував житлово-комунальні послуги у вигляді водопостачання та водовідведення внаслідок чого утворилась заборгованість.
Від представника відповідача 11.11.2024 року надійшов письмовий відзив в якому заперечувалось наявність у ОСОБА_1 відношення до вказаної квартири з 02.05.2015 року , після того як вказане майно було відчужено відповідачем, а також заявлено про застосування строку позовної давності до заборгованості яка існувала у відповідача за житлово-комунальні послуги по вказаної квартирі.
Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).
На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Правовідносини пов'язані із виконанням власниками житлових приміщень зобов'язань по житлово-комунальним послугам врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК України ).
Відповідно до частин перших статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Основні засади правовідносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені в Законі України "Про житлово-комунальні послуги".
Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
У пункті 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно зі статтею 18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складання та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Акт-претензія складається і скріплюється підписами споживача і представника виконавця, подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії.
Тлумачення статті 526 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, зроблено висновок, що "споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі".
Аналогічний висновок щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 904/7183/17 та в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16.
У даному випадку судом встановлено, що згідно Договору купівлі-продажу від 25 травня 2023 року ОСОБА_1 , від імені якого діяв його представник ОСОБА_2 , продав ОСОБА_3 , квартиру АДРЕСА_1 .
За змістом Договору, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Янковською О.С. , належала продавцю ( ОСОБА_1 ) на праві приватної власності , яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Рубан М.О. державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» 21.09.2018 року за номером запису 28112400.
Заперечень проти розміру заборгованості, наданого позивачем, також як і спростування самому факту надання послуг у розмірі зазначеному у розрахунку заборгованості відповідачем не надано.
Суд критично ставиться до тверджень сторони позивача про те, що вказана квартира була відчужена відповідачем ще у 2015 році, згідно наданої копії Договору дарування квартири, так як вказані обставини суперечать наявному Договору купівлі-продажу квартири від 25 травня 2023 року а також відомостям у Єдиному реєстрі речових прав.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц)
Враховуючи викладене суд приходить до висновку про те, що наявні Докази у їх сукупності надають можливість встановити що ОСОБА_4 був власником квартири АДРЕСА_1 у період з 21.09.2018 року по 25 травня 2023 року, а тому у період за який позивача просить стягнути заборгованість: з 01.06.2021 по 30.04.2023, саме ОСОБА_4 несе відповідальність за зберігання вказаної власності і отримані комунально-житлові послуги, у тому числі пов'язані з централізованим водопостачанням та водовідведенням, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Враховуючи період заборгованості, а також той факт що згідно п.19 Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану, суд вважає що заявлені відповідачем вимоги про застосування строків позовної давності не підлягають задоволенню.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).
Факт задоволення позовних вимог у повному обсязі є підставою і для стягнення з відповідача судових витрат понесених позивачем у вигляді сплати судового збору, який було сплаченого, відповідності до платіжної інструкції №26629 від 10 червня 2024 року, при подачі позову, у розмірі 3 028,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -
Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» ( код ЄДРПОУ: 14289688, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул Шулявська, буд. 5) до ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , зазначена у відзиві адреса для листування: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» ( код ЄДРПОУ: 14289688) заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення квартири АДРЕСА_1 в період з 01.06.2021 по 30.04.2023, у розмірі 7367,42 ( сім тисяч триста шістдесят сім ) гривень 42 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» ( код ЄДРПОУ: 14289688) судові витрати у вигляді сплаченого, при подачі позову, судового збору у сумі 3028,00 грн.
Повний текст рішення буде виготовлено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 10.02.25.
Суддя В. О. Луняченко