Справа № 524/5657/23 Номер провадження 22-ц/814/228/25Головуючий у 1-й інстанції Нестеренко С.Г. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
30 січня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Бутенко С.Б., Панченка О.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу представника Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області Подшивайлової Ганни Ігорівни
на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 травня 2024 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області про скасування обтяження нерухомого майна,-
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом в якому просив скасувати державну реєстрацію обтяження речових прав, яким заборонено відчуження квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 серпня 2019 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, з однієї сторони, та ОСОБА_2 , як позичальником, з другої сторони, укладено договір позики, за яким передано у власність останній 300000 грн., які вона зобов'язувалась повернути до 09 жовтня 2019 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за договором позики від 09 серпня 2019 року сторони цього договору уклали договір іпотеки від 09 серпня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ципко Тетяною Анатоліївною, реєстровий № 1904, яким в іпотеку передано належний ОСОБА_2 об'єкт нерухомого майна - квартира загальна площа 246 кв.м., житлова площа 141,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності ОСОБА_2 на предмет іпотеки підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане Кременчуцькою міською радою Полтавської області від 31 липня 2008 року, зареєстроване комунальним підприємством «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» в книзі М-11 запис № 1070, реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності: 24188646.
У пункті 4 Договору іпотеки від 09 серпня 2019 року вартість предмета іпотеки визначена за згодою сторін в розмірі 300000 грн.
ОСОБА_2 грошове зобов'язання за договором позики від 09 серпня 2019 року не виконала.
Позивач зазначив, що вирішив задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Згідно пункту 7 договору позики від 09 серпня 2019 року, у випадку несвоєчасної сплати або прострочення строку повернення позики, позичальник сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню, в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пункт 15 договору іпотеки від 09 серпня 2019 року містить застереження, яке прирівнюється за правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання. Останній, в разі виникнення підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, направляє на адресу іпотекодавця письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього застереження в договорі іпотеки або шляхом реєстрації за собою права власності на Предмет іпотеки або шляхом продажу предмету іпотеки від свого імені третій особі. В разі прийняття рішення про продаж предмету іпотеки його ціна встановлюється за ринковою вартістю.
31 серпня 2022 року позивач звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про сплату суми боргу у розмірі 3471000 грн., яка складається з суми неповернутої позики - 300000 грн. та пені - 3171000 грн.
Вимогу ОСОБА_1 про сплату суми боргу ОСОБА_2 отримала, але не виконала.
Згідно листа приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Веселовського Анатолія Григоровича від 23 січня 2023 року № 52/01-16 державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на предмет іпотеки не може бути проведена тому, що на підставі акту опису майна від 30 липня 2020 року № 89/16-31-5111-10-23 затвердженого заступником начальника Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області 04 серпня 2020 року за № 37611326, зареєстровано обтяження - податкову заставу, якою заборонено відчуження об'єкта нерухомості.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області про скасування обтяження нерухомого майна задоволено.
Скасовано державну реєстрацію обтяження речових прав, яким заборонено відчуження об'єкта нерухомого майна - квартири загальною площею 246 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , зареєстрована за № 37611326 на підставі акту опису майна № 89/16-31-51-10-23 від 30 липня 2020 року виданого Головним управлінням Державної податкової служби у Полтавській області.
Рішення суду мотивоване тим, що вищевказане обтяження нерухового майна перешкоджає позивачу, котрий має пріоритетне право на обтяження ввіреного іпотечного майна, у реалізації його прав.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила представник Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області Подшивайлова Г.І., просила скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що станом на 19.09.2023 ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати податку на нерухоме майно у сумі 191595,05 грн., тому податкова вимога та опис майна у податкову заставу є дійсними, тому відсутні правові підстави для скасування державної реєстрації обтяження речових прав на нерухоме майно, належне ОСОБА_2 .
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду не відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Кременчуцькою міською радою Полтавської області від 31 липня 2008 року, зареєстроване комунальним підприємством «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» в книзі М-11 запис № 1070, реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності: 24188646 (а.с. 10).
09 серпня 2019 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено договір позики, за яким передано останній у позику кошти у розмірі 300000 грн., які вона зобов'язувалась повернути до 09 жовтня 2019 року (а.с. 13-14).
У забезпечення виконання зобов'язань за договором позики від 09 серпня 2019 року сторони цього договору уклали договір іпотеки від 09 серпня 2019 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ципко Тетяною Анатоліївною, реєстровий № 1904, яким в іпотеку передано позивачеві як іпотекодержателю, належний на праві власності ОСОБА_2 об'єкт нерухомого майна - квартира загальна площа 246,0 кв.м., житлова площа 141,7 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 (а.с. 15-18).
У пункті 4 Договору іпотеки від 09 серпня 2019 року вартість предмета іпотеки визначена за згодою сторін в розмірі 300000 грн.
ОСОБА_2 своє грошове зобов'язання за договором позики від 09 серпня 2019 року не виконала.
31 серпня 2022 року позивач звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про сплату суми боргу у розмірі 3471000 грн., яка складається з суми неповернутої позики - 300000 грн. та пені - 3171000 грн. (а.с. 20-21).
Вказану вимогу ОСОБА_2 отримала 01.09.2022, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 25).
ОСОБА_1 з метою набуття права власності на предмет іпотеки звернувся до приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Веселовського Анатолія Григоровича.
Листом № 52/01-16 від 23 січня 2023 року приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Веселовського А.Г. повідомлено позивачу про неможливість здійснення реєстраційної дії щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки квартири АДРЕСА_2 , на підставі укладеного між ОСОБА_1 та іпотекодавцем ОСОБА_2 договору іпотеки, посвідченого Ципко Т.А., приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу, 09.08.2019 року за № 1904, у зв'язку з тим, що під час перевірки відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було виявлено, що після укладення вищезазначеного договору іпотеки і здійснення 09.08.2019 року державної реєстрації іпотеки вказаної квартири в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі Акту № 89/16-31-5111-10-23 опису майна від 30.07.2020 року, затвердженого заступником начальника Головного управління ДПС у Полтавській області 30.07.2020 року, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.08.2020 року за номер запису: 37611326 було зареєстровано обтяження у вигляді податкової застави, згідно з якою заборонено відчужувати зазначену квартиру.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, враховуючи пріоритетне право ОСОБА_1 на обтяження ввіреного іпотечного майна, прийшов до висновку про порушення його прав, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України гарантовано право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб'єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Згідно з частинами першою, другою статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
З огляду на те, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Положеннями ст. 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.
З матеріалів справи вбачається, що на спірну квартиру, яка є предметом договору іпотеки, на підставі акту опису майна боржника ОСОБА_2 , виданого 30.07.2020 ГУДП у Полтавській області, було зареєстровано 04.08.2020 обтяження майна у вигляді податкової застави, якою заборонено відчужувати даний об'єкт нерухомості (а.с. 30).
Пунктом 87.2 статті 87 ПК України передбачено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
Відповідно до пункту 88.1 статті 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.
Згідно з підпунктом 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова застава - це спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.
Пунктом 89.2 статті 89 ПК України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису відповідно до пункту 89.3 статті 89 ПК України.
Таким чином, податкова застава поширюється виключно на майно платника податків, який має податковий борг.
У статті 93 ПК України визначено підстави звільнення майна з податкової застави.
Так, відповідно до цієї норми майно платника податків звільняється з податкової застави з дня:
отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу та/або розстрочених (відстрочених) грошових зобов'язань та процентів за користування розстроченням (відстроченням) в установленому законодавством порядку;
визнання податкового боргу безнадійним;
набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства; отримання платником податків внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження або в інших випадках, передбачених ст. 55 цього Кодексу, рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання;
отримання платником податків згоди контролюючого органу на відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, відповідно до ст. 92 цього Кодексу.
Підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з відповідних державних реєстрів є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених п. 93.1 цієї статті (п. п. 93.1, 93.2 ст. 93 ПК України).
Вказана норма статті Податкового кодексу України містить виключний перелік підстав для звільнення майна з податкової застави.
Оскільки на момент накладення податкової застави та на момент звернення позивача до суду з даним позовом, право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 , яка є боржником зі сплати податку, тому звільнення майна від податкової застави має здійснюватися з урахуванням підстав визначених ст. 93 ПК України.
Доказів, які б підтверджували вищевикладені підстави для припинення податкової застави, матеріали справи не містять.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).
Колегія суддів зауважує, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, і є дієвим у досягненні меті відновлення порушеного права.
Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
Таким чином, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно також враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечувати відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Принцип диспозитивності цивільного судочинства покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не повинен виходити за межі цих вимог.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14, провадження № 61-16521св18, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, провадження № 61-14417св19, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16, провадження № 61-35160св18.
Враховуючи фактичні обставини справи, норми положень закону, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача, як іпотекодержателя спірної квартири, на яку накладено обтяження у вигляді податкової застави є звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, під час розгляду якого повинно враховуватися пріорітетне право позивача на майно, передане в іпотеку.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі відмови в задоволенні позову на позивача.
До суду апеляційної інстанції ГУ ДПС у Полтавській області було сплачено судовий збір у розмірі 1288,32 грн., який відповідно до вищевказаних вимог закону має бути стягнутий з ОСОБА_1 на його користь.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2 , 376 ч. 1 п. 3, 4, ст. 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу представника Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області Подшивайлової Ганни Ігорівни задовольнити.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області про скасування обтяження нерухомого майна відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області судові витрати у сумі 1288,32 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О. Ю. Кузнєцова
Судді: С. Б. Бутенко
О. О. Панченко