майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"04" лютого 2025 р. м. Житомир Справа № 906/1066/23
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А. ,
за участю секретаря судового засідання: Васильєвої Т.О.,
за участю представників сторін:
від позивача: Ляхов О.В., ордер серія АМ №1018498 від 01.12.2021;
від відповідачів: Гуменюк С.М., керівник, виписка з ЄДР, паспорт серія НОМЕР_1 від
22.03.2000;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (м.Київ)
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "НАЦІОНАЛЬНИЙ ГОСТИНЕЦЬ" (с.Оліївка Житомирського району Житомирської області);
2. ОСОБА_1 (м.Житомир);
про витребування майна та стягнення 143162,35грн.
АТ КБ "ПРИВАТБАНК" вернувся до суду з позовом про витребування у ТОВ "НАЦІОНАЛЬНИЙ ГОСТИНЕЦЬ" транспортирного засобу марки Hyundai, модель - Tucson FL 2.0, Expres 2WD MT; серійний номер -ТМАJ3813ALJ998080, рік виробництва - 2019 та стягнення солідарно з відповідачів 143162,35грн, з яких: 25836,35грн заборгованості за лізинговими платежами, 10226,00грн заборгованості за винагородою за користування предметом лізингу та 107 100,00грн штрафу.
В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачами умов Договору фінансового лізингу №ZRG0FLOWWQL7B-1 від 14.11.2019 в частині оплати лізингових платежів та винагороди за фактичне користування предметом лізингу.
Ухвалою суду від 15.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 18.12.2023.
В подальшому, в судових засіданнях неодноразово оголошувались перерви, згідно з ч.5 ст. 183 ГПК України, для надання можливості сторонам врегулювати спір мирним шляхом та укласти договір про реструктуризацію заборгованості.
Ухвалою суду від 10.06.2024 продовжено строк підготовчого провадження на підставі ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; відкладено підготовче засідання на 29.07.2024.
Ухвалою суду від 29.07.2024 відкладено підготовче засідання на 17.09.2024.
У судових засіданнях оголошувались перерви з 17.09.2024 до 14.10.2024; з 14.10.2024 до 19.11.2024; з 19.11.2024 до 17.12.2024, згідно з ч.5 ст. 183 ГПК України.
Ухвалою суду від 17.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/1066/23 до судового розгляду по суті на 28.01.2025.
24.01.2025 від відповідача 2 надійшло клопотання про зменшення розміру пені на 90% та заява про розстрочення виконання рішення (а.с.171-173, 175-176).
Ухвалою суду від 28.01.2025 призначено судове засідання на 04.02.2025.
Представник позивача у судовому засіданні 04.02.2025 просив позов задовольнити.
Представник відповідачів заперечив проти задоволення позову, разом з тим у разі задоволення позовних вимог просив суд зменшити розмір штрафу та розстрочити виконання рішення суду.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд
06.11.2019 між акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (банк/позивач) та ТОВ "НАЦІОНАЛЬНИЙ ГОСТИНЕЦЬ" (лізингоодержувач/відповідач 1) укладено договір фінансового лізингу №ZRG0FLOWWQL7B-1 (а.с.14-19), за умовами п. 1.1. якого банк здійснює придбання у власність у ТОВ БОГДАН-АВТО ЖИТОМИР (продавець), а потім передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає від банка в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу майно відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору
Договір підписано із використанням кваліфікованого електронного підпису в порядку, передбаченому Законами України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".
Пунктом 1.2. договору визначено, що вартість майна становить 465 000,00грн, ПДВ 93 000,00грн, усього до сплати 558 000,00грн.
Відповідно до п.11.1. договору, строк лізингу до 05.11.2024 року. Зазначений строк може бути змінений згідно п.п.10.1-10.4.2. цього договору.
Відповідно до 2.1 договору, загальна вартість майна становить 558 000,00грн та складається з:
- суми авансового платежу 279 000,00грн у відповідності до п. 1.4 цього Договору;
- загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого лізингоодержувачу майна, 279 000,00грн, згідно з Графіком внесення лізингових платежів, зазначених в додатку № 2, що є невід'ємною частиною цього договору.
Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком №2 до договору (п. 2.2. договору).
В п. 2.3.2. договору сторони обумовили, що винагороду за користування майном у розмірі 17,5 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування Майном, та 360 днів у році, на дату сплати чергового лізингового платежу згідно з додатком №2.
За умовами п. 2.3.2.1. договору, у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим Договором, винагорода за користування майном складає розмір 38 % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно з додатком № 2 до договору.
За умовами розділу 3 договору передача майна здійснюється за актом приймання-передачі.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що протягом усього терміну дії договору майно є власністю банка.
Пунктом 7.2.13. договору лізингу на лізингоодержувача покладено обов'язок не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо дані зміни не погоджені сторонами та не передбачені договорами про внесення змін до цього договору.
Відповідно до п.6.1.2. договору лізингу лізингодавець мас право достроково розірвати цей договір та вимагати погашення заборгованості згідно з умовами цього Договору.
У відповідності до пункту 10.1.2. договору лізингу договір може бути розірвано за ініціативою банка в односторонньому порядку шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за 3 (три) робочі дні в наступних випадках:
- невиконання лізингоодержувачем будь-якого зобов'язання, передбаченого даним договором;
- одержання ухвали про порушення справи про банкрутство, постанови про накладення арешту на майно, вироку суду про конфіскацію майна лізингоодержувача;
- повної або часткової несплати лізингового платежу або страхової премії лізингоодержувачем згідно з умовами цього договору, якщо прострочення сплати становить більше 30 календарних днів;
- якщо майно знищене, пошкоджене і не може бути відновлене, незалежно від того чи був такий випадок визнаний страховим;
- порушення лізингодержувачем умов п.7.2.18;
- здійснення ідентифікації та/або верифікації лізингоодержувача, у т.ч. встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), є неможливим; якщо у банка виникає сумнів стосовно того, що лізингоодержувач виступає від власного імені: у випадку відмови лізингоодержувача у наданні інформації щодо структури власності, з якої можливо встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та ст. 64 Закону України "Про банки та банківську діяльність".
Пунктом 10.3. договору визначено, що у випадку дострокового розірвання цього договору, майно повинне бути повернуте протягом 3 (трьох) днів по Акту прийому-передачі Майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу.
Відповідно до п. 11.2., цей договір набуває чинності з моменту його підписання. Строк дії цього договору обумовлений строком лізингу. Цей договір втрачає свою силу після виконання сторонами всіх зобов'язань по ньому. Будь-які повідомлення, запити та кореспонденція за цим Договором або у зв'язку з ним повинні бути в письмовій формі, можуть передаватися по електронній пошті, за умови, що оригінали юридично важливої кореспонденції і документації повинні передаватися визнаної в Україні кур'єрською службою або вручатися особисто. Будь-яке таке повідомлення повинно бути адресовано одержувачу на його адресу, що вказана нижче, або за іншою адресою, яка за необхідності може повідомлятися в письмовій формі одержувачем відправнику як адреса одержувача. Для доказу вручення повідомлення або документа буде достатнім довести, що доставка була здійснена особисто або що конверт, що містить повідомлення або документ, мав вірно вказану адресу і був відправлений (відповідно до вимог даного пункту, і всі поштові витрати були повністю оплачені), або що повідомлення електронною поштою було відправлено на адресу електронної пошти відповідної сторони. Адреса, згадана для обміну повідомленнями, така: адреса Банку: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094, Україна, електронна пошта: help@pb.ua, адреса Лізингоодержувача: 12402, Житомирська область, Житомирський район, с.Оліївка, вул.Петра Болбочана, 58, електронна пошта: GUMENUK.GOST@GMAIL/COM.
Пунктом 12.3. визначено, що додаток № 1 (специфікація Майна), додаток № 2 (графік лізингових платежів), додаток № 3 (тарифи за оформлення документів), додаток № 4 (акт прийому-передачі майна), додаток № 5 (акт прийому майна на відповідальне зберігання) є невід'ємними частинами цього договору.
Відповідно до специфікації майна, предметом договору є транспортирний засіб марки Hyundai, модель - Tucson FL 2.0, Expres 2WD MT; рік виробництва -2019; серійний номер -ТМАJ3813ALJ998080; вартість з ПДВ - 558 000,00грн а.с.19 на звороті).
11.11.2019 сторонами підписано акт прийому майна на відповідальне зберігання (а.с.25).
14.11.2019 сторонами підписано акт прийому-передачі майна (а.с.23).
В порушення умов договору лізингоодержувач не здійснював відшкодування вартості майна та винагороди за користування майном, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість зі сплати такого відшкодування.
Останній лізинговий платіж здійснено 30.05.2023.
01.05.2023 на адресу відповідача 1 банком було надіслано повідомлення №JB4ZRFLO01TO0/4 про розірвання договору фінансового лізингу з 15.06.2023 та зобов'язано лізингоодержувача у строк до 20.06.2023 повернути предмет лізингу.
Проте відповідач-1 обов'язку з повернення лізингового майна не виконав.
Позивач вказує, що заборгованість з відшкодування частини вартості предмету лізингу складає 25 836,35грн, заборгованість за винагородою за користування предметом лізингу становить 10 226,00грн.
З метою забезпечення виконання зобов'язань по договору фінансового лізингу АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель, відповідач 2) 06.11.2029 шляхом накладення сторонами своїх електронних цифрових підписів укладено Договір поруки №PORZRJ0FLOWWQL7B-1 (а.с.33).
Відповідно до п.1.1. договору поруки, предметом договору є надання поруки поручителем перед банком за виконання ТО "НАЦІОНАЛЬНИЙ ГОСТИНЕЦЬ" (Боржник), за договором фінансового лізингу №ZRG0FLOWWQL7B-1 від 06.11.2019 по сплаті:
- вартості майна за договором фінансового лізингу, що становить 558 000,00грн на взяття у лізинг майна, згідно додатку №1, що є невід'ємною частиною договору фінансового лізингу, в тому числі авансового платежу лізингоодержувача, що становить 279 000,00грн; у строки, зазначені договором фінансового лізингу;
- зі сплатою винагороди за користування майном у розмірі 17,5% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, на дату сплати чергового лізингового платежу згідно додатку № 2; а також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у договорі фінансового лізингу. Якщо під час виконання договору фінансового лізингу зобов'язання лізингоодержувача, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за договором фінансового лізингу в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.
Пунктом 1.2. договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед банком за виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу в тому ж розмірі, що і лізингоодержувач, включаючи сплату лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого в лізинг майна, винагороди за отримане в лізинг майно, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед банком всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.
Не виконання відповідачем-1 взятих на себе зобов'язань за договором фінансового лізингу стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення заборгованості у примусовому порядку та витребування транспортного засобу, який є предметом лізингу.
Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Згідно з ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори, які в силу ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст.627 ЦК України).
Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 2 ст.639 ЦК України закріплено, що якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно із ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" закріплено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Частинами 1-3 ст. 4 цього ж Закону визначено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Положеннями ст.5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Накладанням електронного підпису завершується створенням електронного документа (ст.6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").
Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (ст.7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").
Згідно зі ст.8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", юридична сила електронного документа з нанесеними одним або множинними ЕЦП та допустимість такого документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
До матеріалів позовної заяви позивачем, зокрема, надано паперові копії наступних електронних документів (які засвідчені у порядку, встановленому законом): договір фінансового лізингу № №ZRG0FLOWWQL7B-1 від 06.11.2019, акт прийому-передачі майна від 14.11.2019, акт прийому майна на відповідальне зберігання від 11.11.2019, договір поруки №PORZRJ0FLOWWQL7B-1 від 06.11.2019, протоколи створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.
Статтею 96 ГПК України визначено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в т.ч. в мережі інтернет) (частина 1). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина 3). Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 5).
Відповідачем 1 не надано суду заперечень щодо факту укладення між сторонами договору фінансового лізингу та додатків до нього шляхом накладення сторонами своїх електронних цифрових підписів.
З урахуванням вказаних норм права та обставин справи, суд дійшов висновку, що договір фінансового лізингу, як і договір поруки до нього укладеними, чинними та такими, що підлягають виконанню сторонами відповідно до його (їх) умов.
Згідно зі ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Частиною І статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов'язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об'єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону.
Згідно із ч. 2 ст. 21 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний: 1) у разі якщо об'єкт фінансового лізингу відповідає встановленим договором фінансового лізингу умовам та специфікаціям, прийняти такий об'єкт, володіти та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору фінансового лізингу; 2) відповідно до умов договору фінансового лізингу своєчасно та в повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання та експлуатації об'єкта фінансового лізингу, підтримувати його у справному стані; 3) своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі; 4) надавати лізингодавцю доступ до об'єкта фінансового лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання, експлуатації та утримання у порядку та на умовах, передбачених договором фінансового лізингу; 5) письмово повідомляти лізингодавця про всі випадки виявлення несправностей об'єкта фінансового лізингу, його поломок або збоїв у роботі протягом строку дії договору фінансового лізингу, а у випадках та строки, передбачені таким договором, - також і продавця (постачальника) такого об'єкта; 6) письмово повідомляти лізингодавця про порушення строків проведення або не проведення поточного чи сезонного технічного обслуговування, а про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані об'єкта фінансового лізингу. - негайно, але не пізніше наступного робочого дня після дня настання зазначених обставин, подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором фінансового лізингу; 7) у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об'єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об'єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об'єкта фінансового лізингу, повернути об'єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно із ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Враховуючи вищезазначене та те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача 1 зі сплати лізингових платежів у строки, визначені графіком сплати лізингових платежів, що є додатком №2 до договору фінансового лізингу, а саме: частини вартості предмету лізингу у розмірі 25 836,35грн та заборгованість за винагородою за користування предметом лізингу у сумі 10 226,00грн відповідачами суду не надано, та вказана заборгованість підтверджується матеріалами справи, суд вважає позовні вимоги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" в частині стягнення боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст.554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включно зі сплатою основного боргу, процентів, неустойки, від шкодування збитків, крім випадків, коли поручитель зобов'язався відповідати за виконання зобов'язання частково (ч.2 ст. 553, ч.2 ст.554 ЦК України).
Кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо (ст.543 ЦК України).
Отже, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителем кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
Відповідно до ст.559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності; порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем; порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника; порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Жодної з підстав для припинення дії договору поруки, визначених ст.559 ЦК України, судом не встановлено.
З урахуванням викладеного, оскільки заборгованість за договором станом на час прийняття процесуального рішення у цій справі не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про солідарне стягнення з відповідачів 1 та 2 частини вартості предмету лізингу у розмірі 25 836,35грн та заборгованість за винагородою за користування предметом лізингу у сумі 10 226,00грн підлягає задоволенню.
Крім того, за порушення п.п.5.1., 5.2.1., 5.3.1., 5.4. договору фінансового лізингу позивач заявив до стягнення штраф у розмірі 107 100,00грн за нездійснення відповідачем страхування об'єкту лізингу за два роки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п.8.8. договору, у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань, передбачених п.п.5.1., 5.2.1., 5.3.1, 5.4. цього договору, лізингоодержувач сплачує банку штраф у розмірі 10 (десять) % від вартості майна, зазначеної в п.1.2. цього договору.
За змістом пункту 5.1. договору лізингоодержувач після укладанням цього договору зобов'язується укласти з акредитованою страховою компанією договір страхування строком на один рік, перебіг якого повинен починатись не пізніше дня фактичного отримання лізингоодержувачем майна на відповідальне зберігання згідно з п.9.1. цього договору, або безпосередньо у лізинг. Загальний строк дії договору страхування повинен бути не меншим, ніж строк дії цього договору. У договорі страхування повинне бути передбачено, що вигодонабувачем за договором страхування є банк, та внесення змін у договір страхування без згоди банку не допускається. За договором страхування майно повинне бути застраховане на суму 558 000,00гри. Аналогічним має бути порядок дій лізингоодержувача зі спливом другого і кожного наступного року дії договору страхування.
Пунктами 5.2.1., 5.2.2. договору лізингоодержувач зобов'язаний внести на рахунок, зазначений у п.1.5. цього договору або на банківський рахунок страхової компанії зазначений у рахунку на оплату у разі отримання його від страхової компанії, суму страхової премії за договором страхування за перший рік дії договору страхування у день укладення акту прийому майна на відповідальне зберігання, згідно додатку № 5, що є невід'ємною частиною цього договору, у відповідності до п.9.3. цього договору. Лізингоодержувач доручає банку здійснити перерахування страхової премії за договором страхування на поточний рахунок страхової компанії за перший рік дії договору страхування з рахунку лізингоодержувача, зазначеному у п.1.5. цього договору.
Крім того, сторони погодили пунктами 5.3.1. 5.3.2. договору, що лізингоодержувач у строк дії цього договору зобов'язаний внести на рахунок, зазначений у п.1.5. цього договору або на банківський рахунок страхової компанії, суму страхової премії за договором страхування за наступний рік дії договору страхування у строк не пізніше 30 днів до закінчення поточного договору страхування. Лізингоодержувач доручає банку здійснити перерахування страхової премії за договором страхування за другий рік дії договору страхування з рахунку лізингоодержувача, зазначеному у п.1.5. цього договору, у дату продовження строку дії договору страхування. Доручення перерахування страхових премій за наступні роки користування майна на умовах лізингу здійснюється в аналогічному порядку.
Також, пунктом 5.4. договору передбачено, що у випадку настання страхового випадку лізингоодержувач зобов'язується письмово повідомити банк про настання страхового випадку в день настання страхового випадку.
Однак відповідач 1, в порушення зазначених вище умов договору фінансового лізингу двічі не здійснив страхування майна, що стало підставою для нарахування заявленої до стягнення суми штрафу у розмірі 107 100,00грн, яка є обґрунтованою.
Разом з тим, суд приймає до уваги заявлене відповідачем клопотання про необхідність зменшення розміру неустойки (штрафу).
Обґрунтовуючи дане клопотання представник відповідача зазначив, що в даному спорі обсяг відповідальності є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, яке сталось за відсутності прямого умислу та за відсутності вини відповідача. Також вказав, що заявлений до стягнення розмір неустойки є нічим іншим, як неправомірним способом позивача отримати необґрунтовані доходи, що є більш вирогідним порівняно з надходженнями від належно виконаних грошових зобов'язань.
Відповідно до ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Таким чином, суд, опираючись на встановлені обставини справи, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, вважає за необхідне зменшити розмір штрафу.
При цьому суд враховує:
- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- відсутність підстав вважати, що порушення зобов'язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;
- очевидну неспівмірність заявленого до стягнення штрафу, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення неустойки і процентів річних. При цьому вирішення питання та розмір такого зменшення закон відносить на розсуд суду.
За таких обставин, з урахуванням зазначених вище обставин в їх сукупності суд дійшов висновку про виключність обставин даної справи, що надає підстави для зменшення штрафу на 70% та стягнення з відповідачів 32 130,00грн. В задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 1 та відповідача 2 на користь позивача 74970,00грн штрафу слід відмовити.
Також позивач просить витребувати у ТОВ "НАЦІОНАЛЬНИЙ ГОСТИНЕЦЬ" транспортирного засобу марки Hyundai, модель - Tucson FL 2.0, Expres 2WD MT; серійний номер - НОМЕР_2 , рік виробництва -2019.
Обґрунтовуючи позовну вимогу банк посилається на порушення відповідачем своїх зобов'язань з оплати лізингових платежів, що є підставою для розірвання договору фінансового лізингу. Позивач направляв на адресу відповідача 1 повідомлення про одностороннє припинення договору фінансового лізингу, однак відповіді відповідача не отримав. Договір фінансового лізингу припинено/розірвано в односторонньому порядку з 15.06.2023. Позивач, як власник предмету лізингу, має право на витребування майна у відповідача 1, оскільки останній утримує його у себе після розірвання договору фінансового лізингу, тобто без будь-якої правової підстави (відповідна підстава відпала після розірвання договору).
Випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав врегульовано ст.1212 ЦК України.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до ст.1212 ЦК України, безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст.1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.20 у справі №910/3395/19, від 23.04.19 у справі №918/47/18, від 01.04.19 у справі №904/2444/18.
Згідно з ч.1 ст.177 ЦК України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною 1 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.16 у справі №6-100цс15.
Відповідно до ст.1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.
Як встановлено судом, 01.05.2023 банк на адресу відповідача-1, яка зазначена у анкеті-заяві, направив повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу.
Відповідно до пунктів 10.1. 10.1.2. договору лізингу цей договір підлягає розірванню за ініціативою банку в односторонньому порядку шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за 3 дні у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) днів.
У випадку розірвання договору лізингу, майно повинне бути повернуте протягом 3-х днів по акту прийому - передачі майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу (п.10.3. договору лізингу).
Відповідно до п.6.1.4. Договору лізингу банк має право вимагати повернення майна у випадках, передбачених п.10.1. та 10.2 цього договору. В свою чергу, пунктом 7.2.6 договору лізингу на лізингоодержувача покладено обов'язок повернути майно банку у випадках, передбачених п.10.1.цього договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.
Договір фінансового лізингу є розірваним з 15.06.2023. У строк до 21.06.2023 лізингоодержувач зобов'язаний був повернути банку лізингове майно за актом приймання-передачі. Проте свого обов'язку не виконав.
Таким чином, після розірвання договору фінансового лізингу у позивача виникло право вимагати повернення майна, як безпідставно набутого, у відповідності до вимог частини першої статті 1212 ЦК України.
За викладених обставин, позовна вимоги АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про витребування у ТОВ "НАЦІОНАЛЬНИЙ ГОСТИНЕЦЬ" транспортирного засобу марки Hyundai, модель - Tucson FL 2.0, Expres 2WD MT; серійний номер -ТМАJ3813ALJ998080, рік виробництва -2019 підлягає задоволенню.
Відповідач 2, посилаючись на збройну агресію Російської Федерації проти України просить суд розстрочити виконання рішення Господарського суду Житомирської області у справі №906/1066/23 строком на 10 місяців (а.с.175-176).
У відповідності до ст.129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно із ст.331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Відповідно до ч. 1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відтак особа, яка подала заяву про розстрочення виконання рішення повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду в конкретній справі. До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.
Разом з цим, заявник (боржник, відповідач 2) не подав суду доказів наявності у нього обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
За таких обставин, у задоволенні заяви про розстрочення судового рішення у справі №906/1066/23 слід відмовити.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Відповідачі 1 і 2 своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористались, належними доказами доводи позивача не спростували.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково на суму 68 192,35грн, з яких: 25 836,35грн заборгованість за лізинговими платежами, 10 226,00грн заборгованість за винагородою за користування предметом лізингу, 32130,00грн штраф.
В інший частині позовних вимог щодо стягнення 74 970,00грн штрафу суд відмовляє.
За статтею 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам. При цьому, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача в сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не був зменшений.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів 1 і 2.
При цьому суд враховує, що згідно п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів, або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
За таких обставин, судові витрати зі сплати судового збору підлягають розподіленню порівну між відповідачами.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Зменшити розмір штрафу на 70%, до 32130,00грн.
3. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАЦІОНАЛЬНИЙ ГОСТИНЕЦЬ" (вул.Петра Болбочана, буд. 58, с.Оліївка, Житомирський район, Житомирська область, 12402, код ЄДРПОУ 39935220) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , д.н. ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (вул.Грушевського, 1Д, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570)
- 25836,35грн заборгованості за лізинговими платежами;
- 10226,00грн заборгованості за винагородою за користування предметом лізингу;
- 32130,00грн штрафу.
4. Витребувати у ТОВ "НАЦІОНАЛЬНИЙ ГОСТИНЕЦЬ" (вул.Петра Болбочана, буд. 58, с.Оліївка, Житомирський район, Житомирська область, 12402, код ЄДРПОУ 39935220)
на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (вул.Грушевського, 1Д, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570)
транспортирний засіб марки Hyundai, модель - Tucson FL 2.0, Expres 2WD MT; серійний номер - НОМЕР_2 , рік виробництва -2019.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАЦІОНАЛЬНИЙ ГОСТИНЕЦЬ" (вул.Петра Болбочана, буд. 58, с.Оліївка, Житомирський район, Житомирська область, 12402, код ЄДРПОУ 39935220) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (вул.Грушевського, 1Д, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570)
-5258,72грн судового збору.
6. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , д.н. ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (вул.Грушевського, 1Д, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570)
-5258,72грн судового збору.
6. Відмовити у задоволенні заяви відповідача 2 від 24.01.2025 про розстрочення виконання рішення суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 10.02.25
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати:
3 прим.
1 - у справу;
позивачу через систему "Електроний суд";
2- відповідачу 1 код ЄДРПОУ 39935220 (рек. з повід);
3- відповідачу 2 ІПН НОМЕР_3 (рек. з повід)