пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
10 лютого 2025 року Справа № 903/1018/24
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/1018/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Клімат Плюс» до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка про стягнення 126277,87 грн,
05.12.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Клімат Плюс» сформувала в системі «Електронний суд» позовну заяву до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка про стягнення 126277,87 грн, в т.ч.: 90000,00 грн основний борг, 15245,90 грн 20% штраф та 21031,97 грн пеня.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №0504/1 від 05.04.2022.
Ухвалою суду від 09.12.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвала суду від 09.12.2024 доставлена до електронних кабінетів позивача та відповідача 09.12.2024 об 15:04 год, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Строк для подання відзиву - до 24.12.2024 включно.
23.12.2024 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому просить суд:
1.В задоволені позовних вимог ТзОВ «Компанія Клімат Плюс» про стягнення із ПОСП ім. І. Франка пені у сумі 21 031,97 грн. та штрафу в сумі 15 245,90 грн. відмовити повністю.
2. Судові витрати позивача на надання правової допомоги, які підлягають стягненню із відповідача, зменшити до 000,00 грн.
3. Судові витрати відповідача на надання правової допомоги в розмірі 5000,00 грн. стягнути із позивача.
4. Витрати по сплаті судового збору розподілити пропорційно до задоволених позовних вимог позивача.
У відзиві вказує, що позовну вимогу про стягнення заборгованості за Договором поставки №0504/1 від 05.04.2022, а саме за Специфікацією №2 від 18.04.2022 до вказаного Договору на суму в 90 000,00 грн., як таку, яка існувала на момент подання позовної заяви. Повідомив, що вказану вище заборгованість відповідач погасить за першої можливості, однак, станом на дату подання даного відзиву, така можливість ще не настала. Вказує, що позивач не додав доказів проходження лабораторного аналізу товару, як обов'язкової умови настання обов'язку по оплаті ПОСП ім. І. Франка саме на тих умовах, на які посилається позивач у позовній заяві та надає розрахунок пені та штрафу. При цьому, настання вказаної вище умови (проходження лабораторного аналізу) є визначальним для позовних вимог про стягнення пені у сумі 21 031,97 грн. та штрафу в розмірі 20% в сумі 15 245,90 грн. (які в разом становлять майже половину суми заборгованості). Відтак, ПОСП ім. І. Франка категорично не погоджується із нарахованими до стягнення пені та штрафу як таких, які нараховані без настання відповідної обставини (проходження лабораторного аналізу), що прямо обумовлено позивачем та відповідачем у Специфікації №2 від 18.04.2022 р. до Договору.
Зазначає, що позивачем надано розрахунок пені який розпочато з 15.01.2024 (хоча в позові зазначено - 13.01.24 - наступний день після отримання товару за ТТН) та закінчено станом на дату подання заяви - 22.11.2024. Таким чином, розрахунок здійснено за період, який відповідає 11 місяцям. Водночас ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій здійснюється протягом 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. З огляду на викладене вище, ПОСП ім. І. Франка вважає поданий позивачем розрахунок пені необґрунтованим та таким, що не може бути покладеним у рішення суду про стягнення пені із відповідача, у зв'язку із порушенням законодавства при його обрахунку.
Зауважує, що позивачем не було подано жодного доказу на підтвердження витрат на правову допомогу.
25.12.2024 представниця позивача сформувала в системі «Електронний суд» відповідь на відзив, а також заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить суд зменшити розмір позовних вимог та вважати їх наступними:
«стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Клімат Плюс»:
-основну суму заборгованості за Договору у сумі 90 000,00 грн;
- пеню за Договором у сумі 10 802,46 грн;
- штраф 20% за Договором у сумі 15245,90 грн;
- а всього 116 048,36 грн.
Вирішити питання про повернення судового збору у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог після розгляду цієї заяви.
У відповіді на відзив представник позивача вказує, що розрахунок пені та штрафу здійснено із 15.01.2024, оскільки день, що є наступним після 13.01.2024 був вихідним днем. Таким чином, нарахування пені та штрафу здійснено з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати такого грошового зобов'язання. Зазначає, що боржником не здійснено жодних дій спрямованих на погашення існуючої заборгованості, окрім того, боржником не вказуються про строки її погашення. Поданий відзив на позовну заяву не містить вказаної інформації. Боржником не надано документів які підтверджують що товар не пройшов лабораторного аналізу.
На переконання позивача, на ТОВ «КОМПАНІЯ КЛІМАТ ПЛЮС» не можуть бути покладенні судові витрата відповідача, оскільки подача позовної заяви зумовлена невиконанням обов'язку відповідачем із оплати отриманого товару.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, зокрема, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Щодо вимоги позивача про зменшення позовних вимог, то вказані вимоги у відповідності до ст.46 ГПК України не суперечить законодавству України, не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, є прийнятими судом.
На день розгляду справи сума боргу становить 116048,36, з яких: 90000,00 грн - основна сума боргу, 10802,46 грн - пеня, 15245,90 грн - штраф.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.04.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Клімат Плюс» та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством ім.Івана Франка укладено Договір поставки №0504/1 (надалі -договір, а.с.17-18).
Згідно п. 1.1 Договору, постачальник зобов'язується поставити покупцеві Товар, а покупець зобов'язується прийняти цей Товар та своєчасно оплатити його в порядку та на умовах визначених даним Договором. Найменування товару, ціна за одиницю, загальна ціна, порядок оплати та умови постачання наведені у Специфікаціях на кожну партію, які є додатками до цього Договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору, постачальник гарантує, що він є єдиним власником товару. Товар належить постачальнику на праві власності, не перебуває в заставі, не є предметом прав третіх осіб, не є предметом спору, не переданий до статутного капіталу юридичних осіб та на товар не накладено арешти або інші обтяження (застава та/або податкова застава, не перебуває під арештом, обтяженням та/або забороною, не є спільною власністю, право власності на Товар не оскаржується третіми особами, щодо Товару не ведуться судові спори, треті особи не мають права першочергової купівлі Товару, третіми особами не укладені договори відчуження товару).
Керуючись п.п. 2.1-2.2. Договору, Одиницею виміру товару є одна тонна, про що зазначається у накладній та специфікації на конкретну партію товару. Кількість товару, що передається у власність покупця в кожній конкретній партії вказується в накладних та в специфікаціях (Додатках до даного Договору), які є невід'ємними частинами цього Договору.
Загальна кількість товару, що передається у власність покупця за даним Договором становить суму всіх накладних по кількості та підтверджується ними (п.2.3 договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору, Вартість однієї одиниці товару на кожну конкретну партію товару вказана в накладних та в специфікаціях (Додатках до даного Договору), які є невід'ємними частинами цього договору.
Загальна вартість товару, що передається у власність покупця за даним Договором становить суму всіх накладних по вартості (п.3.2. договору).
У відповідності до п.3.4-.3.6 договору, Моментом оплати покупцем вартості кожної конкретної партії Товару є дата прийняття банком від покупця платіжного доручення на користь постачальника і поступлення даних коштів на поточний рахунок постачальника. Порядок та умови оплати кожної конкретної партії Товару визначаються Сторонами у підписаних специфікаціях. Оплата вартості товару проводиться та прийняту вагу.
Згідно п. 7.3 Договору, у разі порушення строків оплати поставленого товару більше 1 (одного) дня покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом затримки оплати, за кожен день прострочення, у випадку прострочення більше 5 (п'яти) календарних днів покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20% від вартості своєчасно несплаченого товару.
На виконання договору поставки №0504/1 від 05 квітня 2022 та специфікацій до нього, Позивач передав згідно видаткових накладних, а Відповідач отримав Товар, а саме:
1.На підставі специфікації №1 від 05.04.2022 до Договору поставки №0504/1 від 05.04.2022:
- за видатковою накладною №24 від « 07» квітня 2022 р. поставлено товару на загальну суму - 185 685,50 грн.; доставка товару підтверджується товарно-транспортною накладною №Р24 від 07 квітня 2022 .
- за видатковою накладною №34 від « 20» квітня 2022 р. поставлено товару на загальну суму - 196 560,00 грн.; доставка товару підтверджується товарно-транспортною накладною №Р34 від 20 квітня 2022 р.
Відповідно до пункту 3 Специфікації оплата Товару здійснюється шляхом оплати 100% вартості після поставки товару на склад Покупця та проходження лабораторного аналізу.
Покупцем здійснена оплата, що підтверджується наступними платіжними інструкціями: №1095 від 21 квітня 2022 на суму - 196 560,00 грн.; №597 від 28 червня 2022 на суму - 49 650,00 грн., №2347 від 13.07.2022 р. на суму - 33 334,70 грн.; №10115 від 26 липня 2022 р. на суму - 52 700,80 грн.; №10153 від 02 серпня 2022 р. на суму - 50 000,00 грн.
Таким чином, поставлений товар за вказаними видатковими накладними та специфікацією №1 був оплачений у повному обсязі.
2. На підставі специфікації №2 від 18.04.2022 р. до Договору поставки №0504/1 від 05.04.2022:
-за видатковою накладною №245 від 21 грудня 2023 на суму - 184 860,00 грн.; доставка товару підтверджується товарно-транспортною накладною №35 від 21 грудня 2023 р. та №34 від 21 грудня 2023.
- за видатковою накладною №249 від 29 грудня 2023 на суму - 158 990,00 грн.; доставка товару підтверджується товарно-транспортною накладною №38 від 29 грудня 2023.
- за видатковою накладною №1 від 12 січня 2024 на суму - 165 620,00 грн.; доставка товару підтверджується товарно-транспортною накладною №1 від 12 січня 2024.
Відповідно до пункту 3 Специфікації оплата Товару здійснюється шляхом оплати 100% вартості після поставки товару на склад Покупця та проходження лабораторного аналізу.
Оплата отриманого товару здійснена відповідачем частково, що підтверджується наступними платіжними інструкціями: №39 від 02 січня 2024 р. на суму - 184 860,00 грн.; платіжною інструкцією №99 від « 26» січня 2024 р. на суму - 158 990,00 грн.; платіжною інструкцією №3070 від « 09» серпня 2024 р. на суму - 20 000,00 грн.; платіжною інструкцією 3317 від « 22» серпня 2024 р. на суму - 35 620,00 грн.; платіжною інструкцією №4984 від « 25» жовтня 2024 р. на суму - 20 000,00 грн.
Таким чином, загальна сума заборгованості Відповідача за отриманий товар становить - 90000,00 грн.
Вказана заборгованість також підтверджена відповідачем шляхом підписання акту звірки взаємних розрахунків.
Жодних зауважень з приводу кількості чи якості товару від відповідача до позивача не надходило. Видаткові накладні підписані та скріплені печаткою Відповідача без жодних застережень, що свідчить про належне прийняття останнім товару.
Підписання видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» і які відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків.
Згідно з частинами 1, 2 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. За визначенням статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта.
Відтиск печатки є свідченням участі особи в здійсненні господарської операції (ВС в постанові №916/922/19 від 29.01.2020).
Як вказав Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 у справі № 905/2324/17, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб (постанова Верховного Суду від 11.01.2022 по справі №927/738/19).
Судом враховано правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
На день розгляду справи сума боргу становить 90000,00 грн.
Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.
У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
У відповідності до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
ВС у постанові КГС ВС від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19 підкреслив, що наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховуються пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.
У разі якщо розрахунок пені здійснено позивачем неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Згідно з представленими господарському суду розрахунком до заяви про зменшення позовних вимог, позивачем відповідно до п.7.3 договору нараховано відповідачу 10802,46 грн. - пеню за період з 15.01.2024 по 15.06.2024 та 15245,90 грн - 20% штраф.
Перевіривши доданий позивачем розрахунок заборгованості по пені та штрафу, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача (а.с.51):
-10728,69 грн - пеня за період з 16.01.2024 по 15.06.2024 (оскільки остання поставка відбулася 12.01.2024 (п'ятниця), отже останній день оплати припадає на наступний робочий - 15.01.2024, отже нараховувати пеню слід з наступного 16.01.2024.
-15245,90 грн - 20% штраф.
Згідно з розрахунком суду 20 % штрафу становить 18000,00 однак суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог.
Судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН».
Контррозрахунку нарахування пені та штрафу відповідачем не подано.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 115974,59 грн, в т.ч.: 90000 грн - основний борг, 10728,69 грн - пеня та 15245,90 грн - штраф. В решті слід відмовити (73,77 грн).
Суд звертає звагу, що правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.
Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством.
Загальна сума ціни позову, з урахування поданої позивачем заяви про зменшення позовних вимог, становить - 116048,36 грн.
Таким чином, сума судового збору за позовними вимогами у зв'язку із їх зменшенням становить - 3028,00 грн (мінімальний судовий збір), тобто 116048,36 грн. х 1,5%.
Отже, вимога позивача щодо повернення судового збору у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог до задоволення не підлягає.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору (у відповідності до суми задоволених вимог) в сумі 3026,08 грн. відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка (село Губин, Горохівський район, Волинська область, 45726, код ЄДРПОУ 03373842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Клімат Плюс» (вулиця Миру,14, село Борок, Червоноградський район, Львівська область, 80033, код ЄДРПОУ 38538354) 115974,59 грн (сто п'ятнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят чотири гривні 59 коп.), в т.ч.: 90000 грн - основний борг, 10728,69 грн - пеня, 15245,90 грн - штраф, а також 3026,08 грн (три тисячі двадцять шість гривень 08 коп) витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено 10.02.2025.
Суддя І. О. Гарбар