Номер провадження: 33/813/181/25
Номер справи місцевого суду: 522/15244/24
Головуючий у першій інстанції Осіік Д. В.
Доповідач Дришлюк А. І.
24.01.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі головуючого судді Дришлюка А.І.,
при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу адвоката Бикова Дмитра Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеса від 21 жовтня 2024 року по адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130КУпАП,
Постановою Приморського районного суду м. Одеса від 21 жовтня 2024 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,0 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн (а.с. 40-44).
28.10.2024 року Приморським районним судом м. Одеса було зареєстровано апеляційну скаргу адвоката Бикова Д.Ю. в інтересах ОСОБА_1 на постанову від 21.10.2024 року (а.с. 45-53). Постановою Одеського апеляційного суду від 04.11.2024 року (головуючий суддя - Журавльов О.Г.) апеляційну скаргу вирішено повернути апелянту, у зв'язку із не долученням доказів на підтвердження наявності в адвоката повноважень на звернення до суду з апеляційною скаргою (а.с. 57). Копію даної постанови про повернення апеляційної скарги, згідно супровідного листа, направлено представнику апелянта 05.12.2024 року (а.с. 58).
03.12.2024 року адвокат Биков Д.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 , повторно звернувся до суду із апеляційною скаргою на постанову Приморського районного суду м. Одеса від 21.10.2024 року, в якій просив оскаржувану постанову скасувати та провадження по справі закрити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що працівниками поліції не було повідомлено ні підстав для зупинки, ні причини перевірки документів особи, не роз'яснено особі його права та обов'язки. При цьому, апелянт стверджує про відсутністю будь-яких ознак сп'яніння, в тому числі й безпосередньо фіксування факту керування електросамокатом (а.с. 60-77).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.12.2024 року було поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження та справу призначено до розгляду (а.с. 82-83).
В судове засідання з'явилася безпосередньо особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , яким були надані пояснення з-приводу подій, що відбувалися в день складення протоколу, зокрема щодо його незгоди з діями працівників поліції, а оскільки він раніше не мав досвіду спілкування з ними та не обізнаний в законодавстві, то звертав увагу суду на те, що ситуація, в якій він опинився не була для нього стандартною. Адвокат Биков Дмитро Юрійович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернув увагу суду на відсутність відеозапису з фіксацією його клієнта та керування ним електросамокатом, при цьому знаходження на відео іншої особи з явними ознаками алкогольного сп'яніння, яка майже постійно фігурує в кадрі, а також зазначення в постанові суду першої інстанції іншої особи, яка притягається за ч. 2 ст. 130 КУАП, що на фоні відсутності індивідуальних ознак справи в постанові суду першої інстанції, на думку адвоката, свідчить про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення апелянта та його адвоката, апеляційним судом встановлено наступне.
Приймаючи оскаржувану постанову щодо притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції виходив із того, що вина останнього повністю доведена та підтверджується матеріалами справи, зокрема суд першої інстанції вказав, що у водія ОСОБА_1 працівником поліції було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, як зазначено у протоколі, та останній відповідно до вимог закону мав право вимагати пройти відповідно до встановленого порядку огляд на стан алкогольного сп'яніння. При цьому суд першої інстанції посилався на відеозапис (без конкретизації часу фіксації), доданого до протоколу про адміністративне правопорушення, та зробив висновок, що водій ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку як за допомогою газоаналізатора Драгер так і у закладі охорони здоров'я. Крім того, суд першої інстанції посилався на те, що наданий відеозапис підтверджує факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 у вигляді електросамокату (без конкретизації часу фіксації). Також суд першої інстанції вказав, що аналізуючи докази по справі з точки зору їх допустимості, об'єктивності та достатності, за відсутності будь-яких суперечностей, судом встановлено, що ОСОБА_1 на час інкримінованих подій був особою, яка порушила п. 2.5 Правил дорожнього руху. Тобто, ОСОБА_2 своїми діями вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Після чого суд першої інстанції прийшов до висновку, що приймаючи до уваги характер вчиненого правопорушення, а саме те, що ОСОБА_1 допустив грубе порушення Правил дорожнього руху, враховуючи відсутність обставин, що пом'якшують відповідальність, з метою запобігання вчиненню ним нових правопорушень, суд вважає за необхідне застосувати до правопорушника адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки, що буде необхідним для його виправлення та достатнім для виконання завдань КУпАП (а.с. 43).
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно положень ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, 24.08.2024 року (який має вигляд роздруківки з портативного принтеру) о 23 год. 45 хв. водій ОСОБА_1 керував електросамокатом BOLT 652230 по вул. Пантелеймонівська, 110 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота. порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора та від проведення такого огляду у медичному закладі відмовився. Даними діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно п. 2.9а Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За положеннями ч. 1 ст. 130 КУпАП, об'єктивна сторона даного правопорушення полягає в керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до вимог ст.ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
До матеріалів справи було приєднано диск (а.с. 7), який містить відеозапис, перша частина якого в 56 хвилин не стосується ОСОБА_1 , а стосується особи, яка керувала електросамокатом та яка проходила перевірку на драгері. Починаючи з 56.38 починається інший відеозапис, на який зафіксовано чоловіка (нижня його частина в шортах), а потім фіксується асфальт, і лише в кадрі на 59 хв. 48 зафіксовано на самокаті чоловічі ноги в джинсах, а також прохання поліцейського надати документи, які посвідчують особу, та питання чи притягувалася особа до відповідальності та чи вживала алкогольні напої. Отримавши негативну відповідь щодо вживання алкоголю, поліцейський висловлює пропозицію пройти тест (1 год 02 запису). За всю другу частину відеозапису обличчя особи, з якої ведеться розмова, не зафіксовано.
Згідно з п. 3 Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затв. Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 № 1452/735, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 р. за № 1413/27858 ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ознаками алкогольного сп'яніння було, на думку поліцейського, запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Якщо виходити з того, що чоловічі ноги зафіксовані на другій частині відеозапису належать ОСОБА_1 то порушення мови, поведінка, яка не відповідає обстановці на відеозапису не зафіксована. При цьому на другій частині відеозапису зафіксовані ще дві особи (1 год 20 хв. відеозапису, 1 год 38 хв., 1 год 41 хв.) (без фіксації обличчя).
Щодо посилання апелянта на відсутність зафіксованого факту керування електросамокатом, то як зазначалось вище, це все , що було зафіксовано відносно «факту керування» в умовах відсутності фіксації самого ОСОБА_1 у вигляді, щоб його міг впізнати будь-яка особа, яка переглядає відеозапис, а не тільки він за умови визнання його факту.
У справі «Barbera, Messeguand Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
У п.1 ст.11 Загальної декларації прав людини, п.2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, у п.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, у принципі 36 Зводу принципів захисту всіх осіб, у ст. 62 Конституції України закріплено одне з найважливіших положень демократичної, правової держави презумпцію невинуватості, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути притягнута до відповідальності, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Одночасно сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. The United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Щодо обґрунтованості поширення на вказану категорію справ гарантій Конвенції необхідно зазначити таке. Якість складання протоколу є дуже важливою стадією оформлення справи про адміністративне правопорушення, й фактично є «обвинуваченням» держави щодо особи, що потребує належного до цього ставлення. Відповідно, уповноваженим особам необхідно дотримуватись правил та процедур під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, прав та гарантій особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, належному фіксуванні доказів вчинення правопорушення та їх зберіганні тощо.
У справах проти України Європейський Суд розглядав питання про віднесення правопорушень, передбачених КУпАП, до «кримінального аспекту» в розумінні Конвенції, що, з огляду на суворість передбаченого покарання правопорушення, не є незначним та такі адміністративні провадженні слід вважати по суті кримінальними і такими, що вимагають застосування всіх гарантій ст. 6 Конвенції.
Одночасно практика Європейського суду з прав людини щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення зосереджена навколо фундаментальних засад здійснення правосуддя у справах про адміністративні правопорушення, зокрема, забезпеченні дотримання положень Конвенції в частині реалізації ст. 6, яка гарантує кожному право на справедливий суд.
Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011, заява №16347/02).
Європейський Суд розглядав питання дотримання принципу безсторонності у випадку відсутності прокурора під час частини або всього провадження щодо заявників у низці справ.
У рішенні у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08, пункти 51-84, від 20 вересня 2016 року, суд встановив порушення принципу безсторонності в провадженні у справі про адміністративне правопорушення щодо заявника, під час якого прокурор був відсутнім.
Роль посадової особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, обмежувалася переданням суду протоколу та підтверджуючих доказів. Після виконання цієї функції ця посадова особа не відігравала ролі у провадженні, так само як і прокуратура. Іншими словами, під час провадження у суді не було «сторони обвинувачення» або «прокурора». Це означало, що у судовому засіданні не було нікого, хто б міг заперечити заявниці (див. п. 63 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Михайлова проти України).
Згідно з п. 64 зазначеного рішення за таких обставин Суд вважає, що суд, який розглядав справу, не мав іншого вибору, окрім як взяти на себе функцію пред'явлення та, що є більш важливим, нести тягар підтримки обвинувачення під час усного розгляду справи. Суд не переконаний у тому, що були наявні достатні гарантії, здатні усунути обґрунтовані сумніви щодо негативного впливу такого процесу на безсторонність суду.
У зв'язку із наведеним, суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає «обережності дій суду» при вирішені питання про тягар доказування в такій категорії справ. Суд не може змінювати суть «обвинувачення», викладене у протоколі про адміністративне правопорушення.
У цьому контексті Європейський Суд нагадує, що, як він встановив у рішенні у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), коли проводиться усний судовий розгляд з метою встановлення обґрунтованості будь-якого «кримінального обвинувачення», висунутого проти підсудного, та якщо було надано адекватну можливість з'явитися у судове засідання і сторона захисту не відмовилася від неї у встановленому порядку, присутність сторони обвинувачення є, як правило, необхідною для усунення обґрунтованих сумнівів, які можуть виникнути щодо безсторонності суду (див. п. 64 рішення Європейського суду з прав людини у справі Михайлова проти України).
Крім того, у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява №36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Апеляційний суд не надає окремої оцінки зафіксованим на відеозаписі характеру спілкування працівників поліції та апелянта, та його посиланням на тиск, що було вчинено на нього з боку працівників поліції, внаслідок чого він, за твердженням адвоката та самого апелянта часткового оговорив себе. Дійсно, на відеозапису присутні моменти, які можуть викликати у пересічного громадянина відчуття тиску та змушеності до відмови від проходження огляд (наприклад, 1 год 13 хв., 1 год 15 хв., 1 год 18 хв.), проте в умовах недоведеності вищевказаних фактів, ці обставини не мають правового значення, та не утворюють ознак інших дій, яким слід надавати оцінку в інших видах проваджень.
При цьому, апеляційний суд також вважає за необхідне зауважити щодо відхилення посилань апелянта на те, що електросамокат не може бути транспортним засобом виходячи з наступного.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 року № 18, зазначено, що при розгляді адміністративних справ вказаних категорій суди мають ураховувати положення правових норм, у яких визначено поняття "транспортні засоби", зокрема примітки до ст. 286 КК, ч. 7 ст. 121 КУпАП, п.1.10 Правил дорожнього руху України.
За положеннями ст. 121 КУпАП, під транспортними засобами у статтях 121-126, 127-1 - 128-1, частинах першій і другій статті 129, статтях 132-1, 133-1, 133-2, 139 і 140 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.
У відповідності до п. 1.10 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 року № 1306, а саме п. 1.10 транспортний засіб визначається як пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Відповідно, наведений в положеннях ПДР України термін в свою чергу охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування.
При цьому, ЗУ «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24.02.2023 року містить визначення поняття легкого персонального електричного транспортного засобу - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.
Тобто, електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме:
- легкий персональний електричний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;
- низько швидкісний легкий електричний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Відповідні положення в тому числі були викладені й в ЗУ «Про автомобільний транспорт».
Окрім наведеного, також слід зазначити, що визначення електросамокату як транспортного засобів в свою чергу також відповідає й правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.03.2023 по справі № 127/5920/22, згідно якої, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Електросамокат в свою чергу розуміється як легкий, портативний електричний транспортний засіб, який зазвичай складається з двох коліс, рульової колонки із ручками та електричного мотора, що живиться від акумулятора (згідно загальнодоступної інформації).
При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з посиланнями апелянта на те, що самокат, який міг бути предметом скоєння потенційного правопорушення не було ідентифіковано (зокрема, щодо його потужності), окрім назви.
Таким чином, враховуючи вищенаведене в сукупності, оскільки доводи апелянта знайшли своє часткове підтвердження, апеляційний суд приходить до висновкупро часткове задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної постанови Приморського районного суду м. Одеса від 21 жовтня 2024 року, із закриттям провадження.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката Бикова Дмитра Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Приморського районного суду м. Одеса від 21 жовтня 2024 року - скасувати.
Провадження по справі закрити.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк