Справа № 569/13804/24
10 лютого 2025 року Рівненський міський суд
Рівненської області
в особі судді - Ковальова І.М.
при секретарі - Білецькій А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей Тячівської міської ради Закарпатської області про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з матір'ю,-
В Рівненський міський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей Тячівської міської ради Закарпатської області про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з матір'ю звернулась ОСОБА_1 .
У своїй позові позивачка зазначає, що вона з відповідачем по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 2 березня 2013 року, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 січня 2020 року шлюб між ними розірвано. 27 липня 2021 року між нею та ОСОБА_4 укладено шлюб і змінено місце реєстрації та проживання. Після розірвання шлюбу та по даний час її син від першого шлюбу, ОСОБА_5 проживає з нею та успішно навчається у Тячівському ліцей №1. Батько дитини протягом останніх 5 років взагалі дитиною не цікавиться, участі у вихованні сина не бере, жодної допомоги у тому числі матеріальної дитині не надає, дитина повністю знаходиться на її утриманні, нею забезпечено всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини. Також, враховуючи інтереси сина, просить суд визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5 за нею.
В судове засідання позивачка не з'явилась, однак подала заяву про розгляд справи за її відсутності, свої позовні вимоги підтримує у повному обсязі, доповнень до позову не має та просить суд позов задоволити.
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 повторно не з'явився. Про день та час розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином судовими повістками рекомендованими листами за місцем реєстрації. Причин своєї неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань про перенесення судового розгляду справи до суду не подавав.
В судове засіданні представник третьої особи служби у справах дітей Тячівської міської ради Закарпатської області не з'явилась, однак подала заяву про розгляд справи у відсутність представника служби у справах дітей Тячівської міської ради Закарпатської області.
Дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Судом встановлено, що позивач та відповідач по справі являються батьками малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дана обставина підтверджується дослідженим в судовому засіданні свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданим 01 серпня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції з якого вбачається, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Рівне Рівненська область Україна, про що складено відповідний актовий запис №1927. Батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 січня 2021 року шлюбу між позивачкою та відповідачем було розірвано.
З дослідженого в судовому засіданні свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 виданого 27 липня 2021 року Тячівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тячівському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 27 липня 2021 року, про що складено відповідний актовий запис №251. Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка ОСОБА_7 , дружини ОСОБА_7 .
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 24 жовтня 2024 року витребувано від Служби у справах дітей Тячівської міської ради Закарпатської області письмовий висновок про доцільність чи недоцільність визначення місця проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 ).
07 листопада 2024 року на адресу Рівненського міського суду Рівненської області надійшла заява за підписом начальника служби у справах дітей Тячівської міської ради Закарпатської області Злати Лакієнко від 07 листопада 2024 року №01-12/485 наступного змісту:
«У провадженні Рівненського міського суду Рівненської області знаходиться цивільна справа №569/13804/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 де третя особа: Служба у справах дітей Тячівської міської ради про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з матір'ю.
Ухвалою Рівненського міського суду від 23.10.2024 року витребувано від Служби у справах дітей Тячівської міської ради висновок про доцільність чи недоцільність визначення місця проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_1 .
До служби у справах дітей не входить до компетенції надання вищезгаданого висновку, оскільки відповідно до ч.5 ст.19 Сімейного кодексу України - орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок у разі спору між батьками.
Прошу чергове засідання провести без участі представника служби у справах дітей Тячівської міської ради Закарпатської області.».
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, чи здійснюються вони державними, приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, має бути наданий такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя (ураховуючи при цьому права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, що відповідають за неї за законом), і для цього використовують всі відповідні законодавчі й адміністративні заходи.
Зазначене узгоджується із правовою висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14- 327цс18).
У п.6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до ч.1,2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Йохансен проти Норвегії» від 07 серпня 1996 року, крім того, таке спілкування, а також його характер та обсяг обумовлюють обставинами кожної справи та повинні визначатися з урахуванням основних інтересів дитини. Незважаючи на те, що національні органи влади зобов'язані максимально сприяти такій взаємодії, будь-який обов'язок застосування примусу з цих питань має бути обмежено, оскільки мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам за статтею 8 Конвенції.
Аналіз змісту вказаних норм Сімейного кодексу України свідчить про те, що першочерговим критерієм визначення місця проживання малолітньої дитини, яка не досягла десяти років, є спільна згода батьків, а дитини, яка досягла десяти років - спільна згоду батьків та самої дитини. І тільки у разі наявності спору між батьками щодо місця проживання малолітніх дітей такий спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Тобто, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, має перебувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.
Разом з тим, під час судового розгляду справи суд встановив, що відповідач в судове засідання повторно не з'явився, письмовий відзив на позов не подавав; письмові докази про наявність спору з приводу визначення місця проживання неповнолітнього сина, який, як зазначає сама позивачка у позовній заяві з 2021 року проживає разом з нею за адресою АДРЕСА_1 в матеріалах справи відсутні.
Отже, сторони, як це і передбачено положеннями ст.160 СК України, визначили місце проживання малолітнього сина з матір'ю за взаємною згодою.
Крім того, як зазначено вище, Служба у справах дітей Тячівської міської ради Закарпатської області не надала письмовий висновок про доцільність чи недоцільність визначення місця проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 ) у зв'язку з відсутністю спору між батьками дитини щодо визначення місця її проживання.
Отже, за відсутності між сторонами відповідного спору суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.
Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору), зокрема у суді.
Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Спір у даній справі щодо місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ініційований матір'ю дитини (позивачкою), з якою дитина і так фактично проживає і від якої батько дитини (відповідач) не вимагає зміни його місця проживання (вказана інформація в матеріалах справи відсутня).
Після звернення позивачки до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідач у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду цієї справи про визначення місця проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним не звертався, будь-яких належних доказів, які б свідчили про його бажання і волю щодо визначення місця проживання сина безпосередньо з ним, як батьком, суду не надав.
Оцінюючи вищезазначене, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який і так фактично проживає з нею, батько дитини вимагає від матері дитини змінити місце проживання хлопчика, або порушує в судовому порядку питання щодо відібрання сина у позивачки.
В той же час, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання і той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір. Ці обставини підлягають перевірці судом.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як слідує з висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 15 січня 2025 року по цивільній справі № 755/15383/23 (провадження № 61-14116св24) «… З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина ОСОБА_4 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою.
Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24), від 10 грудня 2024 року у справі №299/8679/23 (провадження № 61-14033св24).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи заявника про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається. Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).».
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що вимоги про визначення місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачка заявила передчасно, оскільки звернення до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та, принаймі, існувати на час вирішення справи у суді, який у даному випадку - відсутній. Тому, на підставі вищевикладеного, а також у зв'язку з відсутністю між сторонами спору щодо місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,81,141,263-265,268,273,280,282-289,354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей Тячівської міської ради Закарпатської області про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з матір'ю - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована АДРЕСА_2
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований АДРЕСА_3 , іпн. НОМЕР_3
Третя особа: Служба у справах дітей Тячівської міської ради Закарпатської області, м.Тячів, вул.Шевченка, 2 Тячівський район Закарпатська область, 90500
Суддя Рівненського
міського суду І.М.Ковальов