Номер провадження: 22-ц/813/1254/25
Справа № 521/16935/22
Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я.
Доповідач Комлева О. С.
04.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Чеботар А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2023 року, постановленого під головуванням судді Бондар В.Я., повний текст рішення складений 14 грудня 2023 року, у цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі Пенчев Костянтин Леонтійович про визнання недійсним свідоцтв про право власності на право на спадщину, визнання спадщини відумерлою та стягнення безпідставно набутих грошових коштів, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі Пенчев Костянтин Леонтійович про встановлення факту проживання однією сім'єю, -
У жовтні 2022 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі Пенчев К.Л. про визнання недійсним свідоцтв про право власності на право на спадщину, визнання спадщини відумерлою та стягнення безпідставного набутих грошових коштів, в якому з урахуванням зміни предмету позову просила:
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.07.2019, видане державним нотаріусом Приморського державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л., зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за №1-756;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 10.07.2019, видане державним нотаріусом Приморського державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л., зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за №1-757;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 10.07.2019, видане державним нотаріусом Приморського державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л., зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за №1-1056;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради грошову компенсацію у розмірі 852 900 грн.;
- визнати грошові кошти, що перебували на банківських вкладах ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 361 970 грн. 54 коп. відумерлою спадщиною;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради безпідставно набуті грошові кошти у сумі 361 970 грн. 54 коп.;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради судові витрати.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси з заявою про встановлення факту спільного проживання, в якій просила встановити факт того, що вона разом з ОСОБА_3 з 2004 року по день її смерті проживали спільно однією сім'єю (справа №521/2714/19).
Рішенням суду від 07.05.2019 року заява була задоволена, проте Одеська міська рада оскаржила рішення суду та постановою Одеського апеляційного суду від 15.03.2021 року рішення було скасовано, заява ОСОБА_1 залишена без задоволення.
Однак, Приморська державна нотаріальна контора у м. Одесі ще в 2019 році видала три свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 .
У померлої ОСОБА_3 відсутні спадкоємці за заповітом і за законом, тому її спадщина підлягає визнанню відумерлою.
Оскільки, єдину підставу на якій ОСОБА_1 отримала свідоцтва про право на спадщину скасовано, то свідоцтва підлягають визнанню недійсними.
Вартість квартири, яка належала ОСОБА_3 становить 852900 грн.
Квартира була продана ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .
У зв'язку з тим, що квартира була відчужена добросовісному набувачу, Одеська міська рада просила стягнути безпідставно отримані кошти вартість такої квартири та визнати недійсними свідоцтва.
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі Пенчев К.Л. про встановлення факту проживання однією сім'єю.
В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що вона та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю у м. Одесі за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були близькими знайомими починаючи з 60-х років минулого століття.
З роками стан здоров'я спадкодавця погіршувався, що стало причиною постійного перебування позивача поряд зі спадкодавцем.
У зв'язку з значними затратами часу та коштів, ОСОБА_3 запропонувала ОСОБА_1 жити разом з нею. ОСОБА_1 за об'єднані кошти купувала ліки для ОСОБА_3 , харчі та займалася приготуванням їжі, необхідними поточними ремонтними роботами, здійснювала оплату за житлово-комунальні послуги, тобто вони були однією сім'єю.
Похоронною процесією займалася ОСОБА_1 .
У зв'язку з вищевикладеним, ОСОБА_1 вважає себе спадкоємцем четвертої черги.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2023 року позов Одеської міської ради задоволений.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.07.2019, видане державним нотаріусом Приморського державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л., зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за №1-756.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 10.07.2019, видане державним нотаріусом Приморського державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л., зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за №1-757.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 10.07.2019, видане державним нотаріусом Приморського державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л., зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за №1-1056.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради грошову компенсацію у розмірі 852 900 грн.
Визнані грошові кошти, що перебували на банківських вкладах ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 361 970 грн. 54 коп. відумерлою спадщиною.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради безпідставно набуті грошові кошти у сумі 361 970 грн. 54 коп.
Вирішено питання про судові витрати.
Зустрічний позов ОСОБА_1 залишений без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, яким у задоволенні позову Одеської міської ради відмовити у повному обсязі, зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що за відсутністю інших спадкоємців ОСОБА_3 , відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України ОСОБА_1 прийняла після смерті ОСОБА_3 спадщину, на яку має право згідно ст. 1264 ЦК України.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції не всебічно, не повно і не об'єктивно розглянув всі обставини справи, не проаналізував належним чином та не надав відповідної юридичної оцінки фактичним обставинам справи та на підставі хибних тверджень, обґрунтованих припущеннями і внаслідок неповного з'ясування маючих для справи значення обставин дійшов помилкових висновків та безпідставно задовольнив позовні вимоги Одеської міської ради.
У відзиві на апеляційну скаргу, уповноважена особа Одеської міської ради - Срібна А.І. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для його скасування, а рішення суду законним та таким, що постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
В судове засідання, призначене на 04 лютого 2025 року ОСОБА_2 , державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі Пенчев К.Л. не з'явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 1-3 т. 3).
Від державного нотаріуса Пенчева К.Л. до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю представника (а.с. 4-5 т. 3).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника - адвоката Колеснікова І.Л., Срібної А.І., представника Одеської міської ради, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 93 років померла ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 96 т. 1).
ОСОБА_1 була замовником кремації ОСОБА_3 , про що свідчить довідка на одержання та поховання праху КП Спеціалізоване підприємство Комунально-побутового обслуговування Одеський крематорій та договір замовлення на організацію та проведення поховання (а.с. 138 зв.б., 140 т. 1).
15.03.2017 року ОСОБА_1 звернулася до Шостої державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 на підставі якої було заведено спадкову справу №78/2017 (а.с. 3, 15 т. 2).
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 07 травня 2019 року у справі №21/2714/19 було задоволено заяву ОСОБА_1 та встановлено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13-14 т. 2).
ОСОБА_3 володіла на праві приватної власності квартирою АДРЕСА_2 , про що свідчить свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_2 від 31.03.1994 року (а.с. 31 т. 1).
На підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07.05.2019 року, державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у місті Одесі Пенчевим К.Л. було видано 10.09.2019 року свідоцтво про право на спадщину за законом №1-1056, згідно якого спадкоємцем ОСОБА_3 , 1923 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_1 щодо спадщини квартира АДРЕСА_2 (а.с. 40 т. 1, а.с. 35 т. 2).
На підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07.05.2019 року, державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у місті Одесі Пенчевим К.Л. було видано 09.07.2019 року свідоцтво про право на спадщину за законом №1-756, згідно якого спадкоємцем ОСОБА_3 , 1923 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_1 щодо спадщини, яка складається з: грошових вкладів з належним відсотками, індексаціями та компенсаціями, що знаходяться на зберіганні у АТ «Альфа-Банк» на рахунку № НОМЕР_3 у сумі 40000 грн., нараховані та несплачені відсотки за рахунком № НОМЕР_4 у сумі 94350 грн.; на рахунку № НОМЕР_5 у сумі 30 000 грн., нараховані та несплачені відсотки за рахунком № НОМЕР_6 у сумі 525,01 грн.; на рахунку № НОМЕР_7 у сумі 200000 грн., нараховані та несплачені відсотки за рахунком № НОМЕР_8 у сумі 3 500,10 грн.; на поточному рахунку № НОМЕР_9 залишок складає 0 грн., на картковому рахунку № НОМЕР_10 залишок складає 33050,24 грн., що належали спадкодавцю на підставі довідки, виданої АТ «Альфа-Банк» 21.06.2019 року за №4696/БТ-23.1-238119 (а.с. 18 т. 2).
На підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07.05.2019 року, державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у місті Одесі Пенчевим К.Л. було видано 10.09.2019 року свідоцтво про право на спадщину за законом №1-1057, згідно якого спадкоємцем ОСОБА_3 , 1923 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_1 щодо спадщини, яка складається з: грошових вкладів з належними відсотками, індексаціями та компенсаціями, що знаходиться на зберіганні у філії ТВБВ №10015/0609 Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» м. Одеси на рахунках у сумі 1438,69 євро, 7,88 грн., у філії ТВБВ №10015/0554 Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» м. Одеси на рахунках у сумі 2110,50 грн., що належали спадкодавцю на підставі довідки, виданої Філією Одеське обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України» 12.08.2019 (а.с. 39 т. 2).
Постановою Одеського апеляційного суду від 15.03.2021 року у справі №521/2714/19 рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07.05.2019 року скасовано, заява ОСОБА_1 залишена без розгляду (а.с. 21-24 т. 1).
Квартира АДРЕСА_2 була відчужена на підставі договору купівлі-продажу №2280 від 22.12.2021 року, та з 22.12.2021 року право власності зареєстровано за ОСОБА_2 , про що свідчить інформаційна довідка №314419092 від 07.11.2022 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с. 45 т. 1).
Згідно висновку про вартість об'єкта оцінки, вартість кватири №26 в буд. АДРЕСА_3 складає 852900 грн. (а.с. 32 т. 2).
Задовольняючи позов Одеської міської ради, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.
За приписами статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно із ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно до ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Відповідно із ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті на життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв'язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належним позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу.
Згідно із ч. 2 ст. 1277 ЦК України заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 338 ЦПК України, суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.
З аналізу зазначених норм закону, суд зазначає, що умови, необхідні для визнання спадщини відумерлою, передбачені положеннями ст.1277 ЦК України існують і підтверджені при розгляді даної заяви.
Судом встановлено, що Одеська міська рада звернулася до суду з позовом, у зв'язку з тим, що рішення, на підставі якого ОСОБА_1 отримала свідоцтва про право на спадщину за законом було скасовано.
З копії спадкової справи заведеної до майна померлої ОСОБА_3 вбачається, що інших спадкоємців вона не мала, з заявами про прийняття спадщини крім ОСОБА_1 ніхто не звертався.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання відумерлою спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 та складається з квартири АДРЕСА_2 та банківських вкладів у двох банках, а саме АТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Державний ощадний банк України», оскільки ОСОБА_1 , яка отримала свідоцтва про право на спадщину, не є спадкоємцем четвертої черги, адже її проживання однією сім'єю зі спадкодавцем не доказано, інших осіб, які виявили намір спадкувати майно ОСОБА_3 не встановлено, тому спадщина підлягала би визнанню відумерлою, однак спадщиною вже розпорядилася ОСОБА_1 , яка продала квартиру, доля руху коштів з рахунків ОСОБА_3 суду невідома.
Тож, ОСОБА_1 безпідставно отримала кошти за рахунок банківських вкладів ОСОБА_3 та продажу її квартири, які отримані на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, адже підставою для їх видачі стало рішення Малиновського районного суду м. Одеси, яке було скасовано постановою Одеського апеляційного суду.
Згідно зі ст. 1280 ЦК України якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.
Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.
Слід зауважити, що захист прав чи інтересів територіальної громади у цьому випадку також має бути реальним, спрямованим на дійсне відновлення порушеного права та/або інтересу, а відтак з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.
З урахуванням викладеного вище, суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що оскільки квартира, яка була спадковим майном була відчужена у грудні 2021 року, з ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради підлягає стягненню ринкова вартість квартири, визначена у розмірі 852900 грн., а кошти на банківських рахунках, які також входили до спадкового майна підлягають визнанню відумерлою спадщиною та стягнуті з ОСОБА_1 , оскільки вона отримала їх на підставі свідоцтв, які підлягають визнанню недійсними.
Залишаючи зустрічний позов ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є безпідставними, недоведеними та необґрунтованими, які не підтвердженими належними доказами.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Юридичні факти це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Звертаючись до суду з зустрічним позовом ОСОБА_1 просила встановити факт того, що вона разом з ОСОБА_3 з 2004 року по день її смерті проживали спільно однією сім'єю.
До зустрічного позову, ОСОБА_1 були надані квитанції, про те, що ОСОБА_3 сплачувала грошові кошти за спожиті житлово-комунальні послуги (а.с. 97-137 т. 1).
Також, на підтвердження факту спільного проживання однією сім'єю, ОСОБА_1 були надані договори та розрахункові документи, які підтверджують здійснення ОСОБА_1 поховання ОСОБА_3 , шляхом кремації.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Суд дійшов вірного висновку про те, що здійснення однією людиною поховання іншої жодним чином не підтверджує спільне проживання цих осіб та навіть перебування їх у близьких стосунках, а покази свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю.
Також суд дійшов до вірного висновку про те, що проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю з 2004 року не підтверджено матеріалами справи, а обставини, на які посилається ОСОБА_1 щодо дружби з дочкою померлої, піклування про здоров'я, спільний бюджет не підтверджені жодними доказами.
При цьому, суд обґрунтовано звернув увагу на те, що ОСОБА_1 посилаючись на факт спільного проживання зазначила те, що свідків, які б підтвердили факт їх спільного проживання не залишилося, що свідчить про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не проживали однією сім'єю, адже проживання разом протягом 12 років залишило би свідків такої події, хоча б лікарі, які за твердженням відповідача викликалися нею додому для ОСОБА_3 , проте таких доказів також до суду ОСОБА_1 надано не було.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог Одеської міської ради та залишення без задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 .
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, щосуд першої інстанції не взяв до уваги, що за відсутністю інших спадкоємців ОСОБА_3 , відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України ОСОБА_1 прийняла після смерті ОСОБА_3 спадщину, на яку має право згідно ст. 1264 ЦК України, колегія залишає без задоволення, з наступних підстав.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту проживання однією сім'єю із ОСОБА_3 з 2004 року по день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 , а надані ОСОБА_1 документи не є достатньою підставою для встановлення факту проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 10 лютого 2025 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська
______________________________________ С.М. Сегеда