№ 755/19937/24
№ 3/755/512/25
"05" лютого 2025 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Метелешко О.В. розглянувши справу, що надійшла з Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення,
Як вбачається з даних, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 583354, ОСОБА_1 , 05 листопада 2024 року, близько 12 години 30 хвилин, за адресою: АДРЕСА_2 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно колишнього чоловіка, а саме: кричала, провокувала, поводила себе агресивно, тобто, адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 вину не визнала та пояснила, що між нею та ОСОБА_2 у 2021 році було розірвано шлюб, від якого вони мають спільну дитину - п'ятирічного сина ОСОБА_3 , який за рішенням суду проживає разом з нею, зокрема, на даний час перебуває на розгляді в Київському апеляційному суді цивільна справа щодо участі її колишнього чоловіка у вихованні дитини. Як під час подружнього життя, так і після розірвання шлюбу, її колишній чоловік постійно вчиняв та вчиняє відносно неї домашнє насильство як психологічного, так і фізичного характеру, переслідує її, зокрема: 09.08.2021 року викрав їхнього сина та маніпулював його поверненням, висуваючи свої вимоги, при цьому, при розмові постійно ображав, принижував, провокував, а потім, все це фіксував на відео, а 17.08.2021 року замінив замки в квартирі, де вона проживали і її речі досі їй не повернув, 18.09.2021 року переслідував її біля місця її проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , де словесно ображав, принижував, погрожував викрасти сина, а 25.09.2021 року влаштував провокацію щодо неї, в результаті чого, вона отримала травми рук. 18 листопада 2021 року відносно ОСОБА_2 було складено терміновий заборонний припис стосовно кривдника. Крім того, на початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, вона з сином виїхала за межі України, про що був повідомлений ОСОБА_2 , і поки вона там знаходилася, останній декілька разів телефонував їй з образами та погрозами, написав чотири неправдиві заяви на неї до поліції з проханням притягнути її та її маму ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності. Після того, як ОСОБА_2 дізнався про її повернення, 20.01.2023 року нею було виявлено, що останній вночі на евакуаторі викрав спільне авто разом з її особистими документами, речами та коштовним автокріслом сина, з приводу чого, вона також зверталася до поліції. ОСОБА_2 постійно, протягом тривалого часу принижує її, погрожує викрасти сина, переслідує її, вимагає розмови, погрожував, у зв'язку з чим, вона неодноразово викликала працівників поліції, зверталася за допомогою до різних організацій та до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо протидії домашньому насильству з боку її колишнього чоловіка, та в подальшому, її звернення було переадресовано до спеціального підрозділу поліції «Поліна», куди в подальшому, було викликано її колишнього чоловіка на бесіду. Після неодноразових її звернень та заяв, її було поставлено на облік як особу зі складною життєвою ситуацією, а саме як жертву домашнього насильства.
Так, 05 листопада 2024 року її колишній чоловік ОСОБА_2 вкотре вчинив відносно неї домашнє насильство, а саме, вона направлялася до дошкільного навчального закладу № 628, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , щоб забрати додому свого сина, де орієнтовно о 12 годині 30 хвилин зустріла колишнього чоловіка ОСОБА_2 , який попередньо відвідав їхнього сина у вказаному дошкільному навчальному закладі (це було о 12 годині 15 хвилин), про що вона не знала, та чекав на вулиці біля вказаного закладу вже саме на неї. Далі, ОСОБА_2 почав сварку та чинити на неї тиск, маніпулював, ображав, погрожував відібрати дитину, смикав за одяг, штовхав, внаслідок чого, з метою самозахисту, вона звернулася на лінію «102», щоб викликати поліцію, про що попередила ОСОБА_2 . Також, вона зателефонувала у мессенджер «Viber» своїй мамі - ОСОБА_4 , показавши при цьому останній, за допомогою відеозв'язку дії, які вчиняє відносно неї її колишній чоловік та попросила маму забрати сина з дитячого садка. Після того, як вона зателефонувала до поліції, ОСОБА_2 почав тікати та знімати це на свій телефон, при цьому, нестримно посміхався та показував непристойні жести, на що вона також, у свою чергу, почала все знімати на телефон. Вона прохала колишнього чоловіка зупинитися та дочекатися працівників поліції, однак, останній цього не робив та продовжував тікати, зокрема, на це також відреагував перехожий чоловік та зупинив ОСОБА_2 . Коли приїхали працівники поліції, то один з поліцейських почав зухвало себе поводити, погрожував скласти відносно неї протокол про адміністративне правопорушення за хибний виклик працівників поліції, на що вона йому показала відео того, що насправді відбувалося, однак, останній це проігнорував, у зв'язку з чим, вона повторно зателефонувала на гарячу лінію «102», поскаржившись на дії поліцейського та попросила направити інший патруль поліції, де їй повідомили, щоб вона чекала, однак, цього так і не сталося. У подальшому, працівниками поліції було одночасно складено протоколи про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП як на неї, так і на ОСОБА_2 . Після чого, вона звернулася на гарячу лінію Національної поліції зі скаргою на неправомірні дії працівників поліції, яку було зареєстровано за № 1026251. Внаслідок вчинення відносно неї з боку ОСОБА_2 домашнього насильства вона отримала вплив на емоційний стан, синдром посттравматичного стресу, погіршення фізичного здоров'я, а саме, почуття постійного стресу, яке вже призвело до синдрому постійної втоми, який у свою чергу, у подальшому, може перерости в депресію, втрату довіри до інших, тривожний розлад, глибокий смуток, відчай, постійне відчуття страху та безсилля та емоційна невпевненість, побоювання за свою безпеку та життя, сильний емоційний та фізичний дискомфорт, викликаний діями ОСОБА_2 та його присутністю, проблеми зі сном та апетитом, зниження рівня енергії та ослаблення імунної системи (часті вірусні хвороби, часті головні болі, слабкість у м'язах, шкірні проблеми), виснаження, зниження продуктивності, значні витрати на адвокатів, медичне лікування, неможливість працювати тривалий період.
Таким чином, вважає, що протокол про адміністративне правопорушення відносно неї складено незаконно та безпідставно, а тому, прохала закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. На підтвердження своїх пояснень, прохала долучити до матеріалів справи письмові докази та відеозаписи.
Зокрема, зазначила, що постановою Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме, щодо події, яка є предметом розгляду, тобто, вчинення 05.11.2024 року відносно неї домашнього насильства.
У судовому засіданні представник ОСОБА_5 (колишнього чоловіка) - адвокат Зарубін О.О. зазначив, що надані ОСОБА_1 пояснення є неправдивими, колишній чоловік останньої 05.11.2024 року прийшов до дитячого садка провідати свого сина, де випадково зустрів свою колишню дружину ОСОБА_1 , яка почала кричати на нього та викликати працівників поліції, і так остання вчиняє постійно, з метою перешкодити останньому бачитися з дитиною, а тому, ОСОБА_2 дістав телефон та почав все це фіксувати на відео. З відеозапису вбачається, що єдиною особою, яка на всіх кричить та поводить себе агресивно, є ОСОБА_1 , у зв'язку з чим, ОСОБА_2 почав від останньої відходити, однак, та почала його переслідувати, і коли приїхали працівники поліції, то останні зазначили про те, що ОСОБА_2 є батьком дитини і має право з нею бачитися, у зв'язку з чим, ОСОБА_1 почала кричати. У подальшому, працівники поліції склали рапорт, в якому зазначили, що ОСОБА_1 кричала на свого колишнього чоловіка, а щодо вчинення будь-яких дій ОСОБА_2 відносно останньої, у рапорті зазначено не було. Надані ОСОБА_1 на місці події поліцейським пояснення повністю є неправдивими, її колишній чоловік до неї не наближався, не кричав, а все відбувалося навпаки, в останньої така реакція на зустріч ОСОБА_2 з дитиною, і доки триває розгляд цивільної справи щодо останнього у вихованні дитини, ОСОБА_1 постійно перешкоджає батьку бачитись з сином, кожен раз, коли той приходить до дитини, вона викликає працівників поліції та повідомляє, що відносно неї, начебто, вчиняється домашнє насильство. Зокрема, надав для долучення до матеріалів справи відеозаписи та прохав притягнути ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
На пояснення адвоката Зарубіна О.О. - ОСОБА_1. зазначила, що 05.11.2024 року вона викликала працівників поліції не щодо побачення її колишнього чоловіка з дитиною, а саме щодо вчинення відносно неї з боку останнього домашнього насильства психологічного та фізичного насильства, і вона про це зазначала працівникам поліції, однак, вони її пояснення проігнорували і це відбувається систематично, а те, що вона розмовляла голосно при працівниках поліції, то це емоції, викликані тим, що за весь час її не чують, вона намагалася зупинити колишнього чоловіка, який втікав, після того, як застосував до неї насильство, штовхав, принижував, смикав за одяг і тільки випадковий перехожий його зупинив і той дочекався працівників поліції, а так би ОСОБА_2 у черговий раз втік, як він це робить постійно, коли вона викликає працівників поліції, які по приїзду кажуть, що кривдника немає, то і протоколи не складають, тому, вона вимушена була звертатися й до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини . Зокрема, зазначила, що 05.11.2024 року о 12 годині 30 хвилин, ОСОБА_2 біля садочку очікував саме її, оскільки директор садочку надала довідку про те, що останній був у садочку о 12 годині 15 хвилин і в нього було достатньо часу, щоб покинути територію і піти, однак, він підстерігав саме її та з цього приводу надала до суду зазначену довідку, яка міститься в матеріалах справи.
Так, як вбачається з довідки від 03.12.2024 року, виданої адміністрацією дошкільного навчального закладу № 628, ОСОБА_7 відвідує дошкільний навчальний заклад № 628 з 01.09.2023 року. За цей час, батько дитини не відвідував його. 05 листопада 2024 року о 12 годині 15 хвилин ОСОБА_2 прийшов до закладу під час денної прогулянки і, побачивши сина, підійшов для спілкування зі своїм сином ОСОБА_8 , однак останній не впізнав свого батька. У той день, хлопчика забрала бабуся ОСОБА_9 .
Зокрема, за участю ОСОБА_1 та адвоката Зарубіна О.О. були переглянуті відеозаписи, що долучені останніми до матеріалів справи.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та адвоката Зарубіна О.О., дослідивши наявні матеріали в їх сукупності, приходжу до наступного.
Відповідно до ст. 245 КУпАП, одним з завдань провадження в справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з вимогами ст. ст. 278, 280 КУпАП, суд першої інстанції при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення має вирішити питання про правильність складання протоколу та інших матеріалів справи, чи є необхідність у витребуванні додаткових матеріалів, а при розгляді справи зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Однак, у супереч вимогам ст. 251 КУпАП, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 273-2 КУпАП.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Стаття 8 Конституції України декларує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Виходячи з положень ст. 8 Конституції України дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).
Зокрема, згідно зі ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282) доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Зокрема, ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Проте, об'єктивна сторона правопорушення виражається в: умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого; невиконанні термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений; неповідомленні уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення термінового заборонного припису.
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (стаття 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.
Так, як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 583354, ОСОБА_1 , 05 листопада 2024 року, близько 12 години 30 хвилин, за адресою: АДРЕСА_2 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно колишнього чоловіка, а саме: кричала, провокувала, поводила себе агресивно, однак, органом поліції до протоколу про адміністративне правопорушення не долучено належних доказів його вчинення, зокрема, пояснень свідків, фото- та відеоматеріалів, які би вказували на обставини, зазначені в протоколі.
Суд наголошує, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не може бути визнаний належним доказом у даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, та не викликали сумніви у суду.
Як пояснила у судовому засіданні ОСОБА_1 , будь-якого насильства відносно колишнього чоловіка 05.11.2024 року вона не вчиняла, а навпаки, як і під час подружнього життя так і після розірвання шлюбу, її колишній чоловік постійно вчиняв та вчиняє відносно неї домашнє насильство як психологічного, так і фізичного характеру, переслідує її, у зв'язку з чим, вона неодноразово викликала працівників поліції, зверталася за допомогою до різних організацій та до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо протидії домашньому насильству з боку її колишнього чоловіка. 05 листопада 2024 року її колишній чоловік ОСОБА_2 вкотре вчинив саме відносно неї домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, почав сварку та почав чинити на неї тиск, маніпулював, ображав, погрожував відібрати дитину, смикав за одяг, штовхав, внаслідок чого, з метою самозахисту вона звернулася на лінію «102», щоб викликати поліцію. Після того, як вона зателефонувала до поліції, ОСОБА_2 почав тікати та знімати це на свій телефон, при цьому, нестримно посміхався. Вона прохала колишнього чоловіка зупинитися та дочекатися працівників поліції, однак, останній цього не робив та продовжував тікати і тільки випадковий перехожий його зупинив і той дочекався працівників поліції, а так би ОСОБА_2 у черговий раз втік, як він це робить постійно, коли вона викликає працівників поліції, які по приїзду кажуть, що кривдника немає, то і протоколи не складають. Зокрема, як вже зазначалося вище, ОСОБА_1 зазначила, що 05.11.2024 року о 12 годині 30 хвилин, ОСОБА_2 біля садочку очікував саме її, оскільки директор садочку надала довідку про те, що останній був у садочку о 12 годині 15 хвилин і в нього було достатньо часу, щоб покинути територію і піти, однак, він підстерігав саме її та вчинив домашнє насильство відносно неї.
Крім того, відеозаписи, які були надані ОСОБА_1 за адвокатом Зарубіним О.О. для долучення до матеріалів справи, які було перегляну за участю останніх у судовому засіданні, не підтверджують ніяким чином викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини, а саме те, що ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно колишнього чоловіка (прізвище не зазначено).
Таким чином, все вищенаведене спростовує обставини викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, а, відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.
Відповідно до практики ЄСПЛ, справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю є кримінальними, мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії статті 6 Конвенції (справа «Лучанінова проти України»).
У рішеннях «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії», Європейський суд з прав людини зауважив, що формулювання правопорушення, викладене у фабулі постанови про адміністративне правопорушення, слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведена не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно зі ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
З огляду на викладене вище, суд зазначає, що оскільки діючим Кодексом України про адміністративне правопорушення не передбачено закриття провадження у зв'язку з невстановленістю достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді, то в даному випадку, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, вислухавши пояснення ОСОБА_1 , адвоката Зарубіна О.О., необхідно провадження закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Так, п. 1 ст. 247 КУпАП передбачено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо в діях особи відсутній склад адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 285 КУпАП, постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи, копія якої протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови в той же строк вручається або висилається потерпілому на його прохання. Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.
Суд враховує, що п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому виходячи з норм ч. 2 ст. 284 та ст. 247 КУпАП, не вбачає підстав для звернення судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 9, 173-2, 245, 247, 251-252, 256, 280, 283, 284 КУпАП, суд -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП - закрити, на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в її діях події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення через Дніпровський районний суд м. Києва.
Суддя: