Номер провадження: 33/813/400/25
Номер справи місцевого суду: 946/10031/24
Головуючий у першій інстанції Яковенко І.І.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
31.01.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в особі судді Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання Чередник К.А.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 грудня 2024 року,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 196015 від 14.12.2024 року, водій ОСОБА_1 14.12.2024 о 00:10 годині керувала транспортним засобом марки «Mercedes Benz» державний номерний знак НОМЕР_1 по просп. Незалежності, 81 в м. Ізмаїлі Одеської області в стані алкогольного сп'яніння: огляд на стан алкогольного сп'яніння був проведений у встановленому порядку зі згоди водія в медичному закладі, згідно висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 111 від 14.12.2024 у ОСОБА_1 виявлено 0,923 ‰ алкоголю. Вказаними діями водій ОСОБА_1 порушила вимоги п. 2.9а Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постановою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 грудня 2024 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 грудня 2024 року та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи на 31.01.2025 року на 10-30 год., ОСОБА_1 в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилась, клопотань про відкладення або про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не подавала.
Згідно ч. 6 ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
Також, ч. 2 ст. 268 КУпАП не передбачено обов'язкової участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
За таких підстав, а також враховуючи, що апелянт реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, а наявних у праві матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, апеляційний суд не вбачає поважних причин для відкладення розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідно ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Приписи ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 130 КУпАП необхідно з'ясувати, чи дійсно особа знаходилася в стані сп'яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом, чи є відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, нормі стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Визнаючи ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та застосовуючи до неї адміністративне стягнення, суд першої інстанції виходив з того, що вина останньої у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, з чим погоджується і апеляційний суд.
Слід зазначити, що відповідно до положень КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. При цьому, розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення. Суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, що інкримінуються особі. Обставини, які зазначені посадовими особами у протоколі про адміністративне правопорушення, повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі.
За приписами ст. 251 КУпАП, тягар доказування доведеності вини особи у скоєнні інкримінованого адміністративного правопорушення покладається на уповноважену службову особу, яка складає протокол про адміністративне правопорушення, тобто у даному конкретному випадку, на поліцейського.
Апеляційний суд виходить із того, що судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості тощо.
Для забезпечення дотримання прав особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційним судом повторно досліджено докази, що зібранні по справі працівниками поліції.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 196015 від 14.12.2024 року, водій ОСОБА_1 14.12.2024 о 00:10 годині керувала транспортним засобом марки «Mercedes Benz» державний номерний знак НОМЕР_1 по просп. Незалежності, 81 в м. Ізмаїлі Одеської області в стані алкогольного сп'яніння: огляд на стан алкогольного сп'яніння був проведений у встановленому порядку зі згоди водія в медичному закладі, згідно висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 111 від 14.12.2024 у ОСОБА_1 виявлено 0,923 ‰ алкоголю. Вказаними діями водій ОСОБА_1 порушила вимоги п. 2.9а Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно роздруківки (чеку) тесту з газоаналізатора «Алкофор 505», з якого встановлено, що огляд на стан алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 поліцейськими проведений 14.12.2024 року о 01-02 год. та 01-17 год., з використанням спеціального технічного засобу, а саме газоаналізатора «Алкофор 505». Тест № 02821, 02822 показав, що ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп'яніння, результат огляду: 0.923 ‰ та 0,924‰.
Відповідно до висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 111 від 14.12.2024 ОСОБА_1 14.12.2024 о 00:45 год. перебувала у стані алкогольного сп'яніння.
До протоколу про адміністративне правопорушення додано відеозаписи з портативних відеореєстраторів поліцейських, дослідженням яких встановлено рух транспортного засобу «Mercedes Benz» державний номерний знак НОМЕР_1 по просп. Незалежності в м. Ізмаїлі Одеської області, та подальшу зупинку працівниками поліції. Під час спілкування працівників поліції та ОСОБА_1 , останній повідомлено про наявність у неї ознак алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота. Працівником полціїї запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння за допомогою приладу Драгер 6810 на місці зупинки транспортного засобу або в медичному закладі, на що ОСОБА_1 погодилась пройти такий огляд тільки в медичному закладі. В медичному закладі, ОСОБА_1 після декількох спроб продути прилад «Алкофор 505», вдалося це зробити, результат даного тестування склав 0.923 ‰ про що ОСОБА_1 повідомлено. Також ОСОБА_1 повторно продула прилад, результат склав 0,924‰. Ніяких заперечень щодо виявленого результату на стан алкогольного сп'яніння, ОСОБА_1 не висловлювала, як і не висловлювала заперечень щодо дій працівників поліції. Також, свідоцтва про колібровку приладу «Алкофор 505» не вимагала. Працівником поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, ознайомлено зі змістом та було надано можливість надати свої пояснення до цього протоколу.
При розгляді справи апеляційний суд виходить з наступного.
Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність, зокрема за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Відповідно п. 2.9а Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
З положень ст. 266 КУпАП вбачається, що особи, які керують, зокрема транспортними засобами, і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції (далі - стан сп'яніння), підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та оглядові на стан сп'яніння. Огляд особи, яка керувала, зокрема транспортним засобом, на стан сп'яніння проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди особи, яка керувала, зокрема транспортним засобом, на проведення огляду на стан сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Огляд осіб на стан сп'яніння здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд особи на стан сп'яніння проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. У разі відсторонення особи від керування, зокрема транспортним засобом, можливість керування цим транспортним засобом надається уповноваженій нею особі, яка має посвідчення водія відповідної категорії та може бути допущена до керування транспортним засобом.
Аналогічні положення, але з більш детальним врегулюванням дій поліцейського під час огляду водія на стан сп'яніння, містяться в Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 року № 1103 (далі - Порядок № 1103) та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним Наказом МВС України та Міністерством охорони здоров'я України № 1452/735 від 09.11.2015 року (далі - Інструкція № 1452/735).
Зокрема, положення п. 2, 3, 5 Порядку № 1103 встановлюють, що огляду підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння, згідно з ознаками такого стану, установленими МОЗ і МВС.
Огляд проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів (законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, які відповідають вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність); лікарем закладу охорони здоров'я (в сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду, форма якого затверджується МОЗ за погодженням з МВС. У разі встановлення стану сп'яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду. Підтвердження стану сп'яніння в результаті огляду та згода водія транспортного засобу з результатами такого огляду є підставою для його притягнення згідно із законом до відповідальності.
Положенням п. 2, 3 розділу І Інструкції № 1452/735 встановлено, що огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
За приписами п. 3 - 5 розділу ІІ Інструкції № 1452/735 поліцейськими використовуються спеціальні технічні засоби, які мають, зокрема, сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.
Огляд на стан сп'яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції.
Перед проведенням огляду на стан сп'яніння поліцейський інформує особу, яка підлягає огляду на стан сп'яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу та на її вимогу надає сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.
Згідно п. 7 розділу ІІ Інструкції № 1452/735 установлення стану алкогольного сп'яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.
Частина 2 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» визначає, що поліцейські можуть застосовувати превентивні заходи, до яких відповідно до ст. 31 цього Закону віднесено застосування засобів відеозапису.
Підпунктом 1 п. 2 розділу І Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026 (далі - Інструкція № 1026) передбачено, що застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.
Оцінивши всі наявні в матеріалах справи докази, як кожний окремо, так і в їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку, що зібрані в справі докази відображають обставини, що зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення, узгоджуються між собою і не викликають суперечностей у їх відповідності фактичним обставинам справи, тобто є належними, допустимими і достатніми для підстав вважати, що 14.12.2024 року ОСОБА_1 порушила вимоги п. 2.9а Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги по своїй суті дублюють доводи викладенні в поданих до суду першої інстанції запереченнях проти складеного протоколу та медичного висновку, які були предметом дослідження в суді першої інстанції та на які було надано відповідне обґрунтування в мотивувальній частині оскаржуваної постанови, які ці доводи спростовують.
Апеляційний суд звертає увагу, що посилання в апеляційній скарзі на те, що не застосовано наведену практику інших судів і не проаналізовано причини її незастосування не є слушним, так як практика інших судів не має преюдиціального значення для категорії справ про адміністративне правопорушення.
Позиція апелянта, яку вона висловила в апеляційній скарзі, та процесуальна поведінка апелянта, пов'язана з наданням нею пояснень, які не підтверджені належними і достатніми доказами не узгоджуються з дійсними обставинами справи, розцінюються апеляційним судом, як спосіб самозахисту від відповідальності за вчинене правопорушення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Отже, приймаючи до уваги встановлені обставини справи, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, апеляційний суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та вважає, що наявними у справі доказами підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненому правопорушенні за ст. 130 ч. 1 КУпАП, а тому висновок суду першої інстанції про визнання її винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є законним та обґрунтованим, тому немає підстав для скасування або зміни постанови суду.
При визначені виду та міри адміністративного стягнення, судом були додержані вимоги ст. 33 КУпАП.
Так, з постанови суду вбачається, що при визначенні розміру штрафу та строку позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами, судом першої інстанції були враховані характер скоєного правопорушення, особа правопорушника, в зв'язку з чим судом першої інстанції було визначене адміністративне стягнення у виді розміру штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами, як єдиного адміністративного стягнення, передбаченого санкцією ст. 130 ч. 1 КУпАП.
Враховуючи наведені обставини, суд дійшов до висновку, що не вбачається підстав для скасування або змінення постанови суду.
У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.
На підставі викладеного й керуючись ст. 293, 294 КУпАП, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду О.М. Таварткіладзе