вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" лютого 2025 р. Справа№ 910/13111/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Скрипки І.М.
Козир Т.П.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖИ ПРОДАКТ»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.11.2024
у справі № 910/13111/24 (суддя І.В. Усатенко)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖИ ПРОДАКТ»
до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (відповідач - 1) Публічного акціонерного товариства «ІНТЕР РАО ЄЕС» (відповідач - 2)
Компанії «РАО НОРДІК Ой» (відповідач - 3)
Акціонерного товариства «Інтер Рао Литва» (відповідач - 4)
Закритого акціонерного товариства «Відмантай вітряний парк» (відповідач - 5)
Публічного акціонерного товариства «Газпром» (відповідач - 6)
Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал» (відповідач - 7) Міжнародної компанії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» (відповідач - 8)
про відшкодування 2 481 480 286,60 грн ( що еквівалентно 61 584 667,78 дол. США та 56 697 388,83 Євро), -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджи Продакт» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації; Публічного акціонерного товариства «Інтер РАО ЄЕС»; Компанії «Рао Нордік Ой»; Акціонерного товариства «Інтер РАО Литва»; Закритого акціонерного товариства «Відмантай вітряний парк»; Публічного акціонерного товариства «Газпром»; Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал»; Міжнародної компанії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» про стягнення збитків у розмірі 2481480286,60 грн (еквівалентно 61 584 667,78 доларів або 56 697 388,83 євро), зумовлених військовою агресією РФ, внаслідок якої позивач втратив виробничі потужності підприємства та можливість здійснювати господарську діяльність.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі № 910/13111/24 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви.
06.11.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №910/13111/24 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖИ ПРОДАКТ» та додані до неї матеріали повернуто заявнику з підстав невиконання вимоги ухвали суду від 29.10.2024, яка є обов'язковою до виконання в частині надання доказів оплати судового збору у розмірі 1 059 800,00 грн та подання нотаріально засвідченого перекладу доказів, долучених до позовної заяви, викладених іноземною мовою, на українську мову.
Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖИ ПРОДАКТ» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу на розгляд до Господарського суду міста Києва, вказуючи на помилковість висновків суду першої інстанції щодо необхідності сплати судового збору, з огляду на приписи п.22 ч.1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Визначені позивачем співвідповідачі є пов'язаними з Російською Федерацією особи в контексті доктрини «alter ego», тобто є частиною особи - заподіювача шкоди; наразі у такій категорії справ сформована стала судова практика щодо звільнення позивача від сплати судового збору на підставі вказаної норми, яка судом не була врахована; на переконання скаржника, суд допустив порушення норм процесуального права, помилково зазначивши про необхідність надання нотаріально засвідченого перекладу на українську мову доказів, долучених до позовної заяви, зміст яких викладено іноземною мовою.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖИ ПРОДАКТ» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Скрипки І.М.
Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, остання була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13111/24 та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖИ ПРОДАКТ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №910/13111/24 до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
12.12.2024 матеріали справи № 910/13111/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖИ ПРОДАКТ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі № 910/13111/24. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачі не скористалися правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України, щодо подання відзиву на апеляційну скаргу.
З урахуванням частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, справа розглядається за наявними матеріалами.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові).
Відповідно до частини 1 статті 271 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваної ухвали норм процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали, виходячи із нижчезазначеного.
За приписами статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону (частина 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Отже, право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.
Як зазначалося вище у постанові, Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджи Продакт» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Публічного акціонерного товариства «Інтер РАО ЄЕС», Компанії «Рао Нордік Ой», Акціонерного товариства «Інтер РАО Литва»; Закритого акціонерного товариства «Відмантай вітряний парк», Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародної компанії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» про стягнення збитків у розмірі 2 481 480 286,60 грн (еквівалентно 61 584 667,78 доларів або 56 697 388,83 євро).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі № 910/13111/24 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачеві спосіб усунення недоліків позовної заяви:
- шляхом подання суду обґрунтованого розрахунку ціни позову;
- підтвердження факту, що позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав;
- подання документів, що підтверджують направлення відповідачам-3, 4, 5 (Компанія «Рао Нордік», Акціонерне товариство «Інтер РАО Литва» та Закрите акціонерне товариство «Відмантай вітряний парк») за їх місцезнаходженням копії позовної заяви з усіма доданими до неї документами, згідно переліку;
- подання доказів оплати судового збору у сумі 1 059 800,00 грн за розгляд позовної заяви Господарським судом міста Києва;
- подання нотаріально засвідченого перекладу на українську мову доказів, долучених до позовної заяви, викладених іноземною мовою.
06.11.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджи Продакт» надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено докази направлення відповідачам - Компанії «Рао Нордік», Акціонерному товариству «Інтер РАО Литва» та Закритому акціонерному товариству «Відмантай вітряний парк» позовних матеріалів, долучено письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, а також надано розрахунок ціни позову.
В означеній заяві про усунення недоліків позовної заяви позивач звернув увагу суду на наявність у нього пільги щодо сплати судового збору, передбаченої п.22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», що забезпечує можливість доступу до правосуддя як фізичній так і юридичній особам, які втратили своє майно та джерела існування в результаті збройної агресії Російської Федерації.
З приводу необхідності надання суду нотаріально засвідченого перекладу на українську мову доказів, долучених до позовної заяви, позивач, з посиланням на практику Верховного Суду, висловлену у постанові від 24.02.2021 у справі №912/354/20, зауважив, що процесуальним законом не передбачено обов'язку позивача забезпечувати нотаріальне посвідчення усіх документів, викладених відмінною від української мовою та подати такі переклади до суду разом із позовною заявою. На переконання позивача, такі дії відповідають завданням, які суд має виконувати в підготовчому засіданні, а не на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Надавши оцінку вказаній заяві позивача про усунення недоліків, а також наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що визначені ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 недоліки позовної заяви заявником (позивачем) у визначений судом строк не було усунуто, у зв'язку з чим заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою на підставі ч. 4 ст. 174 ГПК України.
В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції, спростовуючи наведену позивачем позицію щодо звільнення останнього від сплати судового збору на підставі п.22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», вказав, що постановою Верховної Ради України "Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором" №129-VIII від 27.01.2015, державою-агресором визнано саме Російську Федерацію, а не будь-яких інших суб'єктів, пов'язаних з нею.
Таким чином, суб'єктивне сприйняття позивачем інших відповідачів як «alter ego» Російської Федерації не свідчить, що вищевказана норма Закону України "Про судовий збір" розповсюджується на позивачів, які заявляють позовні вимоги не лише до Російської Федерації, а і до окремих юридичних осіб.
Оскільки позивачем заявлено позов про солідарне стягнення збитків у сумі 2 481 480 286,60 грн до усіх відповідачів у справі, а не про їх стягнення з Російської Федерації в особі Публічного акціонерного товариства "Інтер РАО ЄЕС", Компанії "Рао Нордік", Акціонерного товариства "Інтер РАО Литва", Закритого акціонерного товариства "Відмантай вітряний парк", Публічного акціонерного товариства "Газпром" Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром Капітал", Міжнародної компанії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпром Інтернешнл Лімітед", за висновком суду першої інстанції позивач при зверненні з даним позовом до суду мав сплатити судовий збір у розмірі 1 059 800,00 грн за вимоги, заявлені до усіх відповідачів, крім вимоги до Російської Федерації.
Також суд першої інстанції, з посиланням на статтю 10 Господарського процесуального кодексу України, статтю 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 1, 14, частину 6 статті 13 Закону України «Про функціонування української мови як державної», статтю 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наголосив, що використання недержавної мови при здійсненні судочинства можливе лише для гарантування прав громадян на використання рідної мови, або мови, якою вони володіють, втім адвоката, який підписав позовну заяву від імені позивача, такі виключення не стосуються.
Водночас, посилаючись на ст. 91, ч. 2 ст. 164 ГПК України, місцевий господарський суд зауважив, що ним здійснювалась не оцінка доказів на предмет їх обґрунтованості, а перевірка долучених позивачем до позовних матеріалів документів, викладених іноземною мовою на відповідність останніх вищевказаним нормам. При цьому суд відзначив, що додатки, які викладені іноземною мовою, були роздруковані позивачем із сайтів, доступ до яких в Україні обмежено на підставі Указу Президента України від 15.05.2017 Nє133/2017, яким введено в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28.04.2017 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" (зі змінами та доповненнями)", відтак позивач у встановлений судом строк не усунув недоліки, вказані судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, яка є обов?язковою для виконання, що є підставою для повернення позовної заяви без розгляду.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши додані до позовної заяви матеріали, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви у даній справі та вважає за необхідне зазначити наступне.
На підставі пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором» від 27.01.2015, беручи до уваги Статут ООН та Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, Російська Федерація Верховною Радою України визнана державою-агресором.
У позовній заяві, позивач звернувся з вимогами про солідарне стягнення збитків з усіх відповідачів.
Досліджуючи зміст позовної заяви, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач наводить обставини, посилаючись на які стверджує, що Російська Федерація здійснює не лише загальне як акціонер, а й безпосереднє керівництво операційною господарською діяльністю групи компаній "ІНТЕР РАО", до якої входять в тому числі АТ "ІНТЕР РАО ЄЕС", компанія RAO Nordic Oy, АВ "INTER RAO Lietuva", UAB Vydmantai wind park, визначає поточні напрями діяльності групи компаній. За інформацією позивача, АТ "ІНТЕР РАО ЕЄС" включене до Переліку стратегічних підприємств та стратегічних акціонерних товариств, затвердженого указом президента РФ від 04.08.2004 Nє100932 під номером 551. Сутність вказаного переліку полягає в тому, що держава зберігає контроль і регулює управління підприємствами, що мають стратегічне значення для обороноздатності та безпеки цієї країни.
Таким чином, перелічені у позовній заяві відповідачі є юридичними особами, що належать до єдиної групи компаній по відношенню до яких головною (материнською) компанією виступає АТ "ІНТЕР РАО ЕЄС" та фактично являють собою єдиний суб'єкт господарювання, а держава - Російська Федерація є бенефіціарним власником материнської компанії групи компаній "ІНТЕР РАО" - АТ "ІНТЕР РАО ЕЄС".
Наведені обставини вказують на те, що відповідачі у справі позбавлені автономії та самостійності, притаманних юридичним особам, а майно відповідної групи та її діяльність змішуються із діяльністю Російської Федерації, пов?язаною із формуванням та реалізацією внутрішньої та зовнішньої політики.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржника про те, що у даному випадку Російська Федерація, здійснюючи контроль та управлінські функції відносно відповідачів у справі, позиціонує себе з останніми як єдиний суб'єкт господарювання, адже відповідачі є пов'язаними з державою-агресором особами, частиною цієї держави, alter ego Російської Федерації.
Оцінюючи обґрунтованість апеляційної скарги стосовно правомірності висновку суду про необхідність покладення на позивача обов'язку по сплаті судового збору за вимоги, заявлені ним до юридичних осіб, які є «alter ego» Російської Федерації, колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, висловлену в ухвалі від 29.01.2024 у справі №214/9094/19 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача - фізичної особи до відповідачів: 1) Російської Федерації, 2) Акціонерного товариства «СБЕРБАНК», назва якого змінилась на Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк», 3) Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про відшкодування моральної шкоди, пов'язаної зі збройною агресією Російської Федерації проти України, в якій суд касаційної інстанції зауважив, що відповідно до пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, а тому заявник звільнений від сплати судового збору, відповідно відсутня необхідність у розгляді та задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційних скарг.
Аналізуючи судову практику в подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає, що наразі є поширеною практика застосування доктрини «alter ego» судами у категорії спорів по відшкодуванню збитків, завданих внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації.
Зокрема, рішенням Господарського суду Київської області від 30.05.2024 у справі №911/3948/23 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Протектед» до Російської Федерації та Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» про відшкодування 552 019 572,31 грн, який обґрунтовано завданням збитків позивачеві внаслідок дій Російської Федерації.
Місцевий господарський суд у вказаній справі, з урахуванням того, що відповідачами є Російська Федерація та Державна корпорація розвитку «ВЕБ.РФ», яка є пов'язаною з Російською Федерацією, оскільки виконує цілі, функції та завдання, притаманні державним органам та перебуває під контролем останньої, зазначив, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
З огляду на обгрунтування заявлених вимог фактом заподіяння позивачеві шкоди в результаті втрати ним права власності на об'єкт нерухомого майна внаслідок окупації частини території України, на якій об'єкт розташований, з боку Російської Федерації, на переконання судової колегії, ключовим у вирішенні питання про наявність у позивача підстав для звільнення від сплати судового збору на підставі п.22 ч.1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» має бути не кількість відповідачів, до яких у солідарному порядку заявлено вимоги, а обставина пов'язаності цих юридичних осіб із Російською Федерацією, спільними діями яких було завдано збитків позивачеві.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового та передчасного висновку про покладення на позивача обов'язку по сплаті судового збору за вимоги, заявлені ним до юридичних осіб, які є «alter ego» Російської Федерації, оскільки у даному випадку позивач у розумінні п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Варто зауважити, що суд першої інстанції за результатами розгляду справи №910/13111/24 по суті, не позбавлений можливості вирішити питання в порядку статті 129 ГПК України про стягнення з відповідачів в дохід державного бюджету судового збору, від сплати якого позивач був звільнений на підставі п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», якщо суд прийде до висновків, що відповідачі не є пов'язаними з Російською Федерацією суб'єктами господарювання.
Стосовно доводів апеляційної скарги, в яких скаржник висловлює свою незгоду з вимогами ухвали суду першої інстанції щодо необхідності надання позивачем нотаріально засвідченого перекладу на українську мову доказів, наявних у справі, колегія суддів вважає зазначити наступне.
Згідно з частиною 2 статті 164 Господарського процесуального кодексу України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно з частиною 1 статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.
В оскаржуваній позивачем ухвалі суд першої інстанції вказав про необхідність надання позивачем суду нотаріально засвідченого перекладу на українську мову всіх доказів, що долучені до позовної заяви та викладені іншою мовою, відмінною від української.
При цьому, частина 1 статті 10 ГПК України, на яку зокрема посилається суд першої інстанції, визначає, що господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою, тобто українською, відповідно процесуальні документи, що подаються суду, мають складатися українською мовою.
Відповідно до приписів статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За твердженнями позивача, останнім надано ряд доказів, зокрема інформацію, яка ним отримана із публічних (відкритих) джерел, втім суд першої інстанції помилково зазначив в ухвалі про необхідність надання нотаріального перекладу таких доказів.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що процесуальний закон на стадії відкриття провадження у справі не наділяє суд повноваженнями на вказаній стадії давати оцінку належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві.
Так, Верховний Суд, розглядаючи справу №912/354/20, у постанові від 24.02.2024 зауважив, що «…посилання скаржника на відсутність у матеріалах справи перекладу контракту № S-77/2018 від 27.12.2018 державною мовою України відхиляються Верховним Судом, оскільки матеріалами справи підтверджується дослідження судами контракту № S-77/2018 від 27.12.2018 та його умов, оцінка контракту з урахуванням приписів ст. ст. 76, 77 ГПК України на предмет належності та допустимості як доказу у справі.
Нормативно-правові акти, на які посилається скаржник (ГПК України, Закон України "Про судоустрій та статус суддів", Закон України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", Інструкція з діловодства в місцевих та апеляційних судах України) визначають українську мову як державну мову та встановлюють обов'язок суддів використовувати державну мову у судочинстві, оскільки господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою.
Проте, скаржник помилково ототожнює мову процесуальних документів, які мають складатись українською мовою (як то заяви/апеляційні та касаційні скарги, які подаються з боку учасників справи до суду) з мовою договорів, які укладаються між суб'єктами господарювання та є письмовими доказами наявності між сторонами певних правовідносин.
У разі необхідності перекладу контракту №S-77/2018 від 27.12.2018 на державну мову України з підстав наявності у відповідача труднощів у розумінні змісту умов підписаного ним же контракту № S-77/2018 від 27.12.2018, викладеного російською мовою ПрАТ «Фінпрофіль» мало право подавати до суду заяву/клопотання про необхідність перекладу контракту № S-77/2018 від 27.12.2018 або про залучення до справи перекладача, чого зроблено не було».
Колегія суддів враховує, що формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії»).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).
Водночас під правовим пуризмом у практиці Європейського суду з прав людини розуміється надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України»).
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що вимога суду першої інстанції здійснити нотаріально засвідчений переклад всіх доказів, викладених іноземною мовою та долучених до позовної заяви, як підстава для неможливості відкриття провадження у справі, є помилковою та такою, що не відповідає завданням господарського судочинства.
За викладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає передчасним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖИ ПРОДАКТ».
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Частиною 3 ст. 271 ГПК України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
З огляду на вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖИ ПРОДАКТ» підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №910/13111/24 - скасуванню як така, що прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим справа підлягає направленню до суду першої інстанції для вирішення питання щодо можливості відкриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 253-254, 269, 271, 275-284, ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖИ ПРОДАКТ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі № 910/13111/24 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі № 910/13111/24 скасувати.
3. Матеріали справи №910/13111/24 направити до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про можливість відкриття провадження у справі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді І.М. Скрипка
Т.П. Козир