Номер провадження: 22-ц/813/3149/25
Справа № 522/18828/24
Головуючий у першій інстанції Ярема Х. С.
Доповідач Комлева О. С.
04.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Чеботар А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу керівника Громадської організації «Осіб з інвалідністю «Військобуд35» Погібко Олександра Олеговича на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2024 року про відмову у відкритті провадження, постановлену під головуванням судді Яреми Х.С., у цивільній справі за заявою Громадської організації «Осіб з інвалідністю «Військобуд35» про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа Міністерство охорони здоров'я України, -
У жовтні 2024 року Громадська організація «Осіб з інвалідністю «Військобуд35» звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа Міністерство охорони здоров'я України, в якій просила визнати російську федерацію державою, яка винна у розповсюдженні у 2020 році особливо небезпечної вірусної хвороби Covid-19 Sars-CoV-2.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою Громадської організації «Осіб з інвалідністю «Військобуд35» про встановлення факту, що має юридичне значення.
Не погоджуючись з ухвалою суду, керівник Громадської організації «Осіб з інвалідністю «Військобуд35» Погібко О.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду,посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянтзазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та не взяв до уваги доводи заяви про те, що держава російської федерації винна у розповсюдженні у 2020 році особливо небезпечної вірусної хвороби Covid-19 Sars-CoV-2.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
В судове засідання, призначене на 04 лютого 2025 року учасники справи не з'явилися, були сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відмовляючи у відкритті провадження за заявою Громадської організації «Осіб з інвалідністю «Військобуд35», суд першої інстанції виходив із того, що заявник не зазначив, яка конкретно мета настане у громадської організації для встановлення факту, що має юридичне значення, а саме яке виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав може настати.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Це означає, що суди розглядають не просто будь-які спори, а лише юридичні. І вчинюване, і вимога мають існувати саме в правовому полі, а не будь-якому іншому, тобто регулюватись нормами права. Отже, якщо особа, виходячи тільки з своїх власних міркувань, бажань, вважає, що її вимоги повинні розглядатись судом, від цього спір не стає безумовно правовим.
Тобто, вирішуючи питання чи підлягає спір розгляду судами, суд повинен брати це до уваги.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з заявою, ГО «Осіб з інвалідністю «Військобуд35» просила визнати російську федерацію державою, яка винна у розповсюдженні у 2020 році особливо небезпечної вірусної хвороби Covid-19 Sars-CoV-2.
Частиною 1 ст. 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Перелік фактів, що мають юридичне значення та які встановлюються в судовому порядку передбаченому у частинами 1, 2 статті 315 ЦПК України. Так, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина 2 статті 315 ЦПК України).
Згідно з статтею 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Під юридичними фактами розуміють обставини, з якими норми права пов'язують настання правових наслідків - установлення, зміну, припинення або інші трансформації правовідносин. Встановлені й зафіксовані належним чином юридичні факти набувають відповідного значення - правовстановлюючого, правозмінюючого і правоприпиняючого. Отже, факти багатоманітної дійсності стають юридичними за умови, що вони породжують певні правові відносини або приводять їх у рух.
Життєві обставини, перш ніж вони набудуть юридичного значення, мають бути належним чином встановлені.
Встановити юридичний факт означає підтвердити або з'ясувати істину. Під істиною розуміється те саме, що й правда. Це достовірне знання, яке об'єктивно відображає реальну дійсність.
Отже, надаючи життєвій обставині чи явищу юридичного значення, суд або інший уповноважений на це орган підтверджує правдивість конкретної обставини чи явища, доводить, що вона насправді відбулася або реально існує. Юридичні факти повинні обов'язково бути зафіксованими, оформленими у встановленому порядку, викликати передбачені законом правові наслідки. Оформлення фактів означає не тільки реєстрацію, а й їх встановлення за передбаченою законом процедурою чи процесуальною формою. Законодавством визначені органи, до компетенції яких входить фактозакріплювальна діяльність.
Юридичними фактами можуть виступати лише такі соціальні обставини, наявність чи відсутність яких можна з точністю встановити і закріпити формально.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов'язується із наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Хоча зазначений у частині 1 статті 315 ЦПК України перелік справ, не є вичерпним, проте за змістом вищенаведених норм процесуального права суд може встановлювати факти, які тягнуть для заявника певні правові наслідки, а відтак їх можна визнати юридичними.
Отже, і факт, який просить визнати заявник має уже існувати як правовий (потрібне лише його підтвердження), заявник повинен мати певну мету, а не будь-яку абстрактну (породжує виникнення, зміну чи припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій), і заявник має бути належним.
Як вбачається зі змісту заяви, предметом заявлених вимог є визнання вини російської федерації як держави, яка винна у розповсюдженні у 2020 році особливо небезпечної вірусної хвороби Covid-19.
Судом вірно зазначено, що для того, щоб факт вважався юридичним, він повинен відповідати певним вимогам. По-перше, це має бути факт реальної дійсності, не вигадана подія, а явище матеріального світу. По-друге, юридичний факт повинен бути відображений у нормі права і визначати її гіпотезу. Саме завдяки правовим нормам з усієї безлічі соціальних фактів виділяється певна їх частина, яким і надається юридичне значення (правовий критерій). Третя ознака юридичного факту (сутнісний критерій) характеризується тим, що з їх появою виникають, змінюються або припиняються правові відносини, і це у кінцевому результаті призводить до відповідних юридичних наслідків.
Отже, в контексті законодавчого розуміння про факти, які підлягають встановленню, суд дійшов обґрунтованого висновку, що «визнання російської федерації державою, яка винна у розповсюдженні у 2020 році особливо небезпечної вірусної хвороби Covid-19» взагалі не є фактом, який підлягає встановленню в судовому порядку та не є юридичним фактом.
Висновки суду про те, що вимога ГО «Осіб з інвалідністю «Військобуд35» про визнання юридичним фактом, що російська федерація є державою, яка винна у розповсюдженні у 2020 році особливо небезпечної вірусної хвороби Covid-19 є власним оціночним судженням відповідають вимогам закону, оскільки оціночні судження ґрунтуються не на правових, а на будь-яких інших інтересах, в основі яких бувають емоції та власні бажання про визнання певних обставин саме юридичними.
Як висновок, ці обставини не є такими, щоб визнавати їх юридичними фактами.
Також у кожному разі особа повинна навести належну аргументацію в чому полягає ця правова необхідність, як в результаті це призведе до виникнення, зміни чи припинення прав або інтересів, в якій правовій сфері.
У той же час, справи, що підлягають розгляду в порядку окремого провадження передбачають не вирішення спорів, а розраховані на безспірні правовідносини, встановлення фактів, за зверненням особи, яка має щодо них інтерес. Проте заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для заявника. Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі чи розгляду справи по суті недостатньо лише твердження заявника, наведеного у заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.
На підставі вищевикладених обставин, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження, оскільки заявником не зазначена конкретна мета для встановлення факту, про який просить заявник.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постанові Верховного Суду.
Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача.
Доводи апеляційної скарги керівника Громадської організації «Осіб з інвалідністю «Військобуд35» Погібко О.О. про те, щосуд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та не взяв до уваги доводи заяви про те, що держава російської федерації винна у розповсюдженні у 2020 році особливо небезпечної вірусної хвороби Covid-19 Sars-CoV-2, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки обставини, про які зазначає заявник не є такими, щоб визнавати їх в судовому порядку юридичними фактами.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального або процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права і підстави для її скасування відсутні.
На підставі ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу керівника Громадської організації «Осіб з інвалідністю «Військобуд35» Погібко Олександра Олеговича - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2024 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 10 лютого 2025 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська
______________________________________ С.М. Сегеда