ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.01.2025Справа № 910/3285/24
За позовом Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради, м. Чернігів
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ
2. Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Технова", м. Київ
3. Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", м. Київ
про визнання недійсними договорів,
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Руденок П.С. (адвокат за ордером серія СВ№1089339 від 27.05.2024);
Торбєєв М.О. (адвокат за ордером серія СВ№1057879 від 22.10.2024);
від відповідача 1: Ковтонюк Ю.А. (адвокат за ордером серія АА№1484220 від 12.09.2024);
від відповідача 2: Лаган Я.Ю. (адвокат за довіреністю №33 від 30.12.2024);
Пономаренко В.М. (адвокат за довіреністю №36 від 30.12.2024 року);
від відповідача 3: Батюк А.Г. (адвокат за довіреністю №19/4-02-841 від 20.12.2024).
18.03.2024 року Комунальне підприємство "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про:
- визнання недійсним Договору про переведення боргу №23-ПБ-6521 від 03.10.2023 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю фірми "Технова" (відповідач-2), позивачем та Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (відповідач-1);
- визнання недійсним Договору про договірне списання №1 від 06.10.2023 року, укладеного між Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (відповідач-3), позивачем та відповідачем-1.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір про переведення боргу №23-ПБ-6521 від 03.10.2023 року укладений під впливом тяжкої обставини, оскільки позивач був змушений прийняти борг Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Технова" на себе та укласти договір з Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" оскільки була загроза зриву, в умовах воєнного стану, опалювального періоду 2023/2024 років міста Чернігова. Позивач зазначає, що укладення відповідного договору про переведення боргу нормою ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про теплопостачання» не передбачено, тобто не визначено, що підставою правонаступництва є саме договір, отже правонаступництво не залежить від укладення/не укладення договору. У позові позивач наголошував на тому, що здійснення правонаступництва на підставі закону буде мати наслідком покладення тягаря сплати боргів іншої особи (в даному випадку ТОВ фірми «Технова») на позивача, який не може нести відповідальність за неефективне використання об'єктів теплопостачання конкретним суб'єктом господарювання - попереднім користувачем. Вимога про визнання недійсним Договору про договірне списання №1 від 06.10.2023 року є похідною від вимоги про визнання недійсним договору переведення боргу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2024 року матеріали справи №910/3285/24 передано на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.05.2024.
15.04.2024 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачем не доведено підстав, що вчинений правочин укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки не може тлумачитись як здійснення тиску на позивача пропозиція відповідача-1 укласти договір переведення боргу, тому, що така пропозиція викликана прагненням врегулювання правовідносин зі стороною, у користування якої перебував єдиний майновий комплекс КЕП «Чернігівська ТЕЦ». При цьому, як зазначає відповідач-1 позивач був вільним обирати постачальника природного газу та укласти з ним договір. У відзиві вказано, що опалювальний сезон 2023/2024 років не можна вважати тяжкою обставиною, оскільки опалювальний сезон починається в Україні кожного року та є передбачуваною і очікуваною подією. Відповідач-1 також зазначив, що ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про теплопостачання» є імперативною та не потребує наявності згоди (волі) суб'єкта господарювання, якому передано в користування майно
16.04.2024 до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що чинне законодавство імперативно встановлює, що ЄМК передається разом із боргами. Вказане не можна розцінювати з точки зору «справедливості» чи «несправедливості» регулювання, оскільки це природна специфіка регулювання оренди підприємств. При цьому, відповідач-2 наголосив на тому, що його борг перед відповідачем-1 не пов'язаний з неефективним використання об'єктів теплопостачання конкретним суб'єктом господарювання, а пов'язаний з низкою факторів, які в результаті призвели до виникнення заборгованості, а саме: військовий стан, мораторій на застосування економічно-обґрунтованих тарифів, заборгованість споживачів перед теплопостачальними підприємствами. При цьому, як зазначено у відзиві, відповідач-2 неодноразово пропонував позивачу оформити перехід права вимоги, які належать відповідачу-2, проте позивач не погодився.
17.04.2024 до суду від відповідача-3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому ним зазначено, що укладення спірного договору про переведення боргу відповідає положенням ч. 3. Ст. 22 ЗУ «Про теплопостачання», а тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Окрім того, договір про договірне списання обумовлений положенням, а не впливом тяжких обставин.
27.05.2024 до суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову. Відповідно до заяви позивачем зазначено вірну дату Договору про договірне списання №1, а саме 09.10.2023 року, а не 06.10.2023 року.
В підготовчому засіданні 28.05.2024 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову та оголошено перерву до 30.07.2024.
04.06.2024 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про зміну предмета позову, із викладом аналогічної позиції, зазначеної у відзиві, поданому до суду 15.04.2024 року.
10.06.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що підписання договору постачання природного газу відбулось 10.10.2023 року, тобто після договору про переведення боргу та договору про договірне списання. При цьому, відповідач-1 відмовив позивачу у внесенні змін до договору про переведення боргу і наголосила, що внесені зміни є неприйнятними. Позивач наполягав на тому, що норма статті 22 Закону не містить обов'язку укладення договору, оскільки заміна боржника на підставі закону є самостійною підставою, що не носить договірної основи. Позивач також зазначив, що дія ЗУ обмежується відносинами, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, однак дія закону не поширюється на правовідносини щодо виробництва електричної енергії.
13.06.2024 до суду від відповідача-2 надійшли заперечення, в яких зазначено, що позиція позивача, що частина із отриманого природного газу йшла на виробництво електричної енергії, а не на вироблення тепла, не змінює обставини того, що газ купувався на вироблення теплової енергії. Окрім того, в даному випадку система теплопостачання функціонує за технологією комбінованого виробництва електричної і теплової енергії - когенераційна установка, яка не передбачає економічно-обґрунтованого відокремлення одного виробництва від іншого.
17.06.2024 до суду від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що законодавство України безальтернативно розглядає боргові зобов'язання як складові єдиного майнового комплексу, таким чином Чернігівська міська рада передаючи позивачу у повне господарське відання єдиний майновий комплекс КЕП «Чернігівська ТЕЦ» одночасно також передала і боргові зобов'язання попереднього користувача майнового комплексу - ТОВ фірми «Технова».
30.07.2024 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про поновлення строку подання доказів, долучення доказів та продовження строку подання доказів.
В підготовчому засіданні 30.07.2024 судом було оголошено перерву до 24.09.2024.
24.09.2024 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про поновлення строку подання доказів та їх долучення.
В підготовчому засіданні 24.09.2024 судом було оголошено перерву до 19.11.2024.
14.11.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
В підготовчому засіданні 19.11.2024 судом було задоволено клопотання відповідача-2 про поновлення строку подання доказів та їх долучення, задоволено клопотання позивача про долучення доказів та оголошено перерву до 21.01.2025.
25.11.2024 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що долучена до справи позовна заява в межах справи 927/889/24 чітко підтверджує, що договір переведення боргу не був укладений взагалі, а позовна заява ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» спростовує твердження, що укладання договору у повній мірі відповідає нормам ЗУ «Про теплопостачання».
25.11.2024 року від відповідача-2 до суду надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що когенерація є технологією виробництва теплової енергії, з первинного джерела виробництва якої (палива) одночасно виробляється і електрична енергія. Наданим до справі експертним звітом підтверджується здійснення відповідачем комбінованого виробництва теплової та електричної енергії (когенерація) в межах одного енергетичного процесу, таким чином позивач придбав газ для виробництва теплової енергії.
06.12.2024 до суду від відповідача-2 надійшли ще одні додаткові пояснення, в яких зазначено, що позовні заяви в межах справ №927/889/24 та №927/1084/24 не підтверджують обставин, що мають значення для вирішення давної справи.
20.01.2025 до суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення.
В підготовчому засіданні 21.01.2025 судом розглянуто подані позивачем додаткові письмові пояснення та постановлено не розглядати їх, про що оголошено відповідну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.
Ухвалою від 21.01.2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.01.2024 року.
В засіданні 28.01.2024 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
25.12.2000 між Фондом комунального майна Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Технова» укладено Договір оренди цілісного майнового комплексу №1, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс комунального енергогенеруючого підприємства «Чернігівська ТЕЦ», склад і вартість якого визначено відповідно до Акта оцінки та передаточного балансу вказаного підприємства, складеного станом на 25.12.2000 і становить 33 116,00 тис. грн. В тому числі: основні фонди за балансовою вартістю 87 252,00 тис. грн, основні фонди за залишковою вартістю 33 116,00 тис. грн.
Згідно п. 1.2 Договору оренди цілісного майнового комплексу № 1 орендар стає правонаступником прав та обов'язків комунального енергогенеруючого підприємства «Чернігівська ТЕЦ».
Вступ орендаря у строкове платне користування майном настає одночасно з підписанням сторонами цього Договору та Акта прийому-передачі майна (п. 2.1. Договору оренди цілісного майнового комплексу № 1).
Відповідно до п. 3.1 Договору оренди цілісного майнового комплексу № 1 орендна плата є платежем, який орендар вносить орендодавцю незалежно від наслідків господарської діяльності.
Згідно із п. 10.1 Договору оренди цілісного майнового комплексу № 1 договір діє з 25.12.2000 до 31.12.2015 за умови розгляду через рік результатів роботи орендаря і прийняття рішення по подальшій оренді.
25.12.2000 між позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Комунального енергогенеруючого підприємства «Чернігівська ТЕЦ», згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв цілісний майновий комплекс Комунальне енергогенеруюче підприємство «Чернігівська ТЕЦ» згідно Акту оцінки майна від 25.12.2000 та балансу станом на 25.12.2000. Вартість майна, що передається в оренду, згідно Акту оцінки від 25.12.2000 складає 33 116 000,00 грн
19.05.2021 між Фондом комунального майна Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Технова» укладено Додатковий договір № 59 до Договору оренди цілісного майнового комплексу № 1, згідно якого у назві та по тексту Договору оренди цілісного майнового комплексу № 1 слова «цілісний майновий комплекс» замінено словами «єдиний майновий комплекс» та викладено п. 1.1, 3.1, 3.2 Договору в наступній редакції: «Пункт 1.1 розділу 1 Договору доповнено абзацем такого змісту: «Орендодавець додатково передає, а орендар приймає - розбірний пластинчастий теплообмінник THERMAKS PTA (GC)-26-P+1365-55-13.78-1K, первісною вартістю 372 291,00 грн; Всього вартість орендованого майна становить 227 239 262,00 грн.» (зазначена обставина встановлена господарським судом у справі № 927/913/22).
Згідно пункту п. 10.1 Договору оренди цілісного майнового комплексу №1 цей договір діє з 25 грудня 2000 року до 31 грудня 2015 року за умови розгляду через рік результатів роботи орендаря і прийняття рішення по подальшій оренді строк дії Договору оренди становить з 25 грудня 2000 року до 20 серпня 2023 року.
Як встановлено Господарським судом Чернігівської області у справі № 927/913/22 за позовом Керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Чернігівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Технова" про стягнення за Договором 21 553 284,14 грн. заборгованості, рішення у якій від 20.12.2022 року набрало законної сили, у відповідності до умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв цілісний майновий комплекс Комунальне енергогенеруюче підприємство "Чернігівська ТЕЦ" згідно Акту оцінки майна від 25.12.2000 року та балансу станом на 25.12.2000 року. Вартість майна, що передається в оренду, згідно Акту оцінки від 25.12.2000 складає 33 116 000,00 грн., на підтвердження чого 25.12.2000 року між позивачем та відповідачем 1 підписано акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Комунального енергогенеруючого підприємства "Чернігівська ТЕЦ".
01.04.2022 року між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та ТОВ фірмою «Технова» (споживач) укладено Договір постачання природного газу №ТЕЦ-2022-02, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити природний газ споживачу, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах Договору.
Відповідно до рішення Чернігівської міської ради №18/VIII-6 від 30.06.2022 року «Про створення комунального підприємства «Теплокомуненерго» Чернігівської міської ради» створено комунального підприємства «Теплокомуненерго» Чернігівської міської ради.
Рішенням Чернігівської міської ради №215 від 07.07.2022 року (із змінами внесеними рішенням Чернігівської міської ради №586 від 12.09.2022 року) та розпорядженням №108 від 14.09.2023 року Чернігівської міської військової адміністрації затверджено статут комунального підприємства «Теплокомуненерго» Чернігівської міської ради.
Рішенням Чернігівської міської ради №32/VIII-11 від 01.06.2023 року «Про надання згоди та передачу у повне господарське відання комунальному підприємству «Теплокомуненерго» Чернігівської міської ради єдиного майнового комплексу, що повертається з оренди» надано згоду на передачу єдиного майнового комплексу комунального підприємства «Теплокомуненерго» Чернігівської міської ради, що повераєтьмся з оренди та визначено підприємство у повне господарське відання якого буде передано єдиний майновий комплекс , - комунальному підприємству «Теплокомуненерго» Чернігівської міської ради.
Листом №01/248 від 24.07.2023 року позивач просив відповідача-1 надати інформацію щодо порядку та документів, які необхідні для укладання договору на постачання природного газу.
Рішенням Чернігівської міської ради №539 від 21.08.2023 року затверджено акт приймання-передачі єдиного майнового комплексу комунального енергогенеруючого підприємств «Чернігівська ТЕЦ» від 21.08.2023 року, що повернутий з оренди.
Листом №125/3/2-7325 від 24.08.2023 року відповідач-1 повідомив позивача та відповідача-2, що на виконання норми закону необхідне оформлення переведення боргу за використаний природний газ та пропонував укласти відповідний договір.
Рішенням Чернігівської міської ради №34/VIII-4 від 13.09.2023 року «Про погодження укладення комунальним підприємством «Теплокомуненерго» Чернігівської міської ради договору переведення боргу за спожиті енергоносії» та розпорядженням Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області №114 від 18.09.2023 року погоджено комунальному підприємству «Теплокомуненерго» Чернігівської міської ради укладання договору переведення боргу, за яким КП «Теплокомуенерго» Чернігівської міської ради набуває перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» борг за спожитий природній газ ТОІ фірми «Технова» на загальну суму 1 471 311 137,07 грн станом на 23.08.2023 року між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на ТОВ фірма «Технова»).
Листом №01/462 від 27.09.2023 позивач направив відповідачу-1 пакет документів до договорів переведення боргу та повідомив, що позивачу передано у господарське відання єдиний майновий комплекс комунального енергогенеруючого підприємства «Чернігівська ТЕЦ».
Листом №01/485 від 02.10.2023 року позивач просив відповідача-1 укласти договір на постачання природного газу та визначити обсяги природного газу.
03.10.2023 року між позивачем (новий боржник), відповідачем-1 (кредитор та відповідачем-2 (первісний боржник) укладено Договір переведення боргу №23-ПБ-6521 (надалі - Договір переведення боргу, спірний правочин), відповідно до п. 1 якого за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника заборгованість, яка виникла у первісного боржника перед кредитором за Договором постачання природного газу від 01.04.2022 №ТЕЦ-2022-02 (надалі - зобов'язання), укладеним між первісним боржником та кредитором станом на дату укладення цього договору, а новий боржник приймає на себе заборгованість первісного боржника у цьому зобов'язанні та змінює первісного боржника у зобов'язанні.
Пунктом 2.1. Договору переведення боргу передбачено, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника, станом на дату укладення даного Договору дорівнює 48 728 794,00 грн.
09.10.2023 року між третьою особою-3 (сторона-1, банк), позивачем (сторона-2, клієнт) та відповідачем-1 (сторона-3) укладено Договір про договірне списання №1 (надалі - Договір про договірне списання, спірний правочин), відповідно до п 2. Якого клієнт доручає банку та надає йому право здійснювати договірне списання коштів з рахунку клієнта на поточний рахунок ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз трейдинг» для проведення розрахунків клієнта зі стороною-3 за договором постачання.
В подальшому, 10.10.2023 року між позивачем (споживач) та відповідачем-1 укладено Договір постачання природного газу №6373-ТКЕ(23)-39, відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні пп. 1) пункту 4 Положення, природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначив, що Договір про переведення боргу №23-ПБ-6521 від 03.10.2023 року, а в наступному і Договір про договірне списання №1 від 09.10.2023 року, укладені під впливом тяжкої обставини, оскільки позивач був змушений прийняти борг Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Технова" на себе та укласти договір з Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", враховуючи, що була загроза зриву, в умовах воєнного стану, опалювального періоду 2023/2024 років міста Чернігова. Позивач зазначає, що укладення відповідного договору про переведення боргу нормою ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про теплопостачання» не передбачено, тобто не визначено, що підставою правонаступництва є саме договір, отже правонаступництво не залежить від укладення/не укладення договору. Позивач наголошував на тому, що здійснення правонаступництва на підставі закону буде мати наслідком покладення тягаря сплати боргів іншої особи (в даному випадку ТОВ фірми «Технова») на позивача, який не може нести відповідальність за неефективне використання об'єктів теплопостачання конкретним суб'єктом господарювання - попереднім користувачем. Позивач наполягав на тому, що норма статті 22 Закону не містить обов'язку укладення договору, оскільки заміна боржника на підставі закону є самостійною підставою, що не носить договірної основи. Позивач також зазначив, що дія ЗУ обмежується відносинами, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, однак дія закону не поширюється на правовідносини щодо виробництва електричної енергії.
Також позивач зазначив, що долучена до справи позовна заява в межах справи 927/889/24 чітко підтверджує, що договір переведення боргу не був укладений взагалі, а позовна заява ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» спростовує твердження, що укладання договору у повній мірі відповідає нормам ЗУ «Про теплопостачання».
Відповідач-1 заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що законодавство України безальтернативно розглядає боргові зобов'язання як складові єдиного майнового комплексу, таким чином Чернігівська міська рада передаючи позивачу у повне господарське відання єдиний майновий комплекс КЕП «Чернігівська ТЕЦ» одночасно також передала і боргові зобов'язання попереднього користувача майнового комплексу - ТОВ фірми «Технова». Позивачем не доведено підстав, що вчинений правочин укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки не може тлумачитись як здійснення тиску на позивача пропозиція відповідача-1 укласти договір переведення боргу, тому, що така пропозиція викликана прагненням врегулювання правовідносин зі стороною, у користування якої перебував єдиний майновий комплекс КЕП «Чернігівська ТЕЦ». При цьому, як зазначає відповідач-1 позивач був вільним обирати постачальника природного газу та укласти з ним договір. Опалювальний сезон 2023/2024 років не можна вважати тяжкою обставиною, оскільки опалювальний сезон починається в Україні кожного року та є передбачуваною і очікуваною подією. Відповідач-1 також зазначив, що ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про теплопостачання» є імперативною та не потребує наявності згоди (волі) суб'єкта господарювання, якому передано в користування майно
Відповідач-2 заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що твердження позивача щодо того, що частина із отриманого природного газу йшла на виробництво електричної енергії, а не на вироблення тепла, не змінює обставини того, що газ купувався на вироблення теплової енергії. Окрім того, в даному випадку система теплопостачання функціонує за технологією комбінованого виробництва електричної і теплової енергії - когенераційна установка, яка не передбачає економічно-обґрунтованого відокремлення одного виробництва від іншого. Відповідачем-2, окрім зазначеного, вказано що когенерація є технологією виробництва теплової енергії, з первинного джерела виробництва якої (палива) одночасно виробляється і електрична енергія. Наданим до справі експертним звітом підтверджується здійснення відповідачем комбінованого виробництва теплової та електричної енергії (когенерація) в межах одного енергетичного процесу, таким чином позивач придбав газ для виробництва теплової енергії.
Відповідачем-2 також зазначено, що чинне законодавство імперативно встановлює, що ЄМК передається разом із боргами. Вказане не можна розцінювати з точки зору «справедливості» чи «несправедливості» регулювання, оскільки це природна специфіка регулювання оренди підприємств. При цьому, відповідач-2 наголосив на тому, що його борг перед відповідачем-1 не пов'язаний з неефективним використання об'єктів теплопостачання конкретним суб'єктом господарювання, а пов'язаний з низкою факторів, які в результаті призвели до виникнення заборгованості, а саме: військовий стан, мораторій на застосування економічно-обґрунтованих тарифів, заборгованість споживачів перед теплопостачальними підприємствами. Окрім того, як зазначено у відзиві, відповідач-2 неодноразово пропонував позивачу оформити перехід права вимоги, які належать відповідачу-2, проте позивач не погодився.
Відповідач-3 заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що укладення спірного договору про переведення боргу відповідає положенням ч. 3. Ст. 22 ЗУ «Про теплопостачання», а тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Окрім того, договір про договірне списання обумовлений положенням, а не впливом тяжких обставин.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Ця норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Даний принцип безпосередньо пов'язаний з приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи тощо.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
В силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішеннями Господарського суду Чернігівської області від 20 грудня 2022 року у справі № 927/913/22 та Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 року №910/6327/23 мають преюдиціальне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню при розгляді справи №910/3285/24.З огляду на вищевказане.
Як вже встановлено раніше, 25.12.2000 між Фондом комунального майна Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Технова» укладено Договір оренди цілісного майнового комплексу №1, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс комунального енергогенеруючого підприємства «Чернігівська ТЕЦ».
Згідно п. 1.2 Договору оренди цілісного майнового комплексу № 1 орендар стає правонаступником прав та обов'язків комунального енергогенеруючого підприємства «Чернігівська ТЕЦ».
Згідно із п. 10.1 Договору оренди цілісного майнового комплексу № 1 договір діє з 25.12.2000 до 31.12.2015 за умови розгляду через рік результатів роботи орендаря і прийняття рішення по подальшій оренді.
25.12.2000 між ТОВ фірмою «Технова» та Фондом комунального майна Чернігівської міської ради підписано акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Комунального енергогенеруючого підприємства «Чернігівська ТЕЦ», згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв цілісний майновий комплекс Комунальне енергогенеруюче підприємство «Чернігівська ТЕЦ» згідно Акту оцінки майна від 25.12.2000 та балансу станом на 25.12.2000. Вартість майна, що передається в оренду, згідно Акту оцінки від 25.12.2000 складає 33 116 000,00 грн
19.05.2021 між Фондом комунального майна Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Технова» укладено Додатковий договір № 59 до Договору оренди цілісного майнового комплексу № 1, згідно якого у назві та по тексту Договору оренди цілісного майнового комплексу № 1 слова «цілісний майновий комплекс» замінено словами «єдиний майновий комплекс» та викладено п. 1.1, 3.1, 3.2 Договору в наступній редакції: «Пункт 1.1 розділу 1 Договору доповнено абзацем такого змісту: «Орендодавець додатково передає, а орендар приймає - розбірний пластинчастий теплообмінник THERMAKS PTA (GC)-26-P+1365-55-13.78-1K, первісною вартістю 372 291,00 грн; Всього вартість орендованого майна становить 227 239 262,00 грн.» (зазначена обставина встановлена господарським судом у справі № 927/913/22).
Згідно пункту п. 10.1 Договору оренди цілісного майнового комплексу №1 цей договір діє з 25 грудня 2000 року до 31 грудня 2015 року за умови розгляду через рік результатів роботи орендаря і прийняття рішення по подальшій оренді строк дії Договору оренди становить з 25 грудня 2000 року до 20 серпня 2023 року.
Враховуючи закінчення 20.08.2023 року Договору оренди цілісного майнового комплексу №1 ЄМК КЕП «Чернігівська ТЕЦ» від 25.12.2000, укладеного між Фондом комунального майна Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Технова» Чернігівською міською радою прийнято рішення №32/VIII-11 від 01.06.2023 року «Про надання згоди та передачу у повне господарське відання комунальному підприємству «Теплокомуненерго» Чернігівської міської ради єдиного майнового комплексу, що повертається з оренди», яким надано згоду на передачу єдиного майнового комплексу комунального підприємства «Теплокомуненерго» Чернігівської міської ради, що повераєтьмся з оренди та визначено підприємство у повне господарське відання якого буде передано єдиний майновий комплекс, - комунальному підприємству «Теплокомуненерго» Чернігівської міської ради.
Рішенням Чернігівської міської ради №539 від 21.08.2023 року затверджено акт приймання-передачі єдиного майнового комплексу комунального енергогенеруючого підприємств «Чернігівська ТЕЦ» від 21.08.2023 року, що повернутий з оренди.
Листом №01/248 від 24.07.2023 року позивач просив відповідача-1 надати інформацію щодо порядку та документів, які необхідні для укладання нового договору на постачання природного газу, оскільки позивачу передано у господарське відання єдиний майновий комплекс.
При цьому, 01.04.2022 року між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та ТОВ фірмою «Технова» (споживач) укладено Договір постачання природного газу №ТЕЦ-2022-02, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити природний газ споживачу, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах Договору.
У підписаному між відповідачем-1 та відповідачем-2 Комерційному акті приймання передачі природного газу від 30.04.2022 року, згідно Договір постачання природного газу №ТЕЦ-2022-02 від 01.04.2022 року, встановлено, що в період квітня 2022 року ТОВ фірмою «Технова» прийнято імпортованого природного газу 6 740,74532 тис. куб.м. на суму 48 728 794,00 грн.
Відповідач-1 листом №125/3/2-7325 від 24.08.2023 року повідомив позивача та відповідача-2, що на виконання норми ЗУ «Про теплопостачання», враховуючи наявність заборгованості за Договір постачання природного газу №ТЕЦ-2022-02 від 01.04.2022 року, беручи до уваги отримання позивачем у господарське відання єдиного майнового комплексу, необхідне оформлення переведення боргу за використаний природний газ, у зв'язку з чим запропоновано укласти відповідний договір.
Рішенням Чернігівської міської ради №34/VIII-4 від 13.09.2023 року «Про погодження укладення комунальним підприємством «Теплокомуненерго» Чернігівської міської ради договору переведення боргу за спожиті енергоносії» та розпорядженням Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області №114 від 18.09.2023 року погоджено комунальному підприємству «Теплокомуненерго» Чернігівської міської ради укладання договору переведення боргу, за яким КП «Теплокомуенерго» Чернігівської міської ради набуває перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» борг за спожитий природній газ ТОІ фірми «Технова» на загальну суму 1 471 311 137,07 грн станом на 23.08.2023 року між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на ТОВ фірма «Технова»).
Листом №01/462 від 27.09.2023 позивач направив відповідачу-1 пакет документів до договорів переведення боргу.
03.10.2023 року між позивачем (новий боржник), відповідачем-1 (кредитор та відповідачем-2 (первісний боржник) укладено Договір переведення боргу №23-ПБ-6521 (надалі - Договір переведення боргу, спірний правочин), відповідно до п. 1 якого за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника заборгованість, яка виникла у первісного боржника перед кредитором за Договором постачання природного газу від 01.04.2022 №ТЕЦ-2022-02 (надалі - зобов'язання), укладеним між первісним боржником та кредитором станом на дату укладення цього договору, а новий боржник приймає на себе заборгованість первісного боржника у цьому зобов'язанні та змінює первісного боржника у зобов'язанні.
Пунктом 2.1. Договору переведення боргу передбачено, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника, станом на дату укладення даного Договору дорівнює 48 728 794,00 грн.
Так, відповідно до норми ч. 3 ст. 22 «Про теплопостачання» у разі якщо суб'єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб'єкт стає правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).
Оскільки сума в розмірі 48 728 794,00 грн, на момент прийняття позивачем в у повне господарське відання єдиного майнового комплексу, оплачена не була згідно Договору постачання природного газу №ТЕЦ-2022-02 від 01.04.2022 року, на підставі норми ч. 3 ст. 22 «Про теплопостачання», з урахуванням Рішення Чернігівської міської ради №34/VIII-4 від 13.09.2023 року «Про погодження укладення комунальним підприємством «Теплокомуненерго» Чернігівської міської ради договору переведення боргу за спожиті енергоносії» та Розпорядження Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області №114 від 18.09.2023 року, між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено спірний трьохсторонній Договір про переведення боргу від 03.10.2023 року.
Як зазначено вище, позивачем пред'явлено вимоги про визнання недійсними Договору про переведення боргу №23-ПБ-6521 від 03.10.2023 року та Договору про договірне списання №1 від 09.10.2023 року, за якими у позивача виникли майнові (боргові) зобов'язання (зобов'язання зі сплати коштів) перед відповідачем-1 за спожитий відповідачем-2 природний газ та які (зобов'язання зі сплати суми боргу (коштів)) відповідач-3 зобов'язався списувати з рахунків позивача на рахунок відповідача-1 на підставі укладення таких договорів під впливом тяжкої обставини.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Статтею 233 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 233 Цивільного кодексу України, необхідно довести наявність таких підстав: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним є доведення нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.
У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту наявності тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Ознаками правочину, що підпадає під дію ст. 233 Цивільного кодексу України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах, під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки. За змістом ст. 233 Цивільного кодексу України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.
Як зазначив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові №910/10721/18 від 07.08.2019р., ознаками правочину, що підпадає під дію ст. 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто особа усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.
Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Особа, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала б такий правочин.
Задля дослідження визначених підстав для визнання правочину недійсним, суд зазначає, що позивач неодноразово в своїх поясненнях по суті спору та усних поясненнях в засіданнях наголошував на тому, що спірні правочини укладені без насильства, обману чи помилки проте, під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних умовах.
Під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних умовах позивач розуміє загрозу зриву опалювального сезону 2023/2024 років в місті Чернігів.
При цьому, позивачем не взято до уваги норму статті 22 Закону України «Про теплопостачання», якою передбачено, що у разі якщо суб'єкту господарювання надано в користування цілісний майновий комплекс з вироблення теплової енергії, такий суб'єкт стає правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно.
Норма вказаної статті є чинною, неконституційною не визнавалась.
Отже, зазначена норма передбачає особливий вид правонаступництва, однією з умов якого визначено надання в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісного майнового комплексу (індивідуально визначеного майна) саме з вироблення теплової енергії.
Частина третя статті 22 Закону України "Про теплопостачання" визначає випадок правонаступництва за борговими зобов'язаннями суб'єкта господарювання, який раніше використовував цілісний майновий комплекс з вироблення теплової енергії, новим суб'єктом господарювання, який одержав таке майно в користування.
На підтвердження того, що позивач є виробником саме теплової енергії сторонами надано до матеріалів справи висновок експерта №006-МОА/24 від 30.08.2024 року, складений судовим експертом Державного підприємства «Центр судової експертизи та експертних досліджень» ДСА України, в якому зазначено, що позивачем використовуються технології когенерації на обладнанні ЄМК «Чернігівська ТЕЦ» для виробництва теплової енергії та електричної енергії в межах одного енергетичного процесу в результаті спалювання палива.
При цьому, суд зазначає, що загроза зриву опалювального сезону 2023/2024 років в місті Чернігів, як тяжка обставина укладення договору на вкрай невигідних умов, могла бути у випадку неукладення між сторонами прямого договору постачання природного газу, оскільки без палива (природного газу) здійснення позивачем його діяльності із проведення опалювального сезону є неможливим, що в свою чергу є основою того, що укладений спірний Договір про переведення боргу не підпадає під ці обставини, саме із зазначеної позивачем підстави - загрози зриву опалювального сезону 2023/2024 років в місті Чернігів.
Оскільки особа, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала б такий правочин, позивачем на противагу зазначеного не вказано за яких саме умов ним могло бути укладено спірні правочини, враховуючи, що укладення спірного правочину вчинено сторонами з урахуванням Рішення Чернігівської міської ради №34/VIII-4 від 13.09.2023 року «Про погодження укладення комунальним підприємством «Теплокомуненерго» Чернігівської міської ради договору переведення боргу за спожиті енергоносії», Розпорядження Чернігівської міської військової адміністрації Чернігівського району Чернігівської області №114 від 18.09.2023 року (які є чинними, недійсними не визнавались) та ст. 22 ЗУ «Про теплопостачання».
При цьому, Чернігівська міська рада та Чернігівська міська військова адміністрація Чернігівського району Чернігівської області не є сторонами у межах даної справи.
Як на ще одну підставу для визнання спірних правочинів недійсними позивач посилався на те, що нормою статті 22 Закону України «Про теплопостачання» не передбачено договірного переведення боргу, оскільки відповідач-1 стягнути борг може на підставі закону, в судовому порядку, про також оголошено представником позивача в судовому засіданні 28.01.2025 року.
Проте, згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Таким чином, договір є тією основою, яка закріплює права та обов'язки сторін правочину та сторони не можуть бути обмежені в укладенні договору, а тому, ця обставина не може бути покладена в основу підстав для визнання цього договору недійсним.
Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах (вказаної позиції притримується Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 17.06.2020р. в справі №281/129/17).
Як роз'яснила Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду в постанові від 05.09.2019р. у справі №638/2304/17, недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Позивач посилаючись на необхідність визнати недійсним спірного правочину про переведення боргу зазначає про можливість відповідача-1 стягнути з позивача ці кошти в судовому порядку (без необхідності укладення такого договору), що є фактичною невизначеністю позивача у викладеній ним правовій позиції, пред'явленій шляхом ініціювання спору про недійсність договору про переведення боргу з підстав викладених у позові.
З урахуванням викладеного, беручи до уваги саме пред'явлені позивачем підстави для визнання недійсними Договору про переведення боргу від 03.10.2023 року №23-ПБ-6521, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, враховуючи фактичну недоведеність обставин, які позивачем покладено в основу позовних вимог.
З огляду на відсутність підстав для визнання недійсним спірного Договору про переведення боргу від 03.10.2023 року №23-ПБ-6521, відсутні, відповідно, підстави для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним Договору про договірне списання №1 від 09.10.2023 року, яка є похідною.
Стосовно інших доводів учасників справи в частині визнання договору недійсним, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 79 Кодексу передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважаться доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
З урахуванням зазначених положень ГПК України, суд прийшов до висновку про відсутність обумовлених законом підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким, лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
В процесі розгляду справи сторони доводили суду існування різних (протилежних) обставин, які, на їх думку, мали значення для справи і на які вони посилалися як на підставу своїх вимог або заперечень.
Втім, Суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено обставин, викладених у позовній заяві, хоч йому було створено усі можливості для цього, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи викладене вище, оцінивши надані учасниками справи доказі в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача та, відповідно, відсутність підстав для задоволення позовних вимог в справі №910/3285/24.
Судовий збір позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на відмову в задоволенні позовних вимог, залишається за позивачем.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Залишити за Комунальним підприємством "Теплокомуненерго" Чернігівської міської ради судовий збір, сплачений до державного бюджету.
3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 07.02.2025 року.
Суддя С. МОРОЗОВ