Номер провадження: 22-ц/813/1673/25
Справа № 947/29590/23
Головуючий у першій інстанції Васильків О.В.
Доповідач Комлева О. С.
04.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Чеботар А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Лупуленко Олесі Пантелеївни, представника ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 травня 2024 року, постановленого під головуванням судді Васильків О.В., повний текст рішення складений 28 травня 2024 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики, -
У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 546219,18 грн., з яких сума позики - 500000,00 грн., пеня - 46219,18 грн., а також судові витрати.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 28.03.2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач отримала і зобов'язалася повернути грошові кошти у сумі 500000,00 грн. в строк до 30.06.2023 року, про що написала власноручну розписку.
Оскільки, відповідач свої зобов'язання не виконує, чим порушує права позивача, ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом, при цьому посилався на те, що починаючи з 01.07.2023 року у нього виникло право вимагати від відповідача сплати неустойки.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 травня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволений.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 546219,18 грн.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Лупуленко О.П., представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянтзазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 не була знайома з позивачем, ніколи з ним не зустрічалась, грошових коштів не отримувала, а також надані відповідачем докази, покази свідків, надавши перевагу доводам позивача та єдиного доказу - розписки.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для його скасування, а рішення суду законним та таким, що постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
В судове засідання призначене на 04 лютого 2025 року ОСОБА_2 не з'явився, був сповіщений належним чином (а.с. 171 зв.б.).
Від ОСОБА_2 до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю (а.с. 173).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов'язковою.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторони, яка своєчасно і належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , а також її адвоката Лупуленко О.П., дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає не в повному обсязі, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 28.03.2023 року ОСОБА_1 написала розписку, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 за договором позики від 28.03.2023 року, який укладено усно, суму позики у розмірі 500000 грн. Суму позики отримано у готівковій формі. Відповідач зобов'язалася повернути всю суму позики у 500000 грн. в строк до 30.06.2023 року (три місяці від дати підписання), займодавця ОСОБА_2 .
Також розписка має зауваження, що відповідач усвідомлює існування такої обставини як введення воєнного стану на території України, не буде посилатись на цю обставину в майбутньому, як на форс-мажор та перешкоду у виконанні зобов'язань за даним договором позики (а.с. 108).
Задовольняючи позов ОСОБА_2 в частині стягнення суми позики у розмірі 500000 грн., суд першої інстанції виходив із того, що розписка, видана ОСОБА_1 як боржником ОСОБА_2 , підтверджує факт отримання відповідачем грошових коштів та встановлює строк їх повернення, тобто містить всі істотні умови взаємовідносин з надання позики.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що розписка була написана для роботи з ТОВ «ФК «№1», оскільки надані відповідачем документи, а саме договір оренди рухомого майна (обладнання) №20230119/54 від 19.01.2023 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «№1», Акт прийому-передачі майна по договору оренди обладнання №20230119/54 від 19.01.2023 року, договір №20230119/54-1 про надання послуг з технічного обслуговування програмно-технічних комплексів самообслуговування (ПТКС) від 19.01.2023 року; тощо не містять відомостей щодо ОСОБА_2 .
Також судом була надана належна та обґрунтована оцінка поясненням свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , відповідно до яких судом зазначено, що сам по собі факт співробітництва відповідача та свідків з ТОВ «ФК «№1», не впливає на наявність боргових зобов'язань ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 на підставі договору позики, оформленого відповідно до діючого законодавства власноручною розпискою ОСОБА_1 .
При цьому, судом вірно зазначено, що оскільки свідки не були присутні при складенні ОСОБА_1 розписки від 28.03.2023 року, пояснення свідків обґрунтовано не були прийняті судом до уваги.
Також колегія суддів звертає увагу, що доведення безгрошовості розписки, не може бути доведено показаннями свідків, а інших доказів безгрошовості розписки ОСОБА_1 суду не надала.
З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 суми позики у розмірі 500000 грн., оскільки відповідачем власноручно в розписці зазначено про отримання грошових коштів та зобов'язання їх повернення.
Колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляційної скарги адвоката Лупуленко О.П., представника ОСОБА_1 про те, щоОСОБА_1 грошових коштів від ОСОБА_2 не отримувала, оскільки вказані доводи спростовуються встановленими обставинами у відповідності до наявних в матеріалах справи доказів.
Однак, колегія суддів не може погодитися з висновком суду про стягнення з ОСОБА_1 суми пені у розмірі 46219,18 грн., оскільки вважає, що суд першої інстанції дійшов до такого висновку помилково, за таких підстав.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України).
За допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечувати виконання значної кількості зобов'язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов'язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов'язання, так і після, але до виконання тих зобов'язань, які виникли на його підставі.
Не виключається забезпечення зобов'язань, які виникли на підставі організаційного договору (зокрема, попереднього); недоговірних зобов'язань, що не характерно, проте положеннями статті 549 ЦК не виключається; позитивних та негативних зобов'язань. Як правило, неустойка встановлюється для забезпечення позитивних зобов'язань, які передбачають вчинення певних дій (передача речі, сплата грошовитих коштів та ін.). Сутність негативних зобов'язань полягає в тому, що предметом виконання є утримання від дій, і зобов'язання виконується протягом усього часу його існування. Негативні зобов'язання можуть бути забезпечені тільки за допомогою штрафу, адже після порушення такого зобов'язання необхідність стимулювати його виконання шляхом нарахування пені, як це може мати місце при позитивних зобов'язаннях, не призведе до очікуваного результату, тобто його виконання (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 172/1159/20 (провадження № 61-14612св21).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст 549 ЦК України).
Тлумачення ст. 549 ЦК України свідчить, що пеня є змінною величиною, оскільки її нарахування відбувається за кожен день прострочення.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18).
Згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв'язку з військовою агресією рф проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Верховний Суд робив висновки щодо застосування п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).
Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач (позикодавець) просив стягнути з позичальника пеню за час прострочення повернення позики під час дії в Україні воєнного стану.
При цьому, судом першої інстанції не було враховано, що законодавець на рівні акту цивільного законодавстві (п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов'язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов'язок припиняється без його виконання.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та помилково стягнув з ОСОБА_1 пеню за несвоєчасне повернення позики в розмірі 46219,18 грн., оскільки не взяв до уваги введення в Україні воєнного стану.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 3, 4 ст. 1 ст. 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з неповним встановленням обставин, які мають значення для справи, порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду в частині стягнення пені скасуванню, з прийняттям в цій частині постанови, якою в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення пені відмовити.
Оскільки, рішення суду в частині стягнення пені підлягає скасуванню, колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення в частині стягнення судових витрат, та вважає, що відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 512,18 грн. за розгляд справи у суді першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Лупуленко Олесі Пантелеївни, представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 травня 2024 року в частині стягнення пені - скасувати, прийняти в цій частині постанову, якою ОСОБА_2 в задоволені позовних вимог про стягнення пені - відмовити.
Рішення в частині стягнення судових витрат змінити, стягнувши з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 4 512 гривень 18 копійок за розгляд справи у суді першої інстанції.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 10 лютого 2025 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська
______________________________________ С.М. Сегеда