65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"10" лютого 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5048/24
За позовом: Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (65074, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, код ЄДРПОУ 25830731)
До відповідача: Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Корчевський М.Ю.
Суть спору: Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи ОСОБА_1 ( далі-ФОП Антонян С.Г.) про стягнення заборгованості за Договором №ТС-672/20 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 01.07.2020р. у розмірі 8 195 грн 44 коп.
Ухвалою суду від 19.11.2024р. позовну заяву залишено без руху. 28 листопада 2024р. від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 03.12.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/5048/24, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позивач - Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
Відповідач - ФОП Антонян С. Г., не скористався своїм правом на судовий захист, письмового відзиву на позовну заяву не надав.
Ухвала суду від 03.12.2024р., направлена на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному демографічному реєстрі, 23.01.2025р. повернулась до суду не врученою з приміткою пошти: «адресат відсутній за вказаною адресою».
За приписами п. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідач не звертався до суду з повідомленням про зміну адреси місцезнаходження.
В ухвалі від 16.01.2023р. у справі №916/3670/21 Верховний Суд зазначив, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), провадження №11-268заі18).
Враховуючи зазначене, суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Позивач по справі - Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, зазначає, що між ФОП Антоняном Суреном Грачаєвичем (Користувач) та Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради укладено (Уповноважений орган) був укладений Договір №ТС-672/20 на право користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 01.07.2020р.
Договір було укладено на підставі п. 2.2.17 Положення про Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 30.01.2019 року № 4184-711, згідно з яким одним із завдань та повноважень Управління є укладання договорів на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності та договорів на право тимчасового користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі, та п. 2.1 Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Одесі, затверджених рішенням Одеської міської ради від 09.10.2013 року №3961-71, згідно з яким одним із завдань та повноважень Управління є укладання договорів з власниками (користувачами) тимчасових споруд на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, а також елементів торгівлі у випадках, передбачених Правилами.
Позивачем зазначено, що згідно з пунктом 2.1 Договору №ТС-627/20 Уповноважений орган надав ФОП Антонян С.Г. право за плату тимчасово використовувати місце під розташування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності площею 34,10 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 14 (згідно прив'язки до місцевості) на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси.
Відповідно до п. 2.5 Договору №ТС-627/20 Користувач має сплачувати вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених Договором.
Як зазначає позивач, п. 14.2 Правил встановлено, що підставою для нарахування та внесення Користувачем відповідної плати є Договір, що укладається відповідно до порядку, встановленого підпунктами 7.9, 13.9 Правил.
Пунктом 4.2.4 Договору №ТС-627/20 закріплено, що Користувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за Договором.
Згідно п. 5.2 Договору №ТС-627/20 Користувач має вносити плату за Договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок Управління.
Також позивач зазначив, що відповідно до п. 6.1 Договору №ТС-627/20 за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за Договором Користувач має відшкодувати Управлінню завдані збитки відповідно до чинного законодавства, що не звільняє Користувача від виконання умов Договору.
Позивач в обґрунтування позову зазначив, що Договір №ТС-627/20 було укладено 01.07.2020р., у зв'язку з чим у ФОП Антонян С.Г. саме з 01.07.2020р. виникли зобов'язання вносити на користь Управління плату за Договором щомісячно, не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок позивача.
Договір припинив свою дію 17.06.2022р., у зв'язку з чим у відповідача саме з 17.06.2022р. зникли зобов'язання щодо внесення на користь Управління плати за Договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата.
Однак, як зазначає позивач, ФОП Антонян С.Г. припинив вносити плату за Договором до дня його припинення, у зв'язку з чим, за розрахунком позивача, у відповідача виникла заборгованість по оплаті за користування місцем у загальній сумі 6 241 грн 79 коп.
Позивач також зазначив, що згідно ст. 217 Господарського кодексу України штрафні санкції є видом господарських санкцій, які застосовуються у сфері господарювання у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин; а згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Враховуючи невиконання відповідачем умов Договору, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 875 грн 17 коп. яку також просить суд стягнути з відповідача.
Крім того, на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати у розмірі 813 грн 96 коп., 3% річних у сумі 264 грн 52 коп.
В обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на положення ст.ст. 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 217, 230 Господарського кодексу України.
Таким чином, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з Антонян С.Г. заборгованості з плати за користування місцем для розташування тимчасових споруд у розмірі 6 241 грн 79 коп., пені у розмірі 875 грн 17 коп., інфляційних втрат у розмірі 813 грн 96 коп., 3% річних у сумі 264 грн 52 коп.
Також, позивач зазначив, що згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань Антонян Сурен Грачаєвич припинив підприємницьку діяльність на підставі власного рішення з 23.02.2023р., у звязку із чим відповідачем у справі визначено Антоняна Сурена Грачаєвича як фізичну особу.
Відповідач - Антонян С.Г., своїм правом на судовий захист не скористався відзив на позовну заяву до суду не надав.
Розглянув матеріали справи, суд встановив, що між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (Уповноважений орган) та ФОП Антонян С.Г. (Користувач) 01.07.2020р. було укладено Договір №ТС-672/20 на право користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (далі - Договір №ТС-672/20), відповідно до п. 2.1 якого Уповноважений орган надає Користувачу право за плату тимчасово використовувати місце під розташування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (ТС) загальною площею 34,10 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 14 на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об'єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.
Суд зазначає, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-підприємців та громадських формувань Антонян С.Г. 23.02.2023р. припинив свою підприємницьку діяльність.
За приписами ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (ст. 52 Цивільного кодексу України).
За змістом ст.ст. 598-609 Цивільного кодексу України, ст.ст. 202-208 Господарського кодексу України, ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України законодавець також встановив, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У розділі 1 Договору №ТС-672/20 сторони домовилися, що терміни, що застосовуються в цьому Договорі вживаються у значенні, визначеному актами законодавства, актами органів місцевого самоврядування м. Одеси та міського голови. Терміни, що застосовуються в цьому Договорі, та не визначені в чинному законодавстві або актах місцевого самоврядування, вживаються з урахуванням специфіки відносин, які виникають у процесі погодження та розташування елементів вуличної торгівлі для здійснення підприємницької діяльності.
Відповідно до п. 1.4 Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Одесі, затверджених рішенням Одеської міської ради від 09.10.2013р. №3961-УІ (далі - Правила), які регулюють відносини між органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання, незалежно від форм власності, які виникають в процесі розміщення та експлуатації тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та елементів торгівлі, договір на право тимчасового користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі - двосторонній договір, укладений між власником (користувачем) елементу торгівлі та Уповноваженим органом, що визначає їх взаємні права та обов'язки щодо користування місцями для розміщення елементів торгівлі, які перебувають у комунальній власності.
Уповноважений орган - управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, виконавчий орган Одеської міської ради, визначений Одеською міською радою для регулювання діяльності з дотримання фізичними та юридичними особами Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у місті Одесі.
Тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Відповідно до п. 2.1 Правил Уповноважений орган укладає договори з власниками (користувачами) ТС на право тимчасового користування місцями для розташування ТС, а також елементів торгівлі у випадках, передбачених цими Правилами.
Згідно п.п. 13.11, 13.12 Правил після укладання договору на право тимчасового користування місцем для розташування елемента торгівлі, Заявник може встановити, розміщувати та експлуатувати належний йому елемент торгівлі. Визначення розміру плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності міста, для розміщення елементів вуличної торгівлі та порядок її перерахування здійснюється у відповідності до розділу 14 Правил, з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
Відповідно до п. 8.2 Договору №ТС-672/20 він є укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками. Договір діє з 26.06.2020р. по 17.06.2022р.
Підставою для розміщення ТС в межах м. Одеси за цим договором є паспорт прив'язки, який є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.2. Договору)
За паспортом прив'язки від 24.06.2022р. №01-08/662 (додаток №1 до Договору), адреса розміщення ТС: вул. Балківська, буд. 14; тип: група пересувних тимчасових споруд - літніх майданчиків -- 34,10 кв.м.; товарна спеціалізація - ресторанне господарство.
Згідно з п. 6.4. Договору №ТС-672/20 позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених пп. 5.1, 6.1 Договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.
Відповідно до п.14.2 Правил підставою для нарахування та внесення власником (користувачем) ТС та елементу торгівлі відповідної плати є договір на право тимчасового користування місцями для розташування ТС, елементів торгівлі, що укладається відповідно до порядку, встановленого підпунктами 7.9., 13.9. цих Правил.
У розділі 5 Договору №ТС-672/20 сторони домовилися, що плата за цим Договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього Договору (п.5.1 Договору ).
Користувач вносить плату за цим Договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на зазначений у цьому Договорі банківський рахунок (п. 5.2. Договору).
Судом встановлено, що додатком №2 до Договору №ТС-672/20 встановлено розмір плати за тимчасове користування місцем для розташування тимчасової споруди у розмірі 1 127 грн 60 коп. за місяць.
Як вбачається з п. 4.2.4. Договору №ТС-672/20 Антонян С.Г. зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим Договором.
При цьому, у п. 14.5 Правил встановлено, що за наявності укладеного договору на право тимчасового користування місцем для розташування елемента торгівлі власник (користувач) елементу торгівлі не звільняється від плати за тимчасове користування місцем для розміщення елементу торгівлі, що перебуває у комунальній власності, незалежно від факту його нерозміщення.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Таким чином, виходячи з умов Договору №ТС-672/20 у Антоняна С.Г. з 26.06.2020р. виникло зобов'язання щодо щомісячної, не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, сплати грошових коштів у розмірі 1 127 грн 60 коп. шляхом перерахування на рахунок Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, зазначений у Договорі №ТС-672/20.
За розрахунком позивача, що міститься на аркуші справи 16 та згідно тексту позовної заяви, за ОСОБА_1 рахується заборгованість у розмірі 6 241 грн 79 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача.
Але, виходячи з матеріалів справи, умов Договору №ТС-672/20, розрахунків позивача, що містяться у справі на аркушах 17-25, розмір заборгованості Антонян С.Г. становить 3 777 грн 04 коп.
Перевірив надані позивачем до матеріалів справи розрахунки, судом встановлено, що розмір заборгованості відповідача за Договором №ТС-672/20 становить 3 777 грн 04 коп., у зв'язку із чим позовна заява у частині стягнення основного боргу підлягає частковому задоволенню.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 14.10 Правил за несвоєчасність внесення плати за право тимчасового користування місцями для розміщення ТС та елементів торгівлі нараховується пеня згідно з договором на право тимчасового користування місцями для розташування ТС та елементів торгівлі.
За п. 6.2 Договору №ТС-672/20 у випадку прострочення платежів, передбачених п.п. 5.1, 5.2 цього Договору, Користувач сплачує пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання.
Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Перевірив наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок пені, судом встановлено, що він є правильним, у зв'язку із чим підлягає задоволенню вимога позивача щодо стягнення з ОСОБА_1 пені у розмірі 875 грн 17 коп.
Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, наданий позивачем, суд встановив, що він є правильним, у зв'язку із чим підлягає задоволенню вимога позивача щодо стягнення з Антонян С.Г. інфляційних втрат у розмірі 813 грн 96 коп. та 3%річних у розмірі 264 грн 52 коп.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи часткове задоволення позову, витрати по сплаті судового збору слід покласти на сторони у відповідності до положень ст.129 ГПК України.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позовну заяву Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради до Фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором №ТС-672/20 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 01.07.2020р. у розмірі 8 195 грн 44 коп. - задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2-Д, код ЄДРПОУ 25830731) заборгованість у розмірі 3 777 грн 04 коп., пеню у розмірі 875 грн 17 коп., інфляційні втрати у розмірі 813 грн 96 коп., 3% річних у розмірі 264 грн 52 коп., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 119 грн 60 коп.
3. У решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено 10 лютого 2025 р.
Суддя Н.В. Рога