печерський районний суд міста києва
Справа № 757/60273/24-к
пр. 1-кс-3785/25
04 лютого 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві судове провадження за скаргою адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність уповноважених слідчих групи слідчих ГСУ НП України у кримінальному провадженні № 42022000000001665 від 25.11.2022, що полягає у неповерненні вилученого майна,
13.12.2024 у провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , яка передана слідчому судді ОСОБА_1 24.12.2024, на бездіяльність уповноважених слідчих групи слідчих ГСУ НП України у кримінальному провадженні № 42022000000001665 від 25.11.2022, що полягає у неповерненні майна, належного на праві власності ОСОБА_4 , вилученого в ході невідкладного обшуку автомобіля марки IVECO 70С17 д.н.з. НОМЕР_1 із товаром за результатом якого багажне відділення автомобіля в якому знаходились речі було опечатано, а автомобіль та технічний паспорт НОМЕР_2 було вилучено.
В обґрунтування доводів скарги зазначено, що в ході здійснення слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні №42022000000001665 від 25.11.2022, під час обшуку було вилучено майно ОСОБА_4 . Однак, 29.03.2024 кримінальне провадження було закрито через відсутність складу злочину, а відтак подальше утримання вилученого майна не може ґрунтуватись на вимогах закону, з огляду на що підлягає поверненню його власнику.
Особа, яка звернулась зі скаргою, в судове засідання не з'явилась. На адресу суду надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , відповідно до змісту якого просить розглянути скаргу за його відсутності, вимоги скарги підтримує в повному обсязі, скаргу просить задовольнити.
У судове засідання представник органу досудового розслідування не з'явився, про дату, час та місце проведення розгляду повідомлений належним чином, заяви, клопотання або письмові заперечення не були подані суду.
Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею не здійснювалась.
Частиною 3 статті 306 КПК України передбачено, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність осіб, які не з'явились, на підставі наданих доказів.
Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
За своїм змістом подана скарга направлена на повернення майна, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.
Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022000000001665 від 25.11.2022, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 209 КК України.
01.12.2022 до слідчого слідчої групи ГСУ НП України ОСОБА_5 , надійшов рапорт старшого оперуповноваженого 4-го відділу 2-го управління ДСР НП України, ОСОБА_6 про знаходження речей та документів, які мають значення для досудового розслідування і можуть бути використані як докази, в транспортному засобі IVECO д.н.з. НОМЕР_1 та які в подальшому можуть бути знищені.
У зв'язку з наявністю невідкладного випадку, пов'язаного з рятуванням майна - предметів і документів, які мають значення доказів для досудового розслідування, 01.12.2022 у період часу з 21 год. 11 хв. до 23 год. 33 хв. слідчим ГСУ НП України ОСОБА_5 , проведено невідкладний обшук транспортного засобу IVECO 70С17 д.н.з. НОМЕР_1 оскільки були достатні підстави вважати, що у вказаному автомобілі знаходяться предмети і документи, які можуть бути знищені, спотворені, пошкоджені у випадку зволікання із негайним проведенням указаної слідчої дії.
У ході проведення вказаної невідкладної слідчої дії виявлено та вилучено наступні предмети і документи, які мають значення для досудового розслідування:
- транспортний засіб IVECO д.н.з. НОМЕР_1 з свідоцтвом про його реєстрацію НОМЕР_4 з речами що перебували у багажному відділенні (25 запечатаних коробок із зазначенням IPhone 14 Pro Max; 3 прилади STARLINK; 4 батареї «ECOFLOW»; 2 сонячні батареї «ECOFLOW»; 39 коробок з мобільними телефонами «Redmi» в кожній по 20 коробок з мобільними телефонами та 60 мішків з одягом.
- лист з друкованим текстом та ідентифікаційним номером № НОМЕР_3 на 1 арк;
- лист з друкованим текстом та ідентифікаційним номером № НОМЕР_3 на 1 арк з додатком на 1 арк.
02.12.2022 вищезазначені речі слідчим визнано речовим доказом.
Відповідно до реєстраційної картки транспортного засобу МВС України, транспортний засіб IVECO 70С17 д.н.з. НОМЕР_1 на праві приватної власності зареєстровано за ОСОБА_4 .
Однак, з матеріалів скарги вбачається, що 29.03.2024 у вказаному провадженні прийнято рішення про закриття на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку із закінченням строку досудового розслідування, визначеного ст. 219 КПК України.
Вказане майно, станом на день звернення зі скаргою, органом досудового розслідування не повернуто, відповідно до тексту листа-відповіді слідчого з ОВС ГСУ НП України ОСОБА_7 від 17.10.2024 № 142052-2024, доля вищевказаних речових доказів не визначена.
Інститут оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора є одним з елементів судового контролю у кримінальному провадженні.
Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Вказана норма знайшла своє втілення і в національному законодавстві, як на конституційному рівні, а саме в ст. 55 Конституції України, так і на рівні кримінального процесуального Закону, в статті в 24 КПК України, якою законодавцем кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Наведена конституційна норма гарантує, що позбавлення права власності, невід'ємними складовими якого є можливість безперешкодного володіння, користування та розпорядження об'єктом права власності, допускається виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.
Отже, навіть тимчасове обмеження права власності є фактичне позбавленням власника майна можливості на свій розсуд користуватися та розпоряджатися цим майном, що є тотожним позбавленню права власності.
Практичне застосування встановленої Конституцією України гарантії охорони власності, доводить, що позбавлення будь-якої особи права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй на законних підставах майном у спосіб або через застосування процедури, які не відповідають приписам закону, є протиправним.
Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Главою 2 КПК встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження, до яких, серед інших, віднесені законність (ст. 9 КПК) та недоторканність права власності (ст. 16).
Прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов'язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Кримінальне процесуальне законодавство України, в силу вимог ч.5 ст.9 КПК України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ч.1 ст.9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та Закону України від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції Європейська» Конвенція захист прав людини та основоположних свобод є частиною національного законодавства України.
В силу ст 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 року, кожна фізична або юридична особа мають право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, що передбачені законом і загальними принципами міжнародного права.
Для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а має бути «пропорційним», тобто повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи на принципах «пропорційності», «справедливої рівноваги» (рішення у справах «АГОСІ проти Сполученого Королівства» від 24.10.1986 р. (§ 52), «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 р. та «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 26.11.2009 р.). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
У справі по справі «Раймондо проти Італії» (рішення ЄСПЛ від 24.01.1994), заявник скаржився на контроль за використанням власності в зв'язку з провадженням кримінального розслідування. Не знайшовши у цьому випадку порушення ст.1 протоколу №1, Суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань (п.35).
Так, відповідно до п.18 ч.1 ст.3 КПК України, ч.5 ст.21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», завданням слідчого судді є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Способи такого контролю обмежені визначеною кримінальним процесуальним законом процедурою.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.3 КПК України, під кримінальним провадженням законодавець визначає досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. В той же час, п.5 ч.1 ст.3 КПК України передбачено, що досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 283 КПК України, однією з форм закінчення досудового розслідування є закриття кримінального провадження.
Наслідками закриття кримінального провадження є припинення всієї процесуальної діяльності по справі, та неможливість продовження процесуальних дій до скасування постанови про закриття кримінального провадження у встановленому КПК порядку.
У постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2017 року у справі № 5-272кс(15), зазначається, що «особливістю кримінальних процесуальних норм, на відміну від, наприклад, кримінально-правових, є те, що їхні структурні елементи (гіпотеза, диспозиція, санкція) у переважній більшості випадків не зосереджені в одній статті КПК, а окремо викладені законодавцем у різних статтях, іноді навіть розділах, КПК України, а отже, зміст окремої норми може бути виявлено лише шляхом системного тлумачення положень КПК».
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України, при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.3 «Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104, речові докази, за винятком документів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, повинні бути належним чином упаковані та опечатані.
Відповідно до ч.8 Порядку відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, дізнавач, який здійснює таке провадження.
Завданнями кримінального провадження, відповідно до приписів ст.2 КПК України, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Верховний Суд України у постанові від 16.03.2017 у справі № 671/463/15-к зазначає, що порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), - це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій.
Як зазначено у постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №370/2316/18 (провадження №51 - 9929 км 18), за змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.
Частиною 6 вказаного Порядку, у разі закриття слідчим, дізнавачем, прокурором кримінального провадження питання про речові докази вирішується у відповідній постанові слідчого, дізнавача, прокурора.
В той же час, відповідно до наявної у матеріалах судового провадження постанови прокурора від 21.08.2020 року про закриття кримінального провадження №12018000000000368 від 15.06.2018 року таких дій вчинено не було.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року по справі №727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) зазначає, що окремою формою судової діяльності відповідно до КПК України 2012 року є судовий контроль, який реалізує слідчий суддя, за додержанням законів органами досудового розслідування та прокурором. Зміст і характер судового контролю в межах кримінального процесу пов'язаний передусім із необхідністю забезпечення прав і свобод людини як на стадії досудового розслідування кримінального провадження, так і після його закінчення.
Згідно припису частини 9 ст. 100 КПК України, у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду.
Пункт 5 ч.9 ст.100 КПК України передбачає, що гроші, цінності та інше майно, що були предметом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, конфіскуються, крім тих, які повертаються власнику (законному володільцю), а якщо його не встановлено - переходять у власність держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Вимога досягнення такого справедливого балансу відображена в цілому в побудові ст. 1 Першого протоколу, в тому числі у другому реченні, яке необхідно розуміти в контексті загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справах «Прессос Компанія Нав'єра С.А.» та інші проти Бельгії» від 20.11.1995 р., (§38), «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 р., Амюр проти Франції» від 25.06.1996 р., «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 р. та «Малама проти Греції» від 01.03.2001 р., «Україна-Тюмень проти України» від 20.05.2010 р., «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982 р.).
Системний аналіз наведених положень кримінального процесуального закону дає підстави для висновку, що необхідною умовою для утримання майна, яке має статус речового доказу органом досудового розслідування є наявність кримінального провадження, відтак закриття кримінального провадження нівелює ціль та мету подальшого утримання такого майна задля його подальшої конфіскації, спеціальної конфіскації, встановлення за його допомогою обставин у кримінальному провадженні чи ін., що є безумовною підставою для повернення такого майна його володільцю, оскільки подальше його утримання за відсутністю передбачених для цього підстав, враховуючи наявність не скасованої постанови прокурора про закриття кримінального провадження, може порушити право на вільне використання майна власником, що буде суперечити загальним засадам володіння особою майном, приписам національного законодавства та вимогам ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справах «Баландіна проти України» від 06.12.2007, «Батрак проти України» від 18.06.2009, «Панов проти України» від 10.12.2009).
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 9, 19, 55 Конституції України, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Законом України «Про судоустрій і статус суддів», «Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 р. № 1104, ст.ст. 1-28, 98, 100, 107, 110, 236, 303-309, 369-372, 532-534 Кримінального процесуального кодексу України,
Скаргу задовольнити.
Зобов'язати уповноважених слідчих групи слідчих ГСУ НП України та прокурорів групи прокурорів Офісу Генерального прокурора у кримінальному провадженні № 42022000000001665 від 25.11.2022, повернути ОСОБА_4 належне йому майно, вилучене в ході невідкладного обшуку автомобіля марки IVECO 70С17 д.н.з. НОМЕР_1 , а саме:
- автомобіль марки IVECO 70С17 д.н.з. НОМЕР_1 із товаром зазначеним в протоколі обшуку від 01.12.2024 з речами, що перебували у багажному відділенні: 25 запечатаних коробок із зазначенням IPhone 14 Pro Max; 3 прилади STARLINK; 4 батареї «ECOFLOW»; 2 сонячні батареї «ECOFLOW»; 39 коробок з мобільними телефонами «Redmi» в кожній по 20 коробок з мобільними телефонами та 60 мішків з одягом, а також технічний паспорт НОМЕР_2 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1