печерський районний суд міста києва
Справа № 757/21777/24-ц
пр. 2-2797/25
10 лютого 2025 року Печерський районний суд м. Києва
суддя Матійчук Г. О.
секретар судового засідання Музика В. П.
справа №757/21777/24-ц
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
представник позивача - адвокат Міньковська А. В.
У травні 2024 року позивач через систему «Електронний суд» звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія») заборгованість за кредитним договором №L3164177 від 01.03.2019 року у розмірі 28 183, 00 грн, інфляційні втрати у розмірі 11 658, 94 грн, 3 % річних у розмірі 2 540, 34 грн та судові витрати.
В обґрунтування позову зазначено, що 01.03.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро») та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №L3164177 (далі - Кредитний договір), строк на 7 днів, сума кредиту: 11 100, 00 грн, відсоткова ставка в день: 1, 70 %, реальна відсоткова ставка: 612, 00 %, дата повного погашення: 08.03.2019 року.
01.03.2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №АМ5646399 до договору кредитної лінії №L3164177, якою збільшено суму кредиту на 2 200, 00 грн, загальна надана сума 13 300, 00 грн, строком до 15.03.2019 року, відсоткова ставка в день: 1, 70 %, реальна відсоткова ставка: 612, 00 %.
Вказує, що первісний кредитор виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок Відповідача безготівковим шляхом кошти, в свою чергу позичальник, не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів в наслідок чого виникла заборгованість.
Відповідно до детального розрахунку заборгованості загальний розмір заборгованості становить 28 183, 00 грн, яка складається з тіла кредиту в розмірі 13 300, 00 грн, заборгованості по відсоткам за користування кредитом 14 883, 00 грн.
01.07.2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги №01072019, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі за кредитним договором №L3164177 у розмірі 28 183, 00 грн.
Зазначає, що оскільки відповідач не виконує умови взятого на себе зобов'язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом, позивачем було направлено відповідачу вимогу про усунення порушення зобов'язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором, однак заборгованість не погашена. Таким чином, вважає, що вказана заборгованість разом з інфляційними втратами у розмірі 11 658, 94 грн та 3 % річних у розмірі 2 540, 34 грн підлягають стягненню із відповідача, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.05.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п'ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз'яснено відповідачу, що він має право не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а. с. 76).
Копію ухвали про відкриття провадження було направлено на адреси сторін, крім того відповідачу позивачем, на виконання вимог абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України, було направлено 08.05.2024 року копію позовної заяви з додатками (номер поштового відправлення АТ «Укрпошта» 0503859717103). Також вказану ухвалу було направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронного кабінету учасників справи (а. с. 77).
Відповідно до довідок на електронну пошту представника позивача ухвалу доставлено - 27.05.2024 року (а. с. 78), до електронного кабінету позивача та представника позивача ухвалу доставлено - 28.05.2024 року (а. с. 79-80).
На адресу суду повернувся лист з копією ухвали про відкриття провадження, направлений на адресу відповідача, з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 81).
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
За частиною 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.
Відповідач правом подати відзив на позов не скористалась.
Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.
За частиною 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За частиною 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків то інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Судом встановлено, що 01.03.2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №L3164177 (далі - Кредитний договір), строк на 7 днів, сума кредиту: 11 100, 00 грн, відсоткова ставка в день: 1, 70 %, реальна відсоткова ставка: 612, 00 %, дата повного погашення: 08.03.2019 року (а. с. 27-28).
01.03.2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ОСОБА_1 укладено додаткові угоду №АМ5646399 до договору кредитної лінії №L3164177, якою збільшено суму кредиту на 2 200, 00 грн, загальна надана сума 13 300, 00 грн, строком до 15.03.2019 року, відсоткова ставка в день: 1, 70 %, реальна відсоткова ставка: 612, 00 % (а. с. 29-32).
Згідно з п. п. 1.1, 1.2 Спеціальних умов Кредитного договору ці Спеціальні умови були створені на основі Заяви позичальника, яка була подана через особистий кабінет на порталі та відповідно до оцінки кредитоспроможності (платоспроможності) позичальника на власний розсуд кредитодавця (позикодавця), і лише тоді, коли позичальник прочитав, оцінив та прийняв умови користування порталом, політику конфіденційності, паспорт споживчого кредиту, загальні умови Договору кредитної лінії та пропозиції кредитора щодо спеціальних умов для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії, що були надані позичальнику через особистий кабінет на порталі.
Відповідно до даних довідки про ідентифікацію (а. с. 28), заявка на отримання кредиту у розмірі 11 100, 00 грн подана ОСОБА_1 01.03.2019 року о 11:04 год., на фінансовий номер телефону НОМЕР_1 відправлено otp-пароль - 406573, дата банківського переказу - 01.03.2019 року о 11:06 год.; заявка на отримання кредиту у розмірі 2 200, 00 грн подана ОСОБА_1 01.03.2019 року о 15:46 год., на фінансовий номер телефону НОМЕР_1 відправлено otp-пароль - 902951, дата банківського переказу - 01.03.2019 року о 15:48 год.
01.07.2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги №01072019, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги, відповідно до якого кредитор передає новому кредитору за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрах боржників, укладеними між кредитором та боржниками (а. с. 40-61).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Частиною 1 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ст. 634, 638 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ч. 2 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі №916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі №910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі №904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі №5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі №9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі №903/849/17.
Обов'язковим аспектом щодо дійсності вимоги є підставність виникнення вимоги (стаття 11 ЦК України), як елементу зобов'язального правовідношення (стаття 502 ЦК України) на момент відступлення та підтвердження вимоги відповідними доказами. Дійсною для передачі також є вимога, яка виникла, але строк виконання цієї вимоги ще не настав.
Відповідно до долученого до справи договору, за яким відступлено право вимоги боргу ОСОБА_1 за кредитним договором, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, визначили межі, обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора, порядок передачі документів новому кредитору, що підтверджують права вимоги до боржника, ціну договору та порядок розрахунку між сторонами за відступлення, що відповідач не спростував.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не оспорила, не надала суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог, в силу прямого припису статті 204 ЦК України їх правомірність презюмується.
Отже, долучений до матеріалів справи договір про відступлення прав вимоги №01072019 від 01.07.2019 року є чинним, його дійсність ніким не оспорено, а тому і підлягає до виконання.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.
На підтвердження переходу до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №L3164177 від 01.03.2019 року позивач надав, окрім договору про відступлення прав вимоги №01072019 від 01.07.2019 року (а. с. 40-61), Витяг із Реєстру боржників до договору про відступлення прав вимоги №01072019 від 01.07.2019 року (а. с. 66).
Разом із цим, доказів щодо повідомлення боржника ОСОБА_1 про перехід права вимоги за кредитним договором №L3164177 від 01.03.2019 року до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» матеріали справи не містять.
Стосовно викладеного, суд зазначає, що наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов'язання первинному кредитору належним.
Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення ОСОБА_1 про уступку права вимоги, не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним на користь нового кредитора.
Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду Верховного суду від 06 лютого 2018 року, справа №278/1679/13-ц.
При цьому, суд враховує, що жодних доказів щодо визнання Договорів факторингу недійсними чи оскарження вказаних договорів відповідач суду не надав.
Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за № 361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за № 667/11010/14-ц.
Разом з тим, вирішуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором №L3164177 від 01.03.2019 року, суд повинен перевірити докази, що підтверджують наявності у відповідача заборгованості за вказаним договором у розмірі, зазначеному позивачем у розрахунку.
Однак, окрім копії кредитного договору, паспорту споживчого кредиту та додаткових угод, доказів щодо укладення вказаних договорів матеріали справи не містять.
Також, у матеріалах справи відсутні докази щодо зарахування відповідачу кредитних коштів за договором №L3164177 від 01.03.2019 року. Позивачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про перерахування коштів за вказаним договором відповідачу.
Щодо наданого ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» договору про відступлення прав вимоги №01072019 від 01.07.2019 року, то у ньому не зазначений розмір вимоги до боржника, яка відступається.
Також, суд зазначає, що додатки до договору про відступлення прав вимоги без банківської виписки з особового рахунку позичальника жодним чином не підтверджують, яку суму коштів отримав відповідач за укладеним договором, яка частина тіла кредиту та відсотків за його користування була сплачена ним, а яка частина не була сплачена стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Виписки з рахунків позичальника можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором, проте вони суду надані не були, в зв'язку з чим суд позбавлений можливості перевірити наявність підстав для стягнення заборгованості з відповідача.
Відтак, жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, матеріали справи не містять.
Щодо наданих розрахунків заборгованості, на які посилається позивач, то вони не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договорів на умовах, які вказані в позовній заяві, а, отже, не є належними доказами наявності заборгованості. Зазначені розрахунки з зазначенням конкретних розмірів заборгованості, є документами, що створені самим позивачем та первісними кредиторами, а, відтак, інформація зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не можуть бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Крім того, суд зазначає, що Витяг із Реєстру боржників до договору про відступлення прав вимоги №01072019 від 01.07.2019 року (а. с. 66) не підписано та не завірено печатками другої сторони. Фактично доданий Витяг є документом, що надрукований позивачем та підписаний його керівником, що не є ідентичним копії оригінального документа.
Таким чином, надані позивачем документи лише констатують наявність заборгованості у фіксованій сумі, але не підтверджують її наявність, походження і розмір.
Отже, жодних належних та допустимих доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, щодо отримання відповідачем кредитних коштів, наявності заборгованості та її розміру, матеріали справи не містять, а відтак позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі, зазначеному у розрахунках, а відтак відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за кредитним договором, а також інфляційних втрат та 3 % річних, як похідних вимог.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову судовий збір покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 204, 512, 513, 514, 516, 517, 526, 610, 611, 626, 628, 634, 638, 639, 656, 1046, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», адреса: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, 04112, код ЄДРПОУ 38750239.
Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя Г.О. Матійчук