вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
10 лютого 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/1053/24
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
розглянувши матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , м. Ужгород
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «СІО-К», смт Великий Березний Закарпатської області
про стягнення 176 560,36 грн
секретар судового засідання Штундер Д.Л.
учасники справи не викликались
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІО-К» 169 204,00 грн боргу за надані послуги з перевезення, 5562,85 грн інфляційних втрат та 1793,51 грн - 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості наданих послуг за договором транспортних послуг № 26/06/2024 від 26 червня 2024 року на підставі договорів-заявок від 25.06.2024 та від 27.08.2024.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/1053/24 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 грудня 2024 року.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17 грудня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено строки для подання заяв по суті спору.
Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов, його представник в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали від 17.12.2024 до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран Прайм», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 18.06.2024 року.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з повної оплати вартості наданих позивачем послуг перевезення за Договором транспортних послуг №26/06/2024 від 26 червня 2024 року за укладеними між сторонами договорами-заявками від 25 червня 2024 року та від 27 серпня 2024 року, у зв'язку чим в нього виникла заборгованість за надані послуги перевезення в розмірі 169 204,00 грн, за несвоєчасну сплату якої позивачем за період з 16.07.2024 по 10.12.2024 (по заявці від 25.06.2024) та з 16.09.2024 по 10.12.2024 (по заявці від 27.08.2024) нараховано 5562,85 грн інфляційних втрат та 1793,51 грн - 3% річних, з вимогами про стягнення яких і подано даний позов до Господарського суду.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відзив на позов по суті заявлених вимог відповідачем не подано.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
26 червня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІО-К», як Замовником та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , як Перевізником укладено Договір транспортних послуг №26/06/2024 (надалі - Договір), за умовами п. 1.1. якого Перевізник забезпечує здійснення перевезення вантажу Замовника автомобільним транспортом по маршруту.
Положеннями пункту 2.1. Договору визначено, що конкретні обсяги вантажу, строки та граничні норми оплати перевезення по кожному конкретному замовленню оформляються заявкою, що є невід'ємним додатком до даного Договору.
Заявка подається Замовником Перевізнику у письмовій формі не пізніше 5 календарних днів до дати завантаження, вказаній в заявці. Заявка вважається прийнятою до виконання, якщо вона підтверджена підписами уповноважених осіб та скріплена печатками сторін (п. 2.2. Договору).
За змістом п. 1.3. Договору на підтвердження наданих Перевізником Замовнику послуг за Договором складають Акт виконаних робіт.
Відповідно до положень п. 5.1. Договору ціна Договору складається із сум, вказаних у заявках без ПДВ та інші податки та збори, яку можуть бути встановлені законодавством України.
Розрахунки за цим Договором здійснюються у безготівковій формі на підставі рахунку-фактури, переданого Перевізником Замовнику за допомогою факсимільного зв'язку, з наступним наданням Перевізнику оригіналу рахунку-фактури, товарно-транспортної накладної (CMR/ТТН) з відміткою Вантажоодержувача про отримання вантажу та Акта наданих послуг (п. 5.2. Договору).
За змістом п. 9.1. Договору він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2024 року. Після закінчення терміну дії Договору, Договір вважається щороку продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду (п. 9.2. Договору).
Відповідно до умов Договору сторонами укладено Договір-заявку від 25.06.2024 (надалі - Заявка від 25.06.2024) згідно з якою Перевізник узяв на себе зобов'язання по перевезенню вантажу - вагою 19 000,00 кг за маршрутом смт. Великий Березний Закарпатської області, Україна - м. Альтавілла-Вічентіна, Італійська республіка.
У зазначеній Заявці було погоджено, зокрема, дату завантаження (26.06.2024) та зазначено вартість послуг з перевезення - 100 476,00 грн, які підлягають оплаті протягом 14 днів після розвантаження.
Згідно з підписаною сторонами та Вантажоодержувачем товарно-транспортною накладною (CMR) №19 від 26.06.2024 підтверджується надання Перевізником визначених в Заявці від 25.06.2024 послуг з перевезення вантажу (пиломатеріали букові обрізні) за визначеним маршрутом - смт. Великий Березний Закарпатської області, Україна - м. Альтавілла-Вічентіна, Італійська республіка, дата завантаження - 26.06.2024 року, дата розвантаження - 01.07.2024 року.
У зв'язку з виконання Перевізником умов Заявки від 25.06.2024, Замовнику надано рахунок №179 від 02.07.2024 на оплату вартості транспортних послуг за визначеною в Заявці від 25.06.2024 вартістю 100 476,00 грн.
02 липня 2024 року сторонами підписано акт надання послуг №Д-000000179, яким підтверджено, що Перевізником були надані транспортні послуги по маршруту смт. Великий Березний Закарпатської області, Україна - м. Альтавілла-Вічентіна, Італійська республіка на суму 100 476,00 грн (з ПДВ).
Крім того, 27 серпня 2024 року сторонами Договору укладено Договір-заявку від 27.08.2024 (надалі - Заявка від 27.08.2024) згідно з якою Перевізник узяв на себе зобов'язання по перевезенню вантажу - вагою 19 000,00 кг за маршрутом смт. Великий Березний Закарпатської області, Україна - м. Імола, Італійська республіка.
У зазначеній Заявці було погоджено, зокрема, дату завантаження (28.08.2024) та зазначено вартість послуг з перевезення - 88 728,00 грн, які підлягають оплаті протягом 14 днів після розвантаження.
Згідно з підписаною сторонами та Вантажоодержувачем товарно-транспортною накладною (CMR) №26 від 28.08.2024 підтверджується надання Перевізником визначених в Заявці від 27.08.2024 послуг з перевезення вантажу (пиломатеріали ясенові та букові обрізні) за визначеним маршрутом - смт. Великий Березний Закарпатської області, Україна - м. Імола, Італійська республіка, дата завантаження - 28.08.2024 року, дата розвантаження - 02.09.2024 року.
У зв'язку з виконання Перевізником умов Заявки від 27.08.2024, Замовнику надано рахунок №221 від 02.09.2024 на оплату вартості транспортних послуг за визначеною в Заявці від 27.08.2024 вартістю 88 728,00 грн.
02 вересня 2024 року сторонами підписано акт надання послуг №Д-000000221, яким підтверджено, що Перевізником були надані транспортні послуги по маршруту смт. Великий Березний Закарпатської області, Україна - м. Імола, Італійська республіка на суму 88 728,00 грн (з ПДВ).
Таким чином, факт надання Замовником Перевізнику послуг з перевезення за Договором та на підставі Заявок від 25.06.2024, від 27.08.2024 на загальну суму 189 204,00 грн доводиться документально та не заперечено відповідачем у справі належними та допустимими доказами.
За твердженням позивача належним чином свої зобов'язання відповідач не виконав та не погасив заборгованість за надані Перевізником за Договором відповідно до Заявок від 25.06.2024, від 27.08.2024 та згідно з актами надання послуг №Д-000000179 від 02.07.2024, №Д-000000221 від 02.09.2024 в повному обсязі, здійснивши лише часткову сплату вартості наданих послуг на загальну суму 20 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку Перевізника за 06.11.2024, у зв'язку з чим у ТОВ «СІО-К» виникла заборгованість в загальній сумі 169 204,00 грн, стягнення якої разом з нарахованими позивачем відсотками річних та втратами від інфляції є предметом судового розгляду в даній справі.
В матеріалах справи міститься претензія від 29.11.2024 про сплату в семиденний строк 169 204,00 грн заборгованості, однак доказів надіслання означеної претензії на адресу відповідача суду не надано.
За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів перевезення вантажу.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).
За встановленими обставинами справи, у відповідності до умов Договору та Заявок від 25.06.2024 і від 27.08.2024 позивач взяв на себе зобов'язання забезпечити доставку вантажу, переданого відповідачем для доставки до Вантажоодержувача (п. 4.1. Договору), а відповідач, в свою чергу, зобов'язався своєчасно оплачувати послуги Перевізника (розділ 5 Договору) на визначених в Заявках умовах.
За приписами статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона ( боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частини перша статті 526 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом вище, умовами укладеного між сторонами Договору та в Заявках від 25.06.2024 і від 27.08.2024 встановлено строк оплати вартості наданих послуг - 14 днів після розвантаження, а відтак, з огляду на ту обставину, що товарно-транспортними накладними (CMR) №19 від 26.06.2024 і №26 від 28.08.2024 підтверджується факт розвантаження по означених перевезеннях - 01.07.2024 та 02.09.2024 відповідно, встановлений для відповідача строк оплати позивачу вартості наданих останнім послуг перевезення закінчується 15.07.2024 (по Заявці від 25.06.2024) та 16.09.2024 (по Заявці від 27.08.2024).
Матеріали справи, зокрема товарно-транспортні накладні (CMR) №19 від 26.06.2024 і №26 від 28.08.2024, акти надання послуг №Д-000000179 від 02.07.2024, №Д-000000221 від 02.09.2024 свідчать про належне виконання позивачем, як Перевізником умов укладеного між сторонами Договору та Заявок щодо доставки за замовленням відповідача вантажу (пиломатеріалів) за визначеними в Заявках від 25.06.2024 і від 27.08.2024 маршрутами.
В той же час відповідач у порушення наведених норм закону, умов Договору та Заявок в визначений в Заявках від 25.06.2024 і від 27.08.2024 строк взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості послуг перевезення в повній мірі не виконав, допустивши перед позивачем заборгованість, яка, з урахуванням часткової оплати відповідачем 06.11.2024 грошових коштів в сумі 20 000,00 грн на час звернення з позовом до суду (10.12.2024) становить 169 204,00 грн, що не спростовано відповідачем належними і допустимими доказами.
За таких обставин, сума основної заборгованості перед позивачем станом на час звернення з позовом та вирішення даного спору становить 169 204,00 грн, яка відповідачем не спростована, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.
Щодо 3 % річних та втрат від інфляції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з поданими позивачем розрахунками, за неналежне виконання відповідачем зобов'язань зі сплати вартості послуг перевезення за Заявками від 25.06.2024 і від 27.08.2024, по кожній Заявці окремо, за період з 16.07.2024 по 10.12.2024 (по заявці від 25.06.2024) та з 16.09.2024 по 10.12.2024 (по заявці від 27.08.2024) та з урахуванням часткової сплати відповідачем вартості наданих позивачем послуг, нараховано 5562,85 грн інфляційних втрат та 1793,51 грн - 3% річних.
Перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків відсотків річних та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд, з урахуванням встановлених вище суми заборгованості відповідача за Договором, строку прострочення (за період з 16.07.2024 по 10.12.2024 (по заявці від 25.06.2024) та з 17.09.2024 по 10.12.2024 (по заявці від 27.08.2024)) вважає правомірним нарахування позивачем 3% річних в сумі 1781,34 грн, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
Позов в частині стягнення з відповідача 12,17 грн - 3% річних до задоволення не підлягає позаяк відсотки річні в цій частині невірно розраховані позивачем.
Здійснивши власний арифметичний розрахунок інфляційних нарахувань, судом встановлено, що їх розмір в означені позивачем періоди є більшим та становить 8853,07 грн.
Разом з тим, враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог при ухваленні рішення, а відтак підлягають до задоволення судом вимоги про стягнення з відповідача нарахованих позивачем втрат від інфляції в розмірі 5562,85 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до часткового задоволення.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, в позовній заяві в даній справі Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача 5400,00 грн витрат на правничу допомогу відповідно до укладеного між нею та Адвокатом Суботою М.І. Договору про надання правничої допомоги №527 від 10.12.2024 року.
Частина перша статті 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
За приписами частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Звертаючись до суду із вимогою про стягнення з відповідача 5400,00 грн витрат на правничу допомогу, позивач посилається на умови укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , як Клієнтом та Адвокатом Суботою М.І., як Адвокатом Договору про надання правничої допомоги №527 від 10.12.2024 року (надалі - Договір №527), відповідно до п. 1.1. Договору якого Адвокат зобов'язався надати правничу допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями Клієнта з наступних правових питань та у таких обсягах: у спірних правовідносинах з ТОВ «СІО-К».
Суд зважає, що окремого детального опису наданої Адвокатом Клієнту правничої допомоги у даній справі позивачем не надано, однак відповідно до змісту позовної заяви зазначено перелік наданою Адвокатом позивачу у даній справі правничої допомоги, що відповідає зазначеному в п. 3. Договору №527 обсягу, за яким за надання правничої допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар що містить такі складові з розрахунку вартості години роботи адвоката 500 грн/год:
- ознайомлення з матеріалами справи - 4 години;
- складання процесуальних документів: претензія, позовна заява, відповідь на відзив, інші процесуальні документи - 6 годин;
- участь в судових засіданнях - 400 грн одне засідання.
Сплата гонорару/витрат проводиться Клієнтом шляхом внесення грошових коштів на банківський рахунок та/або оприбутковується Адвокатом (п. 7 Договору №527).
В даному аспекті суд враховує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, що в даному випадку вбачається за можливе встановити зі змісту Договору №527 та позовної заяви в даній справі.
Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
В даному контексті суд звертається до правової позиції, зазначеній у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:
1) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);
2) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);
3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).
Поряд з цим відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».
Суд звертається також і до правової позиції висловленої Великою Палатою Верховного Суду у справі №904/4507/18 від 12.05.2020, яка полягає в тому, що: «не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність»
Європейський суд з прав людини у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
У рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява N 35839/97) ЄСПЛ також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
Також Суд виходить з того, що ЄСПЛ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)) присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Оцінюючи докази на підтвердження наданої позивачу Адвокатом Суботою М.І. правової допомоги в розмірі 5400,00 грн, суд, керуючись зазначеними вище принципами обґрунтованості судових витрат, їх неминучості та необхідності для розгляду даної справи, приходить до висновку, що такий вид наданої позивачу правової допомоги як: «ознайомлення з матеріалами справи», на який, за твердженням позивача, адвокатом витрачено 4 години, фактично охоплюється та включається в надану адвокатом правничу допомогу з «Підготовки позовної заяви…», позаяк очевидною є неможливість підготовки та написання позовної заяви без вивчення змісту правовідносин між сторонами-учасниками спору, а докази надання таких послуг як «Підготовка відповіді на відзив, інших процесуальних документів» в матеріалах справи відсутні, позаяк позивачем суду не подавалися, як і не здійснювалося Адвокатом представництво Клієнта в судових засіданнях в означеній справі.
Суд, при цьому, зважає, що покладенню на відповідача підлягає фактично надана позивачу правнича допомога по розгляду конкретної справи в суді, ане відшкодування часу, затраченого адвокатом на її надання.
Окрім того, необґрунтованим слід вважати також включення в перелік наданих Адвокатом Клієнту послуг «Підготовка претензії», позаяк як зазначено в описовій частині цього рішення доказів направлення відповідачу претензії позивачем суду не надано, а сама претензія датована 29.11.2024, тобто ще до укладення позивачем з Адвокатом Суботою М.І. Договору про надання правничої допомоги №527 від 10.12.2024 року.
Зважаючи на наведене, суд вважає обґрунтованим, співмірним з складністю справи та виконаних адвокатом робіт, пропорційним часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги саме за розгляд даної справи в господарському суді 1500,00 грн судових витрат на правничу допомогу, яка є необхідною, неминучою та пов'язаною саме з розглядом даної справи, обґрунтованою і підтвердженою документально з підготовки позовної заяви з розрахунку половини часу (3 години), зазначеного в переліку процесуальних документів, які Адвокат повинен був підготувати в цій справі (претензія, позов, відповідь на відзив, інші процесуальні документи), а витрати позивача в цій части підлягають розподілу між сторонами.
За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, за наслідками розгляду спору в справі 907/1053/24 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1500,00 грн покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 126, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІО-К» (89000, смт. Великий Березний Закарпатської області, вул. Фізкультурна, буд. 11А, код ЄДРПОУ 22101670) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 169 204,00 грн (сто шістдесят дев'ять тисяч двісті чотири гривні 00 копійок) заборгованості, 1781,34 грн (одну тисячу сімсот вісімдесят одну гривню 34 копійки) - 3% річних, 5562,85 грн (п'ять тисяч п'ятсот шістдесят дві гривні 85 копійок) втрат від інфляції, та 3027,79 грн (три тисячі двадцять сім гривень 79 копійок) в повернення сплаченого судового збору та 1499,90 грн (одну тисячу чотириста дев'яносто дев'ять гривень 90 копійок) судових витрат на професійну правничу допомогу.
3. В решті позову - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 10 лютого 2025 року.
Суддя Лучко Р.М.