Справа №:755/11229/24
Провадження №: 2/755/537/25
(заочне рішення)
"16" січня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
за участю помічника судді, яка за дорученням головуючого судді виконує повноваження секретаря судового засідання: Кравченко А.С.
за участю: представника позивача - ОСОБА_1
третьої особи - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діє ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Позивач, ОСОБА_3 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд:
1)визнати ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) такою, що втратила право користування житловим приміщенням, квартирою за адресою: АДРЕСА_1 ;
2)визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_4 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, квартирою за адресою: АДРЕСА_1 ;
3)визнати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_4 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, квартирою за адресою: АДРЕСА_1 ;
4)судові витрати по справі стягнути з ОСОБА_4 .
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що згідно з ордером № 87720 на житлове приміщення, виданого на підставі рішення виконкому Московської районної Ради від 08.04.1963 № 572 ОСОБА_7 на сім'ю, яка складалася з трьох осіб, було визначено право зайняття двох кімнат 32,38 кв.м. в квартирі АДРЕСА_2 слобідка (нині ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ). Склад сім'ї: ОСОБА_7 , його дружина - ОСОБА_10 , їх син - ОСОБА_11 . Між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 укладено шлюб від якого народилися дві доньки: ОСОБА_3 (позивач), та ОСОБА_13 (відповідач 1). Після смерті ОСОБА_7 , згідно із розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 04.11.2004 № 1362 «Про зміну договорів найму жилих приміщень», відповідно до статей 63, 104-106 Житлового кодексу Української РСР, вирішено дозволити ЖРЕО № 408 змінити договір найму двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , та укласти його з гр. ОСОБА_11 , складом сім'ї із чотирьох осіб, в зв'язку зі смертю квартиронаймача - ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_11 , батько позивачки та відповідачки 1, помер. Наказом КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» Дніпровської районної у місті Києві Державної адміністрації від 28.09.2015 № 104 «Про зміну договору найму житлових приміщень» начальнику ЖЕД-408 доручено укласти договір найму двокімнатної квартири АДРЕСА_4 з гр. ОСОБА_3 , сім'я з п'яти осіб: вона ( ОСОБА_3 ), мати - ОСОБА_2 , сестра - ОСОБА_4 , племінник - ОСОБА_14 , племінник - ОСОБА_5 , в зв'язку зі смертю квартиронаймача ОСОБА_11 , та перевести особовий рахунок на її ім'я. 18.03.2016 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 1-305, виданий 18.03.2016, видавник: Десята київська державна нотаріальна контора; свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 1-307, виданий 18.03.2016, видавник: Десята київська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4 зареєструвала право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 . Після набуття права власності, з 2016 року ОСОБА_4 разом зі своїми дітьми: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_5 . Відповідач 1 за власним бажанням разом із дітьми не проживає у спірній квартирі вже тривалий час, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі відповідачі не беруть, особистих речей в квартирі не мають і взагалі квартирою не цікавляться. Перешкод в користуванні жилим приміщенням відповідачам ні позивач, ні інші члени сім'ї не чинили. Всі комунальні платежі та витрати з утримання квартири здійснює позивач. Таким чином вважає, що ОСОБА_4 разом зі своїми дітьми: ОСОБА_14 та ОСОБА_5 втратили право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 у зв'язку з тривалою, без поважної причини, відсутністю за місцем реєстрації, крім того ОСОБА_4 не сплачує за комунальні послуги, не несе інших витрат по утриманню житлового приміщення, а тому позивач вимушена звернутися до суду, оскільки відповідач створює їй перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження майном.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22.07.2024 відкрито провадження у цій цивільній справі за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін, яким роз'яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Копію вказаної ухвали суду з копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідачкою отримано було 25.08.2024, третіми особами: ОСОБА_2 - 25.08.2024, Службою у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації - 29.10.2024, що підтверджується рекомендованими поштовими повідомленнями про вручення поштового направлення.
26.09.2024 судом постановлено ухвалу про виправлення описки.
26.09.2024 до суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
26.12.2024 до суду від Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації надійшла заява про долучення до матеріалів справи письмового висновку органу опіки та піклування.
Відповідачі не використали право на подання відзиву.
Інших заяв по суті справи від учасників справи не надійшло.
Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_15 вимоги позовної заяви підтримала та просила їх задовольнити. Пояснила, що після смерті дідуся позивача, наймачем квартири став батько позивача, а після його смерті наймачем квартири стала - позивач. У квартирі зареєстровано п'ять осіб: позивач та її мати, відповідач та її сини - племінники позивача. 18.03.2016 ОСОБА_4 зареєструвала право власності на квартиру по АДРЕСА_6 , яка належала на праві власності померлим бабусі та дідусю позивача та відповідача 1. Після цього, відповідач 1 разом із дітьми переїхала до квартири по АДРЕСА_6 , де проживає донині. У спірній квартирі відповідачі не проживають, не здійснюють утримання квартири, не сплачують комунальні послуги та взагалі житлом не цікавляться. Між позивачем та відповідачем 1 склались важкі стосунки, сестри не спілкуються та не підтримують зв'язку. Третя особа, матір позивача та відповідача 1, іноді відвідує квартиру, де проживають онуки - відповідачі 2 та 3. Зазначила, що відповідач 1 з 2016 року не намагалась повернутися до квартири, а також не має речей у спірній квартирі. Коли відповідач 1 виїжджала з квартири, то не було ніяких конфліктних ситуацій. У будинку, де розташована спірна квартира, проживає хрещена мати дітей відповідача, яку остання відвідує, проте до квартири не заходить.
Зазначила суду, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі.
Третя особа, ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснила суду, що відповідач ОСОБА_4 з чоловіком переїхали до квартири по АДРЕСА_6 , яка останній дісталась у спадок від дідуся та бабусі, проти чого третя особа та позивач не заперечували. У той час у ОСОБА_16 була мала дитина, тому хотіли, щоб вона у комфорті жила. Вказала, що коли ОСОБА_17 переїхала, то чомусь перестала з нею спілкуватися, не приходила у гості, перестала називати її «мамою». Можливо це було пов'язано з тим, що у неї «крутий» чоловік тоді з'явився. Вказала, що відвідує онуків за адресою місця проживання доньки ОСОБА_16 по АДРЕСА_6 , а онуки інколи приходять до неї в гості. Вказала, що вона та ОСОБА_18 хотіли домовитись із ОСОБА_19 , щоб вона добровільно виписалась, оскільки така домовленість: квартира по АДРЕСА_6 , була досягнута ще за життя їх дідуся та бабусі. Втім потім ОСОБА_17 передумала, почала казати, що у неї є частка в цій квартирі, у неї двоє дітей, тому забере свої три частини квартири коли захоче. Вказала, що з 2016 року ні ОСОБА_17 , ні її діти, жодного разу не вчиняли дій щодо вселення у квартиру. Старший онук якось сказав, що мама йому сказала, що у нього є своя квартира - тобто ця. ОСОБА_17 з 2016 року жодного разу не з'явилась в квартирі, їх речей у квартирі не має, за комунальні послуги не сплачує.
Свідок ОСОБА_20 у судовому засіданні показала, що позивача та відповідача 1 знає з народження, оскільки проживає в квартирі навпроти вже 49 років. Вказала, що ОСОБА_21 не бачила останніх років 8 , один раз на вулиці поруч із будинком зустріла, але вона навіть у під'їзд не заходила. За її припущенням ОСОБА_17 відвідувала свою куму, яка живе в іншому під'їзді. ОСОБА_14 бачила один раз, він приходив до бабусі в гості із собакою, тому зрозуміла, що він, але якби зустріла на вулиці, то не впізнала б його. Меншого сина ОСОБА_16 не бачила. Вказала, що знала ще бабусю ОСОБА_22 та ОСОБА_16 , оскільки разом працювали, дружили. Бабуся переписала квартиру на ОСОБА_21 і коли бабуся ОСОБА_23 померла, то ОСОБА_17 з дітьми переїхала в квартиру по АДРЕСА_6 , яка краща за квартиру по АДРЕСА_6 . Більше в квартирі ОСОБА_21 не бачила. Зазначила, що із сусідами - позивачем та третьою особою, зустрічається часто, бо двері в двері виходить, а приблизно раз в два тижні заходить до них у гості. В квартирі речей відповідачів не бачила, та ніколи не чула сварок в їх родині. Вказала, що підписувала акти про не проживання відповідачів, вони відповідають дійсності. ОСОБА_17 сама виїхала, їх ніхто не виганяв, а ОСОБА_24 (третя особа) від народження гляділа онука.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_25 показала суду, що живе у будинку по АДРЕСА_8 з 1963 року, знає усіх, а дівчата: позивач та відповідач - виросли на її очах. Зазначила, що з ОСОБА_26 дружать з перших днів, як вона переїхала, а також відвідують разом церкву. Протягом двадцяти років тісно спілкуються та часто ходять один до одного в гості. Зараз в квартирі живе ОСОБА_27 з донькою ОСОБА_28 , однак остання рік як не живе, а ОСОБА_17 не проживає з 2016 року. Остання має свою квартиру, там живе, а зі слів ОСОБА_29 відомо, що вони вже «не в миру». Вказала, що підписувала акти про не проживання відповідачів, у квартирі їх речей не було, як і їх самих. Пояснила, що бачила ОСОБА_21 з 2016 року один раз поруч із будинком, але в квартиру вона ніколи з 2016 року не заходила. Вказала, що старшого сина ОСОБА_30 бачила, бо він був в гостях у бабусі, а меншого - ОСОБА_31 не бачила.
Позивач, відповідачі та уповноважені представники третьої особи у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомили.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідачів та за згодою представника позивача ухвалити заочне рішення.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача та третьої особи, покази свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 12.04.1963 ОСОБА_7 було видано ордер № 87720 на житлове приміщення на сім'ю, яка складається з трьох осіб: ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , про право на зайняття двох кімнат в квартирі АДРЕСА_2 (а.с. 19).
Розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації № 1362 від 04.11.2004 дозволено ЖРЕО № 408 змінити договір найму двокімнтної квартири АДРЕСА_3 , та укласти його з гр. ОСОБА_11 , складом сім'ї з чотирьох осіб, в зв'язку зі смертю квартиронаймача - ОСОБА_7 (а.с. 20).
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_11 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 від 18.08.2015 (а.с. 13).
Наказом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації № 104 від 28.09.2015, наказано ЖЕД-408 укласти договір найму двокімнатної квартири АДРЕСА_4 з гр. ОСОБА_3 , сім'я з п'яти осіб: вона, мати - ОСОБА_2 , сестра - ОСОБА_4 , племінник - ОСОБА_14 , племінник - ОСОБА_5 , в зв'язку зі смертю квартиронаймача ОСОБА_11 , та перевести особовий рахунок на її ім'я (а.с. 21).
Згідно свідоцтва про народження батьками ОСОБА_3 записані ОСОБА_11 та ОСОБА_2 (а.с. 12).
Згідно витягу з реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_9 , станом на 22.03.2024 значились зареєстрованими п'ять осіб (а.с. 14).
Наведене свідчить, що позивач - ОСОБА_3 та відповідач - ОСОБА_4 є рідними сестрами, а третя особа - ОСОБА_2 є їх матір'ю. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 доводяться позивачу племінниками та є синами відповідача.
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_4 на праві власності належить квартира АДРЕСА_10 , шо підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (а.с. 17-18).
08.08.2018 квартиронаймачі будинку АДРЕСА_8 , а саме: ОСОБА_32 (кв. АДРЕСА_11 ), ОСОБА_33 (кв. АДРЕСА_12 ). ОСОБА_25 (кв. АДРЕСА_13 ) склали акт про не проживання у квартирі АДРЕСА_14 ОСОБА_4 та її дітей: ОСОБА_14 та ОСОБА_5 з 01.06.2016, який засвідчили власноручними підписами та підтверджено начальником ЖЕД-408 ОСОБА_36 (а.с. 15).
Відповідно до акту від 20.03.2024, підписаного ОСОБА_34 , ОСОБА_20 , ОСОБА_25 , засвідченого начальником ЖЕД-408 ОСОБА_37, в квартирі АДРЕСА_15 зареєстровано 5 осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , але не проживають ОСОБА_4 (донька), внуки: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 з травня 2016 року по теперішній час (а.с.16).
Згідно висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання користування квартирою № 103-11136 від 26.12.2024, орган опіки та піклування вважає за недоцільне визнання неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_15 , так як це призведе до звуження обсягу існуючих прав дітей.
За змістом статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі статтею 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Відповідно до статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Верховний Суд наголошує на тому, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Частина перша статті 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 12.01.2021 у справі № 344/7064/16-ц (провадження № 61-15204св20), від 02.12.2020 у справі № 760/11141/19 (провадження № 61-23066св19), від 11.11.2020 у справі № 619/40/17 (провадження № 61-10243св19), від 21.10.2020 у справі № 645/7374/18 (провадження № 61-10094св20).
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Указана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18).
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, в осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Такий висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19).
Аналіз статті 71 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу(групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В ході розгляду даної справи, на підставі належних, допустимих та достовірних доказів, судом встановлено, що відповідачі у строк понад шість місяців, а саме з 2016 року, тобто в даному випадку понад 8 років, не проживають у житловому приміщенні без поважних причин. Позивач та третя особа ОСОБА_2 самостійно несуть витрати по утриманню майна, які нараховуються також на зареєстрованих за зазначеною адресою відповідачів. Доцільно також звернути увагу на те, що відповідач 1, яка є матір'ю відповідачів 2 та 3, має у власності квартиру, де проживає разом із дітьми, що підтверджується матеріалами справи та показами свідків.
Так, згідно листа Гімназії №99 Дніпровського району м. Києва від 24.06.2024, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в 4-Б класі Гімназії №99 м. Києва та у заяві про зарахування його до закладу освіти мамою вказана адреса проживання: АДРЕСА_5 . ОСОБА_35 , ІНФОРМАЦІЯ_2 навчається в 9-А класі Гімназії №99 м. Києва та у заяві про зарахування його до закладу освіти мамою вказана адреса проживання: АДРЕСА_5 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім'ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Таким чином малолітня (до досягнення 14 років) дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, а тому факт її не проживання у спірному житлі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування ним. Своє право на вільний вибір місця проживання, дитина може реалізувати його лише з досягненням певного віку.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 711/4431/17, від 10.04.2019 у справі № 466/7546/16-ц, від 27.06.2019 у справі № 337/1760/17, від 27.11.2019 у справі № 368/750/16-ц, від 25.08.2020 у справі № 206/3425/18, від 22.01.2020 у справі № 759/14686/16-ц від 09.12.2020 у справі № 673/1407/18, від 16.12.2020 у справі № 206/4028/18, від 21.04.2021 у справі № 161/17900/19, від 17.06.2021 у справі № 520/4056/18, від 03.10.2023 у справі № 554/3141/21.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, суд доходить до висновку, що відповідачі маючи зареєстроване місце проживання за адресою квартири АДРЕСА_14 , в квартирі не проживають понад шість місяців, житловим приміщенням не цікавляться, не несуть витрати з його утримання, протягом 8 років дій щодо вселення у житлове приміщення не вчиняли, а тому втратили інтерес до нього. Таким чином відсутня правова підстава для збереження за відповідачами права користування спірним житловим приміщенням, оскільки таке збереження порушує права наймача - позивача та члена її родини - третьої особи, на яких покладається тягар утримання майна та обмежується їх право користування спірним житловим приміщенням у повному обсязі, що є підставою для задоволення позову та визнання відповідачів такими, що втратили право користування вказаним житловим приміщенням. При цьому, суд приходить висновку про те, що права дітей, які зареєстровані у квартирі не будуть звужені, оскільки матір дітей - відповідач ОСОБА_4 має у власності квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , в якій наразі проживає з дітьми, проте не значаться зареєстрованими за вказаним житловим приміщенням.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов'язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 47 Конституції України, ст. 29 ЦК України, ст.ст. 9, 64, 71, 72 ЖК України, ст.ст. 2, 10, 76, 77-81, 89, 209, 210, 223, 247, 265, 280-283, 289, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_9 ) до ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , АДРЕСА_9 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_9 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_9 ), в інтересах яких діє ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_9 ), Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації (код в ЄДРПОУ: 37397237, вул. Харківське шосе, 4-А, м. Київ) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_14 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повний текст рішення суду складено 24.01.2025.
Суддя: