Справа № 564/4228/24
07 лютого 2025 року
м.Костопіль
Костопільський районний суд Рівненської області в особі судді Грипіч Л.А.
розглянувши матеріали, що надійшли від Відділення поліції №2 Рівненського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, посвідчення водія НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою АДРЕСА_1 ,
за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
02 листопада 2024 року о 21:56 год., в с.Бичаль по вул.Центральна 2, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поліцейським офіцером громади Відділення поліції №2 Рівненського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області складено протокол серії ЕПР1 №164887 про адміністративне правопорушення, з якого вбачається, що 02.11.2024 о 21:23 год., в с.Бичаль по вул.Центральна 2, водій керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння: мав запах алкоголю з порожнини рота, різку зміну забарвлення шкірного покриву обличчя, поведінку, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора алкотест 6820 та проведення такого огляду у медичному закладі відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР.
Такі дії ОСОБА_1 попередньо кваліфіковані за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В судовому засіданні ОСОБА_1 факт вчинення правопорушення заперечив та пояснив, що він знає і розуміє заборону керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, оскільки брав участь у бойових діях по захисту України від збройної агресії російської федерації і на цьому йому наголошували під час служби в Збройних Силах України, тому ніколи не дозволяє собі вживати спиртні напої та сідати після цього за кермо.
Пояснив, що йому незрозуміло звідки поліцейський вбачав у останнього ознаки алкогольного сп'яніння, адже він був цілком нормальний та адекватний і що поліцейський не дотримав порядку проведення огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння.
Суд, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , повно, всебічно та об'єктивно дослідивши протокол та матеріали, додані до протоколу, дійшов наступних висновків.
Так на підтвердження порушення ОСОБА_1 п.2.5 ПДР та вчинення останнім адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, надано: протокол про адміністративне правопорушення ЕПР1 №164887 від 02.11.2024; копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3398594 від 02.11.2024; акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 02.11.2024; направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 02.11.2024; зобов'язання від 02.11.2024; рапорт поліцейського від 02.11.2024; відеозаписи з нагрудної камери поліцейського.
Суд враховує, що відповідальність за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення настає, зокрема, за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У свою чергу, відповідно до ч.2, 3 ст.266 Кодексу України про адміністративні правопорушення, огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.
Аналогічні положення містяться у п.п.3, 4, 6, 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 (далі Порядок 1103).
Аналогічні положення також містять п.6, 7 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 №1452/735 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за №1413/27858 (далі Інструкція 1452/735).
Аналіз вказаних положень Кодексу, Порядку 1103 та інструкції 1452/735 свідчить про те, що поліцейський, у разі виявлення у водія ознак алкогольного сп'яніння, має запропонувати такому водієві пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного засобу, а у разі відмови водія пройти такий або незгоди із результатами такого огляду - запропонувати пройти такому водієві відповідний огляд у медичному закладі.
Така пропозиція пройти огляд має бути чіткою і зрозумілою для водія і відмова останнього також має бути чіткою, зрозумілою і послідовною: відмова від проведення огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціальних технічних засобів та окремо відмова від проведення такого огляду у медичному закладі.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Та із долученого до протоколу відеозапису на оптичному диску, файл S8_0000001_000001_20241102223841_0576, вбачається, що на 03 хв 21 сек зазначеного відеозапису поліцейський вказує ОСОБА_1 про ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя та поведінка, що не відповідає обстановці, після чого запитує у ОСОБА_1 , чи не бажає останній пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу і відразу запитує чи можливо останній бажає пройти такий огляд у медичному закладі.
Це все відбувається поряд із суперечкою з присутніми на місці події невідомими громадянами, які вочевидь заважають ОСОБА_1 правильно зрозуміти суть слів поліцейського та надати відповідь на запитання і, не дочекавшись відповіді та вступаючи у словесну суперечку з вказаними громадянами, поліцейський на 04 хв 08 сек вказаного відеозапису повідомляє ОСОБА_1 , що відносно останнього буде складено протокол за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення за керування в стані сп'яніння, а саме за відмову, після чого знову запитує чи можливо останній пройде огляд на місці драгером та йде до службового автомобіля, де починає складати матеріали.
При цьому, подія від пропозиції поліцейським пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння та до повідомлення про складання відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення відбувається протягом часу, який менше однієї хвилини - з 03 хв 21 сек до 04 хв 08 сек відеозапису.
Наступні, після вказаного, відеофайли фіксують оформлення працівником поліції матеріалів про адміністративне правопорушення, суперечку із присутніми на місці поліції громадянами і жоден з них не містить факту відмови ОСОБА_1 у будь-який спосіб від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння - ні словесної, ні поведінкою.
Тобто, поліцейським не дотримано вимог ч.3 ст.266 Кодексу України про адміністративні правопорушення, п.6, 8 Порядку 1103 та п.6, 7 Розділу І Інструкції 1452/735.
У свою чергу, відповідно до ч.5 ст.266 Кодексу України про адміністративні правопорушення, огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Суд враховує, що відповідно до ч.1, 2 ст.7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративне правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.245 Кодексу України про адміністративні правопорушення, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Усі викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені на предмет їх підтвердження сукупністю належних та допустимих доказів.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Так, ОСОБА_1 інкриміновано порушення вимог п.2.5 ПДР, який передбачає, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та складено, у зв'язку з цим, протокол за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення за фактом відмови останнього від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння, яка є обов'язковою у даному конкретному складі адміністративного правопорушення.
Суд враховує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення. Склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він складається з: а) об'єкту; б) об'єктивної сторони; в) суб'єкту; г) суб'єктивної сторони.
Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення.
Разом з тим, матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу відмови ОСОБА_1 у будь-який спосіб від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного засобу та відмови останнього від проходження такого огляду у медичному закладі, тобто не містять обов'язкової частини складу адміністративного правопорушення.
При цьому суд враховує, що протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, в якому зазначається суть правопорушення та інші дані, необхідні для розгляду справи і не може вважатися беззаперечним доказом вини особи.
В контексті рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Всі виявлені під час складання протоколу про адміністративне правопорушення недоліки та сумніви мають застосовуватись на користь особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності.
Згідно з положеннями ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Відповідно до ст.48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004).
Рішенням Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-рп/2010 визначено, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових принципах, в тому числі і закріпленій в ст.62 Конституції України презумпції невинуватості.
За ст.9 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.
Згідно із ч.3 п.(b) ст.31 Віденської Конвенції про право міжнародних договорів від 1969 року, ратифікованої Україною 14.05.1986 року, поряд з контекстом договору враховується наступна практика його застосування, яка встановлює угоду учасників щодо тлумачення.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Так, відповідно до ст.32 Конвенції питання тлумачення та її застосування належить до виключної компетенції ЄСПЛ, рішення якого є невід'ємною частиною Конвенції, як практика її застосування і тлумачення.
Суд враховує, що до санкції ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення тягнуть за собою не тільки відповідальність за порушення ПДР України, а й вимоги щодо якості судового процесу в розрізі прямого застосування Конституції України, норми якої є нормами прямої дії (ст.8 Конституції України) та практики ЄСПЛ.
Так, за практикою ЄСПЛ, у випадку, якщо санкції за адміністративні правопорушення є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, вимоги до його судового розгляду мають відповідати гарантіям та стандартам, встановленим Конвенцією, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» від 09.06.2011).
Крім того, ЄСПЛ зауважив, що з огляду на загальний характер законодавчого положення, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, провадження у таких справах є кримінальними для цілей застосування Конвенції (рішення у справах «Езтюрк проти Німеччини» від 21 лютого 1984 року (пп.52-54), «Лауко проти Словаччини» від 02 вересня 1998 року (пп.56-59), ухвала щодо прийнятності у справі «Рибка проти України» від 17 листопада 2009 року).
Відповідно до п.21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 року уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У рішенні «Шмауцер проти Австрії» від 23.10.1995 року ЄСПЛ зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення».
У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі «Аллене де Рібермон проти Франції», ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» звертається увага судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягують до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.
Відповідно до ст.252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ч.1 ст.280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган, (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відтак, дослідивши наявні в матеріалах справи докази кожен окремо та у їх сукупності і взаємозв'язку, надавши їм відповідну правову оцінку, враховуючи встановлені судом порушення під час оформлення відносно ОСОБА_1 матеріалів про адміністративне правопорушення та з огляду на практику Європейського суду з прав людини, у суду виник обґрунтований сумнів у доведеності поза розумним сумнівом вини останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Враховуючи наведене, суд дійшов переконливого висновку про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
З огляду на вищенаведене, керуючись ст.ст.247, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд -
Провадження у справі №564/4228/24 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Рівненської апеляційного суду через Костопільський районний суд протягом десяти днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
СуддяЛ. А. Грипіч